Я і Вакарчук — два локомотиви. Сергій Притула розмірковує про політику і дає оцінку Зеленському

19 липня 2019, 12:36
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Популярний шоумен і кандидат у депутати від партії Голос їсть гаспачо і пояснює власний похід у політику, уточнює, на які гроші житиме, якщо пройде в Раду, а також згадує тещу і свояка Віталія Хомутинніка.

У сліпучо-бірюзовій сорочці, на милицях, підтягуючи поламану ногу, відомий артист, а нині кандидат у депутати від партії Голос Сергій Притула з’являється на порозі київського ресторану Trattoria Zucca.

Відео дня

Піймавши мій співчутливий погляд, тлумачить його по-своєму:

— Сорочку мені улюблена теща подарувала, якщо що.

— А милиці? — Не стримуюся.

— А милиці — це я сам, — зітхає артист.

Початок своєї політичної кар'єри популярний телеведучий, комік і шоумен відзначив яскраво — у хірургічному відділенні Тернопільської обласної лікарні. Там зламану на власний день народження ногу Притулі збирали заново.

— Нічого, в серпні мені знімуть спиці, а вже у вересні зможу ходити як звичайна людина, — заспокоює мене артист, обережно вкладаючи ногу на диван, завбачливо замовлений у лаунж-зоні ресторану. Trattoria Zucca розташований неподалік від будинку Притули і в нинішньому його маломобільному стані слугує бек-офісом.

Притулі — 38 років, і він входить до п’ятірки найупізнаваніших шоуменів країни. Також він є співпродюсером скетч-шоу Файна Юкрайна і Вар’яти-шоу, ведучим передачі Хто зверху? на Новому каналі та ефективним волонтером, котрий прагне забезпечити потреби української армії. Втім, вже у вересні цьогоріч він цілком може увійти до нового топ-списку — найупізнаваніших політиків України.

Місяць тому артист оголосив у соцмережах, що балотуватиметься у депутати за списком партії Голос, лідером якої став інший відомий українець — співак і композитор Святослав Вакарчук. У партійному списку Голосу Притула наполіг на скромному 30-му місці. «Хочете побачити Притулу в Раді? Найактивніше голосуйте за Голос!» — звернувся він до своїх фанатів.

Наталія Кравчук / НВ
Фото: Наталія Кравчук / НВ

Ш видко замовивши гаспачо для Притули, ризото з білими грибами для мене і лимонад обом, ми розпочинаємо бесіду.

— Останнім часом лідер вашої партії Святослав Вакарчук почав виступати в ефірах, а міг би співати. Ось президент Зеленський під час кампанії мовчав і гастролював із концертами, а ви чому таким шляхом не пішли?

— По-перше, це не дуже чесно, а ми ж, здається, стосовно чесних і прозорих правил гри тут всі зібралися? — відповідає питанням на питання Притула і тут таки раптово пускається в одкровення: — І я знаю: Слава Вакарчук — одночасно і головний плюс, і головний мінус нашого партійного списку.

Я підсуваюся ближче.

— У нього гарний смак на людей, і ви можете в цьому переконатися, відкривши партійний список. У нас дуже сильний список — це плюс, — пояснює свої слова Притула, відпиваючи огірковий лимонад.

— Ну, а мінус? — випробовую критичність партійця.

— Й у Славіка, й у мене, до речі, теж дуже маленький досвід політичних дискусій. Старі політики на це і б’ють, — уточнює він, вочевидь маючи на увазі кілька останніх ефірів, де лідер Голосу програвав на тлі досвідченої Юлії Тимошенко.

Втім, ображається Притула зовсім не на лідера Батьківщини.

— На всіх цих ефірах мене обурює хамська поведінка Анатолія Гриценка. Вона більше пасує гопникам із підворіття, ніж людині, яка запевняє, що має принципи честі, — демонструє емоційність Притула. Й одразу мстиво додає, що якби на тому ефірі був він, а не Вакарчук, говорив би з лідером Громадянської позиції жорсткіше.

Я не думаю, що Зеленський людина проросійська. Я думаю, у нього своє, дуже особливе уявлення про Україну

— Гриценку зараз його політтехнологи кажуть: чувак, бий по столу кулаком, показуй мужність! Де ж ти був такий мужній у 2014 році, на початку війни? Це смішно, — підвищує тон мій співрозмовник, в особі якого, якраз над огірковим лимонадом, я спостерігаю народження політика.

— І все ж ви особисто в Раду потрапити хочете? Чи ні? — вирішую підсумувати дискусію.

— Я дуже хочу, ви навіть не уявляєте, як я загорівся, — негайно відповідає він.

