Про мрії не говорять вголос. Христина Соловій про українську музику і про те, що позбулася штампа протеже Вакарчука

24 жовтня 2018, 11:05

Українська співачка Христина Соловій стверджує, що повністю позбулася штампа протеже Вакарчука, впевнено критикує своїх колег, а потім зізнається в зайвій прямоті та імпульсивності.

Чесно кажучи, їжа тут не дуже, — відверто повідомляє співачка і композитор Христина Соловій, переступаючи поріг київського ресторану Амстер Дамстер на Великій Васильківській.

Відео дня

І на моє здивоване запитання, навіщо ж ми зустрічаємося тут, пояснює:

— Я живу в цьому будинку і вже дослідним шляхом встановила: тут непогана кава, а ще сирники. Але, боюся, ми вже їх не замовимо.

— Чому ж? — дивуюся я.

— Їх готують до 12 години дня, — зітхнувши, відповідає співачка, відкриваючи меню в пошуках альтернативи. Я ж вирішую боротися за сирники до останнього, на годиннику 12:07.

— Ви ж зможете принести нам сирники? — запопадливо цікавлюся я у офіціанта.

— На жаль, ні, їх готують тільки до 12, — з усією непохитністю пострадянського громадського харчування суворо відповідає офіціант. Змирившись, я вибираю салат з теплою телятиною, а Соловій — каву і шоколадний фондан.

Історію 25-річної Соловій цілком можна назвати історією сучасної Попелюшки. П'ять років тому студентка філологічного факультету Львівського національного університету прийшла на талант-шоу Голос Країни і заспівала там лемківську народну пісню. Виразність її виконання вразила одного з тренерів проекту, українського рок-музиканта Святослава Вакарчука. Він не тільки став музичним тренером дівчини на шоу, але й запропонував записати спільний альбом лемківських пісень в сучасному аранжуванні, а потім став продюсером співачки-початківця.

Альбом Жива вода зробив 20-річну львів'янку знаменитою на всю країну, а кліп на першу авторську пісню Соловій Тримай і зовсім довгий час утримував лідерство в українських музичних чартах, набравши понад 20 млн переглядів у YouTube.

Сьогодні Соловій змінила Львів на Київ, успішно гастролює по країні, записала другий альбом — тепер уже авторських пісень. Незмінним залишається одне: співачка не приховує своєї нелюбові до російськомовної і російської поп-музики, а свої композиції пише виключно українською.

Ваша історія з талант-шоу — це щаслива випадковість чи дійсно хороший спосіб потрапити в український музичний мейнстрім? — питаю я Соловій, яка присуває до себе каву, що майже миттєво з'явилася на столі.

— Я взагалі не розумію, навіщо я прийшла тоді на це шоу. Адже це зовсім не моє і здавалося мені якимось фарсом, — несподівано відповідає моя співрозмовниця і пояснює, що підштовхнула її до такого кроку криза третього року навчання в університеті. — Тож моя історія швидше парадокс. Я не очікувала, що до мене повернуться, мені було важливо заспівати цю пісню на великій сцені. А я людина справи, захотіла — зроблю.

— При цьому ви ще до виступу заявляли, що якщо до вас обернеться хтось із тренерів, які співають російською, ви до нього не підете. Таких там було двоє — Тіна Кароль і Олександр Пономарьов. Це таке нахабство від сміливості? — допитуюсь я.

— Це точно не спеціально, я дуже пряма й імпульсивна людина і що думаю, те й кажу, — реагує Соловій. Мить подумавши, вона відкидається в кріслі і заявляє: — Зате така прямота здорово економить час — і мій, і чужий.

Офіціант розставляє на столі страви, а фотограф просить Соловій попозувати.

— Так собі виходить, по-моєму, — підтверджуючи свою звичку висловлюватися прямо, зауважує моя співрозмовниця, прискіпливо вдивляючись в уже відзняті кадри. Фотосесія затягується довше звичайного. Нарешті, коли Соловій залишається задоволена фотографіями, ми приступаємо до трапези.

— Вам складно позбуватися штампа протеже Вакарчука? — цікавлюся я, пробуючи салат.

— Мені здається, я його вже позбулася. Більше двох років Святослав ніяк не впливає на мою музику, ми дуже рідко спілкуємося, ще рідше бачимося, — стримано відповідає Соловій, помішуючи ложкою вміст фондана.

— І все ж ви називаєте його своїм хрещеним батьком у музиці, а такі відносини часто закінчуються бунтом проти батька. Ви вже бунтували? — наполягаю я.

— Я така за характером, що постійно бунтую, — зізнається Соловій. Втім, тут же обмовляється, що бунтарство і впертість серйозно загальмували роботу над її другим альбомом.

— При цьому ви відкатали два повних тури по країні зі своїм першим альбомом народних пісень. Відрізнялося його сприйняття у Львові та Одесі?

— Відрізнялося на користь Одеси, — посміхається Соловій. — На півдні і сході країни публіка набагато більш відкрита і сприйнятлива до того, що я співаю. Мені здається, у них більше невтамованої спраги до народної музики.

