«Потрібно шукати себе далі». Як колишній провідний інженер Наталя Хабарова в 66 років отримала нову спеціальність флориста
НВ разом з фондом Життєлюб і брендом Zhernov Artifactory в межах проєкту Ніколи не пізно публікує історію 66-річної Наталії Хабарової, флористки і ландшафтної дизайнерки, яка більшу частину життя працювала провідним інженером.
Це одна з 11 розповідей про людей-життєлюбів старшого віку, які передали в майстерню Сергія Жернова артефакти, з якими пов’язані особливі моменти їхнього життя.
Проєкт дозволив їм по-новому поглянути на вік: кожна з переданих речей отримала не тільки нове життя, але й набула абсолютно нового змісту. Фляга стала підвіскою, чіп від керамічного барильця перетворилася на прикрасу, простий китайський браслет з яскравими камінцями став частиною артоб'єкта, який демонструє народження феї. Кожна з речей зажила своїм новим, другим життям, як і більшість людей, які, виходячи на пенсію, починають шукати нові смисли і нових себе.
Кожна річ говорить нам про те, що в кожній дорослій людині її накопичений життєвий досвід, її історії, пам’ять і знання можуть стати початком абсолютно нового, ще одного життя, коли раптом здається, що найцікавіше вже давно позаду. Це відбилося й у фотопроєкті, знятому фотографом Сергієм Сарахановим.
На Наталії — кольє, створене з відбитка з кришки старої радянської шкатулки. Воно двостороннє, і його можна нескінченно розглядати, знаходячи все нові й нові смисли.
Наталя розповідає, як пройшла в Життєлюбі курси, на яких їм треба було пройти з десяток співбесід, записати відео про себе і викласти в Facebook: «Це так складно для мене було, немає слів. Я все життя пропрацювала інженером, потім все повністю поміняла, і стала ландшафтним дизайнером. І вже після курсів зрозуміла, що треба шукати себе далі. Мене взяли на навчання в Fiori, там я отримала нову спеціальність флориста, адже ландшафтний дизайн — це трохи інше. Після — почала шукати роботу, і тут мені сильно допоміг тренінг з проходження інтерв'ю і самопрезентації, — розповідає Наталя, — хоча більшість салонів мені були відразу недоступні: там прямо у вимогах зазначено: „молоді дівчата до 35 років“. На свою співбесіду я йшла спокійно, потрапила на директора, і мене взяли. Працюю в інтернет-магазині з березня місяця».
Наталя розповідає, що вона спілкується з клієнтами, знає англійську, може обговорити замовлення з іноземцями. Але робота складна: цілий день на ногах, 10−12 букетів на день і дуже маленькі можливості для творчості, оскільки в основному букет треба створювати за фотографією: «Але іноді вдається створити щось оригінальне».
Основна мотивація продовжувати працювати для Наталії — це гроші. Пенсія мізерна, діти вже живуть окремо своїм життям, треба шукати можливості для додаткового заробітку.
Згадуючи про знакові події життя, розповідає про той день, коли дізналася, що у неї буде дочка. Каже, що ці емоції неможливо забути. А ще згадує про важкий період, коли синові поставили серйозний діагноз — лейкемія, четверта стадія. Хтось порадив звернутися до малознайомого іноземця, який міг допомогти з лікуванням у Сполучених Штатах: «Пам'ятаю, як прийшла в чужу квартиру, сказала, що не піду, поки він зі мною не зустрінеться. Він тоді поставив одне запитання: „Гроші на квитки є?“ Я відповіла „Так“, і ми полетіли в Штати. Сина вдалося врятувати. Я дивлюся зараз на ці фотографії, і розумію, що тоді мені здавалося, що я нещасна. А зараз розумію, що це і був момент щастя. Момент нашої перемоги».
«Мрію ще створити японський сад, — каже Наталя. — Це дуже непросте завдання. Його треба відчути, зрозуміти, і тоді він відбудеться».
