«Найцікавіше почалося після 50-ти». Історія колишнього електротехніка, який здійснив мрію працювати з дітьми попри онкологію

Це одна з 11 розповідей про людей-життєлюбів старшого віку, які передали в майстерню Сергія Жернова артефакти, з якими пов’язані особливі моменти їхнього життя.

Проєкт дав їм можливість по-новому поглянути на вік: кожна з переданих речей отримала не тільки нове життя, але й абсолютно новий сенс. Фляга стала підвіскою, чіп від керамічного барильця перетворився на прикрасу, простий китайський браслет з яскравими камінцями став частиною артоб'єкта, який демонструє народження феї. Кожна з речей зажила своїм нової, другим життям, як і більшість людей, які, виходячи на пенсію, починають шукати нові сенси і нових себе.

Кожна річ говорить нам про те, що в кожній дорослій людині її накопичений життєвий досвід, її історії, пам’ять і знання можуть стати початком абсолютно нового, ще одного життя, коли раптом здається, що найцікавіше вже давно позаду. Це відбилося і в фотопроєкті, знятому фотографом Сергієм Сарахановим.

Фото: Сергій Сараханов

На Олександрові — кулон, який демонструє народження феї. Для його виготовлення Сергій Жернов використовував китайський браслет з яскравими камінцями, якими вистелена поверхня всередині яйця. Зараз Олександр — учитель трудового навчання у Введенській гімназії.

«Електроніка для мене була чужа, хоч і пропрацював в інституті Патона майже 20 років, тому щоліта я їздив у піонерський табір, там організовував гуртки для дітей, — розповідає Олександр, — і згодом моє хобі переросло в роботу».

Олександр ділиться тим, що найцікавіше почалося після 50-ти, оскільки в голову буквально «полізли проєкти».

Спочатку він придумав гурток для дітей, написав на сторінку ідею, почав пропонувати різним школам і дитячим центрам. Всупереч відсутності в Олександра педагогічної освіти, одна директорка школи все-таки погодилася на цей експеримент, так Олександр створив перший гурток при школі Розвиток технічного інтелекту. Там він пропрацював три роки. Вчив дітей головоломок, складали оригамі, випилювали лобзиком.

«І я подумав, чому тільки діти? Є ж пенсіонери — розповідає Олександр. — Розписав ідею проєкту, назвав його Нова сторінка. Це були комп’ютерні курси для пенсіонерів. Почав пропонувати санаторіям і будинкам відпочинку. В одному місці погодилися. І мене взяли. Мені було десь 55 тоді. Це була бомба. Нова сторінка як для санаторію, так і для пенсіонерів. Син допоміг, налаштував п’ять старих комп’ютерів, і я почав вчити людей працювати. Всі були просто щасливі, адже раніше навіть мишку боялися тримати, а діти їм як слід не могли пояснити».

Після цього досвіду Олександр ще рік попрацював у СБУ, потім влаштувався на склад комірником, попрацював на будівництві, де опанував повністю роботу електрика, але це все не приносило такого задоволення, як робота з дітьми.

«І ось у моєму житті з’явилася Введенська гімназія. І мене у 2016 році взяли вести технічні гуртки для дітей, — Олександр робить паузу, і продовжує, — правда, потім у мене виявили мієломну хворобу. Вона забрала у мене рік життя. Дізнався, що таке лікарні, крапельниці. Але нічого, закінчив лікування, і тепер зробив загальну групу для хлопчиків і дівчаток. Зараз освоюємо вишивку бісером».

Дайджест головних новин

Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV

Підпишись

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Олександр каже, що хотів би вчити дітей усього: як полагодити крани, як щось створити своїми руками, як шпалери поклеїти. Засмучується, що хлопчики не виявляють інтерес, каже, що дуже складно працювати, коли двоє хоче, троє — не дуже, а п’ятеро — дурня клеять: «Але зараз у мене нова, свіжа ідея. Гурток — тільки для дівчаток. Вони весь час забігали на наші з хлопцями уроки праці, і казали, що у нас дуже цікаво. Пробували, їм подобалося. Хочу тепер їх вчити всього: сантехніка, електрика, дрібний ремонт. Хочу назвати ДЖАЗ, тому що „тільки дівчатка“. Неофіційно, звісно».

Каже, що його мрія зараз, — щоб задум реалізувалася: «Моє найяскравіше враження було, коли дівчатка прийшли на урок праці, і у них був щирий непідробний інтерес, азарт в очах. Я от дуже хочу знову побачити цей вогник. Це неймовірна віддача».

Уже наприкінці інтерв'ю Олександр розповідає, що дуже любить мурали. Знаходить адреси муралів у Києві, і їде туди: «У мене колекція з 350 муралів. Це такий квест, ви не повірите! Іноді шукаєш довго. Та й на фото й у житті — це різні образи. Розміщую у себе в Facebook з адресами. А ще якось подумав, що ми не піднімаємо голову, коли ходимо Києвом, почав фотографувати красиві фасади».