Енді Уорхол якось зауважив: «Потрібно дозволити звичайним нудним речам стати цікавими». Ми поспілкувалися з відомими українськими підприємцями та бізнесменами про те, як це відбувається на практиці у нинішніх реаліях. А приводом для цієї розмови стала професійна Премія у сфері сучасного мистецтва «ARTISTS PRIZE», започаткована компанією Montblanc у партнерстві з галереєю The Naked Room.
Представляємо різні версії того, як велика сила мистецтва перетворює наш світ.
LifeStyle expert, власник київських бутиків ISAIA і Billionaire, а також мережі салонів краси Backstage
— Олеже, ви успішна людина, яка створила кілька креативних бізнес-проєктів. У світі дуже багато цікавих і важливих напрямів, чому ви займаєтеся саме цими проєктами?
— Скільки себе пам'ятаю, цікавився всім на світі. Та й то, розуміння цього «всього» досі не має будь-яких чітких меж. А процес цікавого дослідження світу не зупиняється ні на секунду, захоплюючи все нові й нові сфери. Головне, що цей досвід можна так чи інакше інтерпретувати і використовувати в повсякденному житті і бізнесі. Генеруючи неординарні підходи і рішення, експериментуючи з незвичайними смислами, об'єднуючи в єдині і досить успішні схеми абсолютно різні поняття і концепти. Ось і виходить, що безліч моїх різнобічних інтересів — це їжа не тільки для тіла і розуму, а й будівельний матеріал для бізнесу. А головний плюс у тому, що я — fortunate (везунчик). І, напевно, запас цього везіння накопичується майже з моменту народження.
В юності мріяв бути режисером і грати головні ролі в своїх картинах. Я й зараз дивлюся на світ через об'єктив кінокамери — вона у мене в руках з 13 років. Мультики знімав на 8-міліметрівку. Пластилінові. А тепер ось досить ненудне кіно під загальною назвою «Як жити серйозне життя несерйозно». Свої ж мрії задовольняю, знімаючи документальні фільми про справжніх чоловіків. Про творців, але не ідеальних, зразкових — і тому нудних і підозріло позитивних, а про живих, емоційних, що стильно блефують, грішать і іноді дозволяють собі плакати. Про справжніх героїв нашої парадоксальної сучасності.
Мені до душі подвійність переживання, коли одна і та ж персона викликає у людини два протилежних почуття одночасно.
Що стосується бару «Коктейлі і мрії» — це був прекрасний досвід створення з друзями одного з перших speak easy барів у місті. Так, аматорськи-андерграундного, але робочого, чорт забирай! У нас була крута коктейльна карта, цікаві відвідувачі і душевні розмови за стійкою. Для нас це дійсно було втіленням мрії. Ритейл-індустрія, що мене поглинула, дала можливість продовжувати і з коктейлями, я знову відкрив бар, перший у світі бар ISAIA. Мрії, друзі і коктейлі знову разом.
Якщо говорити про Ermenegildo Zegna — це був важливий етап у моїй професійній кар'єрі. Період становлення і змужніння, а також чіткого розуміння того, яким чином успішно працює протокольна fashion-індустрія і з чого вона складається. З повагою і задоволенням віддавши 11 років жителям півночі, я вибрав у співучасники південців з Неаполя, і ISAIA — моя наступна любов ось уже 10 років.
— А що вас надихає по життю?
— «Натхненням» прикриваються виключно для того, щоб отримати законне виправдання для ліні або прокрастинації. Погодьтеся, дивно іноді звучить, що для виконання певних завдань потрібно натхнення. А якщо його немає? Писати листи на село? Чи Санта-Клауса просити про подарунок на Різдво?
Якщо людині щось щиро цікаво і потрібно, вона знайде можливість і час. Завжди! Тому фразу «надихає по життю» я б поміняв трохи. На «заряджає, вставляє, збуджує», та на що завгодно. Мова ж про речі, які змушують відчувати себе живими і справжніми.
Про мене недавно говорили в одному інтерв'ю, що у Рижова «гостре шило, читаємо «золота швейна голка» в сідницях». Найкращий спосіб захопити себе — не сидіти на місці. Не зупинятися в процесі навчання, дослідження, старання дізнатися. І радіти всьому цьому немов дитина. Пам'ятаєте ваші емоції в дитинстві, коли під ялинкою знаходили саме той, найбажаніший у світі подарунок? Так ось така ж щирість і радість повинні супроводжувати нас кожен раз, коли дізнаємося щось нове. Або, коли в черговий раз дивимося на щось знайоме й улюблене, знаходячи все нові й нові грані.
Це немов улюблена жінка, що складається з тисячі і однієї загадки. Як давно прочитана книга, сторінка за сторінкою розкриває черговий океан мудрості. Подорожі незвіданими дорогами і місцями, тости безалкогольного бургундського з новими друзями, радості та прикрощі. Це немов добре пошитий костюм ручної роботи від ISAIA на фінальній примірці. Ще те відчуття, повірте!
Весь мій досвід, кожен момент існування тут і зараз є паливом, яке несе мене вдалечінь і вгору. А ще — можливість ділитися всім цим щастям. Адже тільки тоді любов до життя стає по-справжньому цілісною. Як і саме життя.
— Олеже, як би ви назвали свої відносини з мистецтвом?
— Взаємна і щира любов. Знову ж хочу відзначити, що костюми від ISAIA — теж твори мистецтва. Ось тільки кравецького. Цим я хочу плавно підвести до того, що мистецтво багатогранне і різноманітне. Присутнє в усіх без винятку аспектах нашого буття.
Ми осягаємо мистецтво спілкування. Мистецтво поцілунків. Створення коктейлів. Налагодження ділових зв'язків. Зав'язування краватки, кінець кінцем. Іноді можемо відволікатися на такі важливіші речі, як написання віршів, знімання фільмів. Хоча, що може бути важливіше елегантно недбало зав'язаної краватки? Тільки пристрасний поцілунок.
Якщо ж говорити про класичне мистецтво, наприклад, те ж акторство, то я зрозумів, що ми і так вічні актори в постановці «Життя». Тому і вдарився в дослідження прилеглих творчих реальностей. Тоді ж і почало формуватися чітке розуміння того, що не можна бути просто споживачем. Потрібно бачити. Не тільки виробляючи важливе і потрібне для людського щастя, але й підтримуючи інших на цьому шляху. Так прийшов до меценатства. Підтримую молодих художників, поетів, талановитих дітей України.
Якийсь час тому в моє життя прийшла портретна документалістика. Вона стала не просто новим захопленням, а реалізацією призначення, моєї духовної природи, котра визначила роль і місце в житті, Світі, Всесвіті. Мені пощастило, що я раніше вивчав кіно. На досить серйозному рівні, тож чітко розумів, чого мені хочеться в кадрі. Що потрібно для цього зробити. В результаті, народилися фільми, як крайній на сьогодні «Святоша» про неаполітанського майстра з пошиття чоловічих сорочок, що прожив кілька життів: топ-моделі, вбивці і священника сьогодні.
Фантастична історія, що не хотіла складатися в одне ціле більш ніж три роки. І яка перетворилася на своєрідну рекурсію. Історію про історію. Про мистецтво, що дає можливість знайти щастя в житті. Про творення і про те, що за рахунками все одно доведеться платити. А там може ще й запитають з такими відсотками, що й вічності буде мало.
— Скільки себе пам'ятаю, цікавився всім на світі. Та й то, розуміння цього «всього» досі не має будь-яких чітких меж. А процес цікавого дослідження світу не зупиняється ні на секунду, захоплюючи все нові й нові сфери. Головне, що цей досвід можна так чи інакше інтерпретувати і використовувати в повсякденному житті і бізнесі. Генеруючи неординарні підходи і рішення, експериментуючи з незвичайними смислами, об'єднуючи в єдині і досить успішні схеми абсолютно різні поняття і концепти. Ось і виходить, що безліч моїх різнобічних інтересів — це їжа не тільки для тіла і розуму, а й будівельний матеріал для бізнесу. А головний плюс у тому, що я — fortunate (везунчик). І, напевно, запас цього везіння накопичується майже з моменту народження.
В юності мріяв бути режисером і грати головні ролі в своїх картинах. Я й зараз дивлюся на світ через об'єктив кінокамери — вона у мене в руках з 13 років. Мультики знімав на 8-міліметрівку. Пластилінові. А тепер ось досить ненудне кіно під загальною назвою «Як жити серйозне життя несерйозно». Свої ж мрії задовольняю, знімаючи документальні фільми про справжніх чоловіків. Про творців, але не ідеальних, зразкових — і тому нудних і підозріло позитивних, а про живих, емоційних, що стильно блефують, грішать і іноді дозволяють собі плакати. Про справжніх героїв нашої парадоксальної сучасності.
Мені до душі подвійність переживання, коли одна і та ж персона викликає у людини два протилежних почуття одночасно.
Що стосується бару «Коктейлі і мрії» — це був прекрасний досвід створення з друзями одного з перших speak easy барів у місті. Так, аматорськи-андерграундного, але робочого, чорт забирай! У нас була крута коктейльна карта, цікаві відвідувачі і душевні розмови за стійкою. Для нас це дійсно було втіленням мрії. Ритейл-індустрія, що мене поглинула, дала можливість продовжувати і з коктейлями, я знову відкрив бар, перший у світі бар ISAIA. Мрії, друзі і коктейлі знову разом.
Якщо говорити про Ermenegildo Zegna — це був важливий етап у моїй професійній кар'єрі. Період становлення і змужніння, а також чіткого розуміння того, яким чином успішно працює протокольна fashion-індустрія і з чого вона складається. З повагою і задоволенням віддавши 11 років жителям півночі, я вибрав у співучасники південців з Неаполя, і ISAIA — моя наступна любов ось уже 10 років.
— А що вас надихає по життю?
— «Натхненням» прикриваються виключно для того, щоб отримати законне виправдання для ліні або прокрастинації. Погодьтеся, дивно іноді звучить, що для виконання певних завдань потрібно натхнення. А якщо його немає? Писати листи на село? Чи Санта-Клауса просити про подарунок на Різдво?
Якщо людині щось щиро цікаво і потрібно, вона знайде можливість і час. Завжди! Тому фразу «надихає по життю» я б поміняв трохи. На «заряджає, вставляє, збуджує», та на що завгодно. Мова ж про речі, які змушують відчувати себе живими і справжніми.
Про мене недавно говорили в одному інтерв'ю, що у Рижова «гостре шило, читаємо «золота швейна голка» в сідницях». Найкращий спосіб захопити себе — не сидіти на місці. Не зупинятися в процесі навчання, дослідження, старання дізнатися. І радіти всьому цьому немов дитина. Пам'ятаєте ваші емоції в дитинстві, коли під ялинкою знаходили саме той, найбажаніший у світі подарунок? Так ось така ж щирість і радість повинні супроводжувати нас кожен раз, коли дізнаємося щось нове. Або, коли в черговий раз дивимося на щось знайоме й улюблене, знаходячи все нові й нові грані.
Це немов улюблена жінка, що складається з тисячі і однієї загадки. Як давно прочитана книга, сторінка за сторінкою розкриває черговий океан мудрості. Подорожі незвіданими дорогами і місцями, тости безалкогольного бургундського з новими друзями, радості та прикрощі. Це немов добре пошитий костюм ручної роботи від ISAIA на фінальній примірці. Ще те відчуття, повірте!
