«Чесно кажучи, я старомодний і сентиментальний хлопець». Iнтерв’ю НВ з топ-менеджером lifecell Ісметом Язиджи

7 квітня 2020, 08:40
НВ Преміум

Топ-менеджер оператора lifecell нинішні тарифи на послуги мобільного зв’язку в Україні називає несерйозними, стверджує, що реєстрація абонентів була б дуже до речі під час карантину, пояснює, чому оформляє українське громадянство, і зізнається, що захопився випічкою.

З виконавчим директором оператора мобільного зв’язку lifecell Ісметом Язиджи НВ вирішує пообідати в новій карантинній реальності. Живу бесіду нам замінює скайп-сесія, а столик у ресторані — наші власні обідні столи з їжею, приготованою самостійно. Виходить економно, хоча й незвично. І поки я скромно задовольняюсь домашніми млинцями, Язиджи з гордістю показує красиво сервірований стіл у себе вдома.

Відео дня

— Я обожнюю готувати, і за роки життя на самоті добре цього навчився. Якщо мої друзі і колеги страждають від закриття ресторанів, то я ні, — посміхається він з екрана мого ноутбука.

В Україні Язиджи працює вже три роки. До цього нинішній СЕО lifecell, третього і найменшого в трійці українських операторів провайдера мобільного зв’язку, був генеральним директором підрозділу Turkcell на Північному Кіпрі, а також керував дочірньою компанією Turkcell, оператором BeST у Білорусі. Тепер же перед Язиджи стоїть цілком амбітне завдання: зробити прибутковою і українську «дочку» турецького мобільного гіганта.

Відпивши заздалегідь приготованого чаю, я цікавлюся у Язиджи, що ж він приготував.

— О, це гяур-салат, страва родом зі Східної Туреччини, — охоче розповідає він, повернувши ближче до камери салат, що підозріло нагадує грецький.

Чесно кажучи, я старомодний і сентиментальний хлопець

Деяке знання турецької допомагає мені згадати, що «гяур» означає «іновірець», і здогадки міцніють.

— Він схожий на грецький салат, — підтверджує мої роздуми Язиджи, — але ми додаємо в нього горіхи і заправляємо гранатовим соком, це робить його максимально корисним, а ще не таким калорійним, а для нас, замкнених вдома, це важливо.

До салату топ-менеджер lifecell власноруч спік хліб. А потім і зобразив себе на фото, гранично спростивши завдання журналу.

— Як вам життя в ізоляції? — ставлю я традиційне для нинішнього часу запитання.

У відповідь мій співрозмовник раптово згадує, як три роки тому вперше прилетів до Києва і прогулявся Хрещатиком. Тоді його погляд привернув банер на Будинку профспілок з написом Свобода — це наша релігія!

— Я відразу відчув, що потрапив додому, тому що для мене свобода — величезна цінність. Тож, можете уявити, як мені зараз! — щиро посміхається він.

Втім, ситуацію з карантином Язиджи сприймає стоїчно, а lifecell ще до офіційного оголошення ізоляції перевів максимум своїх співробітників на дистанційну роботу і навіть тимчасово поміняв для своїх абонентів назву мережі з lifecell на Будьвдома. Єдине, за чим тужить мій співрозмовник, — щоденна скандинавська ходьба в парку по сусідству.

— Чесно кажучи, я не з тих, хто любить фізичні тренування в чотирьох стінах, тому сьогодні на столі салат, — зізнається він.

СЕО lifecell Ісмет Язиджи стверджує, що за час самоізоляції він непогано освоїв науку приготування їжі (Фото: НВ)
СЕО lifecell Ісмет Язиджи стверджує, що за час самоізоляції він непогано освоїв науку приготування їжі / Фото: НВ

***

За салатом і млинцями ми говоримо про карантин у Туреччині.

