Історії сміливих людей. Фермер з тимчасово окупованої Миколаївщини: «Хай краще мої землі не дістануться нікому, ніж росіянам»

27 вересня, 07:27
Історія Олександра Вікторовича — українського фермера з Миколаївщини (Фото:Gres Todorchuk)

Історія Олександра Вікторовича — українського фермера з Миколаївщини (Фото:Gres Todorchuk)

НВ продовжує розповідати про героїчних людей, які боронять Україну на тимчасово окупованих росією територіях. Попередні матеріали спецпроєкту висвітлювали діяльність руху опору Жовта стрічка на Херсонщині, залізничників евакуаційних рейсів на Харківщині та захисників Азовсталі на Донеччині.

Серія матеріалів присвячена проєкту Потяг до перемоги, що є спільною ініціативою Укрзалізниці та комунікаційної агенції Gres Todorchuk. Ознайомитися з усіма історіями можна на сайті, а також за QR-кодом, що є на кожному із сімох вагонів у складі маршруту Харків — Ужгород. Розповіді доповнені ілюстраціями, які створили на поверхні вагонів українські митці за кураторством Каті Тейлор.

Відео дня

Вагон Потягу до перемоги. Сюжет «Миколаївщина» (Фото: Дан Балашов)
Вагон Потягу до перемоги. Сюжет «Миколаївщина» / Фото: Дан Балашов
Вагон «Потягу до перемоги». Сюжет «Миколаївщина» (Фото: Дан Балашов)
Вагон «Потягу до перемоги». Сюжет «Миколаївщина» / Фото: Дан Балашов

Сьогодні ми говоримо з Олександром Вікторовичем — українським фермером з Миколаївщини, який продовжує працювати на землі, допомагати місцевим мешканцям та чинити опір окупантам у лавах Баштанської територіальної оборони.

Олександр на своїх полях до 24 лютого (Фото: особистий архів фермера)
Олександр на своїх полях до 24 лютого / Фото: особистий архів фермера

Фермер я спадковий і професійний. Мій батько був одним із перших, хто почав розвивати сільське господарство в незалежній Україні. Я закінчив аграрну академію, два роки стажувався у Великій Британії. Потім повернувся на батьківщину і відтоді вже 25 років працюю на своїй землі.

Олександр
Олександр на своїх полях до 24 лютого (Фото: особистий архів фермера)
Олександр на своїх полях до 24 лютого / Фото: особистий архів фермера

У мене з дружиною та сином сімейне господарство на кордоні між Миколаївською та Херсонською областями. Більшість наших земель разом із базою, технікою та товаром потрапили під окупацію. Зараз там усе зруйновано і розграбовано.

Зруйноване господарство Олександра (Фото: особистий архів Олександра)
Зруйноване господарство Олександра / Фото: особистий архів Олександра
Зруйноване господарство Олександра (Фото: особистий архів фермера)
Зруйноване господарство Олександра / Фото: особистий архів фермера

Моє господарство розташоване приблизно за 100 кілометрів від мого дому. У перші дні війни росіяни вдерлися на територію бази, почали стріляти в повітря, залякуючи працівників. Змусили їх відчинити офіс, виламали сейф у моєму кабінеті. Поводилися, як дикуни.

Командир росіян побачив на моєму столі Біблію. Каже моєму колезі: «Я теж віруюча людина. Передай її своєму керівнику і скажи, що у вас тут буде порядок, якщо будете нас слухатися». А колега йому на це: «Який порядок, якщо ви увірвалися до нас з автоматами та все тут понищили?»

Багато жителів Миколаївщини опинилися на лінії вогню. Окупанти відрізали їх від електрики, від нормального водопостачання. Я допомагав чим міг. Передавав через волонтерів їжу, ліки, предмети для невідкладних потреб, навіть свічки — світла ж не було, а освітлювати дім увечері чимось треба.

Мої землі сильно постраждали від обстрілів. Деякі вже не придатні для господарства. Але хай краще вони не дістануться нікому, ніж дістануться ворогам.

Пожежа на полях Олександра (Фото: ДСНС України)
Пожежа на полях Олександра / Фото: ДСНС України

Один мій знайомий фермер повернувся на свою землю після того, як її окупували. Просив у росіян, щоб вони хоч техніку йому віддали. Але ті навіть не захотіли слухати. Кинули у підвал, кілька днів катували, потім відпустили. Базу іншого фермера, мого сусіда, показово підірвали та зняли це на дрони.

Я вважаю, що після такого з окупантами не може бути жодних розмов. Про що говорити з нелюдами, які прийшли на твою землю і в один момент знищили те, у що ти вкладав душу десятиліттями?

Коли росіяни пішли в наступ, я взяв до рук зброю і вступив до Баштанської тероборони. Зараз разом із побратимами ловимо ворогів на Миколаївщині та передаємо їх ЗСУ.

Якось я вивозив наших поранених із поля бою. На зворотному шляху потрапив під мінометний обстріл. ЗСУ на той момент вже пішли вперед, на позиціях нікого не залишилося. Я знав, що стріляють саме по мені. Сховався в якійсь хаті та пів години чекав, поки все скінчиться. Не знаю, як уцілів. Навіть мій джип сильно не постраждав, на ньому лише сліди від куль лишилися.

Бувають моменти відчаю, коли опускаються руки. Але це триває недовго. Збираюся з думками й говорю собі: якщо мій дід повернувся з війни героєм з уламком під серцем, то і я все це витримаю. Коли молюся за Україну, стає легше.

Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо НВ
X