Весь мій досвід, кожен момент існування тут і зараз є паливом, яке несе мене вдалечінь і вгору. А ще — можливість ділитися всім цим щастям. Адже тільки тоді любов до життя стає по-справжньому цілісною. Як і саме життя.
— Олеже, як би ви назвали свої відносини з мистецтвом?
— Взаємна і щира любов. Знову ж хочу відзначити, що костюми від ISAIA — теж твори мистецтва. Ось тільки кравецького. Цим я хочу плавно підвести до того, що мистецтво багатогранне і різноманітне. Присутнє в усіх без винятку аспектах нашого буття.
Ми осягаємо мистецтво спілкування. Мистецтво поцілунків. Створення коктейлів. Налагодження ділових зв'язків. Зав'язування краватки, кінець кінцем. Іноді можемо відволікатися на такі важливіші речі, як написання віршів, знімання фільмів. Хоча, що може бути важливіше елегантно недбало зав'язаної краватки? Тільки пристрасний поцілунок.
Якщо ж говорити про класичне мистецтво, наприклад, те ж акторство, то я зрозумів, що ми і так вічні актори в постановці «Життя». Тому і вдарився в дослідження прилеглих творчих реальностей. Тоді ж і почало формуватися чітке розуміння того, що не можна бути просто споживачем. Потрібно бачити. Не тільки виробляючи важливе і потрібне для людського щастя, але й підтримуючи інших на цьому шляху. Так прийшов до меценатства. Підтримую молодих художників, поетів, талановитих дітей України.
Якийсь час тому в моє життя прийшла портретна документалістика. Вона стала не просто новим захопленням, а реалізацією призначення, моєї духовної природи, котра визначила роль і місце в житті, Світі, Всесвіті. Мені пощастило, що я раніше вивчав кіно. На досить серйозному рівні, тож чітко розумів, чого мені хочеться в кадрі. Що потрібно для цього зробити. В результаті, народилися фільми, як крайній на сьогодні «Святоша» про неаполітанського майстра з пошиття чоловічих сорочок, що прожив кілька життів: топ-моделі, вбивці і священника сьогодні.
Фантастична історія, що не хотіла складатися в одне ціле більш ніж три роки. І яка перетворилася на своєрідну рекурсію. Історію про історію. Про мистецтво, що дає можливість знайти щастя в житті. Про творення і про те, що за рахунками все одно доведеться платити. А там може ще й запитають з такими відсотками, що й вічності буде мало.
— Чому, на ваш погляд, мистецтво таке важливе?
— Ніщо в світі не може існувати без обміну енергією. Про це, звісно ж, знає кожен старший школяр. І це відображено в усіх без винятку релігіях, у різних формах, авжеж.
Проте мистецтво — один з найбільш унікальних і магічних варіантів цього процесу. Розглядаючи унікальне полотно в галереї, аплодуючи приголомшливій театральній постановці, слухаючи гарні вірші — в усі ці моменти взаємодії з прекрасним ви отримуєте небувалий заряд енергії. Ним хочеться ділитися, інтерпретувати, нести далі. Ось це і є сила мистецтва.
Але, водночас, і автор творіння отримує свій заряд енергії. З кожним «дякую» і кожним «браво». З можливістю ділитися своїм найпотаємнішим, щирим і справжнім з публікою. Дивитися, як його творіння отримують все більшу популярність. Я про енергію, що вкладається автором у свої роботи. Це дійсно нескінченна енергія іншого порядку, здатна захопити мільйони і мільйони шанувальників. Хіба є в світі щось могутніше цієї сили? Сумніваюся. І готовий наполегливо аргументувати це навіть глухонімим прибульцям.
— Розкажіть, будь ласка, як вплинуло мистецтво на ваше особистісне становлення?
— Воно поступово і впевнено допомагало мені ставати більш гармонійним. З одного боку, йти глибше в самоаналіз і абстрактне мислення. З іншого — дало можливість кожен раз переводити свідомість на новий рівень. Коли внутрішнє повністю збалансовано із зовнішнім. Коли не заперечуєш і не засуджуєш. А просто оцінюєш, помічаєш деталі, радієш красі і майстерності. Дивитися андеграундне кіно і читати бунтарську літературу на кшталт Моруа. Це нас точно змушує думати, а не тільки споживати.
Навчаючись розуміти мистецтво і насолоджуватися ним, ми вчимося сприймати світ таким, яким він є насправді — дивним і непередбачуваним.
Без мистецтва ніяк. Класичне покращує нас, робить справжніми. Без нього життя не життя. Верона, Відень, Флоренція і Паризька Опера. Дивитися і слухати. Думати і мріяти. Той самий «просвіти дух». Не досконалість, вона неможлива. А дух, який приводить до поліпшення світу, себе, своїх прагнень та ідеалів. Мистецтво, власне, і є основою, завдяки якій все це стає можливим.
— Якою мірою мистецтво допомагає вам у веденні бізнесу?
— А який же бізнес без мистецтва, якщо мова про чоловічу моду. Якщо вже ми продаємо вироби мистецтва, то й оточення їм потрібно відповідне. Ось і вийшло, що протягом усіх 10 років існування бутика ISAIA на Софійській площі, я поступово збирав у його стінах справжню колекцію, яка може дати фору і невеликому музею.
Гості часто жартують, що пора вже видавати барвистий каталог всього, що з'являється на полицях і стінах за рік. От жарти жартами, а я вже досить серйозно подумую про це.
Мистецтвом переповнений і бар «Ерос», що знаходиться прямо в бутику. Найкращі коктейлі, останні новини, захопливі дискусії. І все це на барній стійці у вигляді фалоса, традиційного символу чоловічої сили, без якого неаполітанці колись просто не уявляли свого існування. Подумаєш, поміняли згодом чоловічий орган на гілочку корала. Все одно всім все зрозуміло.
Тепер нумо додаймо до цього творчі та освітні лекції. Промоція українських художників, поетів, скульпторів. Плюс ще мій улюблений проєкт, один з недавніх — співорганізація Першого бієнале поезії «Крила Маю». Де ми разом з партнерами зібрали знаменитостей, політиків і громадських діячів, просто читали вірші. Свої улюблені поетичні твори. Все це заради талановитих дітей і їх успішного і радісного майбутнього.
Моє життя просто неможливе без мистецтва і його підтримки. Ми — частина загального циклу, загального колеса енергії. Якщо з цього рівняння випаде хоча б одна складова, це відразу ж позначиться на всьому, що я роблю.
— Як часто відвідуєте музеї та галереї?
— Постійно. Кожна моя ділова поїздка обов'язково охоплює відвідування арт-інституції. Для мене це своєрідна можливість змістити фокус, трохи відволіктися від справ і швидко відновити запаси енергії. Мистецтво має феноменальну особливість підтримувати і заряджати на звершення тих, хто з ним так чи інакше стикається. Само собою, що я це намагаюся використовувати собі на благо.
Ніхто не скасовував цікавість і жагу дослідження. Хіба може бути кращий квест, ніж спробувати розібратися в хитросплетіннях смислів, зашифрованих у якійсь інсталяції? Або передбачити дію-рух, який зробила б скульптура, якби змогла рухатися? Це нескінченна гра, в якій виграш прилітає щомиті. А поганих партій просто не буває, адже все йде виключно на користь вам і вашим розумовим процесам.
У Києві є улюблені місця. Кілька неочевидних локацій, як-от Національний музей українського народного декоративного мистецтва в Києво-Печерській Лаврі — нескінченне джерело ідей і предмет захоплення витворами українців. Плюс постійне спілкування з друзями, кураторами та арт-дилерами. Часто саме вони радять звернути увагу на когось з молодих талантів або ж запрошують на особливо цікаві виставки. До слова, туди люблю приходити не тільки на офіційне відкриття, але й у звичайні дні. Коли можна побути наодинці з експозицією, насолодитися сповна. Обожнюю і обережно спостерігати за тим, як відвідувачі взаємодіють з арт-об'єктами і реагують на них. А в дзвіниці Софійського собору є язичницькі фрески. Я вивчав язичництво. Воджу друзів з екскурсіями туди.
— За ким із художників слідкуєте? Хто улюблений художник або предмет мистецтва (з персональної колекції, якщо вона є)?
— Часто допомагаю художникам виставлятися в залах бутика ISAIA. Рекомендую їхні роботи друзям, та й сам намагаюся поповнювати колекцію. А з приводу улюбленого предмета мистецтва у мене є для вас прекрасна історія.
Одного разу в одній з галерей я побачив картину «Прогулянка» художника Сергія Корнієвського. Дуже, як на мене, метамодерністське полотно в дусі епохи. Його святість Папа Римський гуляє в саду, поруч фігура невідомого джентльмена, в повітрі, немов птах, ширяє квадрокоптер. Все це виконано живими, насиченими мазками. Батьки-імпресіоністи точно кусали б лікті від заздрощів.
Стою я, максимально збентежений і захоплений. І згадую фантастичну історію про Мадонну і полотна Матісса. Співачка в певний момент почала змітати його роботи, при цьому в обов'язковому порядку займаючись їх кастомізацією. Чим шокувала як експертів світу мистецтва, так і аукціонні будинки. У кожну з картин її рукою дописувався певний елемент, змінюючи загальний зміст і... перетворюючи творіння Матісса на колективну роботу з Мадонною.
Так ось, я вирішив вчинити так само і з цією картиною, розуміючи, що мої шанси ось так прогулятися садом з вождем католицької церкви майже дорівнюють нулю. Навіть якщо мене запросять на головну роль в новому сезоні «Молодого Папи». Але, завдяки роботі Сергія, я трохи змінив саму реальність, вписавши себе замість вже існуючого джентльмена. При цьому навіть квадрокоптер не встиг зафіксувати підміну.
Вандалізм, запитаєте ви? Кумедний жарт, відповім я. Мрію здійснив, вже плюс! Ну і робота висить у магазині. Всі учасники процесу максимально задоволені, і, головне, що понтифіку точно не потрібно повертатися з приємної прогулянки до нудних справ.
— В межах концепції Премії номінантів висувають члени журі. А кого б номінували на Премію ви, і чому?
— Вселенський розум у будь-якій з його іпостасей. Адже ми живемо в світі, де так багато краси, що з'явилася без впливу та участі людства. Так чому б і не вручити спеціальну премію головному Творцеві?
А якщо серйозно, то активно працюю над списком номінантів. Вже вибачте, імена залишаться таємницею за сімома печатками. Адже без інтриги і сюрпризів просто ніяк!
— Ніщо в світі не може існувати без обміну енергією. Про це, звісно ж, знає кожен старший школяр. І це відображено в усіх без винятку релігіях, у різних формах, авжеж.
Проте мистецтво — один з найбільш унікальних і магічних варіантів цього процесу. Розглядаючи унікальне полотно в галереї, аплодуючи приголомшливій театральній постановці, слухаючи гарні вірші — в усі ці моменти взаємодії з прекрасним ви отримуєте небувалий заряд енергії. Ним хочеться ділитися, інтерпретувати, нести далі. Ось це і є сила мистецтва.
Але, водночас, і автор творіння отримує свій заряд енергії. З кожним «дякую» і кожним «браво». З можливістю ділитися своїм найпотаємнішим, щирим і справжнім з публікою. Дивитися, як його творіння отримують все більшу популярність. Я про енергію, що вкладається автором у свої роботи. Це дійсно нескінченна енергія іншого порядку, здатна захопити мільйони і мільйони шанувальників. Хіба є в світі щось могутніше цієї сили? Сумніваюся. І готовий наполегливо аргументувати це навіть глухонімим прибульцям.
— Розкажіть, будь ласка, як вплинуло мистецтво на ваше особистісне становлення?
— Воно поступово і впевнено допомагало мені ставати більш гармонійним. З одного боку, йти глибше в самоаналіз і абстрактне мислення. З іншого — дало можливість кожен раз переводити свідомість на новий рівень. Коли внутрішнє повністю збалансовано із зовнішнім. Коли не заперечуєш і не засуджуєш. А просто оцінюєш, помічаєш деталі, радієш красі і майстерності. Дивитися андеграундне кіно і читати бунтарську літературу на кшталт Моруа. Це нас точно змушує думати, а не тільки споживати.
Навчаючись розуміти мистецтво і насолоджуватися ним, ми вчимося сприймати світ таким, яким він є насправді — дивним і непередбачуваним.
Без мистецтва ніяк. Класичне покращує нас, робить справжніми. Без нього життя не життя. Верона, Відень, Флоренція і Паризька Опера. Дивитися і слухати. Думати і мріяти. Той самий «просвіти дух». Не досконалість, вона неможлива. А дух, який приводить до поліпшення світу, себе, своїх прагнень та ідеалів. Мистецтво, власне, і є основою, завдяки якій все це стає можливим.
— Якою мірою мистецтво допомагає вам у веденні бізнесу?
— А який же бізнес без мистецтва, якщо мова про чоловічу моду. Якщо вже ми продаємо вироби мистецтва, то й оточення їм потрібно відповідне. Ось і вийшло, що протягом усіх 10 років існування бутика ISAIA на Софійській площі, я поступово збирав у його стінах справжню колекцію, яка може дати фору і невеликому музею.
Гості часто жартують, що пора вже видавати барвистий каталог всього, що з'являється на полицях і стінах за рік. От жарти жартами, а я вже досить серйозно подумую про це.
Мистецтвом переповнений і бар «Ерос», що знаходиться прямо в бутику. Найкращі коктейлі, останні новини, захопливі дискусії. І все це на барній стійці у вигляді фалоса, традиційного символу чоловічої сили, без якого неаполітанці колись просто не уявляли свого існування. Подумаєш, поміняли згодом чоловічий орган на гілочку корала. Все одно всім все зрозуміло.
Тепер нумо додаймо до цього творчі та освітні лекції. Промоція українських художників, поетів, скульпторів. Плюс ще мій улюблений проєкт, один з недавніх — співорганізація Першого бієнале поезії «Крила Маю». Де ми разом з партнерами зібрали знаменитостей, політиків і громадських діячів, просто читали вірші. Свої улюблені поетичні твори. Все це заради талановитих дітей і їх успішного і радісного майбутнього.
Моє життя просто неможливе без мистецтва і його підтримки. Ми — частина загального циклу, загального колеса енергії. Якщо з цього рівняння випаде хоча б одна складова, це відразу ж позначиться на всьому, що я роблю.
— Як часто відвідуєте музеї та галереї?
— Постійно. Кожна моя ділова поїздка обов'язково охоплює відвідування арт-інституції. Для мене це своєрідна можливість змістити фокус, трохи відволіктися від справ і швидко відновити запаси енергії. Мистецтво має феноменальну особливість підтримувати і заряджати на звершення тих, хто з ним так чи інакше стикається. Само собою, що я це намагаюся використовувати собі на благо.
Ніхто не скасовував цікавість і жагу дослідження. Хіба може бути кращий квест, ніж спробувати розібратися в хитросплетіннях смислів, зашифрованих у якійсь інсталяції? Або передбачити дію-рух, який зробила б скульптура, якби змогла рухатися? Це нескінченна гра, в якій виграш прилітає щомиті. А поганих партій просто не буває, адже все йде виключно на користь вам і вашим розумовим процесам.
У Києві є улюблені місця. Кілька неочевидних локацій, як-от Національний музей українського народного декоративного мистецтва в Києво-Печерській Лаврі — нескінченне джерело ідей і предмет захоплення витворами українців. Плюс постійне спілкування з друзями, кураторами та арт-дилерами. Часто саме вони радять звернути увагу на когось з молодих талантів або ж запрошують на особливо цікаві виставки. До слова, туди люблю приходити не тільки на офіційне відкриття, але й у звичайні дні. Коли можна побути наодинці з експозицією, насолодитися сповна. Обожнюю і обережно спостерігати за тим, як відвідувачі взаємодіють з арт-об'єктами і реагують на них. А в дзвіниці Софійського собору є язичницькі фрески. Я вивчав язичництво. Воджу друзів з екскурсіями туди.
— За ким із художників слідкуєте? Хто улюблений художник або предмет мистецтва (з персональної колекції, якщо вона є)?
— Часто допомагаю художникам виставлятися в залах бутика ISAIA. Рекомендую їхні роботи друзям, та й сам намагаюся поповнювати колекцію. А з приводу улюбленого предмета мистецтва у мене є для вас прекрасна історія.
Одного разу в одній з галерей я побачив картину «Прогулянка» художника Сергія Корнієвського. Дуже, як на мене, метамодерністське полотно в дусі епохи. Його святість Папа Римський гуляє в саду, поруч фігура невідомого джентльмена, в повітрі, немов птах, ширяє квадрокоптер. Все це виконано живими, насиченими мазками. Батьки-імпресіоністи точно кусали б лікті від заздрощів.
Стою я, максимально збентежений і захоплений. І згадую фантастичну історію про Мадонну і полотна Матісса. Співачка в певний момент почала змітати його роботи, при цьому в обов'язковому порядку займаючись їх кастомізацією. Чим шокувала як експертів світу мистецтва, так і аукціонні будинки. У кожну з картин її рукою дописувався певний елемент, змінюючи загальний зміст і... перетворюючи творіння Матісса на колективну роботу з Мадонною.
Так ось, я вирішив вчинити так само і з цією картиною, розуміючи, що мої шанси ось так прогулятися садом з вождем католицької церкви майже дорівнюють нулю. Навіть якщо мене запросять на головну роль в новому сезоні «Молодого Папи». Але, завдяки роботі Сергія, я трохи змінив саму реальність, вписавши себе замість вже існуючого джентльмена. При цьому навіть квадрокоптер не встиг зафіксувати підміну.
Вандалізм, запитаєте ви? Кумедний жарт, відповім я. Мрію здійснив, вже плюс! Ну і робота висить у магазині. Всі учасники процесу максимально задоволені, і, головне, що понтифіку точно не потрібно повертатися з приємної прогулянки до нудних справ.
— В межах концепції Премії номінантів висувають члени журі. А кого б номінували на Премію ви, і чому?
— Вселенський розум у будь-якій з його іпостасей. Адже ми живемо в світі, де так багато краси, що з'явилася без впливу та участі людства. Так чому б і не вручити спеціальну премію головному Творцеві?
А якщо серйозно, то активно працюю над списком номінантів. Вже вибачте, імена залишаться таємницею за сімома печатками. Адже без інтриги і сюрпризів просто ніяк!
— Олеже, ви успішна людина, яка створила кілька креативних бізнес-проєктів. У світі дуже багато цікавих і важливих напрямів, чому ви займаєтеся саме цими проєктами?
— Скільки себе пам'ятаю, цікавився всім на світі. Та й то, розуміння цього «всього» досі не має будь-яких чітких меж. А процес цікавого дослідження світу не зупиняється ні на секунду, захоплюючи все нові й нові сфери. Головне, що цей досвід можна так чи інакше інтерпретувати і використовувати в повсякденному житті і бізнесі. Генеруючи неординарні підходи і рішення, експериментуючи з незвичайними смислами, об'єднуючи в єдині і досить успішні схеми абсолютно різні поняття і концепти. Ось і виходить, що безліч моїх різнобічних інтересів — це їжа не тільки для тіла і розуму, а й будівельний матеріал для бізнесу. А головний плюс у тому, що я — fortunate (везунчик). І, напевно, запас цього везіння накопичується майже з моменту народження.
В юності мріяв бути режисером і грати головні ролі в своїх картинах. Я й зараз дивлюся на світ через об'єктив кінокамери — вона у мене в руках з 13 років. Мультики знімав на 8-міліметрівку. Пластилінові. А тепер ось досить ненудне кіно під загальною назвою «Як жити серйозне життя несерйозно». Свої ж мрії задовольняю, знімаючи документальні фільми про справжніх чоловіків. Про творців, але не ідеальних, зразкових — і тому нудних і підозріло позитивних, а про живих, емоційних, що стильно блефують, грішать і іноді дозволяють собі плакати. Про справжніх героїв нашої парадоксальної сучасності.
Мені до душі подвійність переживання, коли одна і та ж персона викликає у людини два протилежних почуття одночасно.
Що стосується бару «Коктейлі і мрії» — це був прекрасний досвід створення з друзями одного з перших speak easy барів у місті. Так, аматорськи-андерграундного, але робочого, чорт забирай! У нас була крута коктейльна карта, цікаві відвідувачі і душевні розмови за стійкою. Для нас це дійсно було втіленням мрії. Ритейл-індустрія, що мене поглинула, дала можливість продовжувати і з коктейлями, я знову відкрив бар, перший у світі бар ISAIA. Мрії, друзі і коктейлі знову разом.
Якщо говорити про Ermenegildo Zegna — це був важливий етап у моїй професійній кар'єрі. Період становлення і змужніння, а також чіткого розуміння того, яким чином успішно працює протокольна fashion-індустрія і з чого вона складається. З повагою і задоволенням віддавши 11 років жителям півночі, я вибрав у співучасники південців з Неаполя, і ISAIA — моя наступна любов ось уже 10 років.
В юності мріяв бути режисером і грати головні ролі в своїх картинах. Я й зараз дивлюся на світ через об'єктив кінокамери — вона у мене в руках з 13 років. Мультики знімав на 8-міліметрівку. Пластилінові. А тепер ось досить ненудне кіно під загальною назвою «Як жити серйозне життя несерйозно». Свої ж мрії задовольняю, знімаючи документальні фільми про справжніх чоловіків. Про творців, але не ідеальних, зразкових — і тому нудних і підозріло позитивних, а про живих, емоційних, що стильно блефують, грішать і іноді дозволяють собі плакати. Про справжніх героїв нашої парадоксальної сучасності.
Мені до душі подвійність переживання, коли одна і та ж персона викликає у людини два протилежних почуття одночасно.
Що стосується бару «Коктейлі і мрії» — це був прекрасний досвід створення з друзями одного з перших speak easy барів у місті. Так, аматорськи-андерграундного, але робочого, чорт забирай! У нас була крута коктейльна карта, цікаві відвідувачі і душевні розмови за стійкою. Для нас це дійсно було втіленням мрії. Ритейл-індустрія, що мене поглинула, дала можливість продовжувати і з коктейлями, я знову відкрив бар, перший у світі бар ISAIA. Мрії, друзі і коктейлі знову разом.
Якщо говорити про Ermenegildo Zegna — це був важливий етап у моїй професійній кар'єрі. Період становлення і змужніння, а також чіткого розуміння того, яким чином успішно працює протокольна fashion-індустрія і з чого вона складається. З повагою і задоволенням віддавши 11 років жителям півночі, я вибрав у співучасники південців з Неаполя, і ISAIA — моя наступна любов ось уже 10 років.
— А що вас надихає по життю?
