Ризикуючи життям під кулями. «Люди вибиралися з-під завалів і йшли на роботу, а українські солдати воювали травмовані» — лікарі з Луганщини

22 жовтня, 09:40
Лікарі, які рятували життя мирних жителів та українських воїнів на Луганщині (Фото:Gres Todorchuk)

Лікарі, які рятували життя мирних жителів та українських воїнів на Луганщині (Фото:Gres Todorchuk)

НВ продовжує знайомити вас із героїчними людьми, що боронять Україну на тимчасово окупованих територіях (ТОТ). Раніше ми розповідали про рух опору Жовта стрічка на Херсонщині, залізничників з евакуаційних рейсів на Харківщині, захисників Азовсталі на Донеччині, фермера Олександра з Миколаївщини, активістів Богдана Зізу з Криму та Максима Щербину з Енергодара (Запоріжжя).

У завершальному матеріалі спецпроєкту ділимося з вами історіями двох лікарів, які рятували життя мирних жителів та українських воїнів на Луганщині.

Перший — Максим Прокопенко. У мирному житті Максим працював хірургом, а 2017 року як військовий медик вирушив на передову. Від початку повномасштабного російського вторгнення Максим працює польовим медиком швидкої допомоги на Луганщині. Він вивозить із поля бою та надає першу допомогу українським воїнам на східному напрямку, зокрема у Сєвєродонецьку, Попасній, Лисичанську.

Відео дня

Другий — Михайло Олександрович, анестезіолог, що понад тридцять років рятує життя дітям. У 2015 році через бойові дії на сході України Луганську обласну дитячу клінічну лікарню, де Михайло очолює відділення анестезіології, перевезли до Лисичанська. 24 лютого лікар дізнався, що таке війна, коли вона приходить на твій поріг. Під час російських обстрілів Михайлу Олександровичу та його колегам довелося лікувати дітей у підвалах медзакладу. У квітні медик із колегами евакуював дітей із міста, ризикуючи власним життям під кулями.

Цим та іншим сміливим українцям на ТОТ присвячений проєкт Потяг до перемоги, що є спільною ініціативою комунікаційної агенції Gres Todorchuk та Укрзалізниці. Ознайомитися з усіма історіями проєкту можна на сайті, а також за QR-кодом, що є на кожному із сімох вагонів у складі залізничного маршруту Харків — Ужгород. Розповіді доповнені ілюстраціями, які створили на поверхні вагонів українські митці за кураторством Каті Тейлор.

Вагон «Потяга до перемоги». Сюжет «Луганщина». (Фото: Дан Балашов)
Вагон «Потяга до перемоги». Сюжет «Луганщина». / Фото: Дан Балашов
Вагон «Потяга до перемоги». Сюжет «Луганщина». (Фото: Дан Балашов)
Вагон «Потяга до перемоги». Сюжет «Луганщина». / Фото: Дан Балашов

Максим Прокопенко, військовий медик: «Головне — врятувати людині життя, решту зроблять у госпіталі»

Максим Прокопенко

військовий медик

Я кщо я беруся за якусь справу, то намагаюся опанувати її від і до. Так у мене було і з медициною. Обрав професію лікаря, бо це і благородно, і престижно. Починав у швидкій допомозі, потім працював анестезіологом, хірургом. А ось тепер я парамедик.

Військовий рюкзак я зібрав ще минулої осені. Щойно росіяни почали підходити до наших кордонів, зрозумів — скоро почнеться.

Д ля мене війна з росією почалася ще 2014-го. Взимку 2022-го вона просто перейшла в іншу фазу.

24 лютого я провів останню операцію. Оглянув пацієнтів, зробив їм перев’язки, розповів, як діяти під час повітряних тривог. Потім зібрав речі, подзвонив знайомим військовим і сказав: «Я готовий. Куди їхати?»

Г оловне правило польової медицини: все потрібно робити якомога швидше. На полі бою доводиться зупиняти масивні кровотечі, а це питання життя і смерті. У такі моменти не йдеться про стерильність та інші базові речі звичайної медицини. Найважливіше — витягти людину з-під куль. Все інше зроблять у госпіталі.

