«Несправжні біженці». Українські активістки — про допомогу ромській спільноті під час війни, ксенофобію, дискримінацію і расизм

29 жовтня, 17:23
Зліва направо: українські активістки Анжеліка Бєлова, Олександра Коряк та Альона Ляшева (Фото:Колаж НВ)

Зліва направо: українські активістки Анжеліка Бєлова, Олександра Коряк та Альона Ляшева (Фото:Колаж НВ)

Робота з вимушеними переселенцями, організація гуманітарної допомоги, залучення міжнародних партнерів та представлення України в Раді Європи — як українські активістки допомагають ромським жінкам і дітям під час війни.

Через повномасштабну війну представники ромської спільноти, так само, як і й інші жителі України, були змушені змінити місця проживання. Хтось втратив дах над над головою, хтось — роботу, і, відповідно, можливість забезпечувати себе і свою велику родину.

Відео дня

Троє українських активісток, які сфокусували свою діяльність на допомозі ромам, розповідають в інтерв'ю НВ, з якими складнощами стикаються ромські жінки та діти під через воєнні дії, та хто допомагає закривати гуманітарні потреби спільноті.

Анжеліка Бєлова, засновниця та президентка ГО Об'єднання ромських жінок Голос Ромні, регіональна представниця Українського Жіночого Конгресу в Запорізькій області

«Найстрашніші в моєму житті слова»

Я — з Запоріжжя. 24 лютого 2022 року ми прокинулися від звуків винищувачів, які пролітали над нашим будинком, а ще — від вибухів. Мій чоловік тоді сказав найстрашніші слова у моєму житті: «Війна почалась». Далі були зневіра, сльози, боротьба мотивів, рішення їхати. Того дня ми тікали, наче від смерті: разом із подругою та моєю донькою перетнули кордон з Угорщиною. Мій чоловік залишився в країні — сказав, що це його обов’язок.

Багато моїх друзів та колег після 24 лютого переїхали в західні регіони України, також в інші країни, як-от: Литва, Німеччина, Польща, Канада. Деякі знайомі не змогли знайти роботу за кордоном і саме це стало поштовхом для повернення у небезпечні регіони. Через незнання мови українцям часто пропонують низькокваліфіковану роботу. Є й ті, хто покинув свої домівки через постійні обстріли та окупацію — їм немає куди повертатися, вони будують своє життя на нових місцях.

Анжеліка Бєлова після повномасштабного вторгнення рф активно представляє Україну на міжнародних заходах, присвячених правам людини, і, зокрема, правам ромів (Фото: Анжеліка Бєлова via facebook)
Анжеліка Бєлова після повномасштабного вторгнення рф активно представляє Україну на міжнародних заходах, присвячених правам людини, і, зокрема, правам ромів / Фото: Анжеліка Бєлова via facebook

З першого дня вимушеного перебування в іншій країні мене переслідувало почуття провини. Я була в безпеці, а в Україні люди залишалися під обстрілами та ракетами, без роботи, часто — їжі та житла, коштів на існування. Я почала шукати можливості для підтримки українців і невдовзі разом з колежанкою ми провели благодійний вечір в Будапешті, під час якого зібрали більше 110 тис грн. На ці гроші закупили бронежилети, турнікети, підсумки для наших захисників у ЗСУ, які воюють на передовій.

Потреби в освіті, роботі та гуманітарці

До [повномасштабної] війни основною місією нашої організації було створення умов для самореалізації та економічної безпеки ромських жінок, а також просування гендерної рівності. Ми запустили успішний проект, який включав отримання швидких спеціальностей для ромських жінок, як-от: перукарки, майстрині манікюру, візажистки, пекарки тощо, також курси фінансової і комп’ютерної грамотності, SMM, тренінги з бізнес-планування, та отримання стартових наборів для швидкого початок практики. За півтора роки ми допомогли отримати спеціальність і роботу 74 ромським жінкам. Сьогодні до діяльності організації залучено 24 людини, постійна команда — 9 осіб.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Після початку повномасштабної війни мені вдалося заручитися фінансовою підтримкою донорів та скоординувати допомогу для близько 4 тис людей. Основним напрямком роботи наразі є надання гуманітарної допомоги: медикаменти, продуктові, гігієнічні набори для ВПО, постраждалих внаслідок ракетних обстрілів, людей, які залишаються на прифронтових територіях та місцевих жителів у складних життєвих обставинах.

