Діти війни. Як молоді люди з ОРДЛО попри бюрократію намагаються отримати український паспорт

16 вересня, 08:36
Через окупацію на момент досягнення 16-річного віку молоді українки та укранці з ОРДЛО не змогли отримати свої перші українські паспорти, і були змушені оформлювати паспорт росії або ж самопроголошених республік (Фото:Колаж НВ)

Через окупацію на момент досягнення 16-річного віку молоді українки та укранці з ОРДЛО не змогли отримати свої перші українські паспорти, і були змушені оформлювати паспорт росії або ж самопроголошених республік (Фото:Колаж НВ)

Молоді люди з тимчасово окупованих територій Донеччини і Луганщини намагаються отримати свій перший український паспорт і мріють пов’язати своє майбутнє з Україною. Натомість стикаються з бюрократичними перепонами.

31 серпня 2022 року на сайті Офіційного інтернет-представництва президента України з’явилася петиція із закликом спростити процедуру отримання першого паспорта для молоді з окупованих територій Донеччини і Луганщини.

Відео дня

Ініціатори петиції — хлопці й дівчата з тимчасово окупованих ОРДЛО, які на момент початку війни на Донбасі в 2014 році були дітьми. Через окупацію на момент досягнення 16-річного віку вони не змогли отримати свої перші українські паспорти, і були змушені оформлювати паспорт росії або ж так званих ДНР і ЛНР. Після досягнення повноліття ці молоді люди зараз бажають пов’язати своє життя з Україною й отримати український паспорт, але стикаються з низкою бюрократичних перепон.

В інтерв'ю НВ ініціатори петиції розповідають, які саме складнощі виникають на цьому шляху, та пояснюють, як петиція допоможе їм пришвидшити процес набуття українського громадянства.

Анастасія, 18 років

Коли почалася війна на Донбасі, мені було вісім років. Я родом з Донецька — жила в цьому місті у 2014-му, живу тут і зараз. Так само і всі мої родичі.

Я планую жити в Україні, бо це — моя Батьківщина. Проблема лише одна: після досягнення вісімнадцятирічного віку [для отримання українського паспорта] необхідно підтверджувати свою особистість. Відповідно до чинного українського законодавства, це можна зробити двома способами: або привезти з собою як свідків третіх осіб, як-от родичів або сусідів, або пред’явити український документ з фотографією, за якою можна ідентифікувати особу.

Співрозмовники НВ кажуть, що представники проросійської
Співрозмовники НВ кажуть, що представники проросійської "влади" на тимчасово окупованих територіях Донбасу змушують місцевих мешканців отримувати також і російські паспорти / Фото: kaninstudio / Depositphotos

В нинішніх умовах не всі мають змогу залучити до такої процедури інших людей. Зокрема й через те, що багато хто і досі проживає на тимчасово окупованих територіях. Наприклад, у мене немає родичів, які були б згодні зі мною поїхати на підконтрольні Україні території. Були друзі, але зараз вони виїхали до Європи.

Українських документів з фотографією, які би підтвердили мою особу, так само нема. З документів, які були видані Україною, я маю тільки свідоцтво про народження. Фотографії там немає.

Було б чудово, якби на підконтрольних Україні територіях приймали документи з тимчасових окупованих регіонів. У мене є громадянство так званої ДНР, а також — російське. Отримати російський паспорт нас змушували: наприклад, під загрозою відрахування з технікуму, або ж просто лякали.

Крістіна Полозкова, 23 роки

Я народилася у місті Зугрес Донецької області. Там же перебувала і в 2014 році, коли почалася війна на Донбасі. Зараз перебуваю у Литовській Республіці. Сюди приїхала 14 червня 2022 року — добиралася через росію та Латвію.

Зараз у мене є такі українські документи: свідоцтво про народження, індивідуальний податковий номер, свідоцтво про загальну освіту та деякі документи про житло і навчання. Також є паспорт, виданий званою ДНР — його я отримала у 2016 році, адже жити, працювати та навчатися зовсім без паспорта не могла.

За два тижні до повномасштабного вторгнення я отримала і російський паспорт — мені довелося це зробити, адже без нього я не змогла б виїхати з «ДНР» і потрапити до Литви. Попри те, що я маю російський паспорт, вважаю себе українкою за громадянством. Усі мої родичі залишились на окупованій території Донецької області. Деякі мешкають у росії, але з ними я не підтримую жодних контактів.

Я дуже хочу повернутися до України, адже мій дім — саме там. Сподіваюся, що Україну буде дуже скоро деокуповано і я зможу повернутися додому. Звичайно, [до 2014 року, коли почалася війна на Донбасі] я була дитиною та мало що пам’ятаю. Але саме дитинство можу назвати кращою годиною життя, бо тоді не було війни, у школі ми вивчали рідну мову і були якісь плани на майбутнє.

Головною мотивацією повернутися для мене є допомога у відновленні країни після нашої перемоги. Не знаю, чим саме я зможу допомогти, але я дуже хочу зробити свій внесок.

Головна проблема в отриманні українського паспорта для таких як я зараз — відсутність можливості залучити батьків чи сусідів як свідків. Мої рідні бояться покидати окуповану територію — все ж таки вісім років «зомбування» зробили своє. Також це дуже дорого: дорога, житло, харчування — може здатися, що це — дрібниці, але з заробітною платою у 15 тис. рублів неможливо прожити у так званій ДНР, не кажучи вже про те, щоб їхати через півсвіту. На жаль, зараз безпечним є шлях тільки через Євросоюз.

Паспорти так званих ДНР та ЛНР, як і російські паспорти, мешканці ОРДЛО вимушені оформлювати, аби мати змогу виїхати з окупованих територій та дістатися до інших країн, наприклад, через територію росії (Фото: IvanSemenovich /Depositphotos)
Паспорти так званих ДНР та ЛНР, як і російські паспорти, мешканці ОРДЛО вимушені оформлювати, аби мати змогу виїхати з окупованих територій та дістатися до інших країн, наприклад, через територію росії / Фото: IvanSemenovich /Depositphotos

Цікаво, що в липні 2022-го на підставі свідоцтва про народження я отримала посвідку на проживання у Литві. Все було просто: прийшла до міграційної служби, надала їм свідоцтво про народження, мене зареєстрували і через місяць посвідка на проживання була у мене на руках. В Україні ж пред’явлення лише самого свідоцтва про народження недостатньо для того, аби отримати український паспорт. Моя рідна країна вимагає від мене довести, що я — дійсно українка.

Я неодноразово надсилала листи до міграційної служби України з поясненнями своєї ситуації. Але завжди отримувала відмови у відповідь. Перед від'їздом до Литви я писала до Консульства України в Латвії з проханням допомогти покинути росію та отримати хоч якийсь документ — також відмова, навіть байдуже ставлення.

На мою думку, полегшити отримання паспорта можна, додавши до вимог присутність свідків чи батьків у режимі онлайн з можливістю відправити скани документів, а також перелік питань, які допоможуть підтвердити особу. Також можна було б розширити список свідків: до прикладу, додати шкільних вчителів, які також можуть підтвердити особу запитувача українського громадянства.

Ганна, 19 років

Я родом з Макіївки, що на Донеччині. Зараз перебуваю на окупованих територіях, але планую виїжджати до Євросоюзу. Мої родичі — у Макіївці.

У 2019 році, коли мені виповнилося 16, там, в ОРДЛО я отримала свій перший паспорт. Без нього неможливо було закінчити школу на окупованих територіях, записатися на екзамени, та вступити до вищого навчального закладу. Через рік, у 2020-му, отримала також російський паспорт.

Крім цього, я маю також українські документи: ідентифікаційний номер, свідоцтво про народження. В мене є свідоцтво про шлюб батьків, копія форми А.

Неможливість оформити перший український паспорт без присутності батьків — це проблема багатьох. Зараз ми — повнолітні, в умовах війни привезти свідків для здійснення процедури дуже важко.

Своє майбутнє я бачу у вільній країні, громадянкою якої є насправді — в Україні. В майбутньому хочу повернутися до України, бо прагну щасливого життя вдома, з можливістю працювати, подорожувати, жити.

Марина, 19 років

Я родом з Донецька. У 2014 році разом з батьками залишилася під окупацією. Батьки не хотіли покидати окуповану територію з різних причин. Одна з них — дуже тяжко починати «нове життя» в іншому місті з нуля. Тож зараз моя мама — в Донецьку. Родичі — в різних містах України, а також на окупованих територіях.

Окупація навчила мене ніколи не планувати. Максимум — на два тижні вперед. Я покинула окуповане місто, але не залишилась за кордоном. Ще задовго до повномасштабного вторгнення я прагнула жити в Україні, тому вибрала для життя Львів. Приїхала сюди у червні 2022 року, одна. Зараз проживаю в гуртожитку.

Як показує практика, ядро всіх проблем — відсутність паспорту. Я не можу зробити рахунок в банку, отримати фінансову допомогу, а до цього не могла подати заявку на навчання екстерном у школі. Я не можу зробити абсолютно нічого. Неможливо зробити навіть тимчасову посвідку, що я — це я. Не розумію, чому за стільки років окупації український уряд нічого не зробив у цьому напрямку.

З українських документів маю свідоцтво про народження, індивідуальний податковий номер, свідоцтво про визнання батьківства, ще деякі документи. Але в усіх цих документах немає фотографії, яка необхідна, щоб підтвердити мою особистість. В мене був також і паспорт від так званої ДНР. Його отримала у 2019 році в так званій місцевій міграційній службі, але згодом його вилучили.

Станом на зараз я зверталася до кількох інстанцій з проханням якось допомогти мені у вирішенні питання з паспортом: в Державну міграційну службу, Національну поліцію, СБУ, також — до БФ Право на захист. Намагалася отримати і вторинну правову допомогу для внутрішньо переміщених осіб.

Те, що потрібно зараз — зміна процедури ідентифікації особи. Необхідно зробити так, щоб свідчити у міграційній службі могли не тільки сусіди або родичі, а також однокласники або однокурсники, знайомі, хлопець або дівчина, працівники соціального захисту та інші. Також свідчення мають прийматися у дистанційному форматі.

Постанова Кабміну № 302, а саме, пункт 43, визначає, що Державна міграційна служба може надсилати запити з питання встановлення особистості тільки коли є доступ до баз і архівів. Та як вони можуть зробити цей запит у випадку з Донеччиною, якщо багато населених пунктів там — і досі під окупацією? Та й процедура ідентифікації [відповідно до нинішніх норм] може тривати до двох місяців. Що робити весь цей час? Не знаю.

Михайло, 23 роки

Сам я родом з міста Макіївка, що на Донеччині. В 2014-му, коли почалася війна на Донбасі, жив у Макіївці. В серпні 2022 року виїхав з так званої ДНР, адже надалі перебувати там було небезпечно через примусову мобілізацію. Виїхати вдалося до росії, де вступив на магістратуру в місцевий виш — саме завдяки документам про вступ мене випустили з «ДНР». Усі мої близькі й досі живуть або в Макіївці, або в Донецьку.

Після закінчення війни хочу повернутися до України, а також — отримати український паспорт. Я не зміг зробити цього відразу, адже моя мама мала би поїхати зі мною в якості свідка. Та вона виховує трьох дітей одна, тож коли мені виповнилося 16, в неї не було можливості виїхати зі мною на підконтрольні Україні території для оформлення документів. Зараз вона так само не зможе виїхати, адже її [український] паспорт вже прострочився за віком.

Без присутності свідка отримати український паспорт складно та довго — я дізнавався у юристів. Не знаю, чи в моїй ситуації це можливо взагалі. Здається, цього ніхто не знає. З українських документів у мене — тільки свідоцтво про народження, яке для ідентифікації особи не підходить, так само як і шкільний атестат про закінчення 9-го класу. Маю також паспорт так званої «ДНР» та російський паспорт — без нього не зміг би вступити до вишу та покинути зону примусової мобілізації. Через наявність російського паспорта я боюся їхати до України зараз — переживаю за свою безпеку.

Єлизавета Берест, 18 років

Я родом з міста Комсомольське, Старобешівський район, Донецька область, і саме там проживала на момент початку війни в 2014-му. Зараз в Комсомольському і досі живе моя бабуся. Мама — в місті Донецьк.

16 липня 2022 року я сіла на автобус в Донецьку, і згодом опинилася в Нідерландах. Виїхати в цю країну можна було за українським свідоцтвом про народження. Паспорт так званої ДНР я отримала в 2019 році — без цього не мала би можливості вчитися, працювати і проживати на цій території.

В Нідерландах я отримала сертифікат, який підтверджує мою особистість, а також — номер BSN. З отриманням сертифікату мені допоміг консул України в Нідерландах — в цьому документі є мої фото та підпис: «Особу встановлено, громадянка України».

Своє майбутнє хочу пов’язати з Україною: бажаю отримати український паспорт і жити в країні, де я народилася. Та щоб отримати паспорт громадянина України, необхідно, аби в якості свідка при цьому був присутній один з батьків. Та на даний момент мої батьки не мають можливості виїхати з тимчасового окупованого Донецька на територію, підконтрольну Україні. Було б добре, якби замість особистої присутності можна було підтвердити мою особу через відеозв'язок з родичами.

Молоді люди сподіваються врешті отримати українські паспорти та хочуть пов'язати свої життя з Україною в майбутньому (Фото: Fire-fly / Depositphotos)
Молоді люди сподіваються врешті отримати українські паспорти та хочуть пов'язати свої життя з Україною в майбутