"Підхід до музики як до бізнесу відживає своє". Лідери гурту MARU про чесність в шоу-бізнесі та музичний космополітизм
Випустивши кілька власних пісень і кліпів в дуеті, музиканти приймають рішення про розширення складу. Так на початку цього літа до колективу приєдналися ще четверо не менш відомих учасників: барабанщик Олександр Люлякін (Бумбокс, The Erised), клавішник Павло Литвиненко (Бумбокс), барабанщик Денис Глінін (Океан Ельзи) і гітарист Олександр Зброцький.
У новому складі група вже встигла виступити на київському фестивалі AtlasWeekend.
НВ STYLE зустрівся з лідерами MARU Денисом Дудко і Олею Лукачовою напередодні їхнього сольного концерту і поговорив про розвиток українського музичного бізнесу, складнощі паралельної роботи в багатьох проектах, "жанрову дієту" та космополітичне ставлення до музики.
Півтора роки тому з'явився дует Дениса Дудко і Ольги Лукачової MARU. Буквально на початку літа колектив розрісся до шести осіб. Як виникла ідея створення початкового дуету "контрабас + вокал" і як склалося, що зараз на сцену виходить втричі більше музикантів?
Денис: Ідея дуету прийшла в голову нашому менеджеру й ідейному натхненнику Марині Сікоєвій. Вперше в форматі контрабас-вокал ми виступили в невеликому київському клубі з програмою з каверів на відомі композиції: поп, рок, джаз, а слухачами були в основному наші друзі. Вийшло дуже непогано, нам і самим сподобалося. Через кілька місяців ми повторили цей досвід. Потім вирішили: навіщо нам робити кавери, якщо можна писати свої пісні й рухатися далі в цьому напрямку. Ми записали першу пісню - With you, відомий київський кліпмейкер Віктор Придувалов зняв на неї відео. Пізніше з'явилася друга композиція Sparks.
Через деякий час нам захотілося більшого. Ми розуміли, що, включивши нові інструменти, зможемо розширити свої можливості, й вирішили стати секстетом. Причому спочатку був квінтет, і в останній момент ми додали ще одного барабанщика - Дениса Глініна. Але ми з Олею залишилися фронтменами цієї групи. Я пишу музику, Оля - lead singer (головний вокаліст - НВ).
Мені в якийсь момент захотілося, щоб було більше барабанів, тарілок, тріскачок, шейкерів, бубнів, тамбуринів. Захотілося трохи більше перкусії, ніж в стандартному складі. Решта інструментів у нас звичайні - це клавішні й гітара.
У багатьох з учасників MARU є досвід роботи в декількох колективах. Що, на вашу думку, робить з групи цілісний організм, а що здатне отруїти спільну творчість?
Оля: Буває так, що у людей є загальна ідея, але вони не знаходять спільної мови через різне бачення якихось рішень. Це лотерея, чисто людський фактор. У нас зібралися досвідчені музиканти, які мають за плечима великий концертний багаж, це допомагає більш конструктивно підходити до питання створення музики. І тоді не втрачається ні сама ідея, ні її втілення. Все виходить.
Денис: Щоб дізнатися, чи можете ви грати разом, потрібно почати це робити, і через якийсь час все стане зрозуміло. Іноді це буває ясно на першій же репетиції.
Коли ми вперше зібралися повноцінною групою, я не був до кінця впевнений, що всі увіллються в те, що нам потрібно. Адже хлопці прийшли з різних жанрів. Наприклад, Паша Литвиненко - найперше джазовий піаніст (- Спочатку класичний, потім джазовий, - додає Оля). У Саші Люлякіна свій досвід. Але через якийсь час я з радістю зрозумів, що все виходить.
Оля: Спочатку навіть було цікаво, наскільки той же Паша Литвиненко, будучи відомим джазовим піаністом, причому дуже крутим, правильним, добре знайомим з новими світовими джазовими тенденціями, поставиться до подібного роду музики, що він буде в ній робити, як буде себе почувати. Складно було передбачити, наскільки йому буде цікаво грати цю музику, адже вона не така складна технічно або гармонійно, вона більше зав'язана на вивірених партіях, дуже конкретних, де особливо не поімпровізуєш.
В результаті все склалося, зірки збіглися, незважаючи на те, що все дуже зайняті, у всіх щільний графік - і репетиційний, і концертний. У Сані Люлякіна є ще The Erised, у Паші Литвиненко - Бумбокс, джазова кар'єра, паралельно він створює сольну джазову музику.