— «Натхненням» прикриваються виключно для того, щоб отримати законне виправдання для ліні або прокрастинації. Погодьтеся, дивно іноді звучить, що для виконання певних завдань потрібно натхнення. А якщо його немає? Писати листи на село? Чи Санта-Клауса просити про подарунок на Різдво?
Якщо людині щось щиро цікаво і потрібно, вона знайде можливість і час. Завжди! Тому фразу «надихає по життю» я б поміняв трохи. На «заряджає, вставляє, збуджує», та на що завгодно. Мова ж про речі, які змушують відчувати себе живими і справжніми.
Про мене недавно говорили в одному інтерв'ю, що у Рижова «гостре шило, читаємо «золота швейна голка» в сідницях». Найкращий спосіб захопити себе — не сидіти на місці. Не зупинятися в процесі навчання, дослідження, старання дізнатися. І радіти всьому цьому немов дитина. Пам'ятаєте ваші емоції в дитинстві, коли під ялинкою знаходили саме той, найбажаніший у світі подарунок? Так ось така ж щирість і радість повинні супроводжувати нас кожен раз, коли дізнаємося щось нове. Або, коли в черговий раз дивимося на щось знайоме й улюблене, знаходячи все нові й нові грані.
Це немов улюблена жінка, що складається з тисячі і однієї загадки. Як давно прочитана книга, сторінка за сторінкою розкриває черговий океан мудрості. Подорожі незвіданими дорогами і місцями, тости безалкогольного бургундського з новими друзями, радості та прикрощі. Це немов добре пошитий костюм ручної роботи від ISAIA на фінальній примірці. Ще те відчуття, повірте!
Весь мій досвід, кожен момент існування тут і зараз є паливом, яке несе мене вдалечінь і вгору. А ще — можливість ділитися всім цим щастям. Адже тільки тоді любов до життя стає по-справжньому цілісною. Як і саме життя.
Якщо людині щось щиро цікаво і потрібно, вона знайде можливість і час. Завжди! Тому фразу «надихає по життю» я б поміняв трохи. На «заряджає, вставляє, збуджує», та на що завгодно. Мова ж про речі, які змушують відчувати себе живими і справжніми.
Про мене недавно говорили в одному інтерв'ю, що у Рижова «гостре шило, читаємо «золота швейна голка» в сідницях». Найкращий спосіб захопити себе — не сидіти на місці. Не зупинятися в процесі навчання, дослідження, старання дізнатися. І радіти всьому цьому немов дитина. Пам'ятаєте ваші емоції в дитинстві, коли під ялинкою знаходили саме той, найбажаніший у світі подарунок? Так ось така ж щирість і радість повинні супроводжувати нас кожен раз, коли дізнаємося щось нове. Або, коли в черговий раз дивимося на щось знайоме й улюблене, знаходячи все нові й нові грані.
Це немов улюблена жінка, що складається з тисячі і однієї загадки. Як давно прочитана книга, сторінка за сторінкою розкриває черговий океан мудрості. Подорожі незвіданими дорогами і місцями, тости безалкогольного бургундського з новими друзями, радості та прикрощі. Це немов добре пошитий костюм ручної роботи від ISAIA на фінальній примірці. Ще те відчуття, повірте!
Весь мій досвід, кожен момент існування тут і зараз є паливом, яке несе мене вдалечінь і вгору. А ще — можливість ділитися всім цим щастям. Адже тільки тоді любов до життя стає по-справжньому цілісною. Як і саме життя.
— Олеже, як би ви назвали свої відносини з мистецтвом?
— Взаємна і щира любов. Знову ж хочу відзначити, що костюми від ISAIA — теж твори мистецтва. Ось тільки кравецького. Цим я хочу плавно підвести до того, що мистецтво багатогранне і різноманітне. Присутнє в усіх без винятку аспектах нашого буття.
Ми осягаємо мистецтво спілкування. Мистецтво поцілунків. Створення коктейлів. Налагодження ділових зв'язків. Зав'язування краватки, кінець кінцем. Іноді можемо відволікатися на такі важливіші речі, як написання віршів, знімання фільмів. Хоча, що може бути важливіше елегантно недбало зав'язаної краватки? Тільки пристрасний поцілунок.
Якщо ж говорити про класичне мистецтво, наприклад, те ж акторство, то я зрозумів, що ми і так вічні актори в постановці «Життя». Тому і вдарився в дослідження прилеглих творчих реальностей. Тоді ж і почало формуватися чітке розуміння того, що не можна бути просто споживачем. Потрібно бачити. Не тільки виробляючи важливе і потрібне для людського щастя, але й підтримуючи інших на цьому шляху. Так прийшов до меценатства. Підтримую молодих художників, поетів, талановитих дітей України.
Якийсь час тому в моє життя прийшла портретна документалістика. Вона стала не просто новим захопленням, а реалізацією призначення, моєї духовної природи, котра визначила роль і місце в житті, Світі, Всесвіті. Мені пощастило, що я раніше вивчав кіно. На досить серйозному рівні, тож чітко розумів, чого мені хочеться в кадрі. Що потрібно для цього зробити. В результаті, народилися фільми, як крайній на сьогодні «Святоша» про неаполітанського майстра з пошиття чоловічих сорочок, що прожив кілька життів: топ-моделі, вбивці і священника сьогодні.
Фантастична історія, що не хотіла складатися в одне ціле більш ніж три роки. І яка перетворилася на своєрідну рекурсію. Історію про історію. Про мистецтво, що дає можливість знайти щастя в житті. Про творення і про те, що за рахунками все одно доведеться платити. А там може ще й запитають з такими відсотками, що й вічності буде мало.
Ми осягаємо мистецтво спілкування. Мистецтво поцілунків. Створення коктейлів. Налагодження ділових зв'язків. Зав'язування краватки, кінець кінцем. Іноді можемо відволікатися на такі важливіші речі, як написання віршів, знімання фільмів. Хоча, що може бути важливіше елегантно недбало зав'язаної краватки? Тільки пристрасний поцілунок.
Якщо ж говорити про класичне мистецтво, наприклад, те ж акторство, то я зрозумів, що ми і так вічні актори в постановці «Життя». Тому і вдарився в дослідження прилеглих творчих реальностей. Тоді ж і почало формуватися чітке розуміння того, що не можна бути просто споживачем. Потрібно бачити. Не тільки виробляючи важливе і потрібне для людського щастя, але й підтримуючи інших на цьому шляху. Так прийшов до меценатства. Підтримую молодих художників, поетів, талановитих дітей України.
Якийсь час тому в моє життя прийшла портретна документалістика. Вона стала не просто новим захопленням, а реалізацією призначення, моєї духовної природи, котра визначила роль і місце в житті, Світі, Всесвіті. Мені пощастило, що я раніше вивчав кіно. На досить серйозному рівні, тож чітко розумів, чого мені хочеться в кадрі. Що потрібно для цього зробити. В результаті, народилися фільми, як крайній на сьогодні «Святоша» про неаполітанського майстра з пошиття чоловічих сорочок, що прожив кілька життів: топ-моделі, вбивці і священника сьогодні.
Фантастична історія, що не хотіла складатися в одне ціле більш ніж три роки. І яка перетворилася на своєрідну рекурсію. Історію про історію. Про мистецтво, що дає можливість знайти щастя в житті. Про творення і про те, що за рахунками все одно доведеться платити. А там може ще й запитають з такими відсотками, що й вічності буде мало.
— Чому, на ваш погляд, мистецтво таке важливе?
— Ніщо в світі не може існувати без обміну енергією. Про це, звісно ж, знає кожен старший школяр. І це відображено в усіх без винятку релігіях, у різних формах, авжеж.
Проте мистецтво — один з найбільш унікальних і магічних варіантів цього процесу. Розглядаючи унікальне полотно в галереї, аплодуючи приголомшливій театральній постановці, слухаючи гарні вірші — в усі ці моменти взаємодії з прекрасним ви отримуєте небувалий заряд енергії. Ним хочеться ділитися, інтерпретувати, нести далі. Ось це і є сила мистецтва.
Але, водночас, і автор творіння отримує свій заряд енергії. З кожним «дякую» і кожним «браво». З можливістю ділитися своїм найпотаємнішим, щирим і справжнім з публікою. Дивитися, як його творіння отримують все більшу популярність. Я про енергію, що вкладається автором у свої роботи. Це дійсно нескінченна енергія іншого порядку, здатна захопити мільйони і мільйони шанувальників. Хіба є в світі щось могутніше цієї сили? Сумніваюся. І готовий наполегливо аргументувати це навіть глухонімим прибульцям.
Проте мистецтво — один з найбільш унікальних і магічних варіантів цього процесу. Розглядаючи унікальне полотно в галереї, аплодуючи приголомшливій театральній постановці, слухаючи гарні вірші — в усі ці моменти взаємодії з прекрасним ви отримуєте небувалий заряд енергії. Ним хочеться ділитися, інтерпретувати, нести далі. Ось це і є сила мистецтва.
Але, водночас, і автор творіння отримує свій заряд енергії. З кожним «дякую» і кожним «браво». З можливістю ділитися своїм найпотаємнішим, щирим і справжнім з публікою. Дивитися, як його творіння отримують все більшу популярність. Я про енергію, що вкладається автором у свої роботи. Це дійсно нескінченна енергія іншого порядку, здатна захопити мільйони і мільйони шанувальників. Хіба є в світі щось могутніше цієї сили? Сумніваюся. І готовий наполегливо аргументувати це навіть глухонімим прибульцям.
— Розкажіть, будь ласка, як вплинуло мистецтво на ваше особистісне становлення?
— Воно поступово і впевнено допомагало мені ставати більш гармонійним. З одного боку, йти глибше в самоаналіз і абстрактне мислення. З іншого — дало можливість кожен раз переводити свідомість на новий рівень. Коли внутрішнє повністю збалансовано із зовнішнім. Коли не заперечуєш і не засуджуєш. А просто оцінюєш, помічаєш деталі, радієш красі і майстерності. Дивитися андеграундне кіно і читати бунтарську літературу на кшталт Моруа. Це нас точно змушує думати, а не тільки споживати.
Навчаючись розуміти мистецтво і насолоджуватися ним, ми вчимося сприймати світ таким, яким він є насправді — дивним і непередбачуваним.
Без мистецтва ніяк. Класичне покращує нас, робить справжніми. Без нього життя не життя. Верона, Відень, Флоренція і Паризька Опера. Дивитися і слухати. Думати і мріяти. Той самий «просвіти дух». Не досконалість, вона неможлива. А дух, який приводить до поліпшення світу, себе, своїх прагнень та ідеалів. Мистецтво, власне, і є основою, завдяки якій все це стає можливим.
Навчаючись розуміти мистецтво і насолоджуватися ним, ми вчимося сприймати світ таким, яким він є насправді — дивним і непередбачуваним.
Без мистецтва ніяк. Класичне покращує нас, робить справжніми. Без нього життя не життя. Верона, Відень, Флоренція і Паризька Опера. Дивитися і слухати. Думати і мріяти. Той самий «просвіти дух». Не досконалість, вона неможлива. А дух, який приводить до поліпшення світу, себе, своїх прагнень та ідеалів. Мистецтво, власне, і є основою, завдяки якій все це стає можливим.
— Якою мірою мистецтво допомагає вам у веденні бізнесу?
— А який же бізнес без мистецтва, якщо мова про чоловічу моду. Якщо вже ми продаємо вироби мистецтва, то й оточення їм потрібно відповідне. Ось і вийшло, що протягом усіх 10 років існування бутика ISAIA на Софійській площі, я поступово збирав у його стінах справжню колекцію, яка може дати фору і невеликому музею.
