«Я залишаюсь». Мешканці Києва, які після початку війни залишились у місті — історія Олександра Возного

26 травня, 17:42
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Я залишаюсь (Фото:Юлія Єлинецька)

Я залишаюсь (Фото:Юлія Єлинецька)

«Коли почалась війна, я не мав навіть частки сумніву в тому, що робити. Я розумів, що ладен захищати Київ, що не буду пасивним спостерігачем». Олександр Возний, начальник Управління екології та природних ресурсів КМДА — про військовий досвід, управління активами міста та особисте ставлення до кожного парку в Києві.

Війна Росії проти України — головні події 3 червня

Олександр Возний

начальник Управління екології та природних ресурсів КМДА

Цього року мала бути революція у зеленому господарстві Києва, у нас було передбачено безпрецедентне фінансування на облагородження зелених зон. На жаль, поки що цим планам не судилося збутися.

Відео дня

Робота управління екології не зупинялася ні на хвилину. Ми задіяли наші лісопаркові господарства, передавали військовим матеріал на бліндажі та окопи. Регулярно збиралися із керівниками підприємств, які відповідають за зелені зони Києва. Розосередили запаси дров, сформували стратегічні запаси матеріалів, наповнили поливальні машини водою, щоб у разі проблем із водопроводом використовувати її як питну. Також ми вирішили не зупиняти роботу теплиць, тим самим урятували посадковий матеріал. Ми повністю контролювали процес і розуміли, що потрібно робити насамперед.

Наразі ми готуємо місто до перемоги – це наше основне завдання. Вважаємо, що Київ має її зустріти зеленим та квітучим.

У неділю, прогулюючись Володимирською гіркою, зустрів військового в парадній формі. Він гордо йшов по доріжці з дуже гарною жінкою у білій сукні. Це просто картинка із кіно. Я думаю, що після війни, та вже й сьогодні, звичай одягати парадну форму при виході до міста знову повернеться. Незабаром у наших парках буде багато таких хлопців зі своїми дівчатами. От заради них ми й працюємо.

Навколо Києва є три комунальні лісопаркові господарства — зелене кільце міста: Святошинське, Дарницьке та Конча-Заспа. Люди звикли проводити там багато часу, виїжджати в ліс на шашлики або просто гуляти. Сьогодні більша частина цих зон замінована, вхід до лісу заборонено. Потрібно розуміти, це не «лякалка». На жаль, зафіксовано вже не один випадок підриву у лісах навколо міста. Повне розмінування можливе лише після закінчення війни та нашої перемоги. Ризик того, що ситуація може змінитись, і росіяни знову спробують атакувати Київ, залишається.

Ми розуміємо, що люди активно повертаються до міста і їм потрібно десь проводити свій вільний час. Для цього у Києві є понад 120 парків та 600 скверів. Наше завдання зробити так, щоб там було комфортно і безпечно. Державна служба з надзвичайних ситуацій проводить додаткову перевірку щодо вибухонебезпечних речовин, а ми робимо все можливе, щоб це були доглянуті та прибрані території.

Після вступу на посаду я став сприймати безлад у парках як особисту образу. Приймаю це близько до серця. Мені б хотілося, щоб за час моєї роботи місто якісно змінилося. Мені приємно, що мої колеги поділяють зі мною цей біль і це бажання і роблять все можливе, щоб утримувати зелені зони в порядку. Але треба об'єктивно розуміти, що наших сил замало для такого обсягу робіт. Тому ми намагаємося залучати людей до таких заходів, як толоки. Ми створюємо всі необхідні умови: даємо саджанці, інструменти, рукавички. Потрібно лише прийти та взяти участь. Коли людина щось робить своїми руками, у неї потім зовсім інше ставлення до цього.

З першого дня війни у Києві продовжувала працювати система моніторингу якості повітря. Людям важливо розуміти, чим вони дихають. Ми бачимо колосальний запит, особливо, коли були пожежі під час бойових дій.

Зараз система налічує 5 референтних та 40 портативних датчиків по всьому місту. Сьогодні кожен киянин може перевірити якість повітря у своєму районі через додаток Київ Цифровий. Також за допомогою меценатів ми встановили датчики радіаційного контролю для того, щоб мешканцям міста надавати інформацію про радіаційний фон у Києві в режимі онлайн.

Ми менеджери, які управляють активами міста. Управління ними має бути ефективним та прозорим. Для цього потрібна максимальна автоматизація та діджиталізація процесів та мінімальна кількість чиновників. Там, де йде оцифрування процесів, там менше бардаку і більше контролю. Одне з моїх завдань — побудувати таку систему, яка працюватиме, навіть коли я піду.

Мій день народження співпав із першим днем повномасштабної війни. Ми з сім'єю збиралися кататися на лижах у Буковелі, і 23 лютого були вже на пів дорозі, у Тернополі. 24 лютого о 5-й ранку нас розбудили повідомленням про війну. У мене не було навіть частки сумніву, що робити в цій ситуації. Я розумів, що ладен захищати Київ, що не буду пасивним спостерігачем. Я зібрався за 40 хвилин і швидко попрощався із сім'єю.

Я вдячний дружині Ані, що вона поставилася до мого рішення повернутися до Києва з розумінням. Сім'я залишилася у Тернополі, дружина влаштувалася працювати волонтером у Карітас. Періодично, у перервах між навчанням, їй допомагали наші діти — Ніколь та Діана.

За два тижні до війни вирішив, що треба підготувати екіпірування. Мій друг Борис пообіцяв допомогти з автоматом, мені залишалося докупити патрони та магазини. Підказав, де замовити бронежилет та каску. Коли ми виїжджали 23 лютого, саме прийшло моє замовлення. Аня подумала, що у цій посилці мій подарунок на день народження, який вона замовила. А це виявився бронік. Коли всі машини 24 лютого їхали на захід, у бік Києва я їхав майже один. Мене періодично хтось зупиняв і запитував: «Чому ви повертаєтеся? Там теж все вибухає?» Я відповідав, що ні, просто повертаюся до Києва — я не міг інакше.

Далі все почало розвиватися дуже швидко. Ворог був близько. Мені неймовірно пощастило, що мої друзі-військові сил спеціальних операцій прийняли мене до своїх лав. Разом з ними я отримав досвід виконання бойових завдань на лінії зіткнення з противником. У той час це були Ірпінь та Гостомель, у яких перебували російські окупанти.

Як сказав мій друг Борис, вихід у зону бойових дій — це абсолютно нові відчуття. І згодом я в цьому переконався на 100%. Божевільний викид адреналіну, замішаний на ненависті до ворога та відчуття, що робиш все правильно. Тоді ми мали лише дві мети: виконати бойове завдання і вижити.

В Україні величезна кількість ідейних людей, але не кожен має воювати. Кожен має бути корисним там, де він може. Я не вірю в примусову службу.

У мене є ідея свого наступного дня народження. Я хочу вибрати пустир, за свої гроші розробити проєкт озеленення, зробити макет ландшафтного дизайну цього місця та запропонувати своїм друзям вибрати будь-яку рослину зі списку, а потім навесні посадити ці рослини. Це буде сквер друзів, але там не буде мого імені. Я просто подарую його місту. Мені важливо, що це залишиться на сторіччя. Мене вже давно не буде, а сквер буде живим.

https://www.youtube.com/watch?v=zksHKfbRRCI&ab_channel=%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%BE%D0%9D%D0%92
Редактор: Кіра Гіржева

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X