Рецепт Нового року. Маша Єфросиніна - про дитячу комедію, в якій вона знялася, зламану в ефірі руку і бажання приносити користь

28 грудня 2018, 15:19

Напередодні дня Святого Миколая на широкі екрани вийшла дитяча комедія Пригоди S Миколая режисера Семена Горова, в якому головну жіночу роль зіграла телеведуча, актриса, громадська активістка, почесний посол ООН з питань народонаселення Маша Єфросиніна.

Про участь у фільмі і те, чому не боїться ролей у кіно, про роль медіа-осіб у фільмах, про відхід з телебачення, рішення зайнятися благодійною діяльністю, сімейні новорічні традиції та ще про багато іншого Маша Єфросиніна розповіла в ефірі радіо НВ у програмі Олексія Тарасова Скажені пси.

Відео дня

Про головну героїню

Під час роботи над фільмом я була в дуже комфортних умовах: режисер Семен Горов – мій друг, жанр – сімейна комедія, моя героїня – мама двох дітей мого віку. Правда, роль не така вже й головна, а скоріше навіть другорядна за мірками прокатного кіно – на авансцені діти і головний лиходій Вася Вірастюк. Тож у складні кінематографічні форми мені з потугами вживатися не довелося. Моя героїня – молода активна столична мешканка – переїжджає разом з чоловіком на невизначений час у Карпати. У фільмі мені все близько, крім модного блогерства. (Сміється.) Я люблю соціальні мережі, але так сильно фешеном я не захоплювалася.

Про фільм

Я подивилася Пригоди S Миколая поки що тільки один раз. Я дуже нервувалася, тому піду ще раз подивлюся. Мій чотирирічний син сидів, відкривши рот і твердив: «Відкопайте мою маму!» Він вірив у все, що відбувається, його навіть не переконувало, що я сиджу поряд. Моя 14-річна дочка, яка заперечує все, включно з моєю публічністю, дивилася й усміхалася: «Мамо, круто. Я думала, буде гірше». Мені фільм подобається тому, що на нього можна піти всією сім'єю. Крім мультфільмів, я не знаю, на що ходити в кінотеатр разом з дітьми. Чи стане він альтернативою фільму Сам удома, з яким нас активно порівнюють, чи будуть його щороку показувати по телевізору напередодні Нового року – чесно – я не знаю.

Про традицію святкувати Новий рік

Я проводжу Новий рік з сім'єю. Купую дуже-дуже багато подарунків, щоб був ефект безлічі коробок під ялинкою. Більшість коробок з усілякими дрібницями, і обов'язково великий подарунок для кожного члена сім'ї. Ми розпаковуємо їх увечері 31 грудня. Всією сім'єю готуємо стіл. Дочка відповідає за кондитерський напрям, чоловік – за гарячі страви, я – за салати. А Сані цьогоріч довіримо сервірування, але не виключено, що доведеться купувати новий сервіз. (Сміється.)

Про кіно і акторство

Зйомки у фільмі для мене стали цікавим досвідом. Раніше я знімалася в серіалі Потрійний захист. А ще раніше я грала в театрі на Подолі. Мені тоді дісталася драматична роль сурогатної матері. Свого часу моїм партнером по спектаклю був Сергій Притула.

Останнім часом мене засипали питаннями: «Чи означає роль у кіно, що ви зав'язали з телебаченням?» Ні, не означає. Просто мені стало не страшно займатися акторством. Моя школа прямого ефіру вимірюється двома десятками років. Це і програма Підйом, і Фабрика зірок, і Євробачення, і інші проекти. У прямому ефірі бувають ситуації, які ти ні за що не спрогнозуєш, як би старанно не дотримувався сценарію. У моєму професійному житті було все: я відпрацювала дві години на прямому ефірі зі зламаною за п'ять хвилин до ефіру рукою (забігала в студію, посковзнулася, впала), через наші ефіри пройшли абсолютно всі зірки простору СНД з усіма своїми викрутасами, бували і матюки, що прослизали в ефір, і розстебнуті бюстгальтери – так багато ситуацій, які доводилося обігрувати, що усе це мене внутрішньо переконало, що я вже досить готова і нічого не боюся в кадрі. Мені не страшно бути смішною, я не боюся плакати, виглядати по-ідіотськи, не боюся драматизму і ситуацій, які б мене змусили подумати, що образ, який я на себе одягаю, мені не до снаги.