Зараз ми охоплюємо Запорізьку, Дніпропетровську область, деякі прифронтові міста Донецької області. В перші місяці ми також допомагали ромській громаді у Каховці, що на Херсонщині. З початку листопада будемо надавати допомогу ще у двох містах в західній частині України.

Найактуальніші потреби ромських жінок сьогодні — це: юридична, а також гуманітарна допомога, як-от ліки, продукти, гігієна. Також — працевлаштування, інформаційна підтримка щодо евакуації, оформлення запитів на отримання допомоги, інформація щодо наявних гуманітарних ініціатив. Є потреби в підготовці житла до зимового періоду, адже більшість ромів проживають у приватних будинках. Ще один пункт — це освіта дітей. Через низький рівень прибутку в родинах ромські діти не мають доступу до гаджетів, відповідно, і до дистанційного навчання.

Дискримінація і сегрегація ромів

Багато з тих, хто залишається в моєму місті, у Запоріжжі - це люди, які прибули з окупованих територій. Їм важко наважитися їхати далі, бо вони вже пройшли шлях евакуації. Наразі підтримуємо їх гуманітарною допомогою.

Загалом же, під час вимушеної евакуації ромські жінки стикаються з низкою проблем. Перше — це дискримінація на кордоні. Я неодноразово чула історії, як ромських жінок не пропускали, або ж відправляли у кінець черги. Друга проблема — сегрегація. В Угорщині я була в шелтерах, де проживають тільки роми. В тих же прихистках, де проживають не роми, зустріти ромів — неможливо.

Ще одна складність — відсутність у ромів документів. Частіше за все таких людей просто не випускають за кордон, тому ці питання вирішуються за допомогою міграційних служб та ГО в Україні.

«Мислимо різними категоріями»

На початку [повномасштабної] війни я була в італійському Турині на міжнародному заході. Тоді один хлопець сказав мені таке: «Давай поговоримо про фейки. Що насправді відбувається в Україні?». Я була настільки вражена цим питанням, що не одразу зібралася з думками, аби відповісти. До того я думала, що всі розуміють, що росіяни скоюють геноцид проти українців, вчиняють численні воєнні злочини, а весь світ підтримує нас.

В той момент поряд зі мною сидів хлопець з Грузії. Він розказав, що росіяни вбивають, ґвалтують, грабують українців незалежно від віку і статі, обстрілюють ракетами цивільні будинки. З тієї зустрічі я зрозуміла, наскільки різними категоріями ми мислимо. Адже інші люди не живуть у постійному страху за своє життя, життя своїх рідних, дітей. Вони не засинають із думкою: «А чи прокинуся завтра?».

З того моменту всі мої міжнародні виступи достатньо жорсткі та емоційні - я відкрито говорю про воєнні злочини, про важливість підтримки, надання зброї, і про те, чому потрібно бути енергетично незалежними від росії.

Ромські жінки отримують продукти харчування в якості гуманітарної допомоги (Фото: Фото надане Анжелікою Бєловою)
Ромські жінки отримують продукти харчування в якості гуманітарної допомоги / Фото: Фото надане Анжелікою Бєловою

На щастя, сьогодні Україну, зокрема, й нашу діяльність щодо допомоги ромській спільноті, підтримують чимало об'єднань та організацій. Завдяки низці фондів ми закриваємо потреби у гуманітарній допомозі, а завдяки Global fund for children створюємо освітній простір для дітей ВПО. В планах також відкрити простір для жінок, аби вони мали можливість для самореалізації, спілкування, розвитку, адаптації у нових містах, отримали психологічну підтримку. Благодійна організація 100% Життя також надає ромам гуманітарну допомогу.

Представники Mercy Corps, Українського Гуманітарного Фонду, OCHA вивчають специфіку роботи з ромськими громадами та прислухаються до представників ромських ГО. Дослідження роботи ромських шелтерів та адвокацію на підтримку ромської спільноти на міжнародному рівні підтримали також і VOICE.


