«Скільки держтеатрів — стільки феодальчиків». Олексій Вертинський про насильство у театрі, роль у Свінгерах та акаунт в Instagram

28 травня 2020, 15:08

Народний артист України, актор театру та кіно Олексій Вертинський став гостем програми Скажені пси на Радіо НВ.

В інтерв'ю Вертинський прокоментував скандал щодо теми насильства в театрі, що розгорівся днями у Facebook, розповів про «феодалів» в державних театрах та чому не матиме успіху «театральний Майдан», а також про те, хто веде його Instagram.

Відео дня

НВ STYLE обрав найцікавіші цитати з інтерв'ю Олексія Вертинського.

Про скандал між художнім керівником театру Актор Славою Жилою та акторкою Оксаною Черкашиною, що спровокував дискусію про насильство в театрі

«Я знаю, що для того проєкту, про який він (Слава Жила — НВ) говорить, потрібна дама, яка в кадрі знімає з себе бюстгальтер. Слухайте, я не бачу в цьому взагалі проблеми, навіщо ви так усе в купу звалили? Яке насильство? Не хочеш знімати — не знімай, він тебе не примусить. Він, напевно, до неї звернувся, щоби вона взяла участь у якомусь епізоді, де доведеться знімати той ліфчик. Ну як не хочеш знімати, що бучу піднімати? Але ж є акторки, які заради мистецтва можуть не тільки його зняти, але й тобі на голову надягнути, і що? Я взагалі не вважаю, що це проблема».

«Я в подібному жодного разу, ніколи не був замішаний, але якби мені сказали „на березі“: „Льоша, доведеться трясти своєю гузичкою“, якщо це обґрунтовано, чому би ні? То тряс би, якщо це треба для мистецтва».

«Дівчата, якщо ви йшли в це мистецтво, ви що, не знали, що вам доведеться грати і прошмандовок, і леді, може, королев… Та кого завгодно! Мене взагалі не дуже сильно ця історія тішить, тому що мені здається, це якесь виправдання власної немічності. Коли в мене знайомий актор відмовлявся грати комуніста-негідника. Ну от, скажіть, чим воно відрізняється від тьолки без ліфчика?»

«Ми ж люди дійсно підневільні, ну що ми можемо, ті бідні актори? Написали наказ: у цьому наказі визначили, що ти граєш табуретку — значить, я граю табуретку. Що мені там особливо ходити і трясти власними амбіціями? Ти — табуретка, не більше, не менше. А чому вони вирішили, що вони Анджеліни Джолі, чи що? Не знаю. Чесно кажучи, мені здається, це яйця виїденого не варте».

Про застарілість театральної системи та «феодалізм» в українських театрах

«Ті закони, за якими існує нинішнє театральне мистецтво, вони створювалися дядьком Сталіним. Вони там триндять щось про якісь реформи, але це все фуфло, понти і розвод немічних. Ми існуємо в тій же системі, яку створив той придурок Джугашвілі, і, напевно, ця система влаштовує і сьогоднішнє, і вчорашнє, і завтрашнє керівництво. Тому ми в ній існуємо, що про це говорити? Він створив цю систему для того, щоби нами, козлами, було зручно керувати».

«Це ж скільки українських державних театрів існує, стільки і феодальчиків. І кожен феодальчик, йому ж цікаво бути феодалом. Ну нафіга йому бути якимось черговим типом, який має ходити раз на три роки на якісь кастинги, підтверджувати свою спроможність бути цим феодальчиком? Ні, йому подобається, [бути] як Табаков, як Міхалков — там йому в годівничку кидають із царського плеча, і вони тому підгавкують, підхрюкують і нашого брата примушують робити те саме, от і все».

«Тут є таке: „Свято место пусто не бывает“. Це лише здається, що ти така визначна персона, без тебе не обійдуться анітрохи. А ніфіга подібного. Вже завтра забудуть, твої ролі пороздають кому завгодно».