— На жаль, серед моїх співвітчизників поширене мислення «зі мною такого ніколи не трапиться», і ось, маємо результат, — зітхає Язиджи, згадуючи досить серйозний відсоток тих, що заразилися коронавірусом у Туреччині.

— Опинившись на карантині, українці очевидно частіше телефонують один одному — мобільні оператори у виграші? — цікавлюся я.

— Ось ми розмовляємо вперше, і ви просто не знаєте, яка я людина і як працює наша компанія, — раптово ображається Язиджи на цілком невинне запитання, але одразу пояснює свою реакцію: його компанія зараз думає зовсім не про доходи.

— Наприклад, ми постаралися забезпечити лікарів у нашій мережі безкоштовним зв’язком до кінця квітня, вже забезпечено понад 10 тис. осіб, купуємо два ШВЛ, — перераховує він, ловлячи мій запізнілий скептичний погляд.

У Стамбулі багато часу витрачаєш, коли переїжджаєш з європейської частини міста в азійську, а в Києві ти точно так само стоїш у заторах на п’яти міських мостах

Бізнесмен розповідає, що зусилля операторів мережі у боротьбі з коронавірусом могли б бути набагато ефективнішими, якби в країні існував закон про реєстрацію абонентів.

— Послухайте, але ви ж самі говорили, що свобода — це українська релігія, — зауважую я.

— Жодного стосунку до свободи реєстрація абонентів не має, вона існує в більшості демократичних країн, — парирує Язиджи. — Ваші телефони і так зареєстровані в купі сервісів і соціальних мереж. Встановити зв’язок між вами і вашим номером зовсім нескладно, нехай і довго.

Топ-менеджер скаржиться, що для ідентифікації абонентів-лікарів його компанії довелося оббивати пороги установ соціального страхування і МОЗ, що зайняло час.

— Розуміння, хто є нашим абонентом, допомогло б нам усім істотно зменшити ризики поширення вірусу в країні, — запевняє він.

Так, мобільні оператори могли б мати дані, хто повернувся з країн із максимальним ризиком підхопити вірус, допомогти цим людям швидше отримати інформацію про небезпеку зараження і самоізолюватись.

— Міністерство цифрової трансформації зверталося до нас по такі дані, але у нас їх просто немає, — розводить руками бізнесмен.

— І все ж тарифи, враховуючи попит на послугу, зростуть? — повертаюся до теми.

— Ми точно не будемо наживатися на прийдешній кризі й з квітня запропонуємо нашим абонентам навіть вигідніші умови для голосового спілкування, ніж зараз. Звичайно, ми відчайдушно потребуємо заробітку, ми досі не генеруємо дохід, але зараз для цього точно не найкраща ситуація, — категоричний мій співрозмовник.

***

Певний час ми їмо кожен своє, і, змінюючи тему, я пропоную Язиджи поговорити про меморандум, який у жовтні минулого року мобільні оператори підписали з українським урядом. Вони взяли на себе зобов’язання протягом двох наступних років покрити Україну якісним 4G-зв'язком. Днями операторам вдалося прибрати один з великих каменів спотикання на шляху до цифрової країни — нарешті перерозподілити частоти в діапазоні 900 Mhz.

— Ви невеликий оператор, і ваші користувачі зосереджені переважно у великих містах. Навіщо ви інвестуєте величезні суми в розвиток мережі в невеликих населених пунктах?

— По-перше, ми спочатку були за цей проект, адже він усуває цифрову нерівність у країні, — морщиться Язиджи. — І ми дуже голосно і виразно говорили, як зробити цей проект максимально вигідним для всіх, але держава й інші оператори вчинили по-своєму.

Я родом з сім'ї середнього достатку і, чесно кажучи, не звик розкидатися грошима

Відсуваючи тарілку геть, мій візаві дуже емоційно пояснює: набагато вигідніше було б не будувати три окремі мережі для малонаселених територій, а використовувати шеринг інфраструктури. За фактом же кожен оператор тепер вкладає в розвиток своєї окремої мережі великі суми грошей.

