Рухи сили і свободи. Викладачка фламенко з Києва — про перші місяці повномасштабної війни, домашній склад гуманітарки та порятунок в танці

21 червня, 23:17
Викладачка фламенко з Києва Ольга Островерх (Фото:Наталія Кравчук, НВ)

Викладачка фламенко з Києва Ольга Островерх (Фото:Наталія Кравчук, НВ)

Викладачка фламенко з Києва Ольга Островерх в розмові з НВ згадує, як в перші місяці повномасштабної війни перетворила свій будинок на склад гуманітарної допомоги, та розповідає, яким чином танець допомагає їй та іншим жінкам пережити стрес.

Склад у дворі, картопля і Тесла

— З початком повномасштабної війни плану дій в мене не було. Так само як і тривожної валізки. Але і особливих причин залишатися в Києві — теж. Тож коли виникло питання, чи виїжджати з міста, я на інтуїтивному рівні зрозуміла, що для мене єдиною причиною виїхати буде перспектива опинитися в окупації. Мені здавалося, що я зможу проскочити, раптом що.

Відео дня

Керівниця київської студії фламенко Ольга Островерх сидить в танцювальній залі навпроти великого дзеркала та згадує, яким для неї був лютий 2022 року. Театральна журналістка в минулому, яка закохалася в танець фламенко 20 років тому та зробила цю справу своєю новою професією, з початком повномасштабного вторгнення була змушена відкласти улюблену справу. Так разом з друзями включилася у волонтерство.

Імпровізований склад організували у підвалі будинку Ольги в центрі Києва — деякий час жили в неї з друзями «невеликою комуною». Перші два місяці повномасштабної війни інтенсивно працювали з цивільним населенням в столиці та за її межами. Займалися гуманітарною допомогою, продуктами, розвозили дитяче харчування та інші необхідні речі.

https://www.youtube.com/watch?v=G2jFLMUE1nQ&feature=youtu.be

— Я не активістка і не волонтерка — в тому плані, що не маю такого досвіду як регулярного і систематичного. Але по-іншому тоді не можна було, — зізнається співрозмовниця НВ.

Вона каже: це був фантастичний час в плані єднання і гуртування людей для допомоги один одному. Роботу для себе вони з друзями почали шукати ще в перші дні наступу, проте на той час була досить велика конкуренція, адже всі дуже хотіли робити бодай щось.

— Одна наша приятелька почала співпрацювати з кухнями, які готували їжу для госпіталя, для пенсіонерів, а трохи пізніше — також і для переселенців. Було дуже багато запитів, які надходили нам через гугл-форми, — розповідає Ольга Островерх. — У нас склалося таке фламенкове ком’юніті — це були дівчата зі студії, які зголосилися допомагати. Вони обзвонювали людей, працювали як кур'єри, розвозили гуманітарну допомогу. Також допомагали одна одній: наприклад, допомагали комусь дістатися з точки А в точку Б, знайти прихисток на Західній Україні абощо.

Багато літніх людей, жінок з дітьми тоді залишилися заблокованими у власних квартирах: вони або не могли вийти, або боялися, або просто не мали змоги купити продукти. Це і була цільова аудиторія, з якою, перш за все, працювала Ольга та її друзі. Найгостріше тоді відчули потребу людей в дитячому харчуванні та памперсах — як дитячих, так і дорослих.

Ольга Островерх пояснює: коли почалося повномашстабне вторгнення, в Києві залишилося дуже багато самотніх людей похилого віку, або ж осіб з інвалідністю, які не здатні самостійно про себе подбати. Когось із них доглядали родичі, які після 24 лютого опинилися в окупації або не змогли дістатися до столиці, до когось приходили соціальні робітники, які потім так само тимчасово втратили можливість працювати.

Ольга Островерх з ученицями під час заняття в своїй студії в Києві (Фото: НВ)
Ольга Островерх з ученицями під час заняття в своїй студії в Києві / Фото: НВ

— Я живу поряд з центральним залізничним вокзалом, поряд — опорний пункт поліції. Тому я одразу познайомилася зі своїм дільничим, Андрієм, і він телефонував мені в різних складних випадках. Так, наприклад, одного разу ми з ним відкривали квартиру, в якій кілька днів пролежала самотня літня жінка, — розповідає співозмовниця НВ.