Альона Ляшева, учасниця ініціатив Кухня і Радванка, співредакторка журналу Спільне

Мистецький центр перетворився на прихисток

Я — львів'янка вже чотири роки як, але раніше була киянкою. Тому особисто для мене 24 лютого 2022 року все-таки не було настільки жахливим. Але у мене сім'я в Києві — мої батьки, брат, дуже багато друзів. Я відразу зрозуміла, що зараз до нас у Львів будуть їхати люди з усієї країни. З того дня моя активістська і волонтерська діяльність заточена під це.

27 лютого 2022 року у Львові згуртувалася низова ініціатива людей, які займалися перфомансами в просторі SOMA. Люди навколо цього простору організували приготування їжі, теплих обідів і речей для тих, хто приїздив у Львів. Спочатку ми готували все це і відвозили на вокзал, людям, які тільки туди прибувають. Потім почали готувати і на сам простір.

Альона Ляшева, співзасновниця ініціативи Радванка (Фото: Фото надане Альоною Ляшевою)
Альона Ляшева, співзасновниця ініціативи Радванка / Фото: Фото надане Альоною Ляшевою

Таким чином простір, в якому раніше відбувалися заняття з йоги, розтяжки, різні мистецькі події, перетворився на самоорганізований прихисток. Поступово ця ініціатива з тим, щоб надавати людям житло і роздавати обіди, стала більш організованою. Зараз це — повноцінний шелтер, в якому живуть люди з Харківської області та інших куточків України.

Працює в шелтері група волонтерів. Ми позмінно готуємо їжу. Ще на початку ми зрозуміли, що не зможемо своїми зусиллями забезпечити їжею багато людей, тож перемістили фокус на якість — перш за все, щоб це була смачна їжа. Так народилася ініціатива Кухня. На кухні готує близько двадцяти волонтерів, дехто з них — це ті, хто приїхали і самі живуть в шелтері.

Радванка: їжа, тепло і доступ до освіти

Згодом в нас з’явилася ініціатива під назвою Радванка — відповідно до назви місцевості в Ужгороді, де проживає багато ромів. У цій ініціативі задіяні п’ятеро людей. Особисто я займаюся тим, що шукаю гроші, а також відповідаю за комунікації.

На момент появи цієї ініціативи ми вже налагодили певні мережі зі збору донатів, а також з поставок гуманітарної допомоги. Почали возити їжу на Радванку. Друзі туди поїхали, запакувавши різні продукти в машину, стали знайомитися з людьми. Завели знайомства з двома прихистками, які були організовані самими ромами, в першу чергу, для ромів, які тікали з окупованих територій і небезпечних зон. Але зараз там живуть не лише роми. Ми мали зв’язки з міжнародними колективами, які були готові збирати для них гроші. Тож вирішили допомагати саме цій спільноті.

Активісти розвозять гуманітарну допомогу мешканцям Радванки (Фото: Фото надане героїнею матеріалу)
Активісти розвозять гуманітарну допомогу мешканцям Радванки / Фото: Фото надане героїнею матеріалу

Зараз це — великі прихистки, куди ми наразі постачаємо гуманітарну допомогу. Самі ж там ніякою організацією не займаємося, бо люди дуже добре роблять це власними силами. Ромська спільнота дуже добре солідаризується — вони допомагають одне одному. Ми ж шукаємо фінансування і направляємо його в залежності від потреб.

Цей процес — швидкозмінний. Спочатку була потрібна переважно їжа, тепер — дрова. В наших планах — допомагати ромській спільноті зі школою. Зокрема ми займаємося пошуками техніки, як-от комп’ютери. Нам вдається зібрати гроші на те, щоб двічі на місяць, іноді частіше, привозити їжу та іншу гуманітарку людям. Але в планах ще багато всього, в тому числі, й правозахисна діяльність.

Ксенофобія, расизм і гендерна нерівність

Через війну погано всім. Але і без війни в Україні були більш привілейовані й менш привілейовані групи.

Багато ромів з тих, хто переселилися в Ужгород, наприклад, з Харкова, мали там роботу. Але після переїзду знайти нову на місці вони вже не можуть. Дуже часто ромам відмовляють у працевлаштуванні й не беруть на роботу через ксенофобію. Їм можуть відмовляти в наданні притулку. А в Європі їх вважають «не справжніми» українцями.