— І все-таки у чому ваша вигода платити величезні гроші і йти в невеликі регіони, де вже, як правило, є тотальна перевага, що історично склалося, однієї з двох мереж — Київстару або Vodafone? — продовжую допитуватися.

— Дійсно, на заході країни люди користуються переважно Київстаром, а на сході — Vodafone. І є Антимонопольний комітет України, який продовжує не помічати цієї ситуації закритого клубу і створеного абсолютно неконкурентного середовища. Але ми віримо, що технології, креативність та інновації змінюють стан речей.

Одразу Язиджи уточнює, що робить ставку на інноваційність lifecell.

— Багато наших клієнтів — також клієнти інших мобільних операторів, але їх вони використовують для голосового зв’язку, а нас — переважно для інтернету, — з певною гордістю додає він.

— Скільки має коштувати мобільний інтернет у країні? — цікавлюся я.

— Обговорімо на прикладі, — пожвавлюється Язиджи і розповідає, що пакет з 20 ГБ інтернету і 1.500 хвилин дзвінків на будь-якого оператора в Україні сьогодні коштує у його компанії $5, тоді як за набагато скромнішу послугу канадець викладе мінімум $60, а абонент у Туреччині — $30−35. — Це так дешево, що несерйозно. Водночас люди в Україні звикли до якості: не дай бог, вона хоч трохи гірша. Але ж гарні речі коштують дорого.

Після цього емоційного спічу Язиджи робить висновок: нинішні тарифи повинні бути мінімум на 20−30% вищими.

— Багато років мільйони людей оплачували дешеві тарифи, і великі оператори не змінювали правил гри, привчивши людей до недорогого інтернету. Водночас ніхто не інвестував у сільську місцевість, і саме тому ми сьогодні, в епоху 4G, робимо це в спішному порядку, — не пропустив нагоди згадати своїх конкурентів СЕО lifecell.

— Послухайте, але до недавнього часу саме у вас були чи не найнижчі тарифи по мережі, в той час, як, наприклад, Київстар тарифи підвищував, — нагадую я.

— Тоді ви повинні пам’ятати, що ми також були і першим оператором, який підняв тарифи, Київстар йшов за нами. Сьогодні наші тарифи — це спроба вирівняти ринок, та й відреагувати на кризовий період, який нас чекає.

Відпивши айрану, Язиджи повертається до думки про неконкурентний ринок українського телекому, чиї правила гри не дозволяють нормального перерозподілу часток між операторами. А потім називає дві проблеми, що його хвилюють, — дуже складну процедуру перенесення телефонного номера абонента з однієї мережі в іншу, а також високі тарифи для дзвінків на телефони інших операторів.

— Обидві ці умови «закріпачують» українського абонента, і моя мета їх побороти. Повірте, я до цього активно йду, — нагадує він.

Ісмет Язиджи запевняє: вже через два роки Україна може отримати широке покриття 4G (Фото: НВ)
Ісмет Язиджи запевняє: вже через два роки Україна може отримати широке покриття 4G / Фото: НВ

***

Ми майже доїдаємо обід, і я цікавлюся у Язиджи, який недавно вирішив подавати документи на українське громадянство, навіщо йому це.

— Чесно кажучи, я старомодний і сентиментальний хлопець, проводжу в Україні більшу частину життя, а своїх українських друзів і колег бачу частіше, ніж кого-небудь ще, і я зжився з країною, — зізнається топ-менеджер.

Також він називає ще одну, прагматичнішу причину: за роки роботи в Україні його надзвичайно втомили протоколи про допуск іноземців. Так, майже до кожної зустрічі в державних установах він починає готуватися за два дні до дати, а потім у день зустрічі зазнає протокольної перевірки.

— Для мене це виглядає трохи як дискримінація, — розводить він руками.