На початку повномасштабної війни у наших бійців було багато кульових поранень. Зараз уже переважно вибухові травми від уламків. У Сєвєродонецьку в 90% поранених контузія.

Якось я витягав знайомого з мінного поля. Напевно, це був найважчий випадок у моїй польовій практиці. Чоловіка врятували, але, на жаль, він залишився без ніг.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Б агато українських бійців воюють навіть травмовані. Питання лише в тому, чи не заважає це виконувати бойові задачі.

Поясню на простих прикладах. У водія, який перевозив боєкомплект через міст, влучив уламок. Я все повитягав із рани, обробив її, і чоловік поїхав далі. А інший солдат пошкодив ніготь. Здавалося б, травма несерйозна. Але як він із нею буде натискати на курок? У таких випадках краще почекати, поки все заживе, інакше втратиш ефективність у бою.

Українцям я хочу сказати лише одне (показує нашивку на рюкзаку з цитатою із вірша Тараса Шевченка):

«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі»

Михайло Олександрович, дитячий анестезіолог із Лисичанська: «Ми потрапили під обстріл, але жодна дитина не постраждала»

Михайло Олександрович

дитячий анестезіолог

К оли я вчився у десятому класі, моя подруга померла від лейкозу. Після цього вирішив, що хочу бути лікарем і рятувати життя дітей. У професії я вже тридцять років.

24 лютого я працював на зміні. Коли дізнався, що почалася війна, навіть не думав кудись тікати чи ховатися. Від перших обстрілів і до евакуації ми залишалися з колегами на робочих місцях та надавали допомогу дітям. Бо розуміли: хто, як не ми.

Луганська обласна дитяча клінічна лікарня (Фото: Михайло Олександрович)
Луганська обласна дитяча клінічна лікарня / Фото: Михайло Олександрович

Щ об потрапити до лікарні, медсестри з мого відділення йшли через весь Лисичанськ під обстрілами. Одна дівчина не могла вийти з дому, бо російська ракета влучила в її будинок і в неї заклинило двері. Але щойно вона вибралася, негайно повернулася на роботу. Ось це я називаю справжнім героїзмом!

За кілька днів росіяни майже повністю зруйнували перший поверх лікарні. Нам із дітьми довелося перейти у підвал і працювати від електрогенераторів.

У багатьох наших медиків є свої діти. У цей час всю свою батьківську любов ці люди віддавали нашим маленьким пацієнтам. Іноді приносили для них із дому їжу та одяг. А представники Луганської ОВА, поліція та волонтери забезпечували лікарню гуманітарною допомогою. Всі розуміли, наскільки важливо зберегти життя дітей та створити умови для безпечної роботи лікарів.

У квітні почалася евакуація нашої лікарні до Дніпра. Дітей вивозили поступово. Не всі батьки могли дістатися до них через обстріли, тому багатьох супроводжували самі лікарі. Керівництво закладу разом із медперсоналом до останнього залишалися на місці. Ми покинули лікарню разом з останньою дитиною.

На виїзді з Лисичанська ми потрапили під обстріл. Я на власні очі бачив, як у будинок влучає ракета і він падає. Дроти від пошкоджених ліній електропередач зачепили наш реанімобіль. Але, на щастя, ніхто не постраждав. Нам вдалося зберегти життя всіх медиків і дітей.

У Дніпрі мені запропонували долучитися до відділення дитячої анестезіології однієї з місцевих лікарень. До нас доправляють діток із Донеччини, Луганщини, Запоріжжя та інших гарячих точок. Тут вони забезпечені всім необхідним для швидкої та якісної медичної допомоги.

Дітей із важкими пораненнями транспортуємо до закордонних медичних закладів, які погодились нам допомагати. Зараз ми з колегами на постійному зв’язку з медиками з інших країн і маємо можливість консультуватися за будь-якої потреби.

Коли ми евакуювалися з Лисичанська, я вірив, що це тимчасово. І продовжую вірити, що ми обов’язково повернемося додому після перемоги України.

Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо НВ
X