«Відповідальність сильніша за страх». Як співробітники українських компаній працюють під час війни

11 травня, 17:32
Як співробітники українських компаній працюють під час війни (Фото:НВ)

Як співробітники українських компаній працюють під час війни (Фото:НВ)

Завдяки касирам, кур'єрам, логістам, вантажникам, водіям та іншим працівникам українські компанії продовжують роботу під час воєнного стану.

Війна Росії проти України — головні події 3 червня

У світі триває комунікаційна кампанія #BRAVEUKRAINE, мета якої розказати про сміливість українців. У рамках ініціативи українські бренди на своїх ресурсах змінили власні назви на слово «сміливість». Перш за все, це жест вдячності їхнім безстрашним співробітникам, які продовжують працювати попри війну. Оформлюють товари та приймають замовлення під обстрілами та вибухами. Доставляють посилки через небезпечні кілометри у зоні бойових дій. Працюють на складах в оточенні російських військ.

Відео дня

У цьому спецпроєкті ми публікуємо історії про роботу під час війни співробітників трьох українських компаній.

Сергій Хитренко, водій Rozetka (Харків): «Українські воїни роблять свою роботу, ми ― свою»

Харків ― моє рідне місто. Тут, як і в усій Україні, зараз війна. Але я вирішив продовжувати працювати. Вважаю, що це потрібно робити, щоб підтримувати ЗСУ та українців.

Ми з напарником перевозимо замовлення, а також евакуюємо авто і товари з Харкова. Деякі точки компанії потрапили під обстріли, деякі постраждали від мародерів. Важко дивитися на руйнування. Але я впевнений, що ми все відбудуємо і відновимо після нашої перемоги.

Під час повітряних тривог ми маємо право припаркувати вантажівку в безпечному місці та сховатися в укритті, поки загроза не мине. Але ми з напарником одразу вирішили, що будемо їхати далі, щоб люди могли швидше отримати замовлення.

У перші тижні непокоїло, що може щось прилетіти. Зараз уже звикли. Ті, хто наразі найбільше потребують допомоги, не мають часу чекати.

особистий архів
Фото: особистий архів

Ми намагаємося повернутися до Харкова до початку комендантської години. Іноді не встигаємо. Ночуємо, де доведеться. Одного разу волонтери прихистили нас у школі. Поспали на підлозі в спортивній залі кілька годин ― і знову в дорогу.

На українських блокпостах у нас ретельно перевіряють вантажівку та вантаж. Вивчають документи, оглядають авто. Іноді доводиться годинами чекати перевірки в колоні з іншими машинами. Коли черга доходить до нас, все відбувається швидко і злагоджено.

Іноді хочеться поговорити з нашими воїнами. Але їм ніколи. І це нормально. Вони роблять свою роботу. Так само як і ми.

Чи відчуваю я себе героєм? Та ні. Немає часу про це думати. Треба працювати.

Ганна Елнаггар, керівниця магазину «Сільпо» в cелі Лісники (Київщина): «Я не могла кинути свій колектив напризволяще»

Ми з чоловіком і дітьми живемо на дванадцятому поверсі багатоповерхівки у Києві. 24 лютого я прокинулась о четвертій ранку від вибуху. Побачила з вікна, що ворожий снаряд потрапив у сусідній будинок. Було відчуття, що наш дім будь-якої хвилини може завалитися.

Було страшно. Але відповідальність виявилася сильнішою за страх.

Я пропрацювала в компанії близько десяти років. Зараз керую магазином, де працюють 150 людей. Я не могла кинути їх напризволяще, сіла в авто і вже о дев’ятій ранку була на робочому місці.

Мій чоловік з Італії. У перші дні війни він пропонував виїхати до його родини та перевезти дітей. Але я відмовилася. Бо вірю в ЗСУ та нашу перемогу.

Чимало гостей нашого магазину в Лісниках знають смак справжніх французьких багетів. Після 24 лютого вони годинами стояли у черзі за хлібом.

особистий архів
Фото: особистий архів

У перші дні війни в магазині не вистачало рук. Я допомагала з усім, із чим могла: фасувала випічку, викладала товар. Вперше за багато років на робочому місці змінила діловий костюм і туфлі на спортивну форму та кросівки. Роботи було стільки, що ми ледь встигали закрити магазин до комендантської години. Наприкінці кожного робочого дня обіймалися з колегами, як востаннє.

З власної ініціативи ми почали готувати обіди для бійців тероборони на Київщині. Їдучи на роботу та з роботи повз українські блокпости, роздаю їжу нашим воїнам. Вони захищають нас зі зброєю в руках, а ми годуємо їх та підтримуємо.

Я добре розумію, чого вартує подвиг українських військових. Мій брат зараз на передовій.

Максим Самойленко, керівник відділення № 1 Нової Пошти (Суми): «Я був в АТО, війною мене не злякати»

О п’ятій ранку 24 лютого мені зателефонувала регіональна менеджерка компанії на Сумщині. Запитала, чи нас не бомблять. Я ще спав, тому подумав, що це жарт. Потім увімкнув новини і зрозумів, що все серйозно.

У 2014-му я пішов добровольцем в АТО. До війни звик. Хотів записатися до тероборони Сум, але там уже вистачало людей. Тому вирішив, що продовжу робити свою справу і докладатиму всіх зусиль, щоб допомагати побратимам, які зараз на передовій.

Попросив дружину з дитиною виїхати з міста. Але вона сказала, що залишиться зі мною.

У перші тижні війни наше відділення було єдиним на всі Суми, яке працювало. У нього тимчасово перейшли деякі співробітники з інших відділень. Зараз компанія відновила роботу по всьому місту. Через війну роботи стало менше. Але часу на її виконання іде більше. При нашому відділенні функціонує термінал, на який приходять посилки не тільки з усього міста, а й із найближчих містечок і сіл регіону.

особистий архів
Фото: особистий архів

Із заходу України найчастіше надсилають гуманітарну допомогу: їжу, ліки, одяг.

Я звик дивитися своєму страхові в очі. Такий у мене характер. Тому продовжую працювати. Так і армії допомагаю, і від новин відпочиваю. Відчуваю, що пліч-о-пліч із колегами роблю важливу справу для нашого майбутнього.

https://www.youtube.com/watch?v=S6fOv7RULnk&ab_channel=%D0%9D%D0%92
Редактор: Кіра Гіржева

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X