У кожної з ваших творчих одиниць безліч видів діяльності. Як виходить перелаштовуватися?
Денис: В моєму випадку це не завжди просто. Коли приїжджаєш з концертами з ОЕ, а через два дні у мене концерт з джазовим секстетом, де музика взагалі інша, мені потрібно хоча б 1-2 дні, щоб якось перемкнути цей тумблер. Адже якщо я поринаю в щось, то зазвичай з головою. Зараз я з головою в MARU. У мене в листопаді буде виступ з джазовим секстетом на одному з фестивалів у Києві, і я зараз взагалі про це не думаю, я не уявляю, як це буде. Але сподіваюся, що у мене буде кілька днів, щоб якось налаштуватися.
MARU і джазовий секстет - це різні чакри, різна музика для мене. І мені на перемикання потрібно не багато часу, але все-таки бажано, щоб він був. Потрібен час, щоб ти почав хотіти грати цю музику. Коли я в MARU, я цілеспрямовано не думаю про джаз. Але я знаю, що коли буде наближатися дата джазового концерту, я буду намагатися перелаштуватися, морально підготуватися до нього, щоб вийти на сцену і не просто грати по нотах - адже у нас джазова програма готова, теоретично можна вийти на сцену, поставити всі ноти, зіграти і піти додому - а дуже важливо цього ще й захотіти. Не просто поставити галочку, а зробити це з задоволенням.
Оля: Денису потрібен цей процес. За рахунок цього він більш об'єктивно підходить до музики. Ті люди, які сидять в одному музичному жанрі, вузькоспрямовані, мислять векторно. Це, з одного боку, круто, але в нашій країні серед музикантів я спостерігаю якийсь "занепад цивілізації". Коли люди заточені під один жанр, з ними іноді важко знайти спільну мову навіть в плані обговорення музики. Причому з дуже крутими людьми, яких я дуже поважаю.
Музика - це ж вся музика. Є люди, які обожнюють Стіві Вандера, соул-виконавців, R&B, фанк, джазових виконавців, всю музику, яку придумали афроамериканці. Але при цьому, наприклад, вони гидують класикою взагалі в будь-якому вигляді. Мені це незрозуміло, для мене це загадка. І мені здається, це час змінювати.
Нещодавно в інтерв'ю відомий український художник заявив НВ, що після подій 13-14 року хвилювався за майбутнє нашої культури, музики, арту, але коли побачив деяких молодих виконавців, зрозумів, що майбутнє українського мистецтва зовсім туманно. Ви згодні з цим твердженням? І, з іншого боку, які зараз умови для цих самих молодих виконавців: у них більше можливостей або, навпаки, вони обмежені через складну ситуацію в країні?
Денис: Великих успіхів домагатися складно всім і завжди, і до війни, і тепер. Зараз бум нової музики, частково пов'язаний з тим, що до нас перестали їздити з Росії деякі артисти і народ захотів більше різної музики, більше мистецтва, творчості. Напевно це такий спосіб налаштуватися на щось хороше, на якусь хорошу емоцію в той час, коли в країні йде війна. А от домогтися великого успіху дуже складно. Повинна бути удача, стратегія, менеджмент. Потрібно вкладати також гроші, з кондачка мало шансів, що щось вийде.
І напевно це рух відбувається не спеціально, а на якомусь підсвідомості. Зовсім не так, що в ситуації, що склалася, всі раптом зрозуміли: о, треба терміново займати ніші! Ні. Підсвідомо почали робити більше заходів, а люди стали більше на них ходити. У джазових музикантів зараз стільки концертів, скільки не було за останні півтора роки.
Оля: У цілому це історично так склалося, коли трапляються якісь революційні події в країні, творча еліта починає діяти активніше, тому що відбуваються інформаційні зміни, відкриваються якісь нові ніші. Відповідно, з'являється місце для когось. Що стосується успіху і самої дороги, шляхів становлення, у всіх знаменитих артистів це було через тернії до зірок. У будь-якому випадку завжди буде якась боротьба, незалежно від того, як живе в цей момент країна. Зазвичай спокійний, нульовий, екваторіальний стан - це відсутність розвитку, по суті. І в такий стоячій воді важко створити якийсь сплеск, щось виходить за звичайні рамки.