Волонтерська група вибудувала свою схему роботи: створювали списки тих, кому потрібна допомога, централізовано звозили на склад до Ольги додому все необхідне, тоді шукали водіїв, які розвозили речі адресно. Це були зовсім різні люди, згадує жінка. Один з волонтерів, наприклад, розвозив бабусям картоплю на автомобілі Тесла. Ше один, чоловік з волонтерської єврейської організації, навчив їх мінятися:

— Казав, щоб ми брали все, що дають, навіть якщо це, здавалося би, нам не треба, бо потім ми зможемо обміняти це на щось інше. Тож ми міняли памперси на хліб, хліб на згущене молоко і так далі. Таким чином поповнювали склад і могли робити наші продуктові набори більш повними. Волонтери — це фантастична публіка.

Заняття з фламенко (Фото: НВ)
Заняття з фламенко / Фото: НВ

Ольга Островерх розповідає історію хлопця, який, рятуючись від російської армії, йшов пішки з тоді ще окупованої Бучі. Він потрапив до поліцейського пункту, а звідти — до Ольги, у дворі якої йому знайшли тимчасовий прихисток. Ще в Бучі тиждень цей хлопець провів у підвалі без доступу до їжі та ліків. Він також розповів, що окупанти вбили його бабусю.

— Йому десь років 25. Він має діагноз, здається, це біполярний розлад. Під впливом стресу його стан погіршився, тож реальність він сприймав плутано. Тож казав, що все, що відбувається — це лише постановка, і в усьому винні «бандити з Ворзеля», — ділиться спогадами співрозмовниця. — Ми годували його, доглядали за ним. Він вирішив віддячити, дістав з внутрішньої кишені куртки розкрошений шматок хліба і став нас ним пригощати.

Завдяки іншим волонтерам хлопця вдалося направити до Київської міської психіатричної лікарні імені Павлова, де йому надали належний догляд та лікування.

Танець як порятунок

— Одна з моїх учениць місяць провела в окупації на Київщині. Тоді, в моменти, коли їй було дуже страшно, вона уявляла, як заходить в наш зал, взуває туфлі й починає танцювати. Коли я почула цю історію, то сказала їй: все, завтра починаємо. Це були перші години за два місяці, коли ми справді забули, що відбувається навколо.

Островерх згадує, як повернулася до своєї роботи після двомісячної перерви. Історія цієї учениці стала для неї поштовхом знову відкрити двері своєї школи в середині квітня — навіть попри те, що війна триває, й іноді музику переривають звуки сирен. Які, за словами жінки, в студії чутно дуже сильно.

Керівниця школи фламенко Ольга Островерх позує разом з ученицями після заняття (Фото: НВ)
Керівниця школи фламенко Ольга Островерх позує разом з ученицями після заняття / Фото: НВ

Вона зізнається: спершу мала відчуття, що школа так і не відкриється. Відчувала, що не може більше танцювати. Багато ж учениць так само були в стані, коли танцювати здавалося чимось малоймовірним: багато хто опинився в евакуації, а хтось просто не мав змоги дістатися до студії через комендантську годину, блокпости та обмеження руху транспорту. Проте всі ці жінки сприймали перерву в танцях як втрату важливої частини свого життя. Тож повернутися — довелося.

Спершу на заняття приходило лише кілька осіб, потім бажаючих танцювати ставало все більше — з’явилося навіть кілька зовсім нових учениць.

— Зараз є певні проблеми з логістикою в місті, тому людей небагато — в деякі дні нас більше, в деякі — менше. Декому складно дістатися з лівого берега в центр міста, плюс додамо комендантську годину, зміни в розкладі транспорту. Але потроху групи збираються. Якщо раніше це були групи за рівнями підготовки, то зараз вони всі перетасовані між собою, — пояснює Ольга.

Ольга Островерх повернулася до занять з фламенко в квітні, після двохмісячної перерви в зв
Ольга Островерх повернулася до занять з фламенко в квітні, після двохмісячної перерви в зв"язку з війною / Фото: НВ

Для тих, хто досі перебуває за межами Києва бо виїхав за кордон, вона проводить уроки онлайн та викладає відеозаписи занять у київській студії. Каже: деякі жінки, які тимчасово осіли в інших країнах, після вирішення всіх першочергових питань йдуть шукати школу фламенко поруч зі своїм новим місцем проживання.

На питання про те, що за танець — фламенко, Ольга відповідає: це — про абсолютну свободу, про любов, та про протест. Вона називає фламенко танцем складних емоцій, який написаний багатьма фарбами. Танцювати його, каже, можна про що завгодно. Та для неї зараз він — про силу:

— Так ми себе захищаємо. Це — наш природний стан існування. В стресовій ситуації люди починають шукати щось, що допоможе їм відволіктися. Це — абсолютно нормально. І танець — одна з таких речей. Якщо я можу допомогти комусь захиститися, я — рада.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X