— Але водночас, претендуючи на український паспорт, ви повинні розуміти, що не збережете турецький, — нагадую я співрозмовнику особливості українського законодавства.

— Так, я знаю, і мене це зовсім не лякає. У рідній Туреччині я прекрасно можу жити і працювати з паспортом не менш рідної України, законодавство не створює цьому перешкод, — просто каже Язиджи.

Підхопивши тему любові до країни, я прошу співрозмовника розповісти, що ж такого особливого він знайшов для себе в Україні.

Перемістившись від обіднього столу в комфортне крісло, він розмірковує:

— Для мене Україна — комфортна і зрозуміла країна, саме з тих перших хвилин на майдані. А ще тут живуть відкриті до змін люди з чудовим почуттям гумору. Ось повірте, я жив деякий час у США і зазнав там справжнього культурного шоку: коли ти жартуєш, мало хто сміється.

Для мене Україна — комфортна і зрозуміла країна

Розпливаючись у задоволеній усмішці, Язиджи каже, що в Україні все не так: твій жарт миттєво підхоплять, розвинуть і повернуть ще дотепнішим.

— Повірте, загальне почуття гумору, — дуже важлива якість для комфортного життя, — додає він.

— А що вас в Україні дратує? — користуючись моментом, намагаюся з’ясувати.

— Затори на дорогах, — не приховує роздратування Язиджи. — Я їх ненавидів у Стамбулі, ненавиджу і тут. У Стамбулі багато часу витрачаєш, коли переїжджаєш з європейської частини міста в азійську, а в Києві ти точно так само стоїш у заторах на п’яти міських мостах.

І відразу обмовляється: в усьому іншому, особливо в кухні, Україна йому ідеально підходить.

— Українці дуже сімейні, мені подобається, що свята вони намагаються проводити разом зі своєю сім'єю, як у Туреччині мого дитинства. Зараз, на жаль, турецьке суспільство змінилося і стало більш розрізненим, — шкодує він.

Потім Язиджи немов спохоплюється.

— Але все ж головна риса, яку я ціную в українцях, — це свобода, і коли я працюю тут у телекомі, повірте, я хочу, щоб цієї свободи було більше! — емоційно завершує він свій спіч, а заразом й інтерв'ю.

П’ять запитань Ісмету Язиджи

— Найдорожча річ, яку ви придбали за останні п’ять років?

— Мабуть, машину для моєї сім'ї, яка зараз живе на Північному Кіпрі. І це не Lamborghini, а Mini Cooper — ідеальна машина для поїздки по острову. Я родом з сім'ї середнього достатку і, чесно кажучи, не звик розкидатися грошима.

— На чому ви пересуваєтеся містом?

— Я живу навпроти офісу, тому на роботу і в центр міста максимально намагаюся ходити пішки, ненавиджу затори. У крайньому разі користуюся службовим автомобілем.

— Наймудріша людина, з якою ви розмовляли протягом життя?

— О, це мої друзі, але я не хочу когось одного виділяти. Я товариська людина, і багато моїх друзів зі мною вже більше 30 років.

— Найдивовижніша подорож у житті?

— Напевно, Мальдіви, мені дуже сподобалися там риболовля і снорклінг, а пляжі нічим не гірші, ніж на Північному Кіпрі, де зараз живе моя сім'я.

— Чи є у вас guilty pleasures — заборонені радості?

— О так! Під час карантину я так сильно захопився випічкою, що тепер, коли телефоную дружині і пропоную вгадати, що я сьогодні зробив, вона просто питає: яке саме печиво?

Цей матеріал підготовлено для № 13 журналу НВ від 12 квітня 2020 року. З міркувань безпеки та керуючись турботою про здоров’я наших читачів, кур'єрів, які доставляють вам номер, і членів редакції, найближчі кілька тижнів журнал виходитиме тільки онлайн, а створюватиметься — віддалено.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X