— Якщо ви по-справжньому хотіли б потрапити в Раду, ви легко зробили б це на одному з тернопільських мажоритарних округів, від того ж Голосу, а не сиділи б у кінці списку, — парирую, знаючи, що на батьківщині Притули підтримка місцевого населення у нього беззастережна.

— Послухайте, не будемо шукати шляхів найменшого опору — вони зовсім не мотивують, — трохи ображається мій співрозмовник і пояснює, що для нього набагато важливіше завести в парламент країни якомога більше представників своєї політсили. — Я і Слава — два локомотиви. Він йде попереду, а я ззаду підштовхую.

— І все ж мажоритарку в Тернополі ви б виграли легко, дарма відмовилися, — зауважую.

— І залишився б у Раді один, без команди? Це не перемога, коли хороші професійні люди залишаться за бортом, — відповідає політик-шоумен.

Одразу він із задоволеною усмішкою починає розповідати, як у Тернополі й Тернопільській області місцева виборча кампанія не починалася до 8 червня — всі чекали, в якому з округів Притула мажоритарником піде.

— А коли я сказав, що йду за списком від Голосу, десь два десятки людей дружно видихнули з полегшенням і почали фінансувати свою зовнішню рекламу.

Наталія Кравчук / НВ
Фото: Наталія Кравчук / НВ

О фіціант розставляє на столі страви, а Притула, сягнувши у спогади, розповідає, що в українській політиці він не новачок і одного разу, в 2008 році, навіть брав участь у виборах депутатів до Київради від Української народної партії. Правда, програв.

— Я тоді для себе засвоїв добрий урок, — каже він, вочевидь вагаючись між бажанням скуштувати криваво-червоний гаспачо і побоюванням забруднити сорочку від тещі, — не можна йти в політику весільним генералом.

— А зараз ви не весільний генерал? — перехоплюю ініціативу.

— А зараз — ні, — твердо відповідає він. — Мій голос впливає на загальнопартійну думку, я маю своє бачення і свої обов’язки всередині партійної структури.

— Якщо раптом ви не станете депутатом цього разу, в політиці залишитеся? — уточнюю у співрозмовника, куштуючи непогане ризото.

— Звісно, так. Я зараз занурююся в абсолютно новий і захопливий для мене світ, і це точно надовго, — запевняє мене Притула.

Після невеликої паузи на їжу я пропоную своєму візаві поговорити про його політичні принципи й ідеали.

— А що саме вас цікавить? — обережно питає він.

— Погляди бувають ліберальні, консервативні, соціалістичні. Особисто ваші — які? — уточнюю.

— Я йду в політику з бажанням працювати для людей. Людина в центрі уваги і є основа нашої партійної стратегії, — відповідає мій співрозмовник, чимось у цей момент нагадуючи лідера своєї партії.

— Ви консерватор чи ліберал? — не відступаюся.

— Ну, дивлячись у яких питаннях, — знову демонструє обережність Притула, але все-таки знаходить можливим пояснити свою позицію: — У питаннях мови або армії я точно консерватор. Але, як людина з економічною освітою, я за вільний ринок і мінімальне втручання держави в його роботу.

Нарешті внісши деяку ясність, він наважується ще на один вчинок — починає їсти суп, а потім додає, що мріє про той день, коли Україна переведе питання ринку землі з політичної площини в економічну і вчинить раціонально.

На всіх цих ефірах мене обурює хамська поведінка Анатолія Гриценка. Вона більше пасує гопникам із підворіття, ніж людині, яка запевняє, що має принципи честі

— Я в той день відкоркую пляшку дорогого шампанського, — обіцяє Притула-політик.

— Ви за українську мову, за сильну українську армію, хіба що стосовно віри не висловились. Вас у Європейську солідарність із вашими переконаннями не кликали? — цікавлюся мимохідь.

— А хто вам сказав, що мене кликали в Європейську солідарність? Мене багато куди кликали, — миттєво реагує мій співрозмовник.

— І все-таки, Європейська солідарність зараз для вас союзник чи опонент? — допитуюся.

— Я ставлюся до них як до людей, які цілком можуть продовжити курс, розпочатий Петром Порошенком, адже за його каденції зроблено багато хороших справ. Шкода, що більшість із них залишилися кроками на півдорозі.

З а застільною бесідою я нагадую своєму візаві, що одного разу в інтерв'ю НВ він дуже схвально відгукнувся про Володимира Зеленського, тоді ще співвласника Студії Квартал 95.

— Так, ми нерідко перетиналися із Володимиром Олександровичем, називаймо його тепер так, — неохоче відповідає Притула, — але я не дуже з ним знайомий, щоб говорити про його погляди або цінності.

