Настоятель храму Андрія Первозванного в Бучі розповідає про звірства рашистів у місті та розмірковує, як не втратити віру — інтерв'ю НВ

22 серпня, 07:26
Настоятель храму Святого Апостола Андрія Первозванного протоієрей Андрій Галавін (Фото:Олександр Медведєв, НВ)

Настоятель храму Святого Апостола Андрія Первозванного протоієрей Андрій Галавін (Фото:Олександр Медведєв, НВ)

Протоієрей Андрій Галавін, настоятель храму Андрія Первозванного в Бучі, розповідає про окупацію міста, братські могили на території церкви, перепоховання, та пояснює, як війна вплинула на віру українців у Бога.

Храм Святого Апостола Андрія Первозванного в Бучі тепер знають всі. Знімки, де на фоні золотих бань церкви чорніють тіла закатованих окупантами мирних мешканців, облетіли перші шпальти світових медіа.

Відео дня

8 квітня 2022 року розпочали ексгумацію тіл, які були поховані в двох братських могилах на території храму. Тільки з першої могили ексгумували 57 тіл, більшість з яких — з вогнепальними пораненнями. Загалом на території церкви було знайдено 117 тіл, серед яких три десятки — це жінки, також — двоє дітей.

Настоятель храму Святого Апостола Андрія Первозванного, протоієрей Андрій Галавін служить тут з 1996 року. Він залишався в Бучі після повномасштабного наступу росіян 24 лютого 2022-го, а за день до того, як в місто зайшла російська колона, ще проводив службу в храмі — останню перед окупацією.

Вже після деокупації Київщини Андрій Галавін був присутній під час ексгумації тіл з траншей на території церкві, потім — неодноразово брав участь у перепохованнях вбитих на місцевому цвинтарі.

В інтерв'ю НВ священик розповідає про те, що було з храмом під час окупації, згадує, коли почалися перші масові поховання, та пояснює, як після таких трагічних людських втрат тепер не втратити віру в Бога.

Андрій Галавін стоїть поміж фотографій, на яких задокументовано процес ексгумації тіл з братської могили на території церкви (Фото: НВ)
Андрій Галавін стоїть поміж фотографій, на яких задокументовано процес ексгумації тіл з братської могили на території церкви / Фото: НВ

Лютий 2022-го

«Ми чекали на війну. Я відправив свою сім'ю ще 21 лютого. А 24-го вранці, коли вже були вибухи, виїхав на заправку. Поки черг не було, заправив повний бак. Розумів, що будуть проблеми. Готувався до того, що буде далі», — згадує лютий 2022 року протоієрей Андрій Галавін.

З ним розмовляємо у верхньому приміщенні храму. На фоні з колонки співає Океан Ельзи: «Коли настане день, закінчиться війна…» Під вікнами по колу розставлені великі кольорові фотографії, зроблені агенцією Reuters. Це — кадри з ексгумації та закатовані тіла мирних мешканців прямо на міських вулицях — наочне підтвердження злочинів, вчинених тут російськими окупантами в лютому-березні 2022-го.

«Далі [після початку повномасштабної війни] ми ще кілька днів служили, молилися. 26 лютого тут була остання служба, поминальна субота. Тоді вже були вибухи, все в диму. А наступного дня, 27 лютого, зайшла російська колона», — згадує Андрій Галавін.

Це трапилося до початку служби, тож люди на той момент ще не встигли прийти до церкви, тож тоді ніхто не постраждав. Про початок російського вторгнення ще і досі нагадують сліди від обстрілів на фасаді та вікнах храму, додає співрозмовник:

«Ту колону розбили, тож кілька днів ми ще пожили, хоч і у військових подіях, але ще не було окупації. Російська колона встигла знищити інфраструктуру: не було ні світла, ні газу, ні води. За кілька днів ми це відновили».

