«Я була готова на все». Історія Тетяни, яка в 55 років переїхала до Києва, щоб кардинально змінити своє життя
НВ разом з Фондом Життєлюб і брендом Zhernov Artifactory в межах проєкту Ніколи не пізно публікує історію 60-річної Тетяни Назаренко, якій старший вік не завадив розвиватися і вчитися новому.
Це одна з 11 розповідей про людей-життєлюбів старшого віку, які передали в майстерню Сергія Жернова артефакти, з якими пов’язані особливі моменти їхнього життя.
Проєкт дозволив їм по-новому поглянути на вік: кожна з переданих речей отримала не тільки нове життя, але й абсолютно новий сенс. Фляга стала підвіскою, чіп від керамічного барильця перетворився на прикрасу, простий китайський браслет з яскравими камінцями став частиною арт-об'єкта, який демонструє народження феї. Кожна з речей зажила своїм новим, другим життям, як і більшість людей, які, виходячи на пенсію, починають шукати нові сенси і нових себе.
Кожна річ говорить нам про те, що в кожній дорослій людиніїї накопичений життєвий досвід, її історії, пам’ять і знання можуть стати початком абсолютно нового, ще одного життя, коли раптом здається, що найцікавіше вже давно позаду. Це відобразилося і в фотопроєкті, знятому фотографом Сергієм Сарахановим.
Артефакт Тетяни — підвіс, який народився з кришки від старої фляги. Зараз, у 60-річному віці, Тетяна працює бухгалтером, але за своє життя вона змінила багато професій і видів діяльності.
У 47 років Тетяна вперше сіла за кермо. Так склалися обставини: чоловік хворів, потрібна була постійна допомога близької людини з аналізами і лікарнями, а діти виросли і роз'їхалися по інших містах.
А в 50 років Тетяна вступила до інституту на заочний факультет за спеціальністю економіст. «Я зрозуміла, що давно не працюю, моя спеціальність застаріла, я весь час доглядаю за хворим чоловіком, і мені треба подумати про те, що далі, — розповідає Тетяна. — Я була наймолодша в нашій групі. І вчитися мені довелося більше за всіх, бо довелося ще доздавати академічну різницю в 100 предметів. Подужала все це, і навіть Word з Excel. Часом дзвонила синові і мало не вила в телефон. Але це все позаду. З новим дипломом влаштувалася на вагонний завод у Кременчуці».
Після смерті чоловіка Тетяна зрозуміла, що настав час кардинальних змін. Продала свою квартиру і в 55 років переїхала до Києва. Після всіх ремонтів і переїздів, зрозуміла, що залишилася з 100 доларами в кишені.
«Варіантів немає — почала шукати роботу. Написала резюме, розіслала по всіх можливих вакансіях. Була згодна на все. Але дуже заважав вік, — згадує Тетяна, — так я просиділа 2 місяці, писала всім підряд, розсилала листи і резюме. Згадуючи той час, можу з упевненістю сказати, що проблема була не в віці, проблема — в голові. Треба було навчитися з позиції прохача перейти в позицію досвіду. Чітко пояснювати, що можу, і як можу бути корисна. Якось увечері, після чергових двох відмов, сіла в Facebook і написала пост про те, що тобі 55 років, ти сповнений сил, діти живуть своїм життям і більше не потребують тебе, ти готовий працювати нон-стоп, вчитися новому, вкладатися на всі сто, але ти нікому не потрібен. Це був крик душі».
Після цього поста в Facebook за кілька днів Тетяні прийшло понад 200 пропозицій. І їй вдалося знайти свою команду: «Моїй начальниці було 27 років. Робота була складна, але я була готова на все. Спасибі молоді за терпіння. Під час карантину я зрозуміла, що дуже складно добиратися на роботу. Довелося знову поміняти на щось ближче до дому. І ось у 59 років я вийшла на свою нову роботу бухгалтером у керуючу ЖК компанію просто поруч з будинком. Знову вчуся чомусь новому. Ось думаю, що треба ще SMM освоїти, але це вже залишу на пенсію».
Розповідаючи про свою мрію, каже, що дуже хоче вивчити англійську мову. «Робота в IT-компанії і досвід самостійної поїздки в Прагу показав, що з мовою життя набагато вільніше, — Тетяна сміється, видихає, і вимовляє, — а ще мрію подорожувати. Звичайно, подорожувати ».
