Як підтримати себе під час війни. Історія про реабілітацію, силу людського духу та поради тим, хто переживає травму зараз

У далекому 2016-му водій машини, в якій була і я, не впорався з керуванням на снігу і вилетів на зустрічну смугу перед фурою. Машина перетворилася на брухт. У лікарні виявилось, що в мене перелом обох кісток правої руки зі зміщенням, перелом крижової кістки в тазу, ребер і численні забої внутрішніх органів. Мені зробили чотири операції, з'єднували кістки в руці пластинами, ставили металеву конструкцію на кістки тазу.

Два тижні я взагалі не могла встати з ліжка, вчилась усе робити лежачи або напівсидячи: їсти, пити, ходити в туалет. Півтора місяця я практично не ходила. Тому моя реабілітація — це було навчання як рухатись, як робити кроки з п’ятикілограмовою конструкцією і дуже багато простих речей, які абсолютно звичні більшості людей. Я втратила усі ці вміння і як маленька дитина мала вчитись знову майже з нуля. Загалом моє відновлення тривало приблизно півтора року.

Чи було усе це легко? Ні. Бо я — звичайна людина. Мені було боляче. Іноді, повністю знесилена, я плакала від неможливості «стрибнути вище», вплинути на ситуацію. Але потім зупинялася, переосмислювала те, що відбувається, і розуміла, що в мене є мета, що я чітко йду до неї, і все в моїх руках. Від цього відразу ставало легко на душі, і з’являлися сили долати перепони. Я не народилася сильною, але вчилася бути нею.

Детально про свій досвід я написала у книзі Час запалювати світло, яка вийшла вже під час війни та дуже актуальна зараз. У цій статті я хочу коротко поділитися основними життєвими правилами, які я засвоїла під час реабілітації в результаті важкої травми. З мого досвіду, усе в житті будується на нашому ставленні до реальності та виборі, який кожен з нас робить постійно: жити чи страждати. Тож, читайте далі, щоб дізнатися, що допоможе вам пережити війну чи інші складні події у житті.

Як важка травма може навчити жити

Досвід важкої травми дуже вплинув на моє подальше життя, показав, що треба боротися за своє і шукати рішення. Я переосмислила багато речей і зрозуміла, що більшість проблем в житті до того — зовсім не проблеми, що усе простіше, ніж здається. Як не дивно, травма навчила мене прислухатися до себе і любити себе.

Це допомогло мені легше пережити пандемію. Я вже була готова до того, що будь-хто з близьких (чи навіть я) може померти. Проте, я обирала жити і не боятися, не накручувати себе і пристосовуватися до обмежень. Врешті, зараз це так само допомагає мені під час війни. І я вже знаю, що з великим болем приходить велика сила, якщо тільки людина не здасться. Далі я зібрала ключові поради, які виводила методом спроб і помилок під час фізичного відновлення і споглядання за собою. Вони особливо корисні нині, коли кожен з нас змушений переживати травматичний досвід.

Дайджест головних новин

Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV

Підпишись

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

• Прийміть те, що не можете змінити

Основою ситуації, що відбулася, є прийняття. Війна почалася — це вже сталося. Я не можу змінити цього. Немає зворотного шляху. Можна скиглити, жалітись, шукати винних. Але чи допоможе це? Натомість варто запитувати себе «Що робити далі, аби жити повноцінним життям?».

В моєму випадку прийняття прийшло майже миттєво — я розуміла, що без цього не зможу рухатися далі. Можливо, тому, що це була дуже масштабна подія для мого життя. Мене підбадьорювала думка про те, що все так, як має бути, і що я з усім впораюся. Адже з нами не відбувається того, чого ми не можемо подолати. В результаті, я розуміла, що є речі, які я не можу контролювати, і фокусувалася на тих, які мені було під силу змінити — наприклад, шукати лікарів, дізнаватися, які мені потрібні ліки, операції, вправи і що допоможе швидше відновитися.