Храм Андрія Первозванного в Бучі (Фото: НВ)
Храм Андрія Первозванного в Бучі / Фото: НВ

Пізніше, в перших числах березня, окупаційні війська активно намагалися захопити Бучу та навколишні населені пункти. Тривали обстріли. Під них також потрапляв і Храм Святого Апостола Андрія Первозванного. В ті дні Андрій Галавін іноді заходив до церкви, щоб помолитися, інколи залишався в ній ночувати. Проте загальних богослужінь не проводили — запрошувати людей до храму було надто небезпечно та безвідповідально, каже настоятель:

«Пізніше, в другій половині березня, окупанти проникли всередину храму. Росіяни сюди залазили, вибивали вікна. Не знаю, для чого, можливо, снайпера нагору [хотіли] підсадити, може ще щось».

Співрозмовник НВ згадує про сім'ю, яка проживала неподалік церкви, буквально в 20 метрах від місця, де пізніше з’явилася братська могила. Це переселенці з Донбасу, які виїхали в Бучу в 2014-му. Вони намагалися виїхати в перших числах березня, проте машину розстріляли з БТР. Вижив лише батько — він зумів відповзти, його доправили до лікарні, ампутували ногу. Мама і двоє діток, 9 і 4 роки, були застрелені та згоріли в автомобілі.

Кожен третій загиблий на Київщині загинув у Бучі

27 лютого, коли в Бучу зайшла перша російська колона, загинуло кілька людей. згадує Андрій Галавін. Проте пізніше, після 5 березня, в місті почався справжній терор і масові вбивства: окупанти розстрілювали мирних мешканців, тіла лежали прямо на вулицях або залишалися в автомобілях — це люди, які намагалися евакуюватися, і їх розстрілювали цілими сім'ями.

«Ці тіла лежали майже два тижні, треба було щось з цим робити. Росіянам було байдуже на це. Тож місцева влада намагалася знайти вихід — де поховати людей — своїми силами, зважаючи на те, що це була окупація. На кладовище дістатися було неможливо. Воно за містом, все прострілюється, і ті, хто поїхав би хоронити, там би поруч полягли», — розповідає про березневі події протоієрей Андрій Галавін.

Братська могила на території церкви в Бучі (Фото: НВ)
Братська могила на території церкви в Бучі / Фото: НВ

Саме тому, додає, і було ухвалене рішення ховати тіла біля церкви. На це вплинуло відразу кілька факторів. Лікарня і морг, де зберігалася частина тіл, знаходяться приблизно в 300 м від храму. Крім того, іншого подібного місця, де можна було б поховати таку кількість людей, поряд просто не було. Тож спільно з міським головою Бучі Анатолієм Федоруком та з працівниками ритуальної сфери узгодили, що тіла тимчасово захоронять на території храму Андрія Первозванного.

Так 10 березня здійснили перше тимчасове поховання закатованих росіянами мешканців Бучі. Для цього вирили дві великі траншеї: одну повністю загорнули відразу, в іншу ж люди продовжували звозити тіла. Дехто, згадує настоятель храму, використовував для цього візочки з будівельного супермаркету неподалік:

«Це — приблизно четверта частина всіх, хто загинув у Бучі. Ті, кого було вбито в центральній частині міста, і їх можна було сюди звезти. Когось ховали не в траншеях, а поруч — було три чи чотири індивідуальних могили».

Як стане відомо згодом, загалом в Бучанському районі під час російського наступу і окупації загинуло 1137 осіб, безпосередньо в самій Бучі — 461 людина. Проте Андрій Галавін наголошує: цифри змінюються в сторону збільшення.

«Дуже багато людей були поховані у скверах, парках, або просто прикопані десь в посадках. Це також і ті, хто помер своєю смертю, але їх не змогли поховати на кладовищі. Наприклад, бухгалтер цієї церкви, 84 роки — вона була лежача, діти залишилися з нею, аби доглядати. Вона померла 17 березня, але її не змогли поховати навіть на церковній території. Тому прикопали біля себе на городі».

Братська могила на території церкви в Бучі (Фото: НВ)
Братська могила на території церкви в Бучі / Фото: НВ

Поховання поряд з церквою було найбільшим масовим похованням. Але — не єдиним. Андрій Галавін перелічує й інші локації: наприклад, дитячий оздоровчий табір Променистий поряд з міським парком, де катували людей, також — міська база комплектації, де також було знайдено тіла закатованих людей.

