«Підписати мирну угоду після всього — це політичний і фізичний суїцид». Сергій Притула про зброю, війну і мир

18 червня, 12:41
Притула і придбаний волонтерами безпілотник (Фото:Сергій Притула / Facebook)

Притула і придбаний волонтерами безпілотник (Фото:Сергій Притула / Facebook)

П’ята колона і люди, відповідальні за зрив оборонного замовлення, повинні понести політичну і кримінальну відповідальність. Війна має перезавантажити суспільство так, щоб українці перестали слухати в маршрутках огидний російський реп, а замість «двулітрачки піваса» купували дитині книжку. А будь-який політик, який після всього пережитого підпише ганебну «мирну угоду» — приречений. Так вважає волонтер Сергій Притула, фонд якого за три місяці війни зібрав для ЗСУ суму, співставну з витратами олігархів. Він розповідає, чи стає у армії менше потреб, і вперше показує власну картину, яку доводиться продавати, бо «настав час міняти долари».

З волонтером поспілкувалась Олена Трибушна, українська журналістка, головна редакторка та ведуча YouTube-каналу Є питання.

— Мені днями YouTube, як флешбек, підкинув один з останніх ефірів у Шустера перед війною, де ти закрив рота [Наталії] Королевській, назвав її п’ятою колоною, сказав, що [Ілля] Кива — один із найперших зрадників в ОПЗЖ. Це було за кілька тижнів до вторгнення. Ти вже розумів, що війна неминуча, що Кива опиниться першим у Москві і що все буде так як є?

Відео дня

— Це не зовсім корелюється з вангуванням великого вторгнення, але про те, що першими здриснуть з небезпеки саме «риги», я говорив їм завжди відверто в очі. Може, фейсбук ще підкине той чудовий ефір у Шустера, де я про це якраз говорив Бойку — що в разі повномасштабної атаки прихильники Зеленського, Порошенка, Притули, інших візьмуть зброю до рук, а от бойки і йому подібні здриснуть у Москву. Де зараз Бойко, я, правда, не знаю, але те, що основна маса їхньої зграї не тут — це очевидний факт.

— Ти вважаєш їх персонально відповідальними за те, що почалась війна?

— Беззаперечно. Починаючи з голосування 16 січня 2014 року, а якщо ще глибше копати, то починаючи з пролонгації договору про перебування Чорноморського російського флоту в Криму, що так само було повністю зроблено їхньою клікою.

— Ти вважаєш несправедливістю те, що вони зараз не сидять в сусідній камері з Медведчуком, частина залишилась в парламенті, перейменувавшись з ОПЗЖ на ПЗЖМ, а колишні ведучі каналів Медведчука ведуть національний марафон?

— Частково можна сепарувати тих і інших, а з іншого боку, можливо, і не варто. Вочевидь, якщо підняти зараз пласти того, хто пішов на співпрацю з окупаційною «владою» на тимчасово захоплених територіях, там в основному представники ОПЗЖ, Опоблоку — я їх всіх називаю «риги», тому що вони всі вихідці з Партії регіонів. Тому було б наївно та інфантильно вважати, що все це трапилося випадково чи за збігом обставин. Ми мали політиків, які були і залишаються п’ятою колоною і які, на моє переконання, повинні понести відповідальність за статтею «державна зрада».

— Війна стане моментом, коли відбудеться перезавантаження? Що буде з ними й з тими людьми, які голосували за них, після війни — чи перезавантажить війна мізки усім?

— Я за всіх людей не можу розписуватися. У тих всіх засланих козачків дуже добре розвинений інстинкт самозбереження, тому, рятуючи свої шкури, вони зараз перефарбовуються, перевзуваються на льоту. Далі все буде залежати від громадянського суспільства, тому що суспільству потрібно змінюватися. Ми зараз тішимося тим, що воно монолітне, але чи зміниться воно насправді після перемоги? Чи перестануть люди в маршрутках слухати шансон? Чи перестане молодняк слухати огидний російський реп? Чи людина після роботи купить не двулітрачку піваса, а дитині книжку? І так далі…

— Зараз у тебе нема такого розуміння?

— Зараз у мене є розуміння, що відбувається тотальний форс-мажор, і всім реально не до того всього, про що я говорю, але якщо ми хочемо реальних видозмін у державі, то от із таких дрібниць насправді все і складається.

— Ти сам коли вперше зрозумів, що війна невідворотна? І чи уявляв ти, що вона буде такою?

