Історія одного фото. 13-річний Дмитрик загинув від російського снаряда у Харкові — батько дві години молився над сином

16 серпня, 21:18
Батько читає молитву над сином (Фото:В’ячеслав Мавричев/Суспільне)

Батько читає молитву над сином (Фото:В’ячеслав Мавричев/Суспільне)

20 липня російські війська завдали удару «Ураганами» по автобусній зупинці у харківській Салтівці. Тоді загинуло троє людей, серед них 13-річний Дмитрик Кубата. Фото з місця трагедії, на якому тато хлопця тримає його за руку і молиться, облетіло мережу. Ми поговорили з мамою Дмитрика про їхню втрату та життя після трагедії.

Текст підготований платформою пам’яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових спеціально для НВ. Аби повідомити дані про втрати України — заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Відео дня

Фото з місця трагедії запам’яталось багатьом: батько стоїть на колінах поряд із накритим тілом дитини, тримає її за руку і молиться. Чоловік читав молитву над сином близько двох годин. Увесь цей час його за руку тримала поліцейська.

Хлопчик на фото — 13-річний Дмитро Кубата. Того дня він разом із 15-річною сестрою вийшли на пробіжку…

Це була жахлива випадковість

Дмитрик — син Вікторії Кубати, відомої української шахістки та тренерки з шахів клубу «Пішак». Хлопчик навчався в 17-й школі Харкова — росіяни зруйнували її 1 червня.

Вікторія Кубата (Фото: peshka.edu.kh.ua)
Вікторія Кубата / Фото: peshka.edu.kh.ua

Родина Дмитрика, попри обстріли, не планувала їхати з Харкова. Кажуть, що не мали куди, їхні дачі розташовані на тимчасово окупованих територіях.

Вікторія Кубата пригадує: 20 липня вранці Дмитро із 15-річною сестрою Ксенією захотіли побігати — спершу думали зробити це на стадіоні, а потім вирішили пробігтись мікрорайоном.

Звичайна ранкова бесіда – й діти одразу побігли. Коли ми з чоловіком почули вибух, відразу почали їм дзвонити. Слухавку ніхто не брав. Чоловік побіг дивитися за ними на стадіонах, у нас їх кілька. Тим часом мені подзвонили з поліції. Не казали, що син загинув, просто попросили прийти. Я тоді здогадалася, що могло статись, але й досі не можу усвідомити. Він міг там не опинитися, бо ж ця пробіжка – не якась регулярна дія. Вони не ходили там щодня в певній годині. Це була жахлива випадковість.

розповідає Вікторія

Мама Дмитрика пішла на місце трагедії. Тим часом, поки батько В’ячеслав шукав дітей на стадіонах, йому теж подзвонили з поліції. Опісля журналісти й зняли той фотокадр. Мама загиблого каже, що вони з чоловіком у той момент були проти таких фотозйомок, але дозволу на цей знімок у них ніхто не запитав.

Поки чоловік був на місці події, я побігла шукати доньку. Вона вже була в лікарні. Ксенія – поранена – сама зупиняла машини, щоби доїхати туди…

пригадує жінка

Ксенії зробили дві операції. У діагнозі було написано «мінно-вибухова травма». Дівчинка мала поранення шиї, обличчя, тім'яної ямки, один із уламків застряг у легені. Виписали Ксенію на початку серпня, але процес загоєння ран, попередили лікарі, триватиме ще близько трьох місяців…

Нещодавно родина Дмитра Кубати покинула Харків. Якщо обстріли пересидіти можна, каже Вікторія, то жити в рідному районі, де загинув син — морально надзвичайно важко.

Він дуже любив свою родину

Дмитрика згадують як добру дитину. Нещодавно хлопчик відсвяткував день народження. З першого класу ходив на гурток танців. Як і мама, грав у шахи, але не професійно — для себе. Багато часу проводив з батьками і сестрою.

У нас були дуже хороші стосунки. Дмитрик завжди міг прийти порадитися, поділитися сумнівами, був відкритим. Багато мені допомагав: його не треба було просити про це, сам міг запропонувати. Ми завжди відпочивали разом, дуже любили природу. Літо щороку проводили на дачах…

розповідає мати
Дмитро Кубата. (Фото: Фото з родинного архіву)
Дмитро Кубата. / Фото: Фото з родинного архіву
Дмитро Кубата. (Фото: Фото з родинного архіву)
Дмитро Кубата. / Фото: Фото з родинного архіву

Знайома родини, Ксенія Шахін, пригадує, як її донька Емілія, котра вчилася з Дмитром в одному класі, після новини про загибель ніяк не хотіла вірити в це.

На першій в житті лінійці Емілія і Дмитро стояли поруч. Ми ще нікого не знали, але Діма запам'ятався мені одразу. Діма був сором'язливим і трохи вразливим. Попри те – цілеспрямованим. Він дуже любив свою родину… Я дуже співчуваю їхній родині. Це страшне горе.

розповідає Ксенія

Родина Дмитрика важко переживає втрату, але вони не замкнулися: діляться емоціями, обговорюють та підтримують одне одного. Допомагають їм також друзі та знайомі.

Треба жити далі, й ми тримаємось як можемо… Досвіду такої великої втрати у мене не було. Відчуття, що мене вдарили, приплюснули й так залишили. Це тяжкий стан… Інколи здається, що я зовсім не розумію, що відбувається, у мене вже немає жодних роздумів ні про те, якими ми вийдемо з війни, ні про мир, ні про місто… Нічого.

каже мама Дмитрика
Дмитро в школі (Фото: архів Ксенії Шахін)
Дмитро в школі / Фото: архів Ксенії Шахін
Дмитро в школі (Фото: архів Ксенії Шахін)
Дмитро в школі / Фото: архів Ксенії Шахін
Дмитро в школі (Фото: архів Ксенії Шахін)
Дмитро в школі / Фото: архів Ксенії Шахін

Авторка: Ільків Яна

Редактор: Кіра Гіржева

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X