З війною соціальні проблеми нерівності, які існували в українському суспільстві, лише поглибилися. Те ж саме, власне, і з ксенофобією, і з гендерною нерівністю. Якщо говорити про ромських жінок, в їхньому досвіді поєднано всі проблеми нашого суспільства. Це бідність, недоступність ринку праці, вимушене переселення, гендерна нерівність, расизм і ксенофобія.

Робити вигляд, що в ромській спільноті немає проблеми з гендерною рівністю, було би доволі наївно. Але ці проблеми спільні та для для всієї країни, і я маю велике сподівання, що після перемоги подібні питання будуть озвучуватись голосніше.

Зараз ми бачимо підйом феміністичних жіночих рухів та ініціатив. Бачимо, як жінки захищають нашу країну на рівні з чоловіками. І я сподіваюсь, що ці процеси будуть відбуватися на всіх рівнях.

Олександра Коряк, ромська активістка та правозахисниця, співзасновниця ГО Невидима

Організацію створили за день до великої війни

Ідея створення ГО Невидима належить моїй колежанці Ганні Рожковій, з якою ми познайомилися кілька років тому. Вона запропонувала мені стати співзасновницею організації. Ми закінчили всі реєстраційні процеси перед початком повномасштабної війни — 23 лютого оголосили про створення організації. Коли думали про назву, розмірковували так: ми багато над чим працюємо, але все-таки є теми, які й досі залишаються без уваги. Тож назва утворилася від кредо: «Щоб все невидиме стало видимим».

Невидима — організація, покликана сприяти захисту прав та основних свобод для сталого розвитку громадянського суспільства в Україні. Мені хотілося, щоб вона захищала права вразливих категорій громадян, допомагала у зміцненні позиції жінки в українському суспільстві, популяризувала жіночий рух в Україні.

Олександра Коряк, ромська правозахисниця та активістка (Фото: Олександра Коряк via facebook)
Олександра Коряк, ромська правозахисниця та активістка / Фото: Олександра Коряк via facebook

Я сама родом з міста Бахмут Донецької області. Частина моєї родини на початку війни була там. Ще одна частина жила в Харкові. Я відразу виїхала в Угорщину, та всі мої рідні залишалися в Україні. Було дуже турбулентно, та взяти себе в руки допомогла робота. Її було багато: гуманітарна допомога, евакуація людей, моніторинг порушення прав та інше.

На той момент у команді нас було четверо. Поки всі ми перебували в небезпеці, думати не могли про початок роботи — лише про те, як себе захистити. Трохи згодом вдалося залучити кошти — так почали надавати гуманітарну допомогу. Цільова аудиторія — ромська спільнота Київщини та Донеччини. Їм допомагали продуктовими наборами, також купували генератори, фільтри для води та інше.

«Відчуття небезпеки не можна ділити на національності»

Потреби українських ромських жінок не відрізняються від потреб будь-яких інших жінок, але, звісно, війна внесла свої корективи. Ми бачимо, що у багатьох ці потреби зараз базові: продукти харчування, питна вода, гігієнічні засоби, одяг. Також це, насамперед, потреба у безпеці. Жоден українець чи українка не почуває себе зараз у безпеці. Ці відчуття не можна ділити на національності.

Війна поглибила проблеми, які й до цього існували у суспільстві: бідність, соціальне забезпечення громадян. Це погіршення торкнулося і представників ромської спільноти. До прикладу, наразі існує велика потреба у гідному та недискримінаційному доступі до ринку праці, медицини й освіти.

На початку повномасштабного вторгнення Державна прикордонна служба пропускала всіх навіть без документів. Проте потім у особи, яка виїжджає за кордон, при собі мав бути хоча б внутрішній паспорт. Роми ж — та категорія людей, в яких документів може не бути взагалі. За різними оцінками, до початку повномасштабної війни їх не мали близько 4−6% ромів, які проживають на території України.

Для них відсутність документів позначилася не лише на перетині кордону, але й в новій країні: не можна зареєструватися, отримати статус ВПО, гуманітарну допомогу. На жаль, на початку війни було практично неможливо відновити або ж зробити нові документи — міграційна служба працювала дуже обмежено.