— Десь у період з 2016-го по початок широкомасштабного вторгнення були думки, що, мабуть, це такий довготривалий заморожений конфлікт, за прикладом Придністров'я, Осетії, Абхазії. Але все, що почало відбуватися восени — брязкання зброєю поблизу наших кордонів, накопичення російських військ — змусило трошки активізуватися. Суспільство, відверто кажучи, не одразу відреагувало на ті посили, які робили спочатку британська і американська розвідки. Потім українське військово-політичне керівництво перестало гратися в якусь історію «а от наша розвідка каже, що все спокійно» — і суспільство прокинулось, нехай тільки у грудні. Це можна було помітити по зростанню донатів волонтерам. І завдяки тому, що це зростання в грудні і січні йшло достатньо суттєво, ми змогли хоча б на тих ділянках, де мали можливість, спрацювати дещо превентивно для забезпечення війська, зокрема в контексті розгортання мобільних та операційних штабів.

Притула у фірмовій панамі гурту Kalush Orchestra та кубком переможців Євробачення під час благодійного аукціону (Фото: Сергій Притула / Facebook)
Притула у фірмовій панамі гурту Kalush Orchestra та кубком переможців Євробачення під час благодійного аукціону / Фото: Сергій Притула / Facebook

— Питання як до політика: в тебе є відповідь, чому ми не використали в повній мірі ті вісім років, з 2014-го, на те, щоб підготувати країну до масштабної війни? Це перше. А друге — чому не використали ті кілька місяців, коли вже розвідки повідомляли, що війна буде, щоб підготувати населення до цього?

— Ну, питання до політика будемо ставити тоді, коли я буду займатися політикою — можливо, це один із варіантів розвитку подій після перемоги. Зараз я радше волів би відповідати на питання як волонтер, тому що я зараз займаюсь цим 24/7… Можна багато шукати причин у тому, чому держава була не зовсім готова, копати дійсно треба глибше, аніж останні три місяці, коли вже загроза стала очевидною. Я думаю, що багато речей, які почали відбуватися просто з-під ножа, зокрема розгортання Сил територіальної оборони…

— …в останню ніч…

— …вони з’явилися, умовно кажучи, десь у січні юридично, а в лютому не було ще толком штату забезпечено, не було свого рахунку в казначействі. Чому ці Сили територіальної оборони не з’явилися в 15-му…

— …14-му…

— …16-му? За той час можна було, дійсно, і вишколи зробити, і щоб [перший командувач Сил ТРО Юрій] Галушкін не ламав голову, де йому взяти транспорт, щоб зброю перевозити з військових частин, які ділилися з Силами тероборони, і так далі. Мабуть, і військово-політичне керівництво держави повірило в заморожену фазу конфлікту. І коли ми закидаємо Заходу, що він займався замиренням Путіна — мені здається, що у нас тут так само була достатньо велика кількість людей, які вважали, що цього було б достатньо. Чому не встигли в останні кілька місяців адекватніше підготуватися? Тому що була передісторія у вигляді зірваного державного оборонного замовлення у 20-му і 21-му роках і втрачено такий дорогоцінний час і достатньо великі суми коштів, які мали би бути раціонально, корисно розподілені по лінії оборонних закупівель. В останні кілька місяців, [міністр оборони Олексій] Резніков коли прийшов, я думаю, що він точно десь весь листопад тільки входив в курс справ і реально в нього залишились там грудень, січень, лютий — кінець одного фінансового року, початок іншого фінансового року. Є певна заскорузлість бюрократичної машини.

— Провалене оборонне замовлення — це одна з причин того, чому тобі доводиться займатися тим, чим ти займаєшся, а людям — скидатися на це грошима. Тобі не здається, що якось неправильно, що людина, яка провалила це оборонне замовлення, призначена послом у Словенію, а не дає покази в прокуратурі?

— Так, мені здається, що це достатньо несправедливо та ірраціонально. Я думаю, що ця історія повинна залишатися в фокусі уваги не тільки волонтерського руху, не тільки журналістів, а й суспільства в цілому і правоохоронних органів теж.

— Скільки загалом за ці останні три місяці перевели вам у фонд люди? Остання цифра, яку я бачила — мільярд гривень. Це так?

— Це те, що ми зафіксували на початку червня.

— Forbes нещодавно опублікував графіку, скільки передали на Збройні сили України за цей час українські олігархи. Ваш мільярд — це десь $33 мільйони. [Рінат] Ахметов передав $72 млн, [Віктор] Пінчук — десь $17 млн. Тобто те, що назбирали люди через ваш фонд, —десь посередині між цими двома цифрами. Мені здається, це говорить про те, наскільки несправедливо розподілені статки в країні. А по-друге, мені здається, ці люди набагато більше винні країні.

