Голова IFC Олена Волошина розповіла про те, як керувати великими грошима і успішними чоловіками

23 травня 2017, 19:05
Фінансист Олена Волошина розповідає, як ростила українських мільярдерів і називає свої правила успіху в бізнесі

Олену Волошину, Голову українського представництва Міжнародної фінансової корпорації (IFC), вважають одним з найавторитетніших гравців на українському інвестиційному ринку. Вона незмінно фігурує в рейтингах найвпливовіших жінок країни.

Відео дня

Ми зустрілися з нею, щоб поговорити про те, що відрізняє традиції західного бізнесу від українських реалій, чого бояться в Україні більше іноземці з грошима — хаосу або корупції і як це — бути жінкою в «чоловічому світі» великих грошей.

— Ви провели в інвестиційному бізнесі 25 років. Фінансовий сектор і великі гроші у сприйнятті багатьох все ще вважаються «світом чоловіків». Це стереотип?

— Мені здається, так. У будь-якому секторі успішні професіонали, тому для мене усі гендерні питання, при всій повазі, вторинні.

Дійсно, домінують у фінансовому секторі чоловіки. Хоча якщо ви подивитеся на українські банки, дуже багатьма з них керують жінки. Я вже не кажу про голову Нацбанку Валерію Гонтареву, яка, на жаль, йде з посади.

Але я не можу сказати, що чоловіки домінують в плані професіоналізму. Тут якісь інші чинники відіграють роль.

— Тим не менш, жінки-керівники не раз говорили мені, що їм часто доводиться спочатку доводити, що вони мають право приймати рішення та бути там, де вони є.

— Мені ніколи не доводилося доводити, але, це, швидше, від імені компанії, яку я представляю. Стереотипи були, безумовно. Але мені здається, ми це подолали. В Україні жінки довели, що вони можуть бути в чомусь навіть набагато успішнішими, ніж чоловіки. Тут гендерні питання стоять не так гостро, як в інших країнах.

Мені здається, все залежить від того, чого тебе вдома вчить мама. Якщо тебе вчать тільки тому, що найголовніше у житті — правильно вийти заміж, щоб чоловік тебе забезпечував, а ти народжувала йому дітей і смажила котлети,— це одне. А якщо тобі кажуть, що ти повинна бути особистістю, тоді у тебе і чоловік буде правильний, і мамою ти будеш хорошою, і дитину правильно виховаєш, і твоє соціальне життя буде цікавим. Можна реалізовуватися у фінансах або бути художником, стилістом. Головне - отримувати кайф від того, чим ти займаєшся.

nvs_02_voloshyna__6324_00

nvs_02_voloshyna__6324_00 Фото:

— Ви отримуєте від своєї роботи кайф? Все ж таки 25 років в одній компанії.

— Божевільний. Я страшно люблю свою роботу. Якщо б я її так не любила, я б не змогла працювати. В ній маса складнощів, з якими важко жити. Це великий бюрократичний апарат, велика структура, де у тебе все чітко розписано: що ти можеш, чого не можеш - дуже мало місця для творчості. Але коли ти чогось досягаєш і розумієш, що робиш щось дуже важливе для країни, для якогось конкретного клієнта, то отримуєш задоволення. Клієнт до тебе повертається і каже: wow, IFC — це не гроші, IFC — це ціла філософія бізнесу. Як каже Юрій Косюк [власник групи компаній Миронівський хлібопродукт], один з моїх клієнтів: «IFC позбавило мене від хуторянства». Коли ти розумієш, що ти до цього маєш відношення, що ти допоміг якійсь компанії вирости — це такий кайф, який ні з чим не можна порівняти. І навіть якщо у тебе проблемний клієнт, це все одно кайф, тому що це дуже цікаво.

— Що повинно бути в людині, щоб вона домоглась успіху, будь то корпоративна кар'єра чи власний бізнес? Адже у когось це виходить, а у когось ні. Що відрізняє успішних людей?

— По-перше, потрібно вибрати те, чим ти хочеш займатися і до чого у тебе є талант. У мене це сталося всупереч тому, на кого я вчилася. Я за освітою лінгвіст, кандидат філологічних наук. Фінансистом стала зовсім випадково: мені було цікаво, я захотіла цьому навчитися і навчилася. Потрібно просто вибрати щось і стати професіоналом в цьому.

Друге: якщо ти керівник, потрібно поважати команду, яка з тобою працює. І ні в якому разі не оточувати себе людьми, які завжди кажуть «так-так», так званими yes-менами. Потрібно намагатися оточувати себе тими, хто розумніший за тебе. Вони дають те, чого у тебе немає,- і ти ростеш разом з ними.

І третє, що мені допомагало за життя,— це виховане батьками почуття відповідальності. Воно дисциплінує. Коли воно накладається на те, що ти займаєшся улюбленою справою, в якій розбираєшся, на те, що тебе оточують хороші люди навколо, які розумніші за тебе, талановитіше, професійніше,— ось це, напевно, і є мої рецепти.

