«Я сам був схожий на Піноккіо». Режисер Матео Гарроне про фільм Пригоди Піноккіо, Достоєвського та розвиток італійського кіно

19 березня 2020, 17:44
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Італійський режисер Матео Гарроне (Гоморра, Реальність, Догмен) став героєм програми Скажені пси на Радіо НВ. Він розповів про свій останній фільм Пригоди Піноккіо та про те, що відбувається в італійському кіно сьогодні.

Ведучий програми Олексій Тарасов поговорив з відомим режисером до спалаху коронавіруса в Італії.

Олексій Тарасов: Я подивився ваш останній фільм Піноккіо і думаю, що він просто чудовий. Я прочитав, що ви зробили першу розкадровку для Піноккіо, коли вам було шість років. Чому цей твір став для вас таким пристрасним захопленням?

Відео дня

Матео Гарроне: Можна сказати, що це проєкт, який я розпочав, коли ще був дуже-дуже молодим і надалі, напевно, ця історія і цей персонаж були зі мною все життя. І в інших моїх фільмах, інших картинах, що я створив, мабуть, є речі, які нагадують про Піноккіо. І, врешті-решт, п’ять років тому я вперше прочитав книгу Коллоді. До того я думав: ні, історія Піноккіо — це не для мене. Прочитавши книгу, я відкрив у ній так багато аспектів, що виявилися для мене абсолютно неочікуваними та новими. Тому я сказав собі, що це буде нагода нарешті створити оригінального італійського Піноккіо за першоджерелом, сумлінно наслідуючи книгу-шедевр Коллоді. Це був, мабуть, найкращий шлях: створити фільм, який міг би здивувати аудиторію по всьому світу, а не лише італійську публіку. Бо багато людей думають, що знають історію Піноккіо, в той час як справжня його історія не така вже й відома глядачам.

Кадр из фильма
Фото: Кадр из фильма

Я читав, що коли ви були малим, то ототожнювали себе з Піноккіо. Чи можете розповісти, якою були дитиною? Чи були ви бешкетником?

Кожна дитина може побачити себе в Піноккіо, співпереживати персонажу, а інакше чому італійська книга продається по всьому світу? Кожна дитина може відчути емпатію до цього персонажа, бо всім дітям більше подобається веселитися, гратися замість того, щоб ходити до школи, дотримуватися правил та дисципліни. Діти часто охочіше втечуть від домашніх завдань, від обов’язків і часто дуже слабкі. Тому їх легко звабити, бо вони чисті та наївні. Всі ці риси притаманні Піноккіо, тому дітям подобається його історія, вони ототожнюють себе з цією лялькою.

Ви уникаєте запитання. Ви так і не відповіли, чи були в дитинстві бешкетником?

Так, звичайно, звичайно, звичайно, я без проблем визнаю, що був дитиною, яка віддавала перевагу тому, щоб сходити пограти, прогуляти школу замість того, щоб сидіти на уроках чи робити домашні завдання і дотримуватися дисципліни. Я був таким хлопцем, який справді був схожий на Піноккіо, коли був дитиною, і, напевно, саме тому мені так подобалася ця історія. Зараз моєму синові 11 — і це ще один Піноккіо.

О Боже, це так мило! Розкажіть про свій досвід батьківства.

Я тепер Джепетто. Я починав як Піноккіо, а тепер уже Джепетто і зараз я бігаю за своїм сином.

Мені дуже важко намагатися привчати сина до дисципліни, бо я схильний підтримувати його. Це такий природний потяг, але я намагаюся боротися з собою і час від часу бути суворим із ним. Та це важко, тому я розумію комплекс Джепетто, який так сильно любить свого сина, але з іншого боку намагається навчити його, як поводитись. Бо Піноккіо — це ж історія любові батька і сина, це ключове в сюжеті. Це також історія дитини, яка під час подорожі дізнається, яким складним і несамовитим може бути світ навколо неї, і як важливо в ньому робити правильний вибір. Я думаю, це саме те, чому Коллоді вчить дітей по всьому світу, починаючи, звичайно, з Італії. І це причина, через яку я вважаю цей твір шедевром, який може перетворитися на кінострічку для всіх — і для дітей, і для дорослих. Дитина мандруватиме магічними вимірами, а дорослий — повернеться в дитинство на дві години.