— Дав та й дав. Дають — треба брати. Мабуть.

— Вам у фонд олігархи чи політики дають гроші?

— Ні.

— Вже три місяці люди донатять на Збройні сили України. У нас до війни був такий жарт: існує три стадії «грошей нема» в українця: це «грошей нема», «грошей нема зовсім», «грошей нема зовсім, треба міняти долари». Зараз, під час війни, додалась четверта стадія — «грошей зовсім нема, але якщо на бронік, то нате». Як змінюється ситуація? Чи стикаєтесь ви з тим, що у людей стало менше грошей і, в принципі, залученості в те, що відбувається?

— Вчора ми розмовляли якраз на цю тему з директоркою фонду. Вона сказала, що по лінії рахунків фонду ми відчуваємо достатньо сильне падіння надходжень. Стосовно моїх волонтерських рахунків, до яких люди більше звикли, ніж до фондівських, за вісім років війни, там я зниження не бачу. Люди достатньо активно продовжують донатити, але це щоденна робота — тримати людей в тонусі, правильно попросити, показувати, на що ти просиш.

Ми зараз маємо кілька проєктів, де нам реально треба дуже багато грошей — майже мільйон доларів потрібно, щоб законтрактувати 50 комплексів БПЛА Валькірія, про що ми домовились кілька днів тому з виробниками. Це наші колеги, волонтерський фонд Армія SOS, ми з ними давно співпрацюємо по лінії перепрошивки планшетів їхньою програмою Кропива. Зрештою ми звернули увагу на їхнє виробництво БПЛА. Ці БПЛА теоретично не для всіх завдань і можуть не всім сподобатися, але запит на них є і, що важливо, вони достатньо легкі в експлуатації і добре себе під РЕБами почувають, тому ми вирішили синергетично спрацювати. Ми будемо оплачувати виробництво, вони будуть займатися підготовкою льотних груп операторів БПЛА, плюс ми маємо можливість забезпечувати в майбутньому групи транспортом. Достатньо амбітний проєкт. І буде ще днів через десять один проєкт, який ми так і охрестили — «пора міняти долари».

— Це аукціон картин?

— Аукціон картин якраз зараз іде. Ми виставили спільно з аукціонним домом Дукат 10 картин сучасних українських художників. Там неймовірно класні роботи. Там є одна картина про пекельний концерт Кобзона, яку я б сам купив, але не знаю, чи я зможу потягатися на торгах, бо вона, мабуть, буде дуже дорого коштувати. Там і [Матвія] Вайсберга роботи, і [Леся] Подерв’янського, і [Олександра] Ройтбурда — реально дуже крута підбірка. Сподіваємось, що зможемо виручити з неї достатню суму коштів, можливо, якраз таку, щоб закрити питання по контрактуванню цих безпілотників.

Виставив днями прохання допомогти придбати півтори тисячі рацій Motorola — ми знайшли партію, потрібно 18 млн грн. І так кожен день на горизонті щось з’являється, ти кожен день мусиш щось просити.

— Свою картину ти вже виставив на аукціон?

— Ні. Вона буде продана в рамках того проєкту, де «треба міняти долари» (сміється). Це насправді спецоперація ціла була. Після продажу картини Марії Приймаченко я згадав, що у мене є власна картина. Я вже навіть забувся, яка у неї була історія. Я, відверто, абсолютно примітивний в плані образотворчого мистецтва, я не художник, не вмію малювати, але в часи програми Підйом я малював якісь смішні картини. Наприклад, рік 2008—2009 — пік протистояння України і Росії на тлі чергової газової війни. Мною була намальована на листку А4 картина: там була газова труба, на якій висіла мавпа з обличчям Путіна, знизу горіла нафта. Ця картина була продана в прямому ефірі за, на той момент, навіть дуже нормальні гроші. І я зрозумів: якщо щось лягає в тему, коли збігаються зорі, правильне місце, час, обставини, то це може бути продано дорого. Є картина, яку я намалював в день інавгурації Януковича, в прямому ефірі програми Підйом, як відповідь на сучасне мистецтво, яке я бачив у PinchukArtCentre, коли приходив і реально не розумів, на що тут дивитись. Ну, акула в формаліні — і шо? Якісь такі речі — я їх не розумію.

— І ти вирішив, що теж так вмієш?