Гості часто жартують, що пора вже видавати барвистий каталог всього, що з'являється на полицях і стінах за рік. От жарти жартами, а я вже досить серйозно подумую про це.
Мистецтвом переповнений і бар «Ерос», що знаходиться прямо в бутику. Найкращі коктейлі, останні новини, захопливі дискусії. І все це на барній стійці у вигляді фалоса, традиційного символу чоловічої сили, без якого неаполітанці колись просто не уявляли свого існування. Подумаєш, поміняли згодом чоловічий орган на гілочку корала. Все одно всім все зрозуміло.
Тепер нумо додаймо до цього творчі та освітні лекції. Промоція українських художників, поетів, скульпторів. Плюс ще мій улюблений проєкт, один з недавніх — співорганізація Першого бієнале поезії «Крила Маю». Де ми разом з партнерами зібрали знаменитостей, політиків і громадських діячів, просто читали вірші. Свої улюблені поетичні твори. Все це заради талановитих дітей і їх успішного і радісного майбутнього.
Моє життя просто неможливе без мистецтва і його підтримки. Ми — частина загального циклу, загального колеса енергії. Якщо з цього рівняння випаде хоча б одна складова, це відразу ж позначиться на всьому, що я роблю.
Гості часто жартують, що пора вже видавати барвистий каталог всього, що з'являється на полицях і стінах за рік. От жарти жартами, а я вже досить серйозно подумую про це.
Мистецтвом переповнений і бар «Ерос», що знаходиться прямо в бутику. Найкращі коктейлі, останні новини, захопливі дискусії. І все це на барній стійці у вигляді фалоса, традиційного символу чоловічої сили, без якого неаполітанці колись просто не уявляли свого існування. Подумаєш, поміняли згодом чоловічий орган на гілочку корала. Все одно всім все зрозуміло.
Тепер нумо додаймо до цього творчі та освітні лекції. Промоція українських художників, поетів, скульпторів. Плюс ще мій улюблений проєкт, один з недавніх — співорганізація Першого бієнале поезії «Крила Маю». Де ми разом з партнерами зібрали знаменитостей, політиків і громадських діячів, просто читали вірші. Свої улюблені поетичні твори. Все це заради талановитих дітей і їх успішного і радісного майбутнього.
Моє життя просто неможливе без мистецтва і його підтримки. Ми — частина загального циклу, загального колеса енергії. Якщо з цього рівняння випаде хоча б одна складова, це відразу ж позначиться на всьому, що я роблю.
— Як часто відвідуєте музеї та галереї?
— Постійно. Кожна моя ділова поїздка обов'язково охоплює відвідування арт-інституції. Для мене це своєрідна можливість змістити фокус, трохи відволіктися від справ і швидко відновити запаси енергії. Мистецтво має феноменальну особливість підтримувати і заряджати на звершення тих, хто з ним так чи інакше стикається. Само собою, що я це намагаюся використовувати собі на благо.
Ніхто не скасовував цікавість і жагу дослідження. Хіба може бути кращий квест, ніж спробувати розібратися в хитросплетіннях смислів, зашифрованих у якійсь інсталяції? Або передбачити дію-рух, який зробила б скульптура, якби змогла рухатися? Це нескінченна гра, в якій виграш прилітає щомиті. А поганих партій просто не буває, адже все йде виключно на користь вам і вашим розумовим процесам.
У Києві є улюблені місця. Кілька неочевидних локацій, як-от Національний музей українського народного декоративного мистецтва в Києво-Печерській Лаврі — нескінченне джерело ідей і предмет захоплення витворами українців. Плюс постійне спілкування з друзями, кураторами та арт-дилерами. Часто саме вони радять звернути увагу на когось з молодих талантів або ж запрошують на особливо цікаві виставки. До слова, туди люблю приходити не тільки на офіційне відкриття, але й у звичайні дні. Коли можна побути наодинці з експозицією, насолодитися сповна. Обожнюю і обережно спостерігати за тим, як відвідувачі взаємодіють з арт-об'єктами і реагують на них. А в дзвіниці Софійського собору є язичницькі фрески. Я вивчав язичництво. Воджу друзів з екскурсіями туди.
Ніхто не скасовував цікавість і жагу дослідження. Хіба може бути кращий квест, ніж спробувати розібратися в хитросплетіннях смислів, зашифрованих у якійсь інсталяції? Або передбачити дію-рух, який зробила б скульптура, якби змогла рухатися? Це нескінченна гра, в якій виграш прилітає щомиті. А поганих партій просто не буває, адже все йде виключно на користь вам і вашим розумовим процесам.
У Києві є улюблені місця. Кілька неочевидних локацій, як-от Національний музей українського народного декоративного мистецтва в Києво-Печерській Лаврі — нескінченне джерело ідей і предмет захоплення витворами українців. Плюс постійне спілкування з друзями, кураторами та арт-дилерами. Часто саме вони радять звернути увагу на когось з молодих талантів або ж запрошують на особливо цікаві виставки. До слова, туди люблю приходити не тільки на офіційне відкриття, але й у звичайні дні. Коли можна побути наодинці з експозицією, насолодитися сповна. Обожнюю і обережно спостерігати за тим, як відвідувачі взаємодіють з арт-об'єктами і реагують на них. А в дзвіниці Софійського собору є язичницькі фрески. Я вивчав язичництво. Воджу друзів з екскурсіями туди.
— За ким із художників слідкуєте? Хто улюблений художник або предмет мистецтва (з персональної колекції, якщо вона є)?
— Часто допомагаю художникам виставлятися в залах бутика ISAIA. Рекомендую їхні роботи друзям, та й сам намагаюся поповнювати колекцію. А з приводу улюбленого предмета мистецтва у мене є для вас прекрасна історія.
Одного разу в одній з галерей я побачив картину «Прогулянка» художника Сергія Корнієвського. Дуже, як на мене, метамодерністське полотно в дусі епохи. Його святість Папа Римський гуляє в саду, поруч фігура невідомого джентльмена, в повітрі, немов птах, ширяє квадрокоптер. Все це виконано живими, насиченими мазками. Батьки-імпресіоністи точно кусали б лікті від заздрощів.
Стою я, максимально збентежений і захоплений. І згадую фантастичну історію про Мадонну і полотна Матісса. Співачка в певний момент почала змітати його роботи, при цьому в обов'язковому порядку займаючись їх кастомізацією. Чим шокувала як експертів світу мистецтва, так і аукціонні будинки. У кожну з картин її рукою дописувався певний елемент, змінюючи загальний зміст і... перетворюючи творіння Матісса на колективну роботу з Мадонною.
Так ось, я вирішив вчинити так само і з цією картиною, розуміючи, що мої шанси ось так прогулятися садом з вождем католицької церкви майже дорівнюють нулю. Навіть якщо мене запросять на головну роль в новому сезоні «Молодого Папи». Але, завдяки роботі Сергія, я трохи змінив саму реальність, вписавши себе замість вже існуючого джентльмена. При цьому навіть квадрокоптер не встиг зафіксувати підміну.
Вандалізм, запитаєте ви? Кумедний жарт, відповім я. Мрію здійснив, вже плюс! Ну і робота висить у магазині. Всі учасники процесу максимально задоволені, і, головне, що понтифіку точно не потрібно повертатися з приємної прогулянки до нудних справ.
Одного разу в одній з галерей я побачив картину «Прогулянка» художника Сергія Корнієвського. Дуже, як на мене, метамодерністське полотно в дусі епохи. Його святість Папа Римський гуляє в саду, поруч фігура невідомого джентльмена, в повітрі, немов птах, ширяє квадрокоптер. Все це виконано живими, насиченими мазками. Батьки-імпресіоністи точно кусали б лікті від заздрощів.
Стою я, максимально збентежений і захоплений. І згадую фантастичну історію про Мадонну і полотна Матісса. Співачка в певний момент почала змітати його роботи, при цьому в обов'язковому порядку займаючись їх кастомізацією. Чим шокувала як експертів світу мистецтва, так і аукціонні будинки. У кожну з картин її рукою дописувався певний елемент, змінюючи загальний зміст і... перетворюючи творіння Матісса на колективну роботу з Мадонною.
Так ось, я вирішив вчинити так само і з цією картиною, розуміючи, що мої шанси ось так прогулятися садом з вождем католицької церкви майже дорівнюють нулю. Навіть якщо мене запросять на головну роль в новому сезоні «Молодого Папи». Але, завдяки роботі Сергія, я трохи змінив саму реальність, вписавши себе замість вже існуючого джентльмена. При цьому навіть квадрокоптер не встиг зафіксувати підміну.
Вандалізм, запитаєте ви? Кумедний жарт, відповім я. Мрію здійснив, вже плюс! Ну і робота висить у магазині. Всі учасники процесу максимально задоволені, і, головне, що понтифіку точно не потрібно повертатися з приємної прогулянки до нудних справ.
— В межах концепції Премії номінантів висувають члени журі. А кого б номінували на Премію ви, і чому?
— Вселенський розум у будь-якій з його іпостасей. Адже ми живемо в світі, де так багато краси, що з'явилася без впливу та участі людства. Так чому б і не вручити спеціальну премію головному Творцеві?
А якщо серйозно, то активно працюю над списком номінантів. Вже вибачте, імена залишаться таємницею за сімома печатками. Адже без інтриги і сюрпризів просто ніяк!
А якщо серйозно, то активно працюю над списком номінантів. Вже вибачте, імена залишаться таємницею за сімома печатками. Адже без інтриги і сюрпризів просто ніяк!
Керуючий акціонер страхової компанії «Арсенал страхування»
— У чому секрет успіху вашої компанії?
— Я працювала топменеджером у великій іноземній страховій компанії, моя кар'єра стрімко розвивалася, але, втім, я прийняла рішення піти у власний бізнес. Це було 9 років тому. Моя ідея була простою: впровадити «фішки» типової іноземної компанії (системність, операційна досконалість, гарантії зобов'язань) в українську модель, яка традиційно відрізняється гнучкістю підходу, відсутністю бюрократії і персоналізацією в роботі з клієнтами. Все вдалося. Зараз моя компанія «Арсенал Страхування» — одна з найбільших.
— Які у вас бізнес-плани на найближчу перспективу?
— У наших планах ще збільшити свою присутність на ринку автострахування — нині у «Арсенал Страхування» 2 місце з ринковою часткою 14%. Плюс у період карантину я запустила технологічну платформу неострахування Easy Peasy Insurtech. Зараз вона стрімко розвивається, і я планую масштабувати її за межі України. Також багато виступаю перед великими підприємницькими аудиторіями, мій головний майданчик — Big Money Форум Євгена Черняка. В цьому році ми їдемо до Риги, Нур-Султан і Тбілісі. Це завжди дуже драйвово, але й енерговитратно. Зрозуміло, що з таким графіком потрібно вміти відновлювати сили. Тому я досить часто подорожую і приділяю час своєму хобі.
— Марино, що ви думаєте про мистецтво? Як до нього ставитеся?
— Не мислю свого життя без мистецтва. У мене велика бібліотека, хороша (так кажуть фахівці) колекція сучасного живопису, я регулярно «відкриваю» і «закриваю» театральний сезон. Все це наповнює моє життя тими емоціями, еквівалента яким у бізнесі не існує.
— У чому полягає важливість мистецтва в нашому житті?