Гарроне з виконавцями головних ролей на Берлінале (Фото: REUTERS/ Michele Tantussi)
Гарроне з виконавцями головних ролей на Берлінале / Фото: REUTERS/ Michele Tantussi

Коли йдеться про Піноккіо, спершу здається, що це відхід від тематики ваших попередніх фільмів. Але потім, коли дивишся його, то розумієш, що насправді ви піднімаєте ті ж питання, що і в Гоморрі, і в Догмені та у вашому фільмі Реальність. Це історії, мабуть, про маленьких людей, що стикаються з перепонами велетенських масштабів і для подолання цих перепон їм необхідно стрибнути вище власної голови.

Так, я повністю погоджуюся, елемент Піноккіо є в кожному фільмі, який я робив до цього, і в Гоморрі також. Ця картина може видаватися дуже далекою за тематикою від того, що я робив раніше, але це не так, бо фільм Гоморра також розповідає про частину темної спадщини Італії. Герої Гоморри — це також діти, цілковито наївні, вони абсолютно не усвідомлюють ризики, пов’язані зі власними вчинками. Вони живуть у таких собі джунглях, дуже жорстоких, і вони приймають рішення, які призводять до надзвичайно трагічного фіналу. Тож певним чином у всіх моїх попередніх фільмах багато речей перегукуються з Піноккіо.

Щоразу це історія про людину, що намагається боротися, вести бій за виживання, боротися за любов, за щастя. Для мене дуже важливо любити моїх героїв та бути з ними, тому мені дуже подобаються персонажі Піноккіо і Джепетто. Піноккіо — бо він щойно народився, він зовсім наївний та чистий, і його очима ми бачимо всі загрози, всіх персонажів, які є частиною італійського суспільства, бо всі тварини, що супроводжують Піноккіо — це свого роду алегорії на аспекти нашого суспільства.

Так, усі ці герої тим чи іншим чином репрезентують суспільство Італії того часу.

А далі Коллоді створює цю історію, в якій висміює державні установи, він висміює систему правосуддя, освіту, медицину через образ лікаря. Він — такий собі книжковий революціонер, абсолютний анархіст, і це також робить книжку дуже сучасною. Так він через неї розмовляє з нами, з кожним, веде мову про сьогодення. Це книга, що залишається дуже-дуже сучасною.

Після того як Піноккіо обікрали лисиця та кіт, хлопчик іде до відділку поліції і там черговий офіцер (мавпа) відповідає, що в цій країні невинні відправляються до тюрми. Це ж взагалі критика, і у людей, які живуть сьогодні, дуже відгукуються слова цього персонажа.

Так, це ж і є свого роду метафора на правосуддя, дуже сучасна. Особливо тут, у нас, де все відбувається із точністю до навпаки від того, як має бути.

Кадр из фильма
Фото: Кадр из фильма

Ох, в Україні відбувається те ж саме, можете мені повірити, просто один в один.

А я ж саме тому і говорив від самого початку, ця історія починається як розповідь про конкретне місце. Вона відбулася наприкінці XIX століття в дуже бідному сільському поселенні десь на периферії Тоскани, але з часом вона переросла в історію, актуальну для всього світу. Спершу це був твір про Італію, але потім персонаж, душа персонажа та конфлікт, виявилося, що вони зрозумілі і близькі всюди, як це трапляється з усіма великими шедеврами. Як, наприклад, коли я зростав і читав шедеври російської літератури від Достоєвського до Чехова, і хоч вони були про російські реалії, але теми, підняті в них, відгукуються по всьому світу.

Матео, цього року нас чекає вихід ще двох Піноккіо: це буде фільм Гільєрмо Дель Торо, а також перезнята з акторами версія діснеївського мультфільму Піноккіо 1940 року.

Я маю зізнатися, я дуже щасливий, що створив власну адаптацію Піноккіо, бо як я вже говорив, це італійська історія…Для мене дуже важливим було відобразити моє власне бачення, що полягає в тому, аби надзвичайно ретельно та неухильно дотримуватися книги. Я переконаний, що Гільєрмо Дель Торо створить дуже гарний фільм, але ви можете не сумніватися, що він буде сильно відрізнятися від мого. І в той же час я впевнений, що і діснеївська версія вийде дуже-дуже відмінною від моєї, бо це зовсім різні культури, два зовсім різні світи, розумієте?