— Так! Я намалював картину, коли в студії були Вася Вірастюк, Аня Безсонова, Денис Силантьєв — наші олімпійці. Я намалював дуже швидко цю картину, вона має назву Батько і мати. Ця картина потім ще трохи пожила цікавим життям. Вона була принтом на футболках під час Ukrainian Fashion Week, зокрема в рамках Fashion Aid від фонду АнтиСНІД. Зірки ходили зі своїми принтами, і я теж.

Ми сміялися, що колись, як я вмру, цю картину можна буде за дорого продати, і мої діти будуть жити безбідно. І ця ідея десь так висіла в повітрі, що колись воно згодиться. Але зараз, мені здається, обставини такі, що, якщо я зможу цю картину хоч за щось продати — а я сподіваюсь продати її за дорого, тому що в неї є своя історія, своя легенда, це дійсно може бути для когось цікавою інвестицією в майбутнє. То нехай ці кошти зараз працюють на армію.

— Покажете?

— Ви мене розкручуєте на ексклюзив.

Картина Притули (Фото: Олена Трибушна)
Картина Притули / Фото: Олена Трибушна

— А Янукович як тебе надихнув на це?

— Він мене не надихнув. Просто тоді в ефірі я сказав: «Вибачте, будь ласка, що в темних тонах. В такий час, в такій країні живемо». Я був не в захваті від інавгурації Яника.

— Я думала, це має символізувати, що такі люди, як Янукович, не мають народжуватись.

— Ні (сміється), я там казав: «Знаєте, якщо вас в житті називають лузером, пам’ятайте, що колись ви були найкращим».

— Чи стає менше тих потреб, які ви закривали, з часом?

— Ні. Взагалі ні. Це неможливо. Вони будуть тільки рости, тому що і кількісно армія збільшується, і з появою кожного нового батальйону, нової бригади тобі знову приходять всі ці полотна з переліком необхідного. Ми живемо очікуваннями, що забезпечення по основних профільних напрямках зросте з боку Міністерства оборони. Частково так воно і відбувається. Зараз уже баланс забезпечення, наприклад, бронежилетами та кевларовими шоломами між державою і волонтерами міняється у відсотковому плані в бік держави, хоча без волонтерів поки що ніяк.

Транспорт — це біль, бо його катастрофічно не вистачало, не вистачає і не буде вистачати. Зараз от покаталися: що на південному напрямку, що в зоні ООС, що запорізький напрямок — армія пересувається на волонтерському транспорті. Моя бабця, яка була народжена за Польщі, як я був маленький, розказувала про «войсько польське на роверах». Я зараз їжджу і бачу войсько українське на «наварах» [Nissan Navara], на L200 [Mitsubishi L200], на «дефендерах» [Land Rover Defender]. Це не зовсім мілітарний транспорт — це ми цивільний перетворюємо в мілітарний.

— Чого зараз найбільше не вистачає там, на першій лінії, крім HIMARS і ППО?

— Дякую, що чітко сигналізуєте те, до чого руки волонтерів можуть дотягнутися, а до чого, поки що, ні. Зв’язок — тема, яка кульгає досі. Якісна тактична медицина. Слава Богу, що стає уже все менше і менше тих, хто якусь самопальну байду, якісь самопальні турнікети заганяє військовим — це взагалі страшна тема. Транспорт. Кожен день я отримую звісточки, що машина, яку ми заганяли, — уже все. Дрони також не довгожителі зараз на фронті. Ну, і оптика.

— Як надовго у вас зараз законтрактовані різні позиції і як це корелює з твоїм відчуттям, скільки ще триватиме війна?

— Тільки Господь Бог знає, скільки ця війна буде тривати. По деяких контрактах, які були зроблені ще в березні-квітні, ми отримаємо щось в кінці місяця або на початку липня, а те, що ми контрактували в червні, прийде в серпні-вересні. Ось такі реалії.

— Ти буквально щойно повернувся зі сходу і Запорізької області. Якщо говорити не про те, що купують волонтери, а про важку зброю — яке в тебе враження, стає її там більше?

— Очевидно. Я не готовий розписуватися зараз за усі підрозділи, але вся ця номенклатура — NLAW, Javelin, Switchblade і так далі — воно є, і воно працює.

— А більш важка?

— Думаю, Міністерство оборони підсвічує, які гаубиці до нас заходять, «три топори», М777, я бачив. З польськими «крабами» розминалися.

— Зараз багато хто ставить питання, чому важка зброя їде так довго. Ти собі як на нього відповідаєш?

— Ну, за ленд-ліз мені важко щось говорити, позаяк я ж не всередині процесу.