— Проте ви знайомі з 2001 року, займалися організацією його концертів — не погоджуюся.

— З того, що я знаю, він міг працювати не шкодуючи себе і точно кістьми лягав, щоб його проект вийшов у максимальний топ українського бізнесу, був дуже щирим у тому, що робив. Та й зараз видно, коли він говорить щиро, від себе, а коли — те, чого вимагає від нього роль.

— На вашу думку, він усе-таки проросійський чи ні? — ставлю сакраментальне для багатьох питання.

На якусь мить Притула замовкає.

— Я не думаю, що Зеленський людина проросійська. Я думаю, у нього своє, дуже особливе уявлення про Україну, яку він вважає рідною, успішною і прекрасною, — нарешті відповідає він. — Та й взагалі у нас тут майже кожен патріот, а посади всіх їх за стіл, виявиться, що спільних знаменників украй мало.

Розуміючи, що розмова втрачає динаміку, пропоную співрозмовнику поговорити про веселе — про гроші.

— На що жити будете, якщо раптом у депутати потрапите? Бізнес традиційно перепишете на дружину? — цікавлюся в успішного шоумена, чиї заробітки істотно перевищують депутатську зарплату.

— Так, на дружину, і це нормально, ми і так із нею в обох юридичних особах партнери, а тепер я просто з бізнесу вийду, — знизує плечима Притула. Втім, одразу додає, що в разі свого обрання сценічну і шоу-діяльність не припинить — закон це дозволяє. І навіть планує у вільні від сесій і прийому громадян дні вести деякі концерти Вар’яти-шоу, нехай і як фізособа, за менші, винятково творчі гонорари.

Наталія Кравчук / НВ
Фото: Наталія Кравчук / НВ

— Президент мені ще заздрити буде — йому ж так не можна, — посміхається артист.

— До речі, про що буде 90% жартів вар’ятів, якщо українські чоловіки раптово перестануть вживати алкоголь у великих кількостях? — підхоплюю я тему нелегкого вітчизняного гумору.

— Послухайте, ми з хлопцями краще будемо жартувати про недоліки українського суспільства, аніж йтимемо на витоптане усіма поле політичного гумору! — знову емоційно реагує мій співрозмовник.

М и продовжуємо розмову над порожніми тарілками, тепер — про родинні зв’язки. Соратник Віктора Януковича, мільйонер і майже олігарх Віталій Хомутиннік доводиться шоумену свояком: він одружений із рідною сестрою його дружини.

— На сімейних святах часто бачитеся? — цікавлюся.

— Три-чотири рази на рік. На днях народження спільних родичів, — спокійно відповідає Притула і додає, що давнього антагонізму в політичних поглядах це не перекреслює. — Здебільшого в такі дні ми бажаємо нашій улюбленій тещі доброго здоров’я. Один раз, колись давно, спробували поговорити про політику, дійшли до маршала Жукова і зрозуміли, що далі будемо краще тільки про здоров’я тещі говорити.

П’ять запитань до Сергія Притули:

— Найдорожча річ, яку ви придбали за останні 5−10 років?

— Квартира в Києві.

— На чому ви пересуваєтеся містом?

— На власному автомобілі марки Mercedes.

— Найдивовижніша подорож у вашому житті?

— Торік восени наш колектив виступав у іспанському місті Мурсія. Організатор вирішив трохи заощадити на нас, і замість прямого рейсу Львів — Аліканте або Івано-Франківськ — Аліканте він влаштував нам дуже веселу подорож Київ — Варшава — пів колективу, Львів — Варшава — друга половина колективу. Далі Варшава — Барселона, потім мікроавтобусом сім годин до Мурсії, концерт, вечеря і приблизно такий же маршрут назад. Десь дорогою ми втратили звукооператора і зустріли вже тільки в Україні. Ми всю Іспанію побачили вночі з вікна автобуса. Дуже темна країна, я вам скажу. Не розумію, що там усі ці туристи знаходять (сміється).

— Чого або кого ви боїтеся, якщо боїтеся?

— Я переживаю за здоров’я своїх близьких. Я не звик боятися людей, я акул боюся.

— За які вчинки у житті вам соромно?

— Колись давно мої батьки сказали мені: або ми, або вона. Я відчув себе мачо і відповів їм: удачі і бувайте. Півтора місяця я не спілкувався із мамою і татом, а потім моя обраниця зібрала манатки і поїхала, залишила мене. Коли тата не стало, я дуже сильно шкодував про тих півтора місяця, коли я міг ще з ним поговорити.

Цей матеріал опубліковано в № 26 журналу НВ від 18 липня 2019 року

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X