«Особливість Бучі в тому, що люди, які тут загинули, померли не під час бойових дій. 90%, можливо, і більше — застрелили. Це не випадковість, а свідомі дії. В Ірпені, Бородянці чи Гостомелі можна побачити наслідки боїв, великі руйнування. В Бучі ж таких боїв не було, щоб, скажімо, захоплювали вулицю за вулицею, будинок за будинком. Це все люди, вбиті під час окупації, мирні люди», — пояснює Андрій Галавін. За його підрахунками, кожна третя людина, яка загинула на Київщині під час російського наступу та окупації, була вбита саме в Бучі.

«Всі заслуговують бути похованими по-людськи»

Після того, як російські війська покинули Бучу, і світ побачив наслідки їхнього перебування там, постійний представник рф в ООН Василь Небензя намагався стверджувати, що масові вбивства мирного населення — це нібито «інсценована провокація країн Заходу». Ці тези згодом масово тиражували пропагандистські ресурси країни-агресора.

Натомість іноземні журналісти, зокрема, з New York Times та Bellingcat, згодом довели, що тіла людей на вулицях Бучі з’явилися після того, як в місто зайшли російські окупанти. Про це ж повідомляло і британське Міністерство оборони, спираючись на супутникові знімки від 21 березня 2022 року.

«Для нас було дуже важливо, щоби слова російської пропаганди, нібито це не вони, що їм це „підкинули“, що це все — постановка, спростувалися. Аби підтвердилися злочини, які тут вчинялися. Бо, скажімо, супутникові знімки часів окупації показували, що дійсно 10 березня біля церкви з’явились якісь траншеї. Але — що в них?», — так пояснює одну з причин проведення ексгумації тіл протоієрей Андрій Галавін.

Настоятель храму протоієрей Андрій Галавін (Фото: НВ)
Настоятель храму протоієрей Андрій Галавін / Фото: НВ

Тож буквально за кілька днів після того, як в Бучу зайшли українські війська, почалася ексгумація тіл. При цьому були присутні десятки представників ЗМІ — як з України, так і з інших країн світу, а також криміналісти з різних країн Євросоюзу. Співрозмовник НВ наголошує — їхня присутність була дуже важливою для документування скоєних рф злочинів:

«З однієї Франції було, напевно, більше 20-ти криміналістів. Ми їм дуже вдячні, вони допомогли з тестами ДНК і загалом зробили більше, ніж мали би зробити відпочатку. По кожному тілу, яке було знайдене в Бучі, проводився ДНК-тест — так багато родичів знайшли своїх спочилих. В деяких випадках впізнати людину було дуже важко, адже тіла пролежали на вулиці кілька тижнів, їх розтаскували звірі».

З того моменту, коли відбулася ексгумація тіл з братської могили на території храму Андрія Первозванного, було здійснено вже три серії перепоховань. За словами священика, йдеться загалом про чотири десятки похованих перепохованих загиблих. Неідентифікованими досі залишаються близько 50-ти тіл — у них взяли зразки ДНК, аби можна було знайти родичів у майбутньому. Наразі частину цих тіл вже поховали в безіменних могилах на міському кладовищі в Бучі, частину — ще ховатимуть.

«Це все робиться так, щоб по-людськи. Це — не просто тіло, яке треба закопати. Це — людина. Навіть якщо немає родичів, все одно кожен заслуговує на те, щоб його не просто прикопали, а похоронили з почестями, з пошаною і з молитвами», — каже Андрій Галавін.

Невпізнані

Причини, з яких навіть зараз, через півроку після вторгнення, деякі тіла і досі залишаються невпізнаними — різні. За словами настоятеля храму, ці люди могли бути одинокими — не мали сім'ї. Або ж їхні близькі виїхали за кордон і не мають можливості приїхати в Україну на впізнання або здати зразок ДНК. Проте це можна буде зробити і пізніше. Ще одна з причин — примусове вивезення людей з країни через Білорусь і на територію росії. Дехто досі перебуває в російському полоні.