— Ви можете згадати ваші головні провали і удачі?

— Головна удача — те, що я вийшла заміж за свого чоловіка. Всі мої інші удачі — це функція від першої. Якщо б він не дозволив мені бути там, де я є, а повернув би мене до котлет... до речі, обожнюю робити котлети і варити борщ, але не з-під палиці. Він поважає мою роботу, дає мені можливість цим займатися. Був момент у моєму житті, коли він поїхав працювати в іншу країну, у мене був вибір — виїхати за ним або залишитися. І мене тоді ніхто не зрозумів, окрім власного чоловіка і мами, які дозволили мені залишитися тут і займатися тим, чим я займаюся.

nvs_02_voloshyna_6294_0-0

nvs_02_voloshyna_6294_0-0 Фото:

— У вас немає в сім'ї конфлікту або змагання в тому, хто більш успішний, хто в домі господар, хто кому і в чому повинен поступитися?

— Тут я ризикую сказати зайве (сміється). Лідера у нас немає. Ми шанобливо ставимося до думки один одного. У чомусь він сильніший, ніж я. Зрозуміло, що він чоловік, тому якщо він хоче, щоб ми поїхали подорожувати на Північний чи Південний полюс, або до чорних горил, або ще кудись,— то ми їдемо.

Я плачу, коли на срібне весілля в 4 години ранку, одягаючи 18 шарів одягу, тому що потрібно прийти до чорних горил о 5 ранку! Але так він вирішив — що срібне весілля потрібно відсвяткувати у компанії чорних горил.

Хоча потім він все одно виявляється правим, коли ти приходиш на галявину, і у тебе там сім'я горил, і до тебе виходить велика чорна горила з двійнятами і ніжно їх так несе... Тоді всі мої сльози стають неважливими. Це велика рідкість, щоб у чорної горили були двійнята — вони зазвичай не виживають. А ця йде до нас — з двома дитинчатами маленькими. І вони від тебе буквально в трьох метрах. Ти дивишся на це і розумієш, що це все відбувається в живій природі, що ти знаходишся посередині справжнього лісу, що ти багато летів і багато грошей заплатив, щоб сюди потрапити — і ти такий кайф при цьому відчуваєш. У такі моменти я починаю йому бути вдячною.

Тепер ось ми їдемо в Арктику в серпні. Тому що ми ще не бачили білих ведмедів (з іронією).

Тому в чомусь він, безумовно, лідер. Те, куди ми їдемо відпочивати.

— Йому хочеться екстриму?

— Так. Але ми балансуємо інтереси один одного, тому до екстриму встигнемо заїхати в Малайзію, полежати на пляжі. Але якщо без жартів, то проживши 31 рік разом, я зрозуміла таку річ. Коли ви починаєте жити разом, у вас любов, вам хочеться радувати один одного, але з віком все більше хочеться тішити себе. Тому важливі дві речі. Перша — я намагаюся наші почуття в собі зберегти. В собі. Тому що для мене це важливо. І друге — це поважати один одного в плані права на бажання, privacy. Наприклад, хочу з ранку на дачу (хоча це не про мене), а він — на теніс. І я десь йому поступлюся, тому що я розумію, що він тяжко працює, літає 220 днів на рік, його практично ніколи немає вдома. Він працює на американську компанію і літає по всіх країнах. І ось я думаю — такий рідкісний момент, коли він в Києві, і він хоче пограти в теніс — і тут я зі своєю дачею. Ну нехай піде пограє у теніс. А потім він мені радісно дзвонить і каже: «А я знову виграв». І я думаю: ну що мені варто було? А йому така радість, що він на цілий день заряджений. А завтра він мені десь поступиться.

— Поступається?

— Так, він хороший. Всі інші — гірше.

— Ви добре виглядаєте. Ви багато часу приділяєте собі, спорту?

— Намагаюся. Я себе люблю. Вважаю, що кожна людина повинна себе любити, особливо жінки. Потрібно займатися собою. У мене по-різному виходить, мені б хотілося більше. Є косметолог, є масажист, є йога. Ще у мене ще є лазня! Я обов'язково ходжу в баню раз на тиждень — правильну, з віником, з пірнанням у річку.

Мені б хотілося ще плавати. І є, звичайно, подорожі, які теж — така підзарядка.

Як вам вистачає часу на все, чого ви хочете?

—Якось балансую. Мені здається, що мені вдається work-life balance. Так, мені іноді доводиться скасовувати якісь свої бажання, але я намагаюся. Моєму тілу і навіть, більшою мірою, голові потрібно якийсь час бути з самою собою. Потрібно якийсь час з мамою, яка живе зі мною в одному під'їзді і служить мені величезною підмогою, адже вона в курсі всіх моїх справ. Мені потрібен час з подружками. Я страшенно люблю дівич-зустрічі, і вони в мене є. Мені потрібен час з самою собою. І при всьому моєму завантаженні я намагаюся його знаходити.

Повне інтерв'ю читайте в електронній версії журналу.

Фото: Олександр Медвєдєв

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X