«Не думав, що мені о третій ночі ракета прилетить». Історія 11-річного Артура Сердечного з вірусного відео, чий будинок зруйнували росіяни
Артур Сердечний сидить біля зруйнованого російською ракетою будинку (Фото:Артур Сердечний via instagram)
11-річний Артур Сердечний з міста Павлоград, Дніпропетровська обл, розповідає, як російська ракета у лютому цього року зруйнувала будинок його сім'ї. У цей час він, брат та їхні батьки спали всередині.
Будинок 11-річного Артура Сердечного, що з міста Павлоград на Дніпропетровщині, було зруйновано внаслідок ворожих обстрілів вночі 16 лютого 2023 року. О третій ночі в дім, де спали Артур зі старшим братом, а також їхні батьки, влучила російська ракета.
У соціальних мережах хлопчик став відомий завдяки відео, на якому каже фразу: «Я, чесно кажучи, не думав, що мені о третій годині ночі ракета прилетить». Відео з Артуром виставив у своїх соцмережах місцевий блогер під ніком marsik_ll, і воно набрало 6,3 млн переглядів.
Пізніше цей же блогер взяв у Артура Сердечного інтерв'ю на тлі розбомбленого будинку. Зараз Артур Сердечний з сім'єю живе у бабусі. Він веде власний Тік-Ток, де розповідає про масштаби завданих руйнувань.
Репортерка NV Саша Горчинська записала інтерв'ю з Артуром Сердечним і розпитала його про ніч, коли його будинок знищила ракета, вірусне відео та регулярні обстріли Павлограда росіянами.
Про обстріл, яким зруйнувало будинок
16 лютого 2023 року. Я прийшов з тренування, ліг спати. І прокинувся від того, що мені на коліно впав шматок стіни. Я зістрибнув з ліжка — в нас було двоповерхове ліжко, а мій брат Єгор почав шукати телефон. Ми хотіли вийти, але двері завалило. Спали ми навпроти кухні. Батько розгріб нам двері, ми вийшли.
Ми довго не могли зрозуміти, куди йти. Спочатку, що просто повилітали вікна, а як вийшли в саму кухню, [побачили], що там пів хати не було. І через це почало бути страшно. У нас є сумка з документами, ми її відкопали, а тоді вилізли через вікно. У моєї мами було дуже поранене лице.
Пішли до бабусі — вона живе метрів за 50 від нашого двору. Проте там теж було все завалено. Хотіли йти в погріб, але в погребі теж якась балка впала, [туди] не можна було пройти. Додзвонилися [до іншої] бабусі, яка живе далі від прильоту. Вони приїхали, забрали нас. Також ми забрали з собою мою двоюрідну сестру.
Я спочатку не зрозумів, куди прилетіло. А потім глянув на фотку — зверху знімали, і там, у нас в городі, був великий кратер.
Про відео, яке стало вірусним
На третій день після цього [після обстрілу, який знищив будинок] я ходив і навіть не знав, що мене знімають. Я навіть не знав, що то був об'єктив. Я підійшов, показав йому [блогеру] осколки, він питає: «Що ти тут робиш?». Я кажу, я тут живу, це мій дім, тут басейн був, це мій город. Потім ми з пацанами приходили, допомагали маминій хрещеній, і я щось їм говорив. Вони кажуть: «Чого ти смієшся?» А в мене тоді, напевно, якийсь шок був, я не розумів, що відбувається, не усвідомлював. І відповів їм: «Я, чесно кажучи, не думав, що мені о третій годині ночі раптом ракета прилетить».
Спочатку Максим, блогер з Дніпра, виставив це відео в себе в Інстаграмі. Мені сказала сестра моя, мовляв, ти популярний. Ну, я спочатку не надав цьому значення. А потім він його виставив у Тік-Тоці. І тоді воно почало набирати перегляди. З першого дня десь 1 млн набрало. Ми їздили в місто, я з телефоном був, його сторінку оновлював, там по 100 тис. переглядів одразу. Тоді всі писали мені, що я популярний. Коли набралося десь 2 млн переглядів, моя бабуся написала коментар під відео. Він [блогер] цей коментар побачив, написав, чи може він приїхати до нас? Тоді ще відео зняв, теж виставив на сторінку. І на мене після цього почали підписуватися більше і більше.