— Я розумію, просто як ти пояснюєш те, що відбувається?

— Ми впираємось у те, що це бюрократична машина і вона достатньо неповоротка, неважливо про яку ми країну говоримо, чи це Україна, чи це США, чи якась інша держава. Ті країни, які могли нам щось оперативно поставляти, робили це не в контексті важкого озброєння, а «джавеліни», «стінгери». Це ж трошки розходиться номенклатурою з системами залпового вогню, гаубицями, чи танками.

У деяких випадках, мені здається, ми просто і далі маємо справу з достатньо корумпованими політичними елітами ряду країн, які ніяк не відкараскаються від ось цього свого минулого — тісно, я б навіть сказав, «в дьосна» пов’язаного з російськими політиками і спецслужбами.

— Багатьох турбує тема мирних перемовин, яка постійно випливає в різних варіаціях — «мирні плани», «давайте дамо Путіну зберегти обличчя». Як ти ставишся до того, що може бути підписана якась така мирна угода?

— Будь-який очільник, незважаючи на прізвище, який би стояв зараз біля керма держави і спробував би підписати якусь мирну угоду, що не відповідає запиту українського суспільства — а запит українського суспільства можна чітко простежувати через соцопитування, які регулярно проводяться, — цей політик приречений на щось дуже ганебне у своєму житті. Це і політичний, і, цілком імовірно, фізичний суїцид. Ніхто зараз не дозволить здавати український інтерес. Занадто багато крові пролито, щоб зробити вигляд, ніби нічого не трапилося.

Інфантильні заяви європейських політиків про те, що треба дати Путіну зберегти обличчя — це взагалі на голову не налазить. Людина в XXI столітті в центрі Європи створює геноцид, а ми кажемо — «давайте спробуємо зберегти йому обличчя». Дуже цікаво, якби в той час, коли нацистська Німеччина окупувала Францію, очільники інших держав казали б «давайте збережемо Гітлеру обличчя». Або історія людей нічому не вчить, або люди думають, що це дійсно досі можна якось врегулювати в такий спосіб, що Путін сяде такий і подумає: «А, ось є схема, де мені можна зберегти обличчя, тому ну все, рєбята, отходім». Ми тут просто положили тридцять з гаком тисяч чоловік, ще 50 тисяч у нас поранених — і це просто для того, щоб відкотитися назад, як було.

— Що для тебе буде перемогою? Чи тим, де можна поставити крапку, закінчити війну?

— Для мене — це Україна у тих кордонах, в яких вона з’явилася 24 серпня 1991 року.

— Навіть якщо буде так, нам доведеться десятиріччями жити поряд із країною, яка завжди буде становити загрозу, як би там не розвивались події. Що ми мали б зробити як держава, щоб жити поряд із цим державним утворенням, і чи маємо ми робити щось для того, щоб зробити його чимось притомним, а не тим, чим воно є зараз?

— Мені видається, що починаючи з часів, коли в країні вперше перемогли демократичні сили — після Помаранчевої революції, — було би правильно на рівні українських спецслужб проводити роботу по стимуляції корінних народів Російської Федерації до процесів самовизначення і боротьби за незалежність. Думаю, що цього не робилося.

Те, що ми мали робити, маємо робити і будемо робити — це однозначно отримання великої, модернізованої армії, тому що тільки армія є запорукою виживання держави й народу. У нас після перемоги буде стільки роботи. Треба буде відбудовувати міста і села, якісь із нуля, якісь, можливо, не на тому місці, де вони були. Роки, якщо не десятки років, підуть на розмінування всіх територій. Нам потрібно буде щось робити, щоб повернути мільйони українців, які виїхали, тікаючи від війни. А чим довше буде тривати війна, тим більше їх там буде залишатися, пускати коріння, асимілюватися, заводити сім'ї, народжувати дітей, ставати громадянами. Потрібно буде достукатися до мільйонів українців, які вже живуть за межами держави, з проханням не просто порадіти потім за нашу перемогу, а приїжджати сюди і своїми руцями допомагати відбудовувати державу.

— Ця війна змусить нас перейти на той рівень, де з’являться такі політики, які будуть здатні це все реалізувати, а не повернутися до «так, як було»?

— Насправді, плеяда таких людей є. Інша справа, вибачте за таку конкретику, ми не знаємо, скільки з них доживе до перемоги. Тому що всі ці потужні персоналії, яких я знаю, вони всі на фронті або дотичні до нього.

— Сподіваюсь, доживуть всі. І дякую за те, що ви робите для цього.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X