— Роль мистецтва — хвилювати. Коли ви дивитеся на картини в музеї, читаєте книги, ходите в кіно або театр, ви починаєте відчувати тонше і гостріше. Ви дихаєте іншим повітрям. Ви проживаєте безліч життів. Якби цієї можливості не було, було б страшенно нудно.
— В який момент свого життя ви відчули естетичну силу мистецтва? І як саме?
— Мистецтво, до речі, не завжди естетичне. Коли я була маленькою дівчинкою, мама возила мене в інші міста спеціально, щоб повести в музей. Я знала, на якому поверсі в Ермітажі імпресіоністи, і кому належала колекція Київського музею російського мистецтва сто років тому. Я людина, що звикла до присутності мистецтва у своєму житті. Але один поворотний момент все-таки був. Якось я опинилася в гостях у однієї сім'ї, де на стінах замість традиційних у той час килимів, висіли картини — ціла колекція! Тоді я подумала: «Виросту й у мене теж обов'язково буде ось так».
І ось я виросла й у мене так. Але роботи з моєї колекції сучасного живопису абсолютній більшості не здаватимуться естетичними.
— Якою мірою досвід, отриманий унаслідок взаємодії з мистецтвом, допомагає вам у страховому бізнесі? Наведіть, будь ласка, приклад.
— Та досвід, насправді, не надто позитивний. Коли ти приходиш на персональну виставку художника, або експозицію приватних робіт у галерею, то бачиш, наскільки мистецтво тендітне. У прямому сенсі. А умови часом такі, що небезпека криється всюди. Я знаю випадки і пожеж, коли згорали шедеври, і крадіжок дорогих робіт, спостерігала і приклади примітивного вандалізму. Намагалася впровадити культуру страхування в цю сферу. Навіть запустила проєкт «Арт-Арсенал». Але результатом поки що похвалитися не можу. Страхування предметів мистецтва — це дорого. Зараз така ситуація, що ні у колекціонерів, ні у галеристів немає ресурсу на це.
— Я працювала топменеджером у великій іноземній страховій компанії, моя кар'єра стрімко розвивалася, але, втім, я прийняла рішення піти у власний бізнес. Це було 9 років тому. Моя ідея була простою: впровадити «фішки» типової іноземної компанії (системність, операційна досконалість, гарантії зобов'язань) в українську модель, яка традиційно відрізняється гнучкістю підходу, відсутністю бюрократії і персоналізацією в роботі з клієнтами. Все вдалося. Зараз моя компанія «Арсенал Страхування» — одна з найбільших.
— Які у вас бізнес-плани на найближчу перспективу?
— У наших планах ще збільшити свою присутність на ринку автострахування — нині у «Арсенал Страхування» 2 місце з ринковою часткою 14%. Плюс у період карантину я запустила технологічну платформу неострахування Easy Peasy Insurtech. Зараз вона стрімко розвивається, і я планую масштабувати її за межі України. Також багато виступаю перед великими підприємницькими аудиторіями, мій головний майданчик — Big Money Форум Євгена Черняка. В цьому році ми їдемо до Риги, Нур-Султан і Тбілісі. Це завжди дуже драйвово, але й енерговитратно. Зрозуміло, що з таким графіком потрібно вміти відновлювати сили. Тому я досить часто подорожую і приділяю час своєму хобі.
— Марино, що ви думаєте про мистецтво? Як до нього ставитеся?
— Не мислю свого життя без мистецтва. У мене велика бібліотека, хороша (так кажуть фахівці) колекція сучасного живопису, я регулярно «відкриваю» і «закриваю» театральний сезон. Все це наповнює моє життя тими емоціями, еквівалента яким у бізнесі не існує.
— У чому полягає важливість мистецтва в нашому житті?
— Роль мистецтва — хвилювати. Коли ви дивитеся на картини в музеї, читаєте книги, ходите в кіно або театр, ви починаєте відчувати тонше і гостріше. Ви дихаєте іншим повітрям. Ви проживаєте безліч життів. Якби цієї можливості не було, було б страшенно нудно.
— В який момент свого життя ви відчули естетичну силу мистецтва? І як саме?
— Мистецтво, до речі, не завжди естетичне. Коли я була маленькою дівчинкою, мама возила мене в інші міста спеціально, щоб повести в музей. Я знала, на якому поверсі в Ермітажі імпресіоністи, і кому належала колекція Київського музею російського мистецтва сто років тому. Я людина, що звикла до присутності мистецтва у своєму житті. Але один поворотний момент все-таки був. Якось я опинилася в гостях у однієї сім'ї, де на стінах замість традиційних у той час килимів, висіли картини — ціла колекція! Тоді я подумала: «Виросту й у мене теж обов'язково буде ось так».
І ось я виросла й у мене так. Але роботи з моєї колекції сучасного живопису абсолютній більшості не здаватимуться естетичними.
— Якою мірою досвід, отриманий унаслідок взаємодії з мистецтвом, допомагає вам у страховому бізнесі? Наведіть, будь ласка, приклад.
— Та досвід, насправді, не надто позитивний. Коли ти приходиш на персональну виставку художника, або експозицію приватних робіт у галерею, то бачиш, наскільки мистецтво тендітне. У прямому сенсі. А умови часом такі, що небезпека криється всюди. Я знаю випадки і пожеж, коли згорали шедеври, і крадіжок дорогих робіт, спостерігала і приклади примітивного вандалізму. Намагалася впровадити культуру страхування в цю сферу. Навіть запустила проєкт «Арт-Арсенал». Але результатом поки що похвалитися не можу. Страхування предметів мистецтва — це дорого. Зараз така ситуація, що ні у колекціонерів, ні у галеристів немає ресурсу на це.
— Якщо вам необхідне натхнення, в який музей чи художню галерею ви по нього йдете?
— МоМА. По-перше, він у Нью-Йорку, в найулюбленішому мною місті світу. По-друге, там експонуються багато моїх улюблених робіт — «Танець» Матісса, «Авіньйонські дівиці» Пікассо, «Вовчиця» Поллока.
Але всі мої подорожі в Нью-Йорк були до карантину, звичайно. COVID-19 вніс свої корективи. Але нічого! Музеї та галереї часом програють візитам у майстерню художника. Я знаю багатьох українських художників особисто і ніколи не відмовляюся, якщо вони кличуть у гості. Мені подобається атмосфера майстерні Олександра Клименка — верхній поверх будинку, величезні панорамні вікна, на великому столі в центрі зазвичай незавершена робота. Клименко — унікальний художник. Коли я дивлюся на його роботи, моїй уяві постають сяючі космічні світи, я в них просто тону. До того ж він — філософ і містик, слухати його можна нескінченно.
— Творчість кого з художників-сучасників вам подобається? Хто ваш улюблений?
— Влада Ралко. Вона вміє оголювати глибоко приховане. Я називаю це другий «полюс».
— Який предмет мистецтва ви б хотіли бачити в своєму будинку? Чи у вас вже є персональна колекція?
— У моїй колекції є роботи Влади Ралко, Олександра Ройтбурда, Анатолія Криволапа, Олега Тістола, Олександра Клименка, Арсена Савадова та інших сучасних українських художників. Якось так сталося, що в мене немає жодної роботи Володимира Буднікова, а він мені дуже подобається. Збираюся виправити цю прогалину найближчим часом. Звичайно, зараз ажіотаж навколо картин Олександра Ройтбурда. Зрозуміло, чому — він вже більше нічого не напише. Ну і я не виняток. Мені б дуже хотілося поповнити своє зібрання однією його роботою, вона називається «Закохана богиня». Але, здається, вона у приватній колекції. Тож з цим моїм бажанням доведеться «попрацювати».
— У межах концепції Премії номінантів висувають члени журі. Хто б став номінантом, якби вирішували ви, і чому?
— Я б зробила номінантом когось із молодих. В Україні багато талановитих художників і скульпторів. Всі вони досить складно живуть. І хоча творчість — це те, що не робиться заради грошей, але тоді потрібна інша «нафта». Визнання таланту цілком може нею стати. Чому б не номінувати талановитого львівського художника Петра Сметану, наприклад?
— МоМА. По-перше, він у Нью-Йорку, в найулюбленішому мною місті світу. По-друге, там експонуються багато моїх улюблених робіт — «Танець» Матісса, «Авіньйонські дівиці» Пікассо, «Вовчиця» Поллока.
Але всі мої подорожі в Нью-Йорк були до карантину, звичайно. COVID-19 вніс свої корективи. Але нічого! Музеї та галереї часом програють візитам у майстерню художника. Я знаю багатьох українських художників особисто і ніколи не відмовляюся, якщо вони кличуть у гості. Мені подобається атмосфера майстерні Олександра Клименка — верхній поверх будинку, величезні панорамні вікна, на великому столі в центрі зазвичай незавершена робота. Клименко — унікальний художник. Коли я дивлюся на його роботи, моїй уяві постають сяючі космічні світи, я в них просто тону. До того ж він — філософ і містик, слухати його можна нескінченно.
— Творчість кого з художників-сучасників вам подобається? Хто ваш улюблений?
— Влада Ралко. Вона вміє оголювати глибоко приховане. Я називаю це другий «полюс».
— Який предмет мистецтва ви б хотіли бачити в своєму будинку? Чи у вас вже є персональна колекція?
— У моїй колекції є роботи Влади Ралко, Олександра Ройтбурда, Анатолія Криволапа, Олега Тістола, Олександра Клименка, Арсена Савадова та інших сучасних українських художників. Якось так сталося, що в мене немає жодної роботи Володимира Буднікова, а він мені дуже подобається. Збираюся виправити цю прогалину найближчим часом. Звичайно, зараз ажіотаж навколо картин Олександра Ройтбурда. Зрозуміло, чому — він вже більше нічого не напише. Ну і я не виняток. Мені б дуже хотілося поповнити своє зібрання однією його роботою, вона називається «Закохана богиня». Але, здається, вона у приватній колекції. Тож з цим моїм бажанням доведеться «попрацювати».
— У межах концепції Премії номінантів висувають члени журі. Хто б став номінантом, якби вирішували ви, і чому?
— Я б зробила номінантом когось із молодих. В Україні багато талановитих художників і скульпторів. Всі вони досить складно живуть. І хоча творчість — це те, що не робиться заради грошей, але тоді потрібна інша «нафта». Визнання таланту цілком може нею стати. Чому б не номінувати талановитого львівського художника Петра Сметану, наприклад?
— У чому секрет успіху вашої компанії?
— Я працювала топменеджером у великій іноземній страховій компанії, моя кар'єра стрімко розвивалася, але, втім, я прийняла рішення піти у власний бізнес. Це було 9 років тому. Моя ідея була простою: впровадити «фішки» типової іноземної компанії (системність, операційна досконалість, гарантії зобов'язань) в українську модель, яка традиційно відрізняється гнучкістю підходу, відсутністю бюрократії і персоналізацією в роботі з клієнтами. Все вдалося. Зараз моя компанія «Арсенал Страхування» — одна з найбільших.
— Які у вас бізнес-плани на найближчу перспективу?
— У наших планах ще збільшити свою присутність на ринку автострахування — нині у «Арсенал Страхування» 2 місце з ринковою часткою 14%. Плюс у період карантину я запустила технологічну платформу неострахування Easy Peasy Insurtech. Зараз вона стрімко розвивається, і я планую масштабувати її за межі України. Також багато виступаю перед великими підприємницькими аудиторіями, мій головний майданчик — Big Money Форум Євгена Черняка. В цьому році ми їдемо до Риги, Нур-Султан і Тбілісі. Це завжди дуже драйвово, але й енерговитратно. Зрозуміло, що з таким графіком потрібно вміти відновлювати сили. Тому я досить часто подорожую і приділяю час своєму хобі.
