Я нічому не вчу, я просто знімаю кіно. Гаспар Ное про новий фільм Екстаз і ностальгію за 90-ми

12 листопада 2018, 10:21

Гаспар Ное, автор еротичної стрічки Любов, представляє денс-хоррор Екстаз — свій новий фільм, що шокував публіку, який прогримів на Каннському кінофестивалі, а тепер вийшов на українські екрани.

Н а екрані — полиця зі старим телевізором, пошарпаними книжками і касетами формату VHS. Відтворюється запис співбесід з молодими танцюристами різних національностей. Вони відповідають на запитання: як виглядає найгірший кошмар ("Абсолютна самотність, і нікого навколо"), чи вірять в рай ("Так"), на що готові заради танцю ("На все").

Відео дня

Через кілька хвилин екранного часу вони зустрінуться на паркеті, щоб злитися у відточеному до дрібниць танці. А потім зі злого наміру одного з учасників свята приймуть підмішаний в сангрію ЛСД. Тоді вечірка перетвориться на хаос.

Це Екстаз — новий фільм французького і аргентинського режисера Гаспара Ное, автора культової драми Незворотність з Монікою Беллуччі і скандальної 3D-стрічки Любов, що вразила глядачів відвертими сексуальними сценами.

Прем'єра Екстазу відбулася навесні на кінофестивалі в Каннах. І на відміну від попередньої Любові, яку публіка цього огляду розкритикувала за брак глибини, новий фільм зустріли тепло. За даними сайту Rotten Tomatoes, який збирає рецензії на новинки, 90% західних оглядачів поставили Екстазу найвищі оцінки.

Картину хвалять за візуальну досконалість і актуальність. Відзначають, що проста вечірка у Ное перетворилася на точну метафору сучасного світу — красивого і повного надій на початку, але поганого і страшного в кінці.

Ідеальний, на думку критиків, фільм, знімався швидко і мало не спонтанно. Ідея стрічки з'явилася у Ное в грудні, через місяць він вже підбирав для неї непрофесійних акторів, ще через місяць команда вирушила на зйомки в занедбану школу під Парижем. В результаті все, крім головного танцю Екстазу, — результат імпровізації на майданчику.

Цей фільм, який вийшов на українські екрани в кінці жовтня, став для НВ приводом для інтерв'ю з Ное.

Фото: ЕРА

— Ви придумали і зняли Екстаз дуже швидко. Сценарій вмістився на сторінці. Як вам працювалося з непрофесійними акторами в умовах повної імпровізації?

— Мені сподобалося, що, по-перше, це кіно обійшлося дешевше, ніж я очікував. По-друге, це були найшвидші і найприємніші з усіх моїх зйомок. Адже я працював з танцюристами, які люблять розсовувати рамки своїх фізичних можливостей.

Нам допомагали референси. Наприклад, старий німецький фільм Я Христина про дівчинку-підлітка, яка експериментує з наркотиками. Мені сподобалося те, яким барвистим — яскраво-червоні і зелені фарби стін і меблів — і в той же час брудним було те, що відбувається на екрані. Хотілося, щоб наш фільм вийшов таким же.

Коли я готував акторів до цієї зйомцки, то звертав їх увагу, що дія відбувається орієнтовно в 1996 році. Тому в їх імпровізованих розмовах не могли проскакувати якісь відсилання до пізніших часів.

В іншому я просто просив їх поговорити про секс, обговорити мелодраматичні історії та інших танцюристів у приміщенні. Знімав довгі діалоги по 20 хвилин, а при монтажі урізав їх до 60 секунд. Хоча іноді камера просто ковзала, я знімав, і нічого навіть не доводилося монтувати.

В цілому, навіть якщо б я хотів розписати діалоги, у мене не було б часу. Адже ми зробили фільм дуже швидко.

— Цього разу ви знову були не тільки режисером, але й оператором. Чому не довірили цю роботу комусь іншому?

— Зазвичай режисер знаходиться десь далеко, в кріслі за монітором і в навушниках, а хтось повинен бігати за акторами і знімати їх. Мені ж подобається бути за метр від артистів. До того ж сценарій у фільму був досить умовний, тому мені було важливо взаємодіяти з акторами, бути до них максимально близько.

— Якій мові ви довіряєте більше — танцю, кіно чи все-таки словами?

— Хтось використовує мову слів, хтось — живопису, ще хтось — танцю. Для мене мова класичного танцю жахливо нудна. Але дика енергія тих танців, які я зняв у цьому фільмі, діє на мене гіпнотично. Я люблю переглядати сцени першої половини фільму — це особлива мова, в яку вкладено колективне знання.

Фото: ЕРА

— Чому ви помістили дію фільму в 1990-і?

— Мені здається, в ті часи світ був більш нормальним. Зараз всі занадто одержимі штуками на кшталт соціальних мереж. А мені хотілося зробити кіно поза часом. Якби дія мого фільму відбувалася зараз, у всіх були б мобільні телефони і вони б постійно в них дивилися.

— Ви самі відчуваєте ностальгію за 1990-ми?

— Скажу так. 1960-і, 1970-і, 1980-і були більш винахідливі. Те, що відбувається в кіно або музиці зараз, — швидше відтворення всього того, що ми дивилися і слухали в дитинстві і юності. Зараз створюється не так багато цінного. Наприклад, ми йдемо в кіно на Гравітацію в 3D Альфонсо Куарона і переживаємо якийсь досвід. Але це швидше заслуга технологій, яких не було раніше. Минуле століття дарувало більш інтенсивні переживання.

— А як щодо майбутнього — ви швидше оптиміст чи песиміст?

— День змінює ніч, а історія знає війну і мир. Моє кіно — про спільне будівництво і колективне руйнування. Люди здатні зводити разом щось велике зразок Вавилонської вежі, але потім напиваються, божеволіють і розносять все побудоване.

Так і закохані пари можуть бути щасливі, а потім, напившись, розсваритися. На ранок почуватися жахливо і розуміти, що за вечір зруйнували те, що будували протягом року. Втім, я нічому не вчу, я просто знімаю кіно.

Деякі глядачі кажуть, що мій фільм варто показувати підліткам. Але цікаво, що найбільше він шокує не підлітків (їм фільм здається швидше забавним), а дорослих, тих, кому за 45-50. Вони згадують про свої провини, коли випивали зайвого і ситуація виходила з-під контролю.

— Що стосується кіно, то майбутнє, судячи з усього, за Netflix і серіалами. Ви самі хотіли б зняти телепроект?

— У мене немає ні телевізора, ні Netflix. Будучи підлітком, я був буквально залежним від телебачення, тому зараз намагаюся уникати навіть інтернету. Тож я не дивлюся серіалів, знаю лише окремі назви, не більше.

Але я помітив, що коли на Netflix виходить хороший документальний фільм, в усьому світі відразу починають його обговорювати і радити подивитися. Тож думаю, що якщо б мені захотілося здійснити такий широкий реліз свого кіно, я б звернувся до Netflix.

— Ви неодноразово говорили, що принципово знімаєте тільки у Франції. Ще не передумали? Чи не хочете поїхати, скажімо, в Голлівуд?

— Америка з'являлася в тисячах фільмів, ми знаємо її з усіх ракурсів. А у Франції, та й у світі ще стільки кінематографічно незайманих місць.

— А як щодо Києва? Ви ж бували тут, гуляли по місту.

— З Києвом у мене стався короткий візуальний роман. Але питання в тому, наскільки добре потрібно знати місто, щоб почати його знімати.

Читайте також: Донбас - місце, де розпадається ритуал. Сергій Лозниця - про свій фільм і війну на Сході

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X