«Несправжні біженці»

Невідомо, скільки саме ромів покинули Україну, адже немає точних цифр про те, скільки їх проживає в країні взагалі. За різними оцінками, виїхати могло близько 70 тис ромів. Багато ромських сімей покидали територію України в повному складі, адже в їхніх родинах зазвичай три і більше дитини. Це є законною підставою для чоловіка, щоб перетнути кордон.

Найбільше ромів виїхали до Польщі — за різними оцінками, їх там близько 30 тис. Чимало з них опинилися у Молдові, Угорщині, Німеччині та Чехії. А ось поїхати у більш віддалені європейські країни, як-от Фінляндія, або на інший континент, в Канаду чи США, бажаючих було небагато. Це зумовлено тим, що роми не хотіли втрачати свої сімейні зв‘язки, їдучи так далеко.

Олександра Коряк, Анжеліка Бєлова та Ольга Веснянка під час заходу в французькому Страсбурзі (Фото: Олександра Коряк via facebook)
Олександра Коряк, Анжеліка Бєлова та Ольга Веснянка під час заходу в французькому Страсбурзі / Фото: Олександра Коряк via facebook

З початком повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що з додержанням прав людини буде складно. У березні ми з колежанкою Анжелікою Бєловою доєдналися до Європейського центру прав ромів як координаторки в країнах, які межують з Україною. Активно почали збирати дані про порушення прав ромів у приймаючих країнах.

Нам відомі випадки, коли держава не хотіла приймати ромів та навіть організовувала спеціальний транспорт для перевезення їх в інші країни. Великі міжнародні гуманітарні організації надають гуманітарну допомогу всім. Та ми зустрічали випадки, коли представники ромської спільноти були дискриміновані при її отриманні — їх навіть називали «несправжніми біженцями». Це тільки маленька частина інформації, яку вдалося зібрати.

Хороше ставлення — це здивування

У червні ми проводили оцінку угорських шелтерів, у яких проживають ромські жінки. Опитані нами ромні розповіли, що часто стикаються з бар‘єрами та упередженнями. Вони зазначили: навіть при перетині кордону відчували нерівне ставлення до себе. Було зібрано багато свідчень про нерівне ставлення до ромів у країнах ЄС, також у Молдові. Були випадки сегрегації від основної маси, де умови проживання у ромів були гірші за інших.

Жінки також розповіли про такі проблеми як доступ до ринку праці. Це клубок, який поєднує різні проблеми: гоніння ромів, сегрегація в навчальних закладах. Бідність часто перешкоджає та не дає змоги дітям відвідувати навчальні заклади, ранні шлюби заважають дівчатам закінчувати школу. Звідси і неналежний рівень освіти, який потім не дає шансу знайти кваліфіковану роботу.

Важко сказати, що до українських ромів почали ставитися краще. Проте ромські жінки розповідали і прохороші речі. Деякі з них зазначали, що їм зустрічалися добрі люди. Загалом для ромів це велике здивування — вони не звикли, що люди можуть бути добрими до них.

Слово — це зброя

У ромських правозахисників та активістів не завжди велика репрезентативність на заходах високого рівня. Тож коли в мене була нагода представляти Україну в міжнародних форматах, я погоджувалася. Один із таких — Регіональний форум ООН з прав меншин у Відні, Австрія, у травні цього року. Там мала приватні розмови: з Верховним комісаром ОБСЄ з прав національних меншин, а також — зі спеціальним доповідачем ООН з питань меншин. У французському Страсбурзі була на заході Ради Європи. Там приділяли багато уваги становищу українських ромів, які потерпають від війни.

Як казав Максим Рильський: «Слово — це зброя». Зараз всі українці мають розповідати світові про злочини, які коїть росія. Це стосується не тільки заходів вищого рівня, але й простих розмов з іноземцями. Ми знаємо, за що боремося, і міжнародна спільнота це розуміє. Саме тому в українців — тотальна підтримка.

Треба пам’ятати, що чимало ромів сьогодні захищають нашу країну на фронті. Ми повинні бути вдячними їм за це. Сподіваюся, по закінченню війни суспільство зрозуміє, що українські роми — невід'ємна частина нашої країни. І вони потребують поваги та дотримання прав, як і будь-які інші люди.

.
Фото: .
Показати ще новини
Радіо НВ
X