Про руйнування, яких зазнав будинок
З тих пір, як зруйнували будинок, ми живемо у бабусі. Ми поки що не відновлювали наш дім — він не підлягає відновленню. Фундамент, на якому будинок був побудований, репнув. Нам пощастило, що наш дім був стягнутий. Бо якби він не був стягнутий, він би склався, як картковий будинок.
Там залишилося три стіни і все. Дах теж обвалюватися почав. До цього більш-менш просвіти були, а зараз — повністю обвалилося. Кухні, коридору, ванної взагалі немає. Зал і стеля впали, стіни полопалися. Спальня батьків — там теж стеля впала, стіни теж полопалися. В нас з братом стіни однієї немає. І ще між перегородкою батьківської спальні й нашою стіна впала.
Постраждало багато сусідів. Там [по сусідству] ще було подружжя — бабуся і дідусь. Бабуся вмерла, загинула. І дах знесло, другий поверх повністю, а на першому — тріщина. На другому поверсі є така стіна, вона висить на прутах. Ще в аварійному стані дім інших наших сусідів.
Мої підписники у Тік-Тоці пропонують нам допомогу. Вони мене підтримували, писали коментарі, лайкали відео. Спитали банківську картку батьків, я під відео виставляв її номер.
Про те, як обстрілюють місто
Там [у спортивному закладі, куди Артур ходить на футбол] є басейн. У басейні вилетіло п’ять вікон — великих, панорамних. У нашому спортзалі повилітали вікна повністю, з рамами. Там дуже великі вікна — повилітали всі. А ми зараз займаємося на вулиці.
За кілька тижнів до чергового обстрілу, внаслідок якого постраждала школа, у нас зробили змішане навчання: ми два рази на тиждень ходили до школи [а решту часу навчалися онлайн]. У школі [внаслідок обстрілів] жодне вікно не вціліло. Вся школа зруйнована, вона в аварійному стані. У спортзалі стіна випала… І саме на наступний день після цього прильоту ми повинні були йти в школу.
Діти з моєї школи, класу, ходили, мішки насипали, піском заповнювали, [маскувальні] сітки плели, які на блокпостах каменюки накривають. Смаколики робили теж [на підтримку ЗСУ]. Зараз почалися прильоти все більше і більше. Дуже багато людей повиїжджало, особливо після прильоту. Дуже багато однокласників, однолітків, [дітей та підлітків] з футбольної команди. Чимало з них — за кордон.
З 30 квітня на 1 травня 2023 року в Павлограді стався черговий обстріл. У нас було кафе — заклад, де дні народження проводилися, [називався] Ренесанс. Його склало як картковий будиночок, бо він повністю був скляний, ще і [розташований] близько до місця прильоту. Як перегородки між склопакетами — от він з цього складався, і скло. Там залишилося тільки чотири скла, і все. Про це мені сказав мій брат Єгор — бабуся його однокласника працювала в цьому кафе.
Мій батько працював у пожежній частині. Як тільки прилетіло, тато одразу нас зібрав. Ще зранку і ПВО працювало, і прильоти ще були — це вже 1 травня. Та ми цього вже не чули, адже виїхали до дідуся за 40 км. Потім повернулися. Сьогодні вранці теж чули два вибухи.
Батько захоплюється бджолами. Він придбав вулики, поставив їх на городі [на ділянці біля зруйнованого будинку] там, де більш-менш рівна земля. Ми саджаємо на подвір'ї [на ділянці] дерева. Коли я знаходжу уламки, знімаю про це відео в Тік-Ток. Мої батьки планують побудувати новий будинок — після війни. Про що я хочу знімати Тік-Токи після нашої перемоги? Про перемогу.