Про роль медійного причепа

Мені багато років не давали ролей, тому що на мені стояло клеймо телеведучої. Так, дійсно в кожному новому українському фільмі зараз грають медійні обличчя. Але я категорично протестую проти визначення медійний причіп. Я б назвала цю тенденцію медійною топкою. У моїй алегорії в топці повинні загартуватися ті, хто потім перебереться до причепа, звідки переселяться у вагон, потім пересядуть у вагон першого класу і так далі. А комусь у цій топці судилося згоріти. Процес, який можна назвати Ренесансом українського кіно, надає гігантську можливість нам, назвемо всіх нас людьми творчості, артистами, відкрити себе для іншого жанру.

Про ювілей – 20 років на телебаченні

20 років – цифра, якої я не можу усвідомити. На моїх програмах життя мене не раз зводило зі зрілими успішними людьми, і щоразу чуючи фразу: «Я не можу повірити, що я 20 років цим займаюся... не можу повірити, що мені 40 років, мені ж усередині 20...» я думала: «Господи... Ну як же це вульгарно, затерто... Світ такий великий, життя нескінченне...» Зараз я сама ловлю себе на цих думках і заходжу в глухий кут: 20 років? Все ж було тільки вчора! Навіть більше, буває, до мене підходять пузаті бородаті дядьки і кажуть: «Я ріс на ваших програмах...» Я з побоюванням запитую: «Скільки вам років, дядьку». «Нормально мені років, сім'я вже є», – відповідають вони. Потім я себе заспокоюю думкою про те, що, коли я починала, мені було всього-на-всього 18.

Про уроки телебачення і задоволення від прямих ефірів

Телебачення мене навчило дисципліни. Прямий ефір організовує – не можна спізнитися, не можна підвести. З того часу ніколи не запізнюватися – мій стиль життя. І професіоналізму. Під професіоналізмом я маю на увазі вміння працювати зі змістом. Я спробувала багато жанрів: від інтерв'ю до дикого ентертейнменту. Телебачення – це постійний працюючий внутрішній мотор, який не дає зупинитися, це зустрічі з людьми, які дають тобі дуже багато, вселяють нові сили і живлять енергією. І я дуже сумую за прямими ефірами. Прямий ефір – це якийсь особливий вид задоволення, яке мені ніщо не може замінити: ні подорожі, ні навіть народження дітей... «Три, два, один... Марусю, ефір».

Про відхід з телебачення у 2014 році і благодійний фонд Твоя опора

Мій відхід з телебачення був усвідомленим. Був 2014 рік – дуже турбулентний і кризовий, для телебачення зокрема, і я була на сьомому місяці вагітності. Все вирішила тільки одна фраза керівництва: «Ви можете, Маріє, піти в декрет».

На той момент я очолювала департамент розважальних програм Нового каналу, у мене був свій продакшн, ми займалися великими шоу, збиралися запускати продовження Show must go on, готували проект Сюрприз-Сюрприз, але бюджети скоротилися до рівня невеликих недорогих шоу. Мені було 35 років, я пропрацювала на каналі практично 15 років, і готова була до самих пологів гарувати, що я і робила раніше. І раптом мені запропонували йти в декрет і перебувати в ньому стільки, скільки хочу. І я подумала, що це, напевно, і є привід зупинитися і задуматися, про те, що я роблю і для чого. І взяла паузу.

Для мене 2014 рік став роком внутрішніх рішень, коли ти виходиш за дужки зрозумілого алгоритму ухвалення рішень під впливом логіки, оточення і навіть стереотипів. Кажуть, єдино правильне рішення ти приймаєш миттєво. Через дві-три хвилини воно вже належить громадській думці. Всі рішення того року я приймала, підкоряючись внутрішнім імпульсам: я вела діалог виключно з собою і зі своїми бажаннями. Мені захотілося приносити користь. На той момент у суспільстві всі почуття були загострені: всі допомагали, всі щось робили, всі були заточені на те, щоб не випустити хвилю змін і теж вкласти в неї свою лепту. Так з'явився мій фонд – Твоя опора і наш Charity Weekend, який існує вже п'ятий рік.

Про благодійництво та реакції суспільства

Я завжди займалася благодійністю, але я обмежувалася походом на чорний вхід Охматдиту з грошиками: «Віддайте такій-то дитині». Прихованою благодійністю і зараз займається багато людей. Рішення створити фонд викликало хвилю обурення: «Ага, щоб її не забули, вона зайнялася благодійністю», «Спекулює на такому році!», «Це піар!» «Відмиває гроші чоловіка» і так далі. Звісно, довелося все це проковтнути і продовжувати робити те, що роблю. У нас злі люди. Чому? Не знаю. Вони зляться, коли ти щось робиш, і ніяк на тебе не реагують, якщо ти нічого не робиш.

Фонд Твоя опора не був взагалі сприйнятий таким, яким я його задумувала і що я в нього вкладала. До його створення я, нарешті, дозріла і він став наслідком щирого пориву. У мене з'явилася сміливість, сили, час і внутрішнє пояснення, чому я це роблю. Як і у випадку з акторством. Я зрозуміла, що за мною йде гігантська аудиторія в соцмережах, яка мені довіряє, завдяки сформованому образу в розважальних шоу – Маші-хохоташі. Все це мало перейти, нарешті, у смислову площину. Я спробувала сили – попросила зібрати допомогу дітям-переселенцям із зони АТО, яких у найстрашніший час вихоплювали із зони бойових дій і в чому вони були, переправляли на безпечну територію. Ми розраховували зібрати одну вантажівку всього необхідного – зібрали вісім. І хоч тут же включилися критики, але результат додає сили.

Потім я провела перший Charity Weekend, на який прийшли сотні людей. З того часу ми не зменшуємо обертів, проводимо по три вікенди на рік. За цей час вони зібрали приблизно 7 мільйонів гривень і ще 30 мільйонів за чотири роки зібрав фонд. Таким чином ми розбили всі упереджені списи, які летять в мене. Тому я можу сьогодні досить спокійно і дзвінко про це заявляти.

Про політику, Майдан і жінок

Я не пишу про політику, тому що я не відчуваю, що я можу на цьому етапі зробити там щось істотне. Я на цьому не так добре розуміюся, як той самий Сергій Дмитрович Притула. Я досить непогано розбираюся в жіночій аудиторії. Вона мені довіряє, і я її люблю. Це дуже важливо. Мені цікаво все, що стосується жінок. У самий розпал Майдану в кінці 2013 року я вийшла на сцену: багато хто тоді виходив і звертався до аудиторії з різними словами – потужно, сильно. Я не готувала промову, слова, адресовані до жінок, виникли самі собою, а вся величезна площа і вулиці-промінчики завмерли. Я сказала: «Дівчата, послухайте мене, нам потрібно зараз набратися сил і підтримувати чоловіків». Цей виступ став для мене першим внутрішнім сигналом, що ось вона моя аудиторія, з якою я можу говорити начистоту. І зовсім не про політику, тому що жінки зараз не потребують розмов про політику. Повірте мені. Я об'їхала зі своїм проектом всю Україну, і жодного питання про політику не прозвучало.

Про проблеми, які зараз хвилюють українських жінок

На жінках, з огляду на страшну ситуацію, в країні лежить настрій всієї родини. І з питань, які вони ставлять, я бачу категоричне падіння самооцінки, втрату впевненості у своїх силах, втому, внутрішню зневіру, тривогу. У мене є доповідь Ти у себе одна, з якою я якраз і об'їхала Україну. Ні, це зовсім не коучинг і не психологічний лекторій, не приведи Господи! Звучить як коучинг, тому що ми живемо з вами за часів навішування ярликів і кліше. На зустрічах я розповідаю історію мого життя від приїзду до Києва студенткою з провінційного містечка Керч і до сьогоднішнього дня. Це історія моїх помилок, переживань, дуже серйозних падінь, всього, що не пов'язане з жодним із моїх шоу. Я розповідаю досить відверті речі, від яких я бачу, що обличчя в залі змінюються і це відбувається в кожному місті без зміни. Це автоматично викликає у слухачок бажання задуматися про своє життя, тому що їх ледь не ялозили заголовками з журналів, статистиками, сухими рейтингами і цитатами з книг Лабковського. Вони чують реальну історію і замислюються про свою. Я говорю дуже простою мовою майже в форматі стендапа. Тому що я все одно легко і з іронією ставлюся до себе і свого життя, про складні речі я розповідаю з гумором, але кажу відверто, все як є. І починається дуже серйозний потік у відповідь: вони діляться своїми проблемами, ставлять запитання. Цей досвід привів до того, що мене призначили послом фонду ООН з питань народонаселення в Україні.

Дивіться повне інтерв'ю:

Слідкуйте за найцікавішими новинами з розділу НВ STYLE у Facebook і Instagram

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X