Кожен діє в якійсь своїй сфері. У нас дуже талановитий народ, художники зараз роблять прикольні штуки. Заходиш в майстерню - а там шедеври. Так само і артисти, танцюристи, співаки, хлопці, які займаються якимось фестивалями, виставками, ті ж стилісти, дизайнери одягу. Всі шарудять, всі щось роблять. Всі віддаються.
Тобто зараз швидше момент творчості для задоволення, самовираження?
Оля: Самовіддача. Самореалізація. Це крок вперед, до більш чесного ставлення до себе, до світу, до цієї взаємодії. Підхід до музики як просто до бізнесу відживає своє. До влади приходять творці.
Денис: Причому, незважаючи на те, що економічне становище зараз складне, гонорари у всіх артистів стали набагато нижчі, ніж були, грошей в країні стало менше, але при цьому кількість людей, які ходять на концерти, чомусь збільшується.
Кілька місяців назад під керівництвом Ольги безліч вітчизняних музикантів і груп зібралися в рамках проекту VOLGA:FUNK. Як вам працювалося з колегами? Чи плануєте ви знову провести що-небудь таке? І найголовніше: як вам здається, чи готовий український глядач до експериментів з боку знайомих йому музикантів?
Оля: Що стосується того, чи готовий слухач до експериментів, то часто складається так, що деякий час слухачеві потрібно розповідати і показувати те, що він буде потім слухати. Якоюсь мірою це було чергове знайомство з фанком, до цього ж фанком без будь-яких домішок.
Буде це ще чи ні, я не знаю. На сьогодні в планах цього немає, але було б круто. При підготовці бувало дуже весело: наприклад, коли Женя Галич, який ніяк не міг доїхати на репетиції, щоб якось згладити ситуацію, вирішив виставитися.
Я задоволена тим, що сталося. Я б із задоволенням це повторювала раз на місяць: стабільно всі повинні зібратися і потусуватися саме під фанк. Можна було б зробити фанковий фестиваль. Це все цілком могло б бути.
За ким з наших виконавців вам цікаво зараз спостерігати?
Оля: Є артисти, на концерти до яких завжди приємно прийти. Ми всі любимо ходити на ДахуБраху. Нам зриває дах від їхніх виступів. Тому що вони справжні, на їхніх концертах відбувається обмін енергіями. Ми ходимо до своїх друзів Бумбокс, я люблю ОЕ. Цікаві молоді виконавці, хоча я спеціально за ними не слідкую, інформація надходить сама собою. Але поки вони не здивували. У нас є багато хлопців, які когось наслідують, проходять такий шлях становлення.
Денис: Onuka теж цікава.
2 листопада минулого року ви випустили дебютний сингл. Цього року плануєте порадувати першим альбомом. Як йде робота над ним і коли він з'явиться в продажу?
Денис: Альбом на стадії зведення. Ми все записали, накопичили. Зараз зводимо. Це займе у нас якийсь час. Сподіваюся, у вересні альбом вийде. Ми хочемо видати його як в цифровому варіанті, так і на вінілі.
Туди також увійдуть композиції, які ми виконували, будучи дуетом, - Sparks і With you.
Перші ваші пісні записані англійською, нещодавно на AtlasWeekend можна було почути ваші пісні українською. На вашу думку, чи виправдане введення квот на музику в країні і чи може це допомогти молодим проектам? Яке співвідношення пісень буде в вашому дебютному альбомі?
Денис: Я не вважаю, що квоти допомагають, тому що у нас купа хорошої музики англійською мовою, так уже складається.
Що стосується нашого альбому, то у нас буде всього 12 пісень в альбомі. З них 6 українською, 6 англійською, 50 на 50. Так співпало.
Які сцени вам ближчі й краще дають можливість передати емоції своєї музики: великі фестивальні або маленькі камерні? Чи може гурт MARU одного разу вийти, припустимо, на сцену Палацу спорту або Олімпійського?
Денис: Ми можемо починати з клубів. У клубі я точно бачу MARU. Я точно бачу MARU на якомусь фестивалі. У нас всі пісні зараз дуже різні. І однозначно сказати, що у нас стадіонна або клубна програма, не можна. Якісь пісні я насмілюся назвати стадіонними, а якісь - більше камерні. Але мені це подобається, я в цьому нічого поганого не бачу.
Слідкуйте за найцікавішими новинами розділу НВ STYLE в Facebook