• Любіть і піклуйтеся про себе в першу чергу

Найцінніше, що є в нашому житті — це ми самі. І я зрозуміла, що одужання найбільшою мірою залежить від мене самої: від думок, дій, піклування про себе. Можна хвилюватись про всіх навколо і намагатися їм допомогти. А зараз ми можемо переживати про інших, волонтерити, донатити, працювати понаднормово і так далі, але не помічати, як погано нам самим всередині. Але для підтримки інших, перш за все, ми самі повинні мати сили і ресурси. Бо якщо я собі допомогти не в змозі, як я це зроблю для інших? Як кажуть у літаку: «Спочатку надягніть маску на себе, а потім на дитину».

• Цінуйте те, що маєте, і радійте дрібничкам

Щастя в дрібницях: спати, сидіти, їсти, гуляти, бачити, самостійно дбати про себе. Під час реабілітації, я проходила практикум з уміння радіти дрібницям та знаходити позитив у всьому. Він починався з того, що мені дано шанс жити. Бо його могло і не бути, якби я не вижила на трасі.

Знаю, «радій, що живий» — звучить дивно, проте це навчає цінувати й інші дрібниці, на які часто не зважають. Зараз багато українців теж почали вбачати важливість у досить банальних речах: спокій, наявність світла, води, тепла, день без сирен і вибухів тощо. Виявилось, що для щастя багато не треба.

• Завжди шукайте варіанти для руху вперед

Є такий жарт: «Навіть якщо вас з'їли, у вас є мінімум два виходи». Тобто, немає безнадійних ситуацій. Щоб справлятися зі складними подіями, варто зрозуміти, що все швидко змінюється, тож варто бути гнучким і креативним, дивитися ширше. Думка, що «Можливості є завжди. Просто зараз я їх не бачу» досить добре допомагала продовжувати пошуки, як чогось досягти. Наприклад:

1. Не можеш встати з ліжка, бо не працюють м’язи? Роби вправи, щоб змогти це зробити з часом
2. Не працює права рука? Вчися користуватись лівою (коли це єдиний вихід, можна досить швидко навчитися стати шульгою)
3. Не можу працювати вдома, бо немає інтернету. А де є? Кафе, друзі, коворкінг, офіс?
4. Війна мене виснажила, але немає грошей на відпочинок? Що приносить мені радість і не потребує великих коштів?
   

• Просіть про допомогу, а не лишайтеся з проблемою наодинці

Якщо ви самі не можете впоратися з чимось, не соромтеся просити інших про допомогу. У психолога, якщо вам потрібна консультація, у знайомих і близьких, якщо це щось простіше. Ви тоді додатково зможете відчути як свою важливість для інших людей, коли вони прийдуть на допомогу, так і допомогти їм відчути свою значущість для вас. Це взаємодопомога і відчуття свого внеску в життя інших.

Перший час я була неспроможна навіть їсти самостійно, і навчилася часто просити про допомогу. А з часом я просила навіть незнайомих людей потримати двері, підігріти їжу, допомогти сісти в таксі, віднести речі тощо. І люди це охоче робили, адже так вони й самі відчували свою важливість.

• Перетворюйте біль в рушійну силу

Щоб змогти знову рухатися, мені було потрібно робити вправи та масажі. І прогрес майже завжди супроводжувався болем. Я злилася, що змушена таке терпіти. Впевнена, багато людей зараз також зляться, адже війна — це несправедливо. Проте ця агресія давала мені сили і бажання діяти, щоб одужувати. Ще я зрозуміла, що якщо є біль, є й прогрес. Скажімо, коли ви тренуєте м’язи, це також часто дуже складно, є кріпатура і так далі, проте, ви знаєте, що отримаєте результат. Тож біль почав сприйматися як щось гарне.