— Марино, що ви думаєте про мистецтво? Як до нього ставитеся?
— Не мислю свого життя без мистецтва. У мене велика бібліотека, хороша (так кажуть фахівці) колекція сучасного живопису, я регулярно «відкриваю» і «закриваю» театральний сезон. Все це наповнює моє життя тими емоціями, еквівалента яким у бізнесі не існує.
— У чому полягає важливість мистецтва в нашому житті?
— Роль мистецтва — хвилювати. Коли ви дивитеся на картини в музеї, читаєте книги, ходите в кіно або театр, ви починаєте відчувати тонше і гостріше. Ви дихаєте іншим повітрям. Ви проживаєте безліч життів. Якби цієї можливості не було, було б страшенно нудно.
— В який момент свого життя ви відчули естетичну силу мистецтва? І як саме?
— Мистецтво, до речі, не завжди естетичне. Коли я була маленькою дівчинкою, мама возила мене в інші міста спеціально, щоб повести в музей. Я знала, на якому поверсі в Ермітажі імпресіоністи, і кому належала колекція Київського музею російського мистецтва сто років тому. Я людина, що звикла до присутності мистецтва у своєму житті. Але один поворотний момент все-таки був. Якось я опинилася в гостях у однієї сім'ї, де на стінах замість традиційних у той час килимів, висіли картини — ціла колекція! Тоді я подумала: «Виросту й у мене теж обов'язково буде ось так».
І ось я виросла й у мене так. Але роботи з моєї колекції сучасного живопису абсолютній більшості не здаватимуться естетичними.
І ось я виросла й у мене так. Але роботи з моєї колекції сучасного живопису абсолютній більшості не здаватимуться естетичними.
— Якою мірою досвід, отриманий унаслідок взаємодії з мистецтвом, допомагає вам у страховому бізнесі? Наведіть, будь ласка, приклад.
— Та досвід, насправді, не надто позитивний. Коли ти приходиш на персональну виставку художника, або експозицію приватних робіт у галерею, то бачиш, наскільки мистецтво тендітне. У прямому сенсі. А умови часом такі, що небезпека криється всюди. Я знаю випадки і пожеж, коли згорали шедеври, і крадіжок дорогих робіт, спостерігала і приклади примітивного вандалізму. Намагалася впровадити культуру страхування в цю сферу. Навіть запустила проєкт «Арт-Арсенал». Але результатом поки що похвалитися не можу. Страхування предметів мистецтва — це дорого. Зараз така ситуація, що ні у колекціонерів, ні у галеристів немає ресурсу на це.
— Якщо вам необхідне натхнення, в який музей чи художню галерею ви по нього йдете?
— МоМА. По-перше, він у Нью-Йорку, в найулюбленішому мною місті світу. По-друге, там експонуються багато моїх улюблених робіт — «Танець» Матісса, «Авіньйонські дівиці» Пікассо, «Вовчиця» Поллока.
Але всі мої подорожі в Нью-Йорк були до карантину, звичайно. COVID-19 вніс свої корективи. Але нічого! Музеї та галереї часом програють візитам у майстерню художника. Я знаю багатьох українських художників особисто і ніколи не відмовляюся, якщо вони кличуть у гості. Мені подобається атмосфера майстерні Олександра Клименка — верхній поверх будинку, величезні панорамні вікна, на великому столі в центрі зазвичай незавершена робота. Клименко — унікальний художник. Коли я дивлюся на його роботи, моїй уяві постають сяючі космічні світи, я в них просто тону. До того ж він — філософ і містик, слухати його можна нескінченно.
Але всі мої подорожі в Нью-Йорк були до карантину, звичайно. COVID-19 вніс свої корективи. Але нічого! Музеї та галереї часом програють візитам у майстерню художника. Я знаю багатьох українських художників особисто і ніколи не відмовляюся, якщо вони кличуть у гості. Мені подобається атмосфера майстерні Олександра Клименка — верхній поверх будинку, величезні панорамні вікна, на великому столі в центрі зазвичай незавершена робота. Клименко — унікальний художник. Коли я дивлюся на його роботи, моїй уяві постають сяючі космічні світи, я в них просто тону. До того ж він — філософ і містик, слухати його можна нескінченно.
— Творчість кого з художників-сучасників вам подобається? Хто ваш улюблений?
— Влада Ралко. Вона вміє оголювати глибоко приховане. Я називаю це другий «полюс».
— Який предмет мистецтва ви б хотіли бачити в своєму будинку? Чи у вас вже є персональна колекція?
— У моїй колекції є роботи Влади Ралко, Олександра Ройтбурда, Анатолія Криволапа, Олега Тістола, Олександра Клименка, Арсена Савадова та інших сучасних українських художників. Якось так сталося, що в мене немає жодної роботи Володимира Буднікова, а він мені дуже подобається. Збираюся виправити цю прогалину найближчим часом. Звичайно, зараз ажіотаж навколо картин Олександра Ройтбурда. Зрозуміло, чому — він вже більше нічого не напише. Ну і я не виняток. Мені б дуже хотілося поповнити своє зібрання однією його роботою, вона називається «Закохана богиня». Але, здається, вона у приватній колекції. Тож з цим моїм бажанням доведеться «попрацювати».
— У межах концепції Премії номінантів висувають члени журі. Хто б став номінантом, якби вирішували ви, і чому?
— Я б зробила номінантом когось із молодих. В Україні багато талановитих художників і скульпторів. Всі вони досить складно живуть. І хоча творчість — це те, що не робиться заради грошей, але тоді потрібна інша «нафта». Визнання таланту цілком може нею стати. Чому б не номінувати талановитого львівського художника Петра Сметану, наприклад?
Головний редактор L'Officiel Hommes Україна, редакційний директор ВД «Вавилон»
— Олексію, ви успішна людина, керуєте чоловічим глянцевим журналом. У світі дуже багато цікавих і важливих напрямів, чому ви займаєтеся саме цим проєктом?
— Я щиро вважаю це своїм покликанням, тому інша діяльність мені не особливо цікава. Мій журнал несе освітній момент, прищеплює почуття смаку і стилю, знайомить читачів з героями нашого часу, тримає руку на пульсі сучасного світу і розповідає про все прекрасне, що створено людиною для людини.
— Чи була ситуація, коли вам хотілося все кинути і переключитися на інший вид діяльності?
— Якщо чесно, з 2006-го року жодного разу. Я став абсолютно мультизадачним і різнобічним. Всі набуті навички дозволяють диверсифікувати мою діяльність у безліч суміжних напрямів. Я не виключаю вигоряння і пекельну втому, але і це лікується одним днем абсолютного спокою.
— Які бізнес-плани на найближчу перспективу? Чого ви хочете досягти в проєкті в найближчі 3 роки?
— Моє правило — нічого не планувати більше, ніж на два дні. З огляду на колосальний стрес, в якому живе сучасне суспільство, будь-які довгострокові плани можуть розвалитися, як замок з піску від хвилі, що нахлинула. Водночас я усвідомлюю, що кожен новий день потрібно працювати ще старанніше й ефективніше, ніж у попередній. Від цього в перспективі обов'язково буде легше.
— Могли б ви одним словом описати своє ставлення до мистецтва? Яке місце, на вашу думку, воно займає в житті людей?
— Перш за все, це емоції, натхнення і наповненість. Як відомо, око має мандрувати. Я живу завдяки надивленості: нові теми, ідеї, концепції черпаю в архітектурі, літературі і тому, що належить до категорії art de vivre, мистецтві жити красиво. Зрозуміло, мистецтво сьогодні — нішева історія, оскільки більшість людей зайнята переглядом відео в TikTok. Деградувати завжди простіше, ніж розвиватися. Тому це вибір кожної людини — наповнити життя чимось прекрасним, що часто лежить на поверхні — музеї, онлайн- і офлайн-екскурсії, або ж вибрати простіший шлях.
— Чи пам'ятаєте ви свої дитячі відчуття від творів мистецтва? Це мало значення для становлення вашої особистості?
— Років у п'ять дідусь повів мене в «Ермітаж». Тоді я полюбив все красиве. Мені купили набори слайдів з інтер'єрами і творами мистецтв, які я розглядав вдома у діаскоп. Замість машинок у мене були карети, а замість казок — листівки все з тими ж видами Петербурга, його прекрасних будівель і колекцій з музеїв. Я думаю, це було основою для становлення моїх пристрастей надалі. Є велика, непорушна краса, яка відображає природне прагнення людини до прекрасного, простоти і ясності форми і змісту. І є сучасне мистецтво, зовсім інше. Дві зірки графічного дизайну, Стефан Загмайстер і Джессіка Волш, написали приголомшливу книгу «Краса» — про те, що було красиво раніше, і про те, що заведено вважати красивим зараз. На початку минулого століття Ле Корбюзьє хотів знести весь історичний центр Парижа і забудувати його будинками чарункового типу. На щастя, цього не сталося. Крім того, в той же період Марсель Дюшан поклав на стіл пісуар, і сьогодні деякі фахівці вважають це найбільшим твором мистецтва XX століття.
— Я щиро вважаю це своїм покликанням, тому інша діяльність мені не особливо цікава. Мій журнал несе освітній момент, прищеплює почуття смаку і стилю, знайомить читачів з героями нашого часу, тримає руку на пульсі сучасного світу і розповідає про все прекрасне, що створено людиною для людини.
— Чи була ситуація, коли вам хотілося все кинути і переключитися на інший вид діяльності?
— Якщо чесно, з 2006-го року жодного разу. Я став абсолютно мультизадачним і різнобічним. Всі набуті навички дозволяють диверсифікувати мою діяльність у безліч суміжних напрямів. Я не виключаю вигоряння і пекельну втому, але і це лікується одним днем абсолютного спокою.
— Які бізнес-плани на найближчу перспективу? Чого ви хочете досягти в проєкті в найближчі 3 роки?
— Моє правило — нічого не планувати більше, ніж на два дні. З огляду на колосальний стрес, в якому живе сучасне суспільство, будь-які довгострокові плани можуть розвалитися, як замок з піску від хвилі, що нахлинула. Водночас я усвідомлюю, що кожен новий день потрібно працювати ще старанніше й ефективніше, ніж у попередній. Від цього в перспективі обов'язково буде легше.
— Могли б ви одним словом описати своє ставлення до мистецтва? Яке місце, на вашу думку, воно займає в житті людей?
— Перш за все, це емоції, натхнення і наповненість. Як відомо, око має мандрувати. Я живу завдяки надивленості: нові теми, ідеї, концепції черпаю в архітектурі, літературі і тому, що належить до категорії art de vivre, мистецтві жити красиво. Зрозуміло, мистецтво сьогодні — нішева історія, оскільки більшість людей зайнята переглядом відео в TikTok. Деградувати завжди простіше, ніж розвиватися. Тому це вибір кожної людини — наповнити життя чимось прекрасним, що часто лежить на поверхні — музеї, онлайн- і офлайн-екскурсії, або ж вибрати простіший шлях.
— Чи пам'ятаєте ви свої дитячі відчуття від творів мистецтва? Це мало значення для становлення вашої особистості?