«[На початку 2000-х] Я знімався разом із Ульфсаком (Лембіт Ульфсак — НВ). Пригадуєте, був такий великий актор, естонець? …Ми весь час були поруч: і в кадрі поруч, і в курилці поруч, сиділи і цілими днями обговорювали історію мистецтва, історію театру і все на світі. І коли я його запитав, як там у театрах в Естонії, він сказав: „Так оно уже все накрылось“. Щойно незалежність прийшла, вони скасували абсолютно всі совкові закони, за якими існувала рибна промисловість, медицина, театр і все на світі. Вони навмисно відмовилися від цих радянських законів. …Вони один рік, всього-на-всього один рік в естонському театрі смоктали палець, може об'їдали одне одному вуха, але дочекалися, що за цей рік був створений якийсь закон, який абсолютно збігається з усіма цивілізованими законами. І вони існують, уже й забули про це, а ми 30 років товчемося по геніталіях Йосипа Віссаріоновича».

Про майбутнє українського театру і кіно

«Коли говорять про якесь велике майбутнє українського кіно і українського театру, це все фуфло. Я у це все не вірю. Тому що нема реформи. Ну як можна ліпити з пластиліну те, що під дією сонця просто тане, воно кудись зникає. Ти намагаєшся зібрати його до купи, а все одно ні фіга. Реформа потрібна, та і все».

«Ти так говориш про ці [нещодавні] перемоги в кіно, ніби стався прорив. Та ніякий це не прорив. Просто та група людей, яка нарешті вирішила зробити якийсь повноцінний продукт, їм майже це вдалося. Майже. Хоча я впевнений, що там стільки було палиць в колеса, стільки було сліз, крові, обдурювання. Воно якесь не по закону, всупереч здоровому смислу».

«У мене не було жодної ролі, над якою, крім мене, хтось би ще працював. …Приходжу на знімальний майданчик, режисер каже: „Ну, поїхали“. Що поїхали? Куди поїхали? Ніхто мене нікуди не поставить, нічого не розкаже. І ото, як Бог на душу положить. Каже: „О, давайте ще один дублік і до побачення“. І так вони знімають. Я не розумію, про що ми знімали. Як я можу до цього ставитися серйозно?»

Про роль у фільмі Свінгери

«Мені моя агент Наталя подзвонила і сказала: „Там тебе запрошують на роль. Ну, я думаю, вона тобі не потрібна, тому можеш її не читати“. — „А чого не потрібна? Ну скинь сценарій“. Вона мені скинула, я прочитав, думаю: „Слухай, згідно зі статистикою взагалі чоловіки в моїй державі в мої роки вже не живуть, їх нема, вони відійшли в інший світ, а тут ще хтось вирішив на мене якусь ставку зробити, зіграти персонажа із Свінгерів“. Я дзвоню Наташці, кажу: „Ти чокнулась? Може, це невеличкий подаруночок Всевишнього“. Мені страшенно цікаво було, чи зможу я взагалі співпадати з сучасним глядачем, режисером. І я спробував. Тому мені страшенно хотілося бути в тонусі і все».

«Ну, вони ще і по-божеськи зі мною обійшлися. Могли ж… [От] як Черкашина не хотіла ліфчика знімати. Ці ж могли взагалі сіднички мої обвітшалі крупним планом зняти. Слава Богу, до цього не дійшло».

«Про все ми домовлялися „на березі“, про все. Я знав, що мені доведеться грати майже голим, але що зробиш. Ну, чого ти погодився йти на кастинги, потім на проби, потім працювати, якщо це було обговорено?»

Про акаунт в Instagram

«У Facebook мене нема, в Instagram є, бо дочка сказала: „Давай я буду вести твою сторінку“».

«Я не сиджу в бункері, мене тягає по всіх світах. Сьогодні до вас, бачиш, занесло. І десь мене хтось фоткає, потім присилає мені фото у Вайбер, а Ксюша бачить: „О, клас!“ Взяла і виставила. Ось як воно відбувається. Я не думаю, що хтось особливо потіє для того, щоб все це відбувалося».

Слухайте повністю інтерв'ю з Олексієм Вертинським:

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X