Є і дзеркальні ситуації — коли родичі шукають, але досі не можуть знайти своїх близьких, які зникли під час окупації Київщини. Протоієрей Андрій Галавін каже: десятки людей і досі вважаються зниклими безвісти — з різних причин:

«Наприклад, мої знайомі шукали свого 30-річного сина — більше двох місяців не могли знайти. А потім випадково знайшли, здається, в Мироцькому, він був десь у посадці. Розстріляний і прикопаний».

Свіжі могили на міському кладовищі в Бучі. Тут поховані неопізнані тіла, які знайшли в братській могилі на території церкви (Фото: НВ)
Свіжі могили на міському кладовищі в Бучі. Тут поховані неопізнані тіла, які знайшли в братській могилі на території церкви / Фото: НВ

Такі випадки — непоодинокі. 16 серпня 2022 року, майже через півроку після повномасштабного вторгнення росії, правоохоронні органи повідомили про виявлення тіла ще одного мирного жителя, вбитого під час окупації населених пунктів на Київщині. Про це в своєму телеграм-каналі повідомив начальник Головного управління Національної поліції в Київській області Андрій Нєбитов.

«Машину 58-річного жителя Бучанщини та його сім‘ї війська російської федерації обстріляли в кінці лютого, коли мирні мешканці намагались евакуюватись з окупованого району Київської області. Трагедія трапилась на дорозі між селами Здвижівка та Блиставиця. В результаті розстрілу автівки, загинув і голова родини, його дружина та старший 17 річний син. Куля потрапила в голову і 5-річній Анастасії, дитину дивом врятували лікарі. Ще на початку квітня вдалося виявити тіла двох членів цієї родини, 15 серпня ми знайшли і оглянули третє тіло», — зазначається в повідомленні.

Про подібний випадок Нацполіція повідомляла і на початку серпня. Тоді в технічному колодязі на Житомирській трасі дорожній працівник виявив тіло чоловіка. Пізніше експерти встановили, що чоловік був вбитий пострілом в голову в кінці лютого — на початку березня 2022 року. Тіло ще одного загиблого — чоловіка з зав’язаними за спиною руками та дротом на шиї — знайшли в лісосмузі поблизу села Нове Залісся Бучанського району 31 липня.

«Господь Бог — це не бюро добрих послуг»

Насамкінець говоримо з протоієреєм Андрієм Галавіним про те, як війна в Україні вплинула на віру людей в Бога. Він погоджується з тим, що після всіх звірств, вчинених росіянами по відношенню до мирного населення в Україні, багато в кого постає питання: якщо Бог — існує, то чому він допустив страждання невинних людей? Та відповідає: ми занадто легко перекладаємо вину на Бога:

«Так, ніби це Бог розстрілював, ніби це Бог займався мародерством, ніби це Бог ґвалтував. Проте в нас має зникнути віра не в Бога, а в тих людей, які називали себе нашими „братами“, і які прийшли сюди нас „звільняти“. Очевидно, так».

Братська могила на території церкви в Бучі, ексгумація (Фото: НВ)
Братська могила на території церкви в Бучі, ексгумація / Фото: НВ

Священик згадує, що багато кому з його знайомих молитва, віра і відчуття Божої присутності навпаки допомагали вижити під час обстрілів. Віра в Бога, каже він, говорить нам про те, що в світі є не тільки добро, а і зло — і з ним ми боремося:

«Легко вірити в Бога, коли тобі Бог тільки дає. Але Господь — це не якесь бюро добрих послуг. Ми віримо в Бога і в радості, і в печалі, й в молодості, й у старості. Ісуса Христа розіп'яли, але Він воскрес. І тому ми віримо в те, що, незважаючи на смерть, незважаючи на це зло, Господь Бог і добро, врешті-решт, переможуть. І якщо тут, у цьому світі, люди не знаходять справедливості — точно буде вища справедливість».

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X