— Років у п'ять дідусь повів мене в «Ермітаж». Тоді я полюбив все красиве. Мені купили набори слайдів з інтер'єрами і творами мистецтв, які я розглядав вдома у діаскоп. Замість машинок у мене були карети, а замість казок — листівки все з тими ж видами Петербурга, його прекрасних будівель і колекцій з музеїв. Я думаю, це було основою для становлення моїх пристрастей надалі. Є велика, непорушна краса, яка відображає природне прагнення людини до прекрасного, простоти і ясності форми і змісту. І є сучасне мистецтво, зовсім інше. Дві зірки графічного дизайну, Стефан Загмайстер і Джессіка Волш, написали приголомшливу книгу «Краса» — про те, що було красиво раніше, і про те, що заведено вважати красивим зараз. На початку минулого століття Ле Корбюзьє хотів знести весь історичний центр Парижа і забудувати його будинками чарункового типу. На щастя, цього не сталося. Крім того, в той же період Марсель Дюшан поклав на стіл пісуар, і сьогодні деякі фахівці вважають це найбільшим твором мистецтва XX століття.
— Чи є перетин мистецтва і вашого бізнес-проєкту? Вони більше допомагають чи заважають один одному?
— Сьогодні глянець особливо гостро конкурує з потоком інформації в смартфоні, тому багато видань давно переформатувалися в арт-об'єкти, предмети колекціонування та позачасової унікальності. Це вже само собою мистецтво. З іншого боку, ми постійно розповідаємо про значущі події в світі мистецтва, підтримуємо арт-діячів на своїх сторінках для того, щоб про них дізналося якомога більше людей. Будемо вважати, що це взаємне зрошення полів.
— Який ваш улюблений музей або художня галерея куди ви «йдете» по натхнення? Чи працює це? Наприклад?
— Я обожнюю Париж, тому завжди йду в Лувр або Орсе, або в музей Сен-Лорана. Дуже люблю музей порцеляни в Ліможі. Коли відвідую батьків у Криму, здійснюю рейд по палацах — від Воронцовського до Лівадії, обов'язково — дачі Чехова в Гурзуфі і Ялті, там збережено чудову атмосферу і завжди можна надихнутися. Наприклад, каверлайн на моїй осінній обкладинці Le Moujik я підглянув саме в будинку Антона Павловича, де на столі лежала повість «Мужики», перекладена на французьку як Les Moujiks.
— Який ваш улюблений предмет мистецтва? Чи стежите ви за творчістю сучасних художників?
— Одного разу на виставці Maison&Objet у Парижі я побачив кумедні репродукції. Наприклад, портрет чоловіка, написаний Франсуа-Ксав'є Фабром у 1809 році, оригінал якого зберігається в Шотландській національній галереї. У сучасному прочитанні до образу денді додані навушники Apple. На мій погляд, це досить іронічно і дотепно. Сьогодні ця репродукція висить у моїй вітальні. З недавнього мені сподобалися роботи Себастьяна Маньяні, серія Daily Bat, що розповідає про Бетмена в нетипових ситуаціях.
— У межах концепції Премії номінантів з новаторських та інноваційних художників висувають члени журі. Кого б ви номінували на Премію, і чому?
— Мені не особливо симпатичне сучасне мистецтво у більшій частині його проявів, коли діяч влаштовує хайпові перформанси або все настільки неочевидно і на маргінесі, що без куратора виставки, який розповість, що ж мав на увазі автор, не обійтися. Але з тих, хто в полі мого зору, я б відзначив Миколу Толмачова, Машу Шубіну, Іллю Чичкана, Володимира Манжоса.
— Сьогодні глянець особливо гостро конкурує з потоком інформації в смартфоні, тому багато видань давно переформатувалися в арт-об'єкти, предмети колекціонування та позачасової унікальності. Це вже само собою мистецтво. З іншого боку, ми постійно розповідаємо про значущі події в світі мистецтва, підтримуємо арт-діячів на своїх сторінках для того, щоб про них дізналося якомога більше людей. Будемо вважати, що це взаємне зрошення полів.
— Який ваш улюблений музей або художня галерея куди ви «йдете» по натхнення? Чи працює це? Наприклад?
— Я обожнюю Париж, тому завжди йду в Лувр або Орсе, або в музей Сен-Лорана. Дуже люблю музей порцеляни в Ліможі. Коли відвідую батьків у Криму, здійснюю рейд по палацах — від Воронцовського до Лівадії, обов'язково — дачі Чехова в Гурзуфі і Ялті, там збережено чудову атмосферу і завжди можна надихнутися. Наприклад, каверлайн на моїй осінній обкладинці Le Moujik я підглянув саме в будинку Антона Павловича, де на столі лежала повість «Мужики», перекладена на французьку як Les Moujiks.
— Який ваш улюблений предмет мистецтва? Чи стежите ви за творчістю сучасних художників?
— Одного разу на виставці Maison&Objet у Парижі я побачив кумедні репродукції. Наприклад, портрет чоловіка, написаний Франсуа-Ксав'є Фабром у 1809 році, оригінал якого зберігається в Шотландській національній галереї. У сучасному прочитанні до образу денді додані навушники Apple. На мій погляд, це досить іронічно і дотепно. Сьогодні ця репродукція висить у моїй вітальні. З недавнього мені сподобалися роботи Себастьяна Маньяні, серія Daily Bat, що розповідає про Бетмена в нетипових ситуаціях.
— У межах концепції Премії номінантів з новаторських та інноваційних художників висувають члени журі. Кого б ви номінували на Премію, і чому?
— Мені не особливо симпатичне сучасне мистецтво у більшій частині його проявів, коли діяч влаштовує хайпові перформанси або все настільки неочевидно і на маргінесі, що без куратора виставки, який розповість, що ж мав на увазі автор, не обійтися. Але з тих, хто в полі мого зору, я б відзначив Миколу Толмачова, Машу Шубіну, Іллю Чичкана, Володимира Манжоса.
— Олексію, ви успішна людина, керуєте чоловічим глянцевим журналом. У світі дуже багато цікавих і важливих напрямів, чому ви займаєтеся саме цим проєктом?
— Я щиро вважаю це своїм покликанням, тому інша діяльність мені не особливо цікава. Мій журнал несе освітній момент, прищеплює почуття смаку і стилю, знайомить читачів з героями нашого часу, тримає руку на пульсі сучасного світу і розповідає про все прекрасне, що створено людиною для людини.
— Чи була ситуація, коли вам хотілося все кинути і переключитися на інший вид діяльності?
— Якщо чесно, з 2006-го року жодного разу. Я став абсолютно мультизадачним і різнобічним. Всі набуті навички дозволяють диверсифікувати мою діяльність у безліч суміжних напрямів. Я не виключаю вигоряння і пекельну втому, але і це лікується одним днем абсолютного спокою.
— Які бізнес-плани на найближчу перспективу? Чого ви хочете досягти в проєкті в найближчі 3 роки?
— Моє правило — нічого не планувати більше, ніж на два дні. З огляду на колосальний стрес, в якому живе сучасне суспільство, будь-які довгострокові плани можуть розвалитися, як замок з піску від хвилі, що нахлинула. Водночас я усвідомлюю, що кожен новий день потрібно працювати ще старанніше й ефективніше, ніж у попередній. Від цього в перспективі обов'язково буде легше.
— Могли б ви одним словом описати своє ставлення до мистецтва? Яке місце, на вашу думку, воно займає в житті людей?
— Перш за все, це емоції, натхнення і наповненість. Як відомо, око має мандрувати. Я живу завдяки надивленості: нові теми, ідеї, концепції черпаю в архітектурі, літературі і тому, що належить до категорії art de vivre, мистецтві жити красиво. Зрозуміло, мистецтво сьогодні — нішева історія, оскільки більшість людей зайнята переглядом відео в TikTok. Деградувати завжди простіше, ніж розвиватися. Тому це вибір кожної людини — наповнити життя чимось прекрасним, що часто лежить на поверхні — музеї, онлайн- і офлайн-екскурсії, або ж вибрати простіший шлях.
— Чи пам'ятаєте ви свої дитячі відчуття від творів мистецтва? Це мало значення для становлення вашої особистості?
— Років у п'ять дідусь повів мене в «Ермітаж». Тоді я полюбив все красиве. Мені купили набори слайдів з інтер'єрами і творами мистецтв, які я розглядав вдома у діаскоп. Замість машинок у мене були карети, а замість казок — листівки все з тими ж видами Петербурга, його прекрасних будівель і колекцій з музеїв. Я думаю, це було основою для становлення моїх пристрастей надалі. Є велика, непорушна краса, яка відображає природне прагнення людини до прекрасного, простоти і ясності форми і змісту. І є сучасне мистецтво, зовсім інше. Дві зірки графічного дизайну, Стефан Загмайстер і Джессіка Волш, написали приголомшливу книгу «Краса» — про те, що було красиво раніше, і про те, що заведено вважати красивим зараз. На початку минулого століття Ле Корбюзьє хотів знести весь історичний центр Парижа і забудувати його будинками чарункового типу. На щастя, цього не сталося. Крім того, в той же період Марсель Дюшан поклав на стіл пісуар, і сьогодні деякі фахівці вважають це найбільшим твором мистецтва XX століття.
— Чи є перетин мистецтва і вашого бізнес-проєкту? Вони більше допомагають чи заважають один одному?
— Сьогодні глянець особливо гостро конкурує з потоком інформації в смартфоні, тому багато видань давно переформатувалися в арт-об'єкти, предмети колекціонування та позачасової унікальності. Це вже само собою мистецтво. З іншого боку, ми постійно розповідаємо про значущі події в світі мистецтва, підтримуємо арт-діячів на своїх сторінках для того, щоб про них дізналося якомога більше людей. Будемо вважати, що це взаємне зрошення полів.
— Який ваш улюблений музей або художня галерея куди ви «йдете» по натхнення? Чи працює це? Наприклад?
— Я обожнюю Париж, тому завжди йду в Лувр або Орсе, або в музей Сен-Лорана. Дуже люблю музей порцеляни в Ліможі. Коли відвідую батьків у Криму, здійснюю рейд по палацах — від Воронцовського до Лівадії, обов'язково — дачі Чехова в Гурзуфі і Ялті, там збережено чудову атмосферу і завжди можна надихнутися. Наприклад, каверлайн на моїй осінній обкладинці Le Moujik я підглянув саме в будинку Антона Павловича, де на столі лежала повість «Мужики», перекладена на французьку як Les Moujiks.
— Який ваш улюблений предмет мистецтва? Чи стежите ви за творчістю сучасних художників?
— Одного разу на виставці Maison&Objet у Парижі я побачив кумедні репродукції. Наприклад, портрет чоловіка, написаний Франсуа-Ксав'є Фабром у 1809 році, оригінал якого зберігається в Шотландській національній галереї. У сучасному прочитанні до образу денді додані навушники Apple. На мій погляд, це досить іронічно і дотепно. Сьогодні ця репродукція висить у моїй вітальні. З недавнього мені сподобалися роботи Себастьяна Маньяні, серія Daily Bat, що розповідає про Бетмена в нетипових ситуаціях.
— У межах концепції Премії номінантів з новаторських та інноваційних художників висувають члени журі. Кого б ви номінували на Премію, і чому?
— Мені не особливо симпатичне сучасне мистецтво у більшій частині його проявів, коли діяч влаштовує хайпові перформанси або все настільки неочевидно і на маргінесі, що без куратора виставки, який розповість, що ж мав на увазі автор, не обійтися. Але з тих, хто в полі мого зору, я б відзначив Миколу Толмачова, Машу Шубіну, Іллю Чичкана, Володимира Манжоса.