Якби не біль — за себе, українців, країну і наше майбутнє — та бажання захистити від загарбника свою землю і людей, ми б швидко здалися. Тож, як не дивно, інколи біль може стати рушійною силою. Треба навчитися його приймати і конвертувати в енергію для перемоги — чи то над собою, чи то над ворогом.

• Не чекайте чогось, щоб насолоджуватися життям. Робіть це вже

Життя — це подорож. Не тільки кінцева мета, а шлях до неї. Ми обираємо, з якими емоціями будемо його проходити. Тому варто насолоджуватись не тільки, коли досягнеш мети, а робити це в процесі, бо рух до цілі може бути довгим.

Я вчилась посміхатися попри біль і страх, і робила це щиро. Шлях до мети (чи до перемоги) може бути довгим, а жити весь цей час без задоволення — скрутно. Тож, прийнявши це, починаєш бачити хороше, попри усе погане. В моєму випадку я навчилася розуміти жарти лікарів — а гумор у них, як ви знаєте, дуже специфічний.

То що заважає зараз сміятися з жартів і мемів, бачити красу природи, насолоджуватись моментами з близькими, смачними стравами, влаштовувати собі приємні моменти та робити те, що хочеться в кар'єрі та житті? Нам усім хотілося б знати, коли все закінчиться, проте, ніхто не скаже. Безрадісно сидіти й чекати цього моменту чи продовжувати жити і насолоджуватися — це ваш і тільки ваш вибір.

• Відчувайте свою силу, яку отримали завдяки нелегкому досвіду

Байдуже, що з тобою було, важливим є те, ким ти є зараз — думка, яку я усвідомила для себе і користуюсь нею досі, щоб не падати у дитячу позицію та безвихідь. Я могла б себе жаліти, постійно очікувати співчуття, бо стільки всього пережила, але обрала шлях винесення досвіду (чого я навчилась завдяки травмі) і відчуття своєї сили (бо я впоралась з важкою ситуацією). Таким чином, я взяла відповідальність за своє життя.

З часом, коли я проходила наступне випробування з важкою хворобою, мені майже одразу вдалося відчути свою силу і шукати, як вилікуватись, сміятись зі співробітниками і продовжувати жити своє життя, а не плакати, зачинившись у квартирі. Зараз ми вже пережили стільки складних ситуацій, і завдяки цьому стали неймовірно сильними і витривалими як особистості і як нація. Цим можна пишатися.

• Пам’ятайте про свою мету і вірте в себе

Усе будується на вірі й меті. Це досить взаємозалежні речі. Якщо поставити перед собою ціль і йти до неї маленькими кроками, радіти маленьким результатам, все це додає наснаги і допомагає рухатися вперед. Я відчула, що я настільки сильна, наскільки міцна моя віра (в одужання, в те, що впораюся із складнощами).

• Робіть те, чим марите і без чого не можете жити

Мене підтримувало й те, що завжди драйвить і без чого я не можу жити. Тоні Роббінс, тренер, письменник, якось сказав, що є три рівні мотивації: бо треба; бо хочу; бо не можу не робити (найвищий рівень бажання, без якого неможливо навіть жити).

І от на останньому рівні у мене була жага видати книгу, попри війну, невизначеність, вкладення своїх чималих грошей у це і без будь-яких гарантій. Але прагнення було сильнішим за все інше. Своєю місією я поставила те, щоб моя історія в книзі допомагала і іншим. Також ​​нещодавно проводила вебінар у SoftServe про отриманий під час реабілітації досвід і багатьом це відгукнулося. І такі емоції я б з задоволенням пережила знову і знову. З ними я відчула, що таке жити на повну і як хочу саме я, коли ти робиш те, що надзвичайно важливо для тебе. І я бажаю кожному побувати саме на цьому рівні. І ще більш цінно, якщо вдасться знайти під час війни те, що буде дозволяти жити краще своє життя заради своєї великої мети, і заради чого буде знаходитися в собі сила, щоб підійматися і йти вперед. І запалювати світло всередині себе.