Я хотів, щоб це було… Ми багато працювали над дослідженням картинки, над вивченням тих часів, їздили в реальні місця в Тоскані. Ми хотіли показати нашу версію Піноккіо дуже чесною, дуже близькою до літературного оригіналу.

Я думаю, нам слід поговорити про Роберто Беніньї у ролі Джепетто. Роберто Беніньї створив власну версію Піноккіо, в якій він сам Піноккіо і зіграв. Чи були через це якісь додаткові виклики для вас, коли ви створювали фільм? І яку інтонацію Роберто Беніньї привніс у цю картину?

Насправді це неймовірний подарунок, який він зробив і мені, і фільму, і глядачам по всьому світу, коли погодився на цю роль. Роберто і є Джепетто, бо він походить із дуже бідної сільської родини з Тоскани, тобто він сам із тієї місцини, де Коллоді написав Піноккіо, а батьки Роберто були дуже-дуже-дуже бідними, вони не знали, як виживати. Батько Роберто був настільки бідним, що Роберто зростав, живучи в кімнаті, в якій вони ночували вшістьо.

Тому в особі Роберто Джепетто ожив, це наче Роберто повернувся до свого коріння і створив цього Джепетто — дуже людяного, дуже реального, але в той же час дуже милого і часом комічного. Це було ідеально. Окрім того, Роберто в реальному житті не є батьком, в нього немає сина і тому він мав можливість додати цей аспект до власної історії. Так, коли Джепетто вперше бачить, як Піноккіо починає рухатись і стає щасливим від того, що є батьком, я впевнений, що Роберто вклав часточку себе в інтерпретацію таких моментів.

Кадр из фильма
Фото: Кадр из фильма

Ви також розповідали, як спершу показали Роберто низку зображень із ілюстраціями того, як буде виглядати його герой, а він сказав: «Та це ж мій дідусь!»

Так, спершу він був шокований, бо побачив зображення себе вже старшого, з бородою та зі значно поріділим волоссям, і це був шок для нього. А для мене було важливим показати йому ці його зображення, Той вигляд, якого я хотів йому надати, бо це була можливість зрозуміти, чи справді він хоче йти на ризик разом, щоби створити щось відмінне від того, над чим працював раніше. І вже відтоді як він згодився, він дуже щедро ділився зі мною своїми ідеями, багато вкладав у персонажа та у фільм. І ми чудово провели час разом, тому що ми знаходилися на одній хвилі і цей період спільної роботи був просто фантастичним.

А що ви думаєте про його версію історії?

Мені не дуже комфортно про це говорити, ми дуже подружилися, тож я би не хотів розповідати, що я думаю про його версію.

Отже, я роблю висновок, що вам його Піноккіо не дуже сподобався.

Ні, я думаю, що його підбір акторів був трошки… Його рішення щодо акторського складу почалися з того, що він обрав себе на роль Піноккіо, хоч був уже занадто дорослим для цього персонажа… Розумієте, на мою думку, він ближчий до Джепетто, аніж до Піноккіо… Можливо, десять років тому він був Піноккіо, але в 45−50 він точно був Джепетто.

Я читав інтерв'ю з продюсером вашого фільму, в якому він сказав, що Піноккіо — це свого роду аналогова картина, це витвір високого італійського кінематографічного мистецтва і що ви навіть намагалися надмірно не розраховувати на спецефекти, тобто на CGI, на комп’ютерно згенеровані зображення. Розкажіть про процес створення цих персонажів?

А що це за продюсер? Бо продюсер — це я.

Я, здається, забув його ім'я. Ви ж не єдиний продюсер фільму, чи не так?

Так, було ще кілька інших продюсерів. Мені просто було цікаво. То що він сказав?

Він сказав, що це аналоговий фільм, що ви намагалися уникати комп’ютерної графіки, це, я цитую, «витвір італійського кінематографічного мистецтва». І ви намагалися за допомогою накладного та звичайного гриму досягти того, для чого в Голівуді використовують CGI, і таким чином ви створили цих дивовижних персонажів.

Відверто кажучи, це ще одна з тих речей, яка залежить від мого власного смаку. Мені до вподоби працювати з комбінацією накладних частин тіла та комп’ютерної графіки і в цьому розрізі, мені здається, підхід у мене такий же як у Гільєрмо Дель Торо, якого ви згадували раніше, йому також подобається мікс цих двох прийомів. Ми працювали з накладним гримом для багатьох істот, але ми також допомагали цим штучним частинам тіла, комбінуючи їх з CGI. Ще нам хотілося використовувати спецефекти таким чином, щоб вони вписувалися в історію, щоб в них можна було повірити, щоб вони були милими. Мені подобається, коли спецефекти присутні в фільмі, але при цьому ви їх не помічаєте, бо ви ж наче самі занурюєтесь у стрічку і це виглядає реальним, справжнім.

