Є пульс. Як знання з тактичної медицини допомагають рятувати життя українським військовим — інтерв'ю з експертом із першої допомоги
Федір Сердюк під час Всесвітнього економічного форуму у Давосі (Фото:WEF)
За перші вісім місяців повномасштабної війни інструктори українського фонду PULSE навчили тактичної медицини понад 11 тисяч осіб. Це більше, ніж чисельність регулярної армії Естонії. Як і кого навчають за стандартами ТССС, розповідає Федір Сердюк, засновник компанії.
Федір Сердюк — український підприємець, експерт із першої допомоги. Сертифікований інструктор California Emergency Medical Services Authority та сертифікований тренер інструкторів першої допомоги Співтовариства Червоного Хреста України.
2014 року спільно з колегою Ігорем Корпусовим заснував компанію FAST, яка спеціалізується на навчанні першої допомоги та пожежної безпеки.
У 2017-му спільно з розробниками SayHiMedia ініціював запуск чат-бота Жгут, щоб допомогти людям бути готовими до екстрених ситуацій, які загрожують життю. Пізніше у зв’язку з пандемією коронавірусу FAST запустили Школу супергероїв — безкоштовні онлайн-курси першої допомоги.
2022-го, після повномасштабного вторгнення росії, Федір Сердюк створив благодійний фонд PULSE, метою якої є навчання українських військових тактичній медицині.
В інтерв'ю NV Федір Сердюк розповідає про те, як прийшла в Україну тактична медицина, пояснює, що таке система ТCCC, а також радить, як правильно вибрати турнікети та де можуть навчитися першої допомоги цивільні особи. Публікуємо його розповідь у вигляді монологу.
Точка нуль
Починаючи цю розмову, я б узяв за точку відліку бої під Слов’янськом у 2014 році, коли тільки почалася війна на Донбасі. Це перші серйозні бойові дії, що їх вела українська армія на своїй території за всю історію незалежної України.
Коли зайшла група Гіркіна з одного боку і наші — з іншого, в одному з перших боїв український військовий загинув від поранення в ногу. Зараз це — ситуації, які відбуваються часто-густо.
Досвідчений погляд скаже, що від такого поранення загинути важко. І справді: якщо допомогу надають правильно, померти від таких поранень практично неможливо. У цьому випадку смерть військового, швидше за все, настала через одну з двох причин. Перша: після поранення в ногу товариші по службі не змогли зупинити йому кровотечу, тому що не вміли цього робити і не були достатньо екіпіровані. Друга — крім іншого, пораненого «накачали» важкими наркотичними знеболювальними засобами, і він помер від передозування чи пригнічення дихання.
І перший, і другий фактор робить його смерть відворотною. Тобто такою, якої можна було б уникнути, якби військовослужбовці на той момент були навчені та забезпечені всім необхідним.
Станом на 2014 рік в українській армії не було жодної системи для запобігання смертності серед поранених, окрім успадкованої із СРСР. Та ж система ніколи не була ефективною і була спрямована швидше на імітацію допомоги, ніж на її реальне надання.
Це точка нуль, від якої ми як країна почали рухатися до чогось іншого. І коли постало питання, куди ж нам дрейфувати, за збігом обставин було обрано американську систему, яка називалася ТССС, або тактична бойова турбота про поранених. Тобто допомога пораненим у бою.
Система, у центрі якої час
Американці виробили цю систему після того, як порахували, що за час В'єтнамської війни 2,5 тис. людей загинули лише від крововтрат унаслідок поранення кінцівок — тобто, не маючи передумов до загибелі.
Розробку завершили до кінця 1990-х років. Систему та відповідне екіпірування протестували на одному з найпередовіших підрозділів — 75 полку рейнджерів. Після того, як систему «обкатали» і масштабували, вона показала найнижчу смертність поранених за всю історію воєн. Наприклад, якщо взяти війну в Іраку чи Афганістані, смертність становила вже 1:10 — тобто, з десяти поранених помирав від цих поранень лише один солдат. Звісно, на фінальному результаті позначаються й інші чинники: тактика, якість особистої броні та броньованих машин, але також медицина.
Особливість ТССС у тому, що вона полягає в узагальненої медичної інформації. Було чітко визначено, від яких поранень людина може загинути, від яких — ні. І на основі цього виробили методи боротьби з факторами, від яких помирають. Крім того, структура цієї системи дозволяє організувати якусь «естафету», де пораненого передають від етапу на етап, і на кожному він отримує велику допомогу.
