«Я залишаюсь». Історія Миколи Давидюка — політолога, автора книги «Як працює путінська пропаганда», який не покинув Київ під час війни

16 березня, 13:43
Я залишаюсь (Фото:facebook/Микола Давидюк)

Я залишаюсь (Фото:facebook/Микола Давидюк)

«Київ не буде зруйнований вщент. Для цього тут залишаються та борються люди». Микола Давидюк, політолог, автор книг «Як працює путінська пропаганда» та «Як зробити Україну успішною» — про своє життя під час війни та нові цінності.

Микола Давидюк

політолог, автор книг «Як працює путінська пропаганда» та «Як зробити Україну успішною»

Я не знаю, звідки в мене приплив енергії. Але я розумію, що ми зараз ні на секунду не маємо впасти в депресію. Ми маємо рухатися. Ми повинні допомагати, організовувати та захищати. Це наш набір продуктів на ці дні.

Відео дня

Зараз я волонтер-різнороб. Займаюся зі своєю командою всім: від постачання їжі до обласних центрів та бронежилетів, гуманітарки для батальйонів — до агітації та підготовки протестних акцій у Білорусії та Росії.

Іноді я просто сідаю за кермо, коли хтось відмовляється. Наприклад, повозити журналістів гарячими точками, місцями обстрілів, або вивезти звідти людей.

Я переїхав до Києва у студентстві. Як і кожен приїжджий, власне, як і засновники Києва — Кий, Щек та Хорив, я полюбив це місце. Воно одразу й назавжди залишилося у моєму серці. Я полюбив драйв міста. Те, що зараз особливо відчувається, — це драйв боротьби, імпульс великого міста, якась «нью- йоркість» Києва, де ти живеш у режимі постійної роботи.

Я обожнюю вулицю Богдана Хмельницького, з цією частиною міста у мене пов’язана робота, і навчання, і море спогадів. Весь мій час був навколо неї. Але Київ — це не стільки про місця, скільки про енергетику, почуття того, що він живе і рухається.

Зараз усі працюють на максимумі. І ті, хто в Польщі гуманітарну допомогу надсилають. І ті, хто тримають Харків. І Херсон, і Одесу. Зараз важливий кожен шматок землі та кожна людина, кожна дія, яку ми координуємо. Відчувається весь національний організм. Раніше нас критикували, що немає нації, а зараз уся країна працює в унісон.

Але все ж таки я вважаю, що Київ — це найважливіше. Хоча будь-який житель Харкова чи Бучі так само вважає, що його місто — найважливіше місце на землі. Але мені здається, що всі вони зараз борються для того, щоби Київ вистояв. Це важливий політичний меседж. Це найважливіший людський меседж. Тут вся політична влада, тут усе керування країною. Це святий Грааль. Адже Путін у своєму хворому мозку веде священну війну. А Київ — це Єрусалим усього православного світу. Тому обстрілюючи Київ, Путін б'є у серце релігії, яку він нібито захищає. Це важливо. Ніхто не обстрілює Єрусалим. На ближньому Сході є цінність Єрусалиму, а Путін показав, що православний Єрусалим готовий розбомбити. Це говорить про дешевизну цього терориста.

Київ зараз бомбардують і обстрілюють, але є почуття, що він завжди буде живим. Його руйнували і під час Другої світової війни, і тисячу років тому на нього нападали монголи, а він все одно щоразу вставав. Насправді, у світі не так багато міст, їх можна на пальцях порахувати руки, які повністю руйнувалися, а потім відновлювалися. І саме Київ на світовій карті - одне з таких міст. Київ — це Фенікс, у ньому є джерело життя, яке дає силу людям боротися сьогодні, боротися раніше, боротися завтра.

Цього разу Київ точно не буде зруйнований. Для цього тут залишаються та борються люди. Для цього працюють інші міста. Скільки Буча за Київ боролася та продовжує боротися. У нас завжди були місця-побратими, якісь далекі міста у різних країнах. Але зараз найбільші міста-побратими для Києва — це Ірпінь, Буча, Бородянка та Гостомель. Ті, що самі згоріли, але не дали пустити ворога.

Зараз я намагаюся не замислюватися над вчинками людей. Якщо я піду в це, мені знадобиться багато часу на терапію. Я маркери не розставляв та оцінки не ставив. Бачу ось у цієї людини не йде, або вона хоче поїхати в безпечне місце. Добре, нехай їде. Або навпаки, когось треба відправити у безпеку. На нього росіяни мітку поставили і хочуть зачистити — переконую його виїхати. Звичайно, іноді хочеться когось викреслити, а когось — любити до кінця життя. Але ні. Не зараз. Зараз якщо найгірша чи негативна людина може принести хоч якусь користь, то це теж добре. Ти сподівався, що він принесе 110%, а він приніс 3%, нехай буде так. Потрібно робити все. Потрібно робити неможливе, щоб вистояти.

Якщо говорити про бренди, у мене виникла дика любов до сервісу Uklon. Bolt та Uber, якими я зазвичай користувався, зникли у перші ж дні. А Uklon продовжував працювати. Я бачу, як вони тримаються, компанія не пішла, не закрилася. Програми Bolt та Uber я видалив, а водіям Uklon намагаюся залишити в 2−3 рази більше, тому що вони роблять дуже велику роботу. Цивільні сервіси, які допомагають зараз воювати, — це великі герої. Здавалося, продавщиця в магазині або водій Uklon могли сказати «Де ми, а де війна» і піти займатися своїми справами. А вони роблять свою роботу, сповнюють душу міста, а не спустошують її. І так у всій країні.

Нещодавно я зі своєю дівчиною переїхав до нової квартири. Звідти відкривається чудовий вид на місто. Мене надихає цей вид, почуття міста та присутності у ньому. Але за кілька тижнів до війни ми кілька разів уночі ловили дрони біля вікон. Тоді ми думали, що це пов’язано з активною політичною діяльністю моєю та моєї дівчини. Тому, коли почалася війна, ми зрозуміли, що місце не безпечне. Нам було тяжко переїхати в іншу локацію. І хоча я до місць і речей намагаюся не прив’язуватися, все-таки сумую за своєю квартирою. Хочеться якнайшвидше повернути це почуття вдома, запрошувати туди друзів і пити просеко.

Бачити усміхнене обличчя друзів та городян, чиї очі наповнені спокоєм та новими планами. Знати, що діти довкола перестали бояться сигналів сирен чи вибухів арт-снарядів. Робити нові проєкти для країни.

Я дуже чекаю на перемогу, але не замислювався над тим, що робитиму після. Зараз у мене всі сили та енергія йдуть на те, щоб цей момент наблизити. Але насамперед поцілую кохану. Обійму її міцно і буду намагатися зробити все, щоб ми пережили весь біль, який і нам, і країні принесла війна.

PS У день інтерв'ю Микола разом із іноземними журналістами потрапив під обстріл російськими військами біля міста Ірпінь, один журналіст загинув, другого поранено. З Миколою все добре, він продовжує свою роботу.

Розмову вела Ольга Сердюк.

Слухайте подкаст на цю тему
Редактор: Кіра Гіржева

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X