Але в той же час, створюючи картину на кшталт цієї, важливо також бути видовищним в очах дитячої аудиторії, тому було важливо створити тварин антропоморфними, тваринами в людях, які би викликали в дітей почуття, які б їх дивували. Над цим ми і працювали з Марком Кульєром, який двічі вигравав нагороду кіноакадемії, а також із лондонською студією візуальних ефектів, що називається One of us. Тож у нас були і цифрові ефекти, і накладний грим.

Кадр из фильма
Фото: Кадр из фильма

Насправді одна з речей, яка дивує в Піноккіо, це те, наскільки твір похмурий порівняно з сучасними дитячими казками.

Так, правда, готичні похмурі елементи, вони присутні, але в той же час є веселі речі, речі комічні, дуже іронічні, і це суміш усіх цих елементів. Ми намагалися підібрати акторський склад, у якому би всі були трошки і комедіантами, наче комедія дель арте. Ми використовували моменти, під час яких діти могли би посміятися.

Є, мабуть, люди, які ще до перегляду фільму сприймають його як певне відображення мене: як дуже похмуру, дуже зловісну версію Піноккіо, але вона не така. Це версія, в якій сцени часом похмурі, але ж часом і світлі, часом кумедні. І коли ми випустили фільм в Італії на Різдво, ми були здивовані й щасливі бачити, як глядачам, особливо дітям, подобається наша картина. Це було так, наче вони дивилися на екрані щось нове, але в той же час дивилися розповідь про них самих і в них виникало відчуття емпатії стосовно ляльки.

Я знаю, що в Італії ваш Піноккіо дуже успішний, ви заробили близько 15 мільйонів. Те, що я говорив, це мав бути комплімент, бо ви не намагалися зробити сімейну стрічку занадто солодкою. На мій погляд, це чудово.

Так, саме так, дякую. Я справді намагався бути чесним і як я вже говорив, із повагою поставитися до тексту Коллоді. Але я роз’яснив, щоб не відлякати публіку, яка може подумати, що весь фільм вийшов у похмурих тонах, адже він чесний і в ньому також є моменти світлі, сповнені світла. Але так, я погоджуюся, це історія, якій часом притаманна меланхолія і, звичайно, вона показує, яким небезпечним може бути світ навколо. Це, на мою думку, найголовніший урок Коллоді.

Навіть ваші лихі персонажі, як кіт і лис, за них все одно переживаєш, вони викликають співчуття, бо вони ж бідні, не мають чого поїсти і просто намагаються якось викрутитися.

Певним чином вони намагаються виживати. Але найбільш лихим персонажем Піноккіо є, звичайно, візник — людина, що перевозить дітей до країни іграшок і там перетворює їх на віслюків.

Гарроне на зйомках Піноккіо
Фото: Гарроне на зйомках Піноккіо

У мене останнє запитання, воно більш загальне. Ви є одним із великих сучасних італійських режисерів. Що наразі відбувається в італійському кінематографі?

Це залежить від якості фільмів. Бувають роки, в які виходить більше якісного кіно, а бувають ті, в які менше, тому важко щось однозначно сказати. Тут злети та падіння, знімати кіно дуже важко, тому нам щастить у роки, коли виходять хороші фільми. Нам іноді щастить, коли виходять гарні фільми різних режисерів, але часом ідеться про одного режисера, що знімає картину, яка розлітається по всьому світу й отримує нагороди. Але трапляються і випадки поганого кіно, тому важко сказати.

В Італії багато гарних режисерів із різними поглядами, кожен режисер має власну індивідуальність, власне бачення. І аудиторія в них не лише в Італії, але і по всьому світу, тож і я часом налаштований оптимістично, часом песимістично. Тому й ті, хто говорить про кризу, і ті, хто про відродженя, всі мають рацію.

Зараз у вас явно період злету, ви згодні?

Принаймні я намагаюся робити гарне кіно. Я стараюся, докладаю всіх зусиль, і я щасливий результатом.

Редактор: Марія Кабацій

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X