ТССС — це система, у центрі якої час. Людина смертна, але страшно, що вона смертна швидкоплинно. Можна загинути від дрібного поранення в ногу за три хвилини, втративши дуже багато крові з великої артерії. Люди, у яких перекриті дихальні шляхи, можуть прожити, не дихаючи, 5−7 хвилин. Ось чому час — це дуже важливо.
Перехід у точку два
Бойовий медик 92-ї окремої механізованої бригади Євген Храпко колись працював масажистом у Миколаєві. Навчився за системою американських інструкторів і почав займатися евакуацією як волонтер. На той момент систему медичної евакуації ніяк не було збудовано. Пізніше Євген мобілізувався і став широко відомим як бойовий медик.
Завдяки його ініціативі в Україні запрацював перший центр навчання бойових медиків. Це третя сходинка надання допомоги у межах системи ТССС. Центр був підготовлений за допомогою американців, але, на жаль, був фізично знищений під час наступу російських військових із боку Білорусі. Євген Храпко загинув 11 червня 2022 року під Харковом, евакуюючи поранених.
З погляду як організаційного, так і медичного його внесок — дуже важливий. Ми перейшли з точки нуль до точки один — у ту, де в структурі збройних сил уже з’явилася певна система підготовки і особового складу — солдатів, офіцерів, також бойових медиків, і навіть — лікарів, які в ланцюжку пересування пораненого передають його один одному. Але, на жаль, ця система виявилася нездатною обслуговувати ні армію мирного часу, ні, тим більше, армію часу військового. Насамперед, через стрімке зростання кількості поранених і постраждалих.
Я думаю, що зараз Україна перебуває у точці два. Уявіть собі групу з чотирьох військових, які гріються біля вогнища біля бочки десь на покинутому заводі, умовно під Бахмутом. Кожен із них навчений медицини кимось іншим, але всі — за одним стандартом. Один — іноземними інструкторами, другий — волонтерами, третій — навчальним центром ЗСУ на Яворівському полігоні.
Для того, щоб ми дійшли наступної точки — коли гинуть будуть лише від несумісних із життям поранень, але не від таких, яким можна запобігти, має збігтися кілька факторів. Це підготовка особового складу, його оснащення, а також культура та система, що полягають у таких, на перший погляд, дрібницях, як інтеграція медицини в тактику підрозділу. Якщо представляти ці чинники як графічну схему, усе це буде обведено великим колом під назвою Бюрократія.
Пульс
На початку повномасштабної війни я разом із колегами створив благодійний фонд PULSE. Базою стала моя приватна компанія під назвою FAST, яка спеціалізується на навчанні першої допомоги. Вона існує із 2014 року. FAST передав PULSE спорядження, кадри, систему управління та перші гроші.
За 300 днів повномасштабної війни ми навчили понад 11 тис. осіб за двома програмами: тривалістю від одного-двох до п’яти днів. Це не дуже багато в масштабах ЗСУ, але це серйозні цифри, якщо дивитися у порівнянні. Наприклад, це більше, ніж регулярна армія Естонії.
Ми намагаємося наздоганяти хвіст поїзда. Вважаємо за краще працювати там, де підрозділ ще тільки формується та навчається. Однак наш типовий клієнт — це піхотна бригада, яка 8 місяців воює і жодного разу не була вдома. Наш типовий клієнт — це також розрахунок ППО, який захований у посадці на Донеччині, це корабели, які проходять навчання у перервах між повітряними тривогами й ударами ворожих безпілотників по порту. Наразі ми сфокусувалися на певній кількості військових частин, у яких готуємо інструкторів.
Безпосередньо спорядженням цих людей ми не займаємося, проте готові проінструктувати начмедів щодо того, як отримати все потрібне. Для різних рівнів кваліфікації це спорядження різне. Так, ми не можемо вплинути на культуру всередині підрозділу, але можемо навчити комбатів і комбригів, які застали ще армію старого зразка, сприймати медицину у новому призначенні.
Я б із задоволенням зробив акценти на навчанні піхоти, бо в жодному підрозділі немає таких утрат, як там. Піхота зараз максимально задіяна в боях, при цьому їхні внутрішні ресурси на проведення якихось навчань набагато нижчі.
Я об'їжджаю лінію фронту вздовж і впоперек та збираю інформацію від наших підрозділів. Ми бачимо, де навички застосовують краще, де гірше. Через те, що раніше не було враховано деяких особливостей української армії, нам довелося збільшити тривалість навчання. Ми зробили більше практичного відпрацювання, ще менше теорії. Намагаємось трохи модифікувати програми, щоб це було ефективно.
Якщо система ТССС працюватиме в Україні, усе заграє новими барвами: смертність від поранень знизиться, а відсоток людей, які здатні повернутися в бій, зросте. Для нас, як для країни, яка перебуває, у кращому разі, у середині війни, це дуже важливо.
