«Коли став військовим — додалося не лише цинізму, але й оптимізму». Інтерв'ю з Ярославом Пілунським

29 листопада 2022, 14:14
Ярослав Пілунський (Фото:Укрінформ/колаж НВ)

Ярослав Пілунський (Фото:Укрінформ/колаж НВ)

Оператор, документаліст, режисер, учасник об‘єднання кінематографістів Вавилон' 13 Ярослав Пілунський тепер титрується ще й як боєць ЗСУ та оператор БПЛА. Після поранення під Лисичанськом він короткий час перебував у Києві, а зараз вже знов у зоні бойових дій.

Про те, як уживаються в окопі митець і солдат, чи вдається на війні знайти час на документалістику, про проєкт-мрію та українське кіно після перемоги Ярослав розповів журналістці Ярославі Наумовій у рамках проєкту Кінопростір (спільний проєкт Ukrainian Film School і Українського Дому).

Відео дня

Ярослав Пілунський

Оператор, документаліст, режисер, учасник об‘єднання кінематографістів Вавилон' 13

Я починав працювати з дронами як доброволець ще коли Ірпінь і Буча були окуповані —тероборона Університету оборони імені Черняховського вирушила туди з навчальними танками і збирала все, що траплялось по дорозі. Трапився я, мене підібрали, так ми й почали працювати.

Ярослава Пілунський — лауреат Шевченківської премії 2018 року за цикл документальних робіт про Майдан. У його фільмографії сотні музичних кліпів, фільми Брати. Остання сповідь, Вій, Сильніше, ніж зброя, Перша сотня та інші. Навесні 2014-го фільмував окупацію Криму і потрапив у полон. У 2016 заснував освітній проєкт для підлітків зі сходу Жовтий автобус.

С початку сприйняв це не лише як свій чоловічий обов‘язок із захисту країни виконати, а і як нагоду потрапити в серце подій, щоб знімати документальне кіно. Коли ти перебуваєш у середині процесу, живеш цим постійно, тоді є довіра, тоді на певний день камеру вже ніхто не помічає і починається відверта розмова. Саме так ми знімали фільм Перша сотня про події на Майдані. Сподівався, що і цього разу перебування всередині дозволить більш тонкі матерії знімати, що це буде дійсно ексклюзивний матеріал.

  • Вдалося?

Не дуже (сміється). Після звільнення Києва ми поїхали далі, і стало зрозуміло, що це була лише демоверсія війни, що все стає набагато інтенсивнішим. Сьогодні таке жорстоке протистояння, таке навантаження, вороги використовують касети, фосфор — все, що можна уявити, крім хіба що ядерної зброї… Це така напружена робота, що не те, що на камеру, навіть на ненависть часу не вистачає. Емоції бійців взагалі мінімальні: от побігли вороги — це маленька радість. А все інше — важка праця, яка підтримується солдатським гумором. Жорстким. І ми на цьому тримаємось. Багато чого нагадує роботу шахтаря: постійно копати і слідкувати, щоб не завалило. Тобто, я визнаю, що документалісти на війні можуть створювати дійсно цікавий контент, але це — не мій час. Треба спочатку ворогів вигнати з нашої території, а потім вже буде моє кіно.

  • Але спроби включити документаліста все ж були?

Якось після бойового завдання вирішив зробити крюк і зняти туман на озері. Такий красивий кадр на світанку! І — втратив дрон. Тоді остаточно зрозумів, що свою творчу енергію поки складатиму у шухлядку. Поєднувати не виходить — я або знімаю, або воюю. З квітня я в ЗСУ, бойовий пілот дронів.

  • Складно стримувати творчі пориви?

Не те слово. У кишеньці у мене живе камера GoPro. А вільний час, щоб щось документувати, з‘являється під час обстрілу, коли треба лежати в окопі. І коли закінчиться обстріл, не знаєш. І чи виживеш, не знаєш. Як документаліст, я б вже скакав по окопу, робив розкадровку, щоб показати кожного героя. А як боєць, кажу собі: сиди і не висовуйся. От так і борюсь кожного разу, працюю над собою. І в такі моменти, наприклад, спілкуюсь… з комахами. Одного разу побачив таку дивовижну муху — на жаль, не зміг її зняти. Всі знають, що муха має визначену форму крил, а у цієї геть немає форми, вони обтрьопані. І уявіть оце спілкування: «О, мала, як ти? Бачу, тебе теж потріпало на війні…» (сміється).

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Що я можу — це хіба записувати на диктофон якісь історії. Перебуваючи в ЗСУ, бачу контраверсійні речі. І це вже виходить за рамки документалістики…

  • Тобто, творча діяльність все ж ведеться.

