«Мої клієнти — це донори і солдати». Влад Макаров — про волонтерство та битву, яка змінить XXI сторіччя

7 червня, 09:12
Влад Макаров розповідає, як втягнувся у волонтерство (Фото:Влад Макаров)

Влад Макаров розповідає, як втягнувся у волонтерство (Фото:Влад Макаров)

«Я навчався в Каліфорнії, ще семестр — в Берклі на факультативних заняттях. Потім працював в Парижі на криптобіржі. Тобто 24 лютого досвід та можливості дозволяли мені поїхати куди завгодно». Влад Макаров, засновник волонтерського об'єднання YeYa — про волонтерство і мотивацію.

Війна Росії проти України — головні події 3 червня

Влад Макаров

волонтер, засновник волонтерського об’єднання «YeYa»

Я навчався в Каліфорнії, в славнозвісній Кремнієвій долині, вивчав інформатику в Школі 42 і ще семестр — в Берклі на факультативних заняттях. Довелось попрацювати в Парижі на криптобіржі. Тобто 24 лютого досвід дозволяв мені поїхати куди завгодно і комфортно там себе почувати.

Відео дня

Я спостерігав, як знайомі з валізами їдуть в сторону кордону. Але того дня втретє в житті прийняв емоційне рішення, що мені не властиво, і залишився в Києві. Я дійсно вважаю, що у прийнятті рішень емоційності взагалі не місце, але мене ніби магнітом потягнуло. Неодноразово замислювався, чи це рішення було правильним, і зрозумів, що мені просто ближче підхід Старого Заповіту «Око за око, зуб за зуб», ніж принцип Нового Заповіту «Тому, хто вдарить тебе в праву щоку — підстав ліву».

Наодинці зі своїми думками, я пошкодував, що не служив в армії. Але особисте знайомство з бригадним генералом Собко Сергієм Станіславовичем, який зараз начальник штабу ТРО, трохи вирівняло мій стан. Я прийшов до нього 25 лютого і спитав, що мені робити. Сказав, що випендрюватися і просити автомат не буду, бо війна — це не комп’ютерна гра, і краще дослухатися до людей, які на цьому розуміються.

Я не бив себе в груди, але якби сказали йти на передок, я б пішов. Сергій мене відправив до волонтерської частини. Я зрозумів, що можу ефективно організувати процес, бо в мене є знайомі, які можуть допомогти і з постачанням, і з грошима, і з розподілом.

Стояти на фронті і працювати в тилу – однаково круто. Якщо ти працюєш, підтримуєш економіку, допомагаєш армії, то навіть солдати це розуміють, я з ними говорив на ці теми неодноразово. Ще жоден мені не сказав, що він має щось проти тих, хто не нюхав пороху, але займається корисними справами у тилу.

Я повністю втягнувся у волонтерство. Мої економічні знання дозволили прогнозувати, що варто шукати фінансування за межами країни, а не тягнути ресурс з середини. Так з’явилась YeYa з донорами зі сфери крипти, найбільший з яких Еверстейк.

Від першого дня я інстинктивно почав досліджувати мотивацію людей, які допомагали. Це цікавий досвід. Спочатку хтось допомагав від страху, аби все швидше закінчилося, хтось — від почуття провини, що поїхав, хтось хотів показати, який він крутий, хтось — дати здачі таким чином. Я, наприклад, хотів дати здачі. Перші дні війни навколо мене не було прагматичних людей, усіма керували емоції.

Мої друзі зі Штатів давали мені гроші, і я думав, як їх розподіляти. Треба було сфокусуватись на одному напрямку, бо всі потреби не покриєш. Хтось займається шкарпетками, хтось підгузками. Це також необхідно. Але мені здалось, що ефективніше буде оснащувати нашу армію технічно. Я знайшов шлях, як купувати у виробника девайсів напряму, обійшовши рітеіл, дрібний опт, великий опт, імпортерів. Моя подруга з Нью-Йорку познайомила мене з хлопцем, який працює у вищому керівництві компанії ATN (виробник тепловізійної та цифрової оптики). І ми почали працювати. Ця людина любить те, чим займається, і добре знає технологічну сторону виробництва. Він може зрозуміти потреби кінцевого користувача з двох слів. Мені з ним дуже пощастило. Адже мені довелось вивчати все «на полі бою».

Згодом я теж почав розбиратися у технічних деталях. Помітив, що коли звертався до військових і казав, що можу купити будь-що, всі обирали найкрутіші позиції. Наприклад, є приціл, який бачить тепло на 1800 м, а частини тіла вирізняє за 700-800 м, виникає питання: у вашому підрозділі є хтось, хто вночі поцілить на 700-800 м? Бо іноді достатньо, щоб пристрій показував на 300-400 м.

Тобто доводилося керувати очікуваннями солдат і виступати консультантом. У нас в IT це називається product owner — людина, яка відповідає за планування виробництва, що дійсно потрібно бізнесу. Отже, я зараз виконую ту саму роботу, тільки ціль інша — перевага та перемога.

За три місяці ми витратили близько 1,6 мільйонів доларів і доставили оптику та технічне забезпечення 35 групам і підрозділам. Гадаю, це хороший результат, який конвертується в збережені життя наших захисників.

Мої стосунки з Києвом спочатку не складалися. Район Львівської площі, де я жив перед переїздом в США, був не дуже комфортним. Продуктових магазинів не було і за їжею доводилось їхати або на площу Перемоги, або на Лук’янівку. Ходити по схилах з покупками викликало в мені окремі емоції. Також мені не подобалося їздити на публічному транспорті. Бо коли ти на зріст 195 см, з величезними пакетами, влітку… всі матюкаються у твій бік.

Тому в мене Київ асоціювався з побутовим некомфортом. Потім я побачив світ, поблукав по іншим країнам і зрозумів, що в Україні просто «оголтєлий капіталізм», що тут все працює 24/7, тут найкращий сервіс. Що наші готелі дають фору Marriott Marquis на Times Square і за дизайном, і за сервісом, і навіть за тим, які склянки стоять на столі. Я вважаю, що Америка не має стилю і смаку. Європа має надто багато соціалізму, вона затиснута в рамках. Наприклад, у Франції красиво і смачно, але немає робочої етики і взагалі там важко дихати.

Я звик працювати на результат. У волонтерстві не вистачає бізнес-підходу. І я його запровадив. Тобто я не отримую особистої фінансової нагороди, проте цей бізнес-підхід дає результат.

Мої клієнти – це донори і солдати. Вони отримують цінність з того, що я роблю. Треба зрозуміти цю цінність і потім її максимізувати. У мене немає цілі заліпити фоточку у Фейсбуці і збирати лайки. Хоча, на жаль, фото з наших волонтерських архівів опинялися на сторінках зовсім невідомих мені людей та організацій. Але то на їх совісті.

Зараз я дуже сильно кайфую, що даю цінність великій кількості людей. Що їм приносить користь моя «робота». Завдяки волонтерству я зустрів багато цікавих і класних особистостей, з якими приємно мати справу. Є таке в IT, коли в хорошому колективі люди обирають отримувати менше на 15−20% зарплатні через те, що їх оточують круті колеги, вони працюють над крутими проєктами і почуваються щасливими.

Оточення моїх людей, почуття корисності і відчуття причетності до епічної битви, яка зараз відбувається, в якій, я впевнений, ми переможемо і яка змінить XXI сторіччя — моя найбільша мотивація і задоволення.

Бесіду вела Ольга Сердюк

Раніше ми розповідали, чи отримають ФОПи та волонтери в Україні відстрочку від військової служби.

Редактор: Кіра Гіржева

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X