Правильний турнікет — це який?
Американська армія під час війни в Іраку стикалася, у кращому разі, з кількома сотнями поранених на місяць. В Україні ж один районний опорний шпиталь на південному напрямку до визволення Херсона приймав до 200 поранених на день. Відповідно, масштаби споживання екіпірування, зокрема медичного, були абсолютно нечуваними, небаченими та не передбачуваними.
Турнікет — це ключовий засіб надання допомоги. Він може усунути головну причину смертності серед поранених, тобто кровотечі з кінцівок. І дозволяє це зробити швидко і самостійно, що в умовах стислих рамок часу — це іноді єдиний можливий спосіб. Тому в Україні на ньому також сфокусувалися, і це правильно.
Спосіб вирішення таких проблем було обрано різним. Хтось звертав увагу на зовнішню простоту конструкції та намагався скопіювати її, виготовляючи саморобні турнікети. Хтось поклався на китайського виробника, очікуючи побачити там якісний продукт. Хтось закуповував якісні, оригінальні турнікети, іноді — за шаленими спекулятивними цінами.
Турнікет у виготовленні — річ набагато складніша, ніж може здатися на перший погляд. Так, там немає жодної комп’ютерної начинки, але є безліч факторів, які треба врахувати. Наприклад, його еластичність протягом часу, адже завдання — не лише створити оклюзію, а й утримувати її. Не всі це розуміють. Є також особливості експлуатації турнікетів. Тому ми довіряємо лише турнікетам, рекомендованим програмою ТССС. Плюс — двом українським брендам, це Дніпро та Січ.
Наша компанія приймає в дар не оригінальні турнікети, щоб використовувати їх у тренувальних цілях під час занять. Ми унеможливлюємо експлуатацію таких виробів у бойових умовах, промовляючи з військовослужбовцями відмінності турнікетів.
Позиція «краще поганий турнікет, ніж ніякого» — хибна. Єдиний спосіб опинитися з турнікетом в екстреній ситуації — це самостійно подбати про його наявність і запас заздалегідь. Що, на жаль, роблять не всі та не завжди.
Як вибрати курси для цивільних
Якщо ви є цивільною особою, і хочете пройти курси першої допомоги, я б радив звернути увагу на кілька важливих пунктів. Це фільтр, який підвищить ваші шанси на отримання якісної послуги.
Отже, перше: навчання має бути присвячене медицині і лише медицині. Якщо у програмі підготовки є ще щось, наприклад, тактика, мінно-вибухова справа, то це червоний прапор, який може свідчити про те, що організація намагається задовольнити запит ринку шириною, а не глибиною.
Друге — це дотримання стандартів. Яких стандартів дотримуються, не так важливо. Важливою є приналежність до них. Якщо ви хочете отримати щось схоже на військову підготовку, то вас повинні навчати по ТССС. Алгоритм викладання має звучати як MARCH. Усе навчання побудоване довкола алгоритмів.
Третє: знання з медицини не мають цінності. Не так важливо, що конкретно ти знатимеш на виході, як те, чи застосуєш нову навичку у разі гострої потреби. А формування навичок можливе лише за умов його практичного відпрацювання. Без специфічного спорядження та витратних матеріалів зробити це неможливо. Тобто, якщо на курсі обговорюють накладення джгутів, має бути можливість багаторазово накласти джгут до формування м’язової навички.
Четверте — це джерело фінансування. Наше навчання є безкоштовним для військовослужбовців, але у нас є зрозумілі джерела фінансування. І якщо незрозумілі джерела фінансування, напевно, на чомусь буде економія. Чи на якості підготовки інструктора, чи на його мотивації, чи на спорядженні.
І останнє, п’яте — тривалість. Якщо вам обіцяють усе за короткий час, імовірність, що це ошуканство, вища. Ми періодично бачимо курси, де програму, на яку ми відводимо п’ять днів, пропонують пройти за чотири години. Так не повинно бути.
Загалом, я хотів би сказати ось що: якою б божевільною не була ситуація, у вас має бути план дій, і його слід дотримуватися. Немає нічого гіршого за відсутність плану або план, придуманий «для галочки». Те саме з медициною: хоч би якою була аптечка, як би ви не розкидали повноваження між ланками, як би ви не називали ці ланки — лікар, парамедик, бойовий санітар, боєць, рятувальник — байдуже. Головне, щоб ви розуміли, як ця «машина» буде їхати. А скільки в неї «коліс» і як вони розташовані — у два ряди чи в три — це вже «косметика».
