«У нас народжуються нові герої». Дмитро Лінартович — про бої у Соледарі та «чмобіків» в інтерв'ю, яке дав за кілька днів до поранення
Дмитро Лінартович дав інтерв'ю Радіо NV (Фото:@Дмитро Лінартович/Facebook)
Український актор, а зараз розвідник 46-го ОДШБ отримав у вівторок, 10 січня, важке поранення у боях за Соледар. За кілька днів до поранення він дав велике інтерв'ю Радіо NV.
Український глядач добре знає актора театру, кіно і дубляжу, викладача кафедри телекіномистецтва Національного університету ім. Тараса Шевченка, барда Дмитра Лінартовича за такими художніми картинами, як ТойЩоПройшовКрізьВогонь і Толока режисера Михайла Іллєнка, а також новим фільмом про події на Донбасі Обмін. Крім того, його голос добре знайомий, особливо завдяки популярним супергеройським фільмам, зокрема голосом Лінартовича говорить Капітан Америка.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Дмитро Лінартович взяв до рук зброю. В останні кілька місяців він у складі свого батальйону перебував у найгарячіших точках фронту — на Сході: у Бахмуті та Соледарі.
«Страх є у всіх. Він як внутрішній хробачок. Тільки він починає народжуватись, перед тим, як він починає рухатись, я припиняю це в собі (це вольові якості) і одразу дію. Тому що я не звик грати в чуттєвість. Я звик одразу щось робити. І це потім входить в звичку. Безумовно, що страх є. Тому що всі ми живі люди», — відповів актор на запитання, чи не страшно йому перебувати на лінії вогню.
В інтерв'ю Радіо NV Дмитро Лінартович розповів про ситуацію у Соледарі, та пояснив дії та мотивацію російських військових, які тисячами гинуть в українській землі, та відповів на запитання, що дізнався про ЗСУ, ставши до лав. На жаль, через кілька днів після цього інтерв'ю Дмитро Лінартович отримав у боях за Соледар важку контузію та осколкове порання. Зараз він перебуває на лікуванні. Бажаємо, Дмитрові якнайшвидшого одужання і відновлення.
— Як ви можете охарактеризувати ситуацію під Соледаром?
— Точаться неймовірні бої. Збройні сили України докладають максимум зусиль, щоб утримати позиції. Тут постійно відбувається імпровізована форма. Через кожні 10−15 хвилин міняється все, швидко приймаються рішення.
— Що ми можемо побачити з боку окупантів? Хто там проти нас діє?
— Тут різні є. Тут прості необкатані молоді мобілізовані. Тут є в’язні, яких запускають на те, щоб вони відпрацювали. А коли вони не хочуть йти, то по них просто стріляють, щоб вони йшли вперед. А вони просто не витримують. І у них відступників дуже багато, бо вони не на своїй богом даній землі, і тому у них немає мотивів. І тому вони беруть ординською манерою, себто це кількістю. Так само у них є досвідчені військові. Але здебільшого вони посилають дуже багато людей без досвіду. І я взагалі не розумію, як московицький материнський комітет досі не б'є в дзвони, бо їхніх хлопчиків, просто одягнувши у форму, пускають воювати і вони тут просто лягають ні за цапову душу.
— Чого, на вашу думку, цивільні українці не розуміють щодо тієї ділянки фронту, на якій ви перебуваєте?
— Роботи тут дуже багато. Війна не скінчиться завтра чи післязавтра. Тому що дуже багато роботи з подавлення ворога, із зачищання і саме головне з контрнаступів. Для цього нам потрібно дуже тривалий час для перегруповування.
І я хочу, щоб українці розуміли, що ми несемо дуже великі втрати, на жаль. Світла пам’ять і низький уклін побратимам, поплічникам і взагалі Збройним силам України.
Ще точаться бої, тому про перемогу ще рано говорити. Мотиви є, бажання є, але нам треба ще трошки докласти сил і є ще така річ, яку я сам для себе вивів: отримавши свободу, ми маємо до кінця свого життя боротися за неї.
— Як ви пояснюєте мотивацію росіян? Чи це справді люди, які дуже багато дивилися телебачення?
— Безумовно, їх імперія чіпувала. Але, повірте мені, більший відсоток просто не хоче йти через страх, але їх женуть примусово. Особливо збирають контингент той, яким можна керувати: чи то в’язень, чи то людина без самостійного мислення, а в них багато таких, які не мають самостійного мислення, тому що цей імперіалістичний чіп вшитий глибоко, як тавро: їх заганяють у примусовій формі, називаючи це обов’язком.
Призовникам імперія говорить, що, якщо ти не підеш, будеш мати кримінальну відповідальність, а криміналу говорить, що у них є шанс, кровушкою змити свій злочин і йому термін зменшать, або, якщо не підеш, то ми тобі термін ув’язнення збільшимо. Є дуже багато важелів впливу імперії, які тиснуть, і люди там, як маріонетки, позбавлені власного права голосу — система так запущена, і ми зараз боремося не з однією людиною, а з цілою системою.
А ми на своїй землі. І народ вже навчився добре воювати. І мені подобається, що містяни вже не говорять: хай прийде чужий дядя, аби в нас було світло і шматок хліба. Ні, всі налаштовані до кінця стояти. До речі, дуже багато на Донецькому напрямку зустрічаю молодих хлопців, які стоять вздовж дороги з плакатами Чай для ЗСУ безкоштовно. Є люди, які вивішують жовто-блакитний прапор і не бояться, а зупинки обписують фразами Слава Україні.
Повертається нарешті мова в армію, що дуже важливо. Тепер же у військовослужбовців і в адреналінових ситуаціях виривається українське слово, це наша українська прошивка народжується тут в боях. Духовно і морально вже ми потихеньку як нація зростаємо, а тепер залишається нам терпіння і не відступатися назад.
— Що ви зрозуміли про ЗСУ і ваших побратимів, захищаючи Україну зі зброєю в руках?
— У нас народжуються нові герої. І вони сильніші тим, що вони реальні. Це вже сучасна українсько-російська війна, в якій ти виборюєш правду, свободу, де ти б'єшся за своє, за українське, свою землю, свою традицію, мову, культуру. І буде в нас безумовно повоєнна тематична ціла плеяда митців, культурних діячів, повоєнна естетика, де про цих героїв будуть говорити, щоб для нащадків було підґрунтя.