Під час війни всі процеси пришвидшуються: інтелектуальні, інженерні… На наших очах трансформується інформаційна парадигма цивілізації. Знаходячись в кіносередовищі, ми все одно перебуваємо у певній бульбашці. Документалісти, звичайно, заходять в інші сфери, але і вони ненадовго, як гості, не встигаючи помітити великих змін. А під час війни подій стільки, вони настільки стискаються в часі і настільки відверті —за кілька годин така драматургія розвивається! І з камерою за цим важко встигнути. Тому я потихеньку збираю матеріал.

  • І що плануєте з ним робити?

З часом попрацювати із постановчим кіно. Моя мрія — зняти відвертий художній фільм про все, що спостерігаю зараз. Після перемоги.

  • Українська культура під час війни: які прояви, за вашими спостереженнями, найважливіші?

Прояви культури — вони різні. Прорахувати, що саме вибухне, викличе найбільший резонанс, неможливо. Наприклад, в Японії випустили манґу Привид Києва — це невелика історія, там немає драматургії, просто емоційний вибух, який знайшов відгук в японській культурі.

Будь-який контент, який ми створюємо сьогодні, наприклад, жарти з приводу подій в оркостані — це теж прояв культури. Ми щоденно спостерігаємо перетворення субкультури на культурне явище. Це як гумус, з якого проростає культурне середовище великої країни. І плодами якого ми будемо користуватися після перемоги.

  • Разом з тим, триває дискусія щодо художнього переосмислення війни в літературі, в кіно: події ще тривають, навіть не всі жертви поховані…

Потрібне і осмислення, і швидкі прояви культури. Я, наприклад, не поспішаю, розуміючи, що шукаю і до чого йду: хочу, щоб результат був осмислений. Тут важко щось порадити, крім того, на що серце відгукується. У режисерів є таке прислів'я: можеш не знімати — не знімай. Але якщо виникає непереборна емоційна потреба поділитися, най буде. З досвіду Першої сотні розумію, що суспільство події сприймає по-різному — коли вони відтягуються у часі, сприйняття інформації більш емоційно відсторонене.

  • Ваше ставлення до зйомок фільму Буча: на часі чи не часі?

Моє ставлення — потрібно все. І якщо хтось наважується робити прямо зараз — я б не заважав. З 2014 року теж були «швидкі фільми», не завжди вдалі. Але це все одно культурне життя: потрібно, щоб воно відбувалося і під час війни. Знаєте, ми якось розмовляли з хлопцями з передової щодо мирного життя в містах: кафе повні, люди розважаються, ходять в кіно, театри. Це, зрештою нормально: ми для цього і воюємо, щоб кафе були повні, щоб створювались нові фільми, щоб відбувались культурні дискусії… Фільм про Бучу, безумовно, викличе дискусію всередині країни. Можливо, йому вдасться нагадати закордонному глядачеві, що в Україні триває війна. Тож, навіть якщо результат мені не сподобається, на сьогодні я все одно підтримаю його.

  • Поміркуємо про кіно після перемоги. З одного боку, ми сподіваємось, що у кінематографістів буде менше компромісів із совістю, з іншого — державне фінансування призупинилось. Ви вірите в якісне переродження українського кіно і в те, що воно зможе розвиватися без грошей?

Я абсолютно цинічний оптиміст. Коли став військовим — додалося не лише цинізму, але й оптимізму. У нас народжуються нові герої: молоді, бадьорі, талановиті. Навколо нас цифровий світ, який дуже швидко змінюється. В інституті мене як кінооператора навчали працювати з плівкою, а потім я на повному ходу мусив врубитися в цифрову революцію. І я постійно навчаюсь користуватись новими інструментами: і як бойовий пілот, і як режисер, і як оператор… Разом з тим, я цілком нормально ставлюсь до того, що хтось з молоді мене випередить.

А те, що зменшилось фінансування — так можна в телефоні знімати фільм, актуальність і цінність його може бути вищою, ніж знятого на дорогі лінзи чи камери.

Я впевнений, що в умовах війни народиться новий кінематограф. А рудименти совкового, та ж кіноакадемія (я, до речі, теж кіноакадемік) та інша «лупа» з минулого, яка за нами тягнеться, — піде в небуття. Буде багато нових зірок, нових імен. Буде нова чудова культура і кіно житиме.

https://www.youtube.com/watch?v=B-GBkNQMb3g&ab_channel=%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%BE%D0%9D%D0%92
Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо NV
X