Відпиваючи кави, я нагадую співачці про концерт в Харківській області, який в останній момент був скасований, оскільки виявився частиною політичної агітації.

— Так, багато хто тоді на мене образився, але у нас є принципи. Ми не виступаємо на політично заангажованих заходах і там, де пахне сепаратизмом, — жорстко чеканить співрозмовниця.

— Що вам подобається і що не подобається на сучасній українській естраді? — міняю я тему розмови.

— Подобається, що з'явилося багато виконавців і напрямів і ніхто не намагається заповнити собою весь простір, — відкидаючи волосся, розмірковує Соловій. — А музика, яку вони роблять, мені подобається набагато менше. Мені подобалися Саша Кольцова та Estetic Еducation, але ці проекти вже не існують, оскільки вистрілили раніше, ніж українська публіка змогла їх переварити.

Допиваючи каву, Соловій продовжує:

— А ще мені не подобається кон'юнктурність української естради. Як тільки ввели квоти на українську мову, ті, хто раніше й не думав писати україномовні композиції, миттєво стали це робити. Тобто нічого особистого, — Соловій роздратовано відсуває геть порожню чашку.

— Нова українська музика, на ваш погляд, вже самодостатня чи реп українці будуть слухати російський? — цікавлюся я.

— Є дуже непоганий український новий реп, наприклад група Кашляючий Ед, я б усім радила на нього переключитися з російського, — миттєво реагує Соловій, а потім, зітхнувши, продовжує: — Звичайно, я розумію, що сама, наприклад, не відмовлюся від Земфіри або від пісень групи Сплін. Але велика частина російської популярної музики вже програє українській за якістю, тому відмовитися від неї не проблема.

Розправившись із салатом, я цікавлюся у Соловій, як змінилося її життя у ролі популярної виконавиці і які обмеження на неї накладає популярність.

— Я точно не надягаю темних окулярів і можу їздити в метро.

Тут же співачка пояснює, що головна зміна — поява постійного зворотного зв'язку від аудиторії любителів її музики.

— Як тільки з'являються якісь мої інтерв'ю, вирвані з контексту фрази або фото не такі, до яких звикли люди, я отримую відразу багато категоричних відгуків із загальним посилом — це не твоє! Це важко приймати. Адже хто крім мене знає, що насправді моє?

— Вас звикли бачити ніжною дівчиною в стилі ретро, в скромномуй одязі, з непомітним макіяжем, — припускаю я.

— Ну звичайно, я себе по-іншому бачу, — парирує Соловій.— Я сучасна дівчина, мені подобається іноді робити макіяж, підводити яскраво губи, надягати короткі шорти.

Помовчавши, Соловій повідомляє, що її другий альбом, реліз якого відбудеться в кінці жовтня, буде серйозно відрізнятися від першого. На його запис виконавиця витратила близько півтора року і повністю змінила склад музикантів.

— Ось це і буду справжня я. Багато хто, можливо, здивується.

— Де і як ви вчитеся? — цікавлюся я, також відкладаючи приладдя.

— Найбільше — сама у себе, — впевнено заявляє Соловій і пускається в розмірковування про віру в самого себе. Тут же вона розповідає про свою мрію — писати саундтреки до фільмів. З гордістю співачка розповідає про те, що одна з пісень її першого альбому, Отсе тая стежечка, стала саундтреком до українського фільму Крути 1918 року, який виходить в прокат в грудні.

— І все ж як статус популярної співачки змінив вашу повсякденність? Шанувальники проблемою стають? — повертаюся до розпочатої раніше теми.

— Мені зараз цілком комфортно одній. А шанувальники і фанати бувають різні. Одного разу незнайомий молодик буквально за руку схопив мене на порозі квартири. Було страшно і неприємно, — зізнається співачка.

Обід добігає кінця, і я цікавлюся у Соловій її головною мрією і амбіцією на найближчі роки.

— Звичайно, я прийшла робити гарну музику, яка буде резонувати з досвідом людей. А мрія — вона є, але про таке не говорять вголос і особливо в інтерв'ю, — посміхається співачка і, глянувши на годинник, починається прощатися.

П'ять запитань Христині Соловій:

— Ваша найдорожча покупка за останні десять років?

— Напевно, cценічне піаніно Clavia Nord. Це торішня покупка, але, мабуть, найдорожча.

— Поїздка, яка справила на вас незабутнє враження?

— Також в минулому році я незаплановано побувала в Римі та Барселоні. Закохалася в Рим безнадійно і назавжди.

— На чому ви пересуваєтеся по місту?

— На таксі.

— Вчинок у вашому житті, за який вам досі соромно?

— Мені багато за що соромно, як правило, через мій імпульсивний характер. Я можу образити людину і не відразу зрозуміти, що образила.

— Чого або кого ви боїтеся?

— Хвороб або смерті близьких людей.

Читайте також: Генії народжуються раз на сто років. Катерина Кухар та Олександр Стоянов про прем'єру балету Діти ночі. Андрогін

Показати ще новини
Радіо НВ
X