«Тепер я нічого не боюся». Як мешканка Дніпра Віра Козирєва в 60 років переїхала до Києва і стала блогером
НВ разом із фондом Життєлюб і брендом Zhernov Artifactory в межах проєкту Ніколи не пізно публікує історію 64-річної Віри Козирєвої, яка в шістдесятилітньому віці переїхала з Дніпра до Києва і стала блогером.
Це одна з 11 розповідей про людей-життєлюбів старшого віку, що передали в майстерню Сергія Жернова артефакти, з якими пов’язані особливі моменти їхнього життя.
Проєкт дозволив їм по-новому поглянути на вік: кожна з переданих речей отримала не тільки нове життя, а й абсолютно новий зміст. Фляга стала підвіскою, пробка від керамічного барильця перетворилася на прикрасу, простий китайський браслет з яскравими камінцями став частиною артоб'єкта, який демонструє народження феї. Кожна з речей зажила своїм новим, другим життям, як і більшість людей, які, виходячи на пенсію, починають шукати нові сенси і нових себе.
Кожна річ говорить нам про те, що в кожній дорослій людині є накопичений життєвий досвід, є її історії, пам’ять і знання, що можуть стати початком абсолютно нового, ще одного життя, коли раптом видається, що найцікавіше вже давно позаду. Це відбилося й у фотопроєкті, знятому фотографом Сергієм Сарахановим.
Артефакт Віри Козирєвої — кулон, зроблений з кришки керамічного барильця. На кулоні — відбиток обличчя клоуна, бо барильце Сергію Жернову передав клоун.
- «Жити на повну котушку». Як колишній український військовий став художником у 60 років і перетворив кожен день на яскраву подію
- «Моя мрія — вчитися далі». Як докторка філософії Лора Клімчик у 60 років стала волонтеркою онкоцентру
- «Я була готова на все». Історія Тетяни, яка в 55 років переїхала до Києва, щоб кардинально змінити своє життя
«У мене в дитинстві було не так багато яскравих моментів з батьками. Всі працювали, жили в приватному будинку, на дітей часу обмаль залишалося. А я хотіла більше уваги, мріяла, щоб мені читали казки на ніч, — розповідає Віра, — тому свою мрію я реалізувала вже з донькою. Щовечора я читала їй на ніч казки. Її улюбленою була — про олов’яного солдатика. І щоразу, коли я питала, що вона хоче в подарунок, я чула «шкатулку з балериною». Але це були часи страшенного дефіциту, у нас просто не було тоді таких. Одного разу на моє запитання «Що тобі подарувати?» донька відповіла: «Мамо, ну навіщо ти питаєш, ти ж все одно таке не подаруєш».
У мене серце розривалося, хоч пиши американському президенту, — Віра витирає сльозу, перепрошує і продовжує, — і ось я одного разу під час перерви вийшла зі співробітницею і побачила у вітрині шкатулку з балериною, а коштувала вона тоді 2 мільйони. А зарплата у мене — 4 мільйони. Я жодної секунди не сумнівалася, зайшла в магазин, залишила в заставу все, що було, і попросила їх нікому її не продавати. Позичила грошей, розплатилася, прийшла на роботу, поставила шкатулку на стіл, завела і розридалася. Донька отримала її в подарунок на Новий рік, досі пам’ятаю, скільки щастя і радості вона їй принесла. А потім ці шкатулки коштували по 15 гривень".
У 2017 році Вірі виповнилося 60, у свій день народження вона збагнула, що довго їй так не протягнути: проблеми зі здоров’ям, зайва вага. Взялася за себе: спорт, ходьба, а потім і зовсім написала заяву на роботі, зібрала речі і переїхала до Києва, ближче до доньки.
Спершу, звісно, нудьгувала, адже всі друзі і все минуле життя лишилися в Дніпрі.
Почала записувати для дочки і друзів стислі відео про те, куди ходила, що бачила. Вони кажуть: «Виставляй у Фейсбук, ти цікаво розповідаєш».
«Ось так я стала блогером, — сміється Віра, — завдяки цим відео у мене з’явилися нові друзі, спочатку — віртуальні, потім вони перейшли в реальні. А далі дочка відправила мене в Гідропарк до Життєлюбів. Там уже я записалася на всі курси: англійська, малювання. Вступила в команду з плавання, хочу переплисти озеро в Італії, тренуюся. Тепер у мене зовсім інше коло спілкування. Нещодавно взяла участь у конкурсі Міс Бодіпозитив, бачу: до 65 років можна, подалася. І знаєте що? — Віра посміхається, — виграла в категорії від 40 до 65 років! Я коли прямувала по подіуму, я такою щасливою була. Немов весілля, якого у мене ніколи не було».
Віра каже, що її не полишає відчуття, що зараз вона живе зовсім іншим життям. Немов у комп’ютерній грі, коли перше проживаєш, отримуєш шанс на ще одне: «Я в цьому житті познайомилася з такими людьми, яких я б в тому житті ніколи і нізащо не зустріла. Там у мене була інша реальність: робота, дача, квартира. Після 60-ти я вже ні манікюр не робила, ні фарбувалася. А тут я знову заново почала жити. Зайнялася зовнішністю, навіть три сукні купила, щоб з моїми друзями-пенсіонерами на кораблику кататися».
Спілкуємося про мрії, і Віра розповідає, як нещодавно побувала в Парижі з друзями-пенсіонерами, мріє тепер більше подорожувати, хоче ще вивчити англійську, і тоді вже повна свобода: «Якщо раніше я боялася, то зараз страх зник. Я боялася звільнятися з роботи. Мені здавалося, що після звільнення — пряма дорога на цвинтар. А тепер нічого не боюся. Можу їхати куди завгодно, робити що завгодно. Страху більше немає. І зобов’язань більше немає. Раніше — робота, сім'я, родичі, яких треба було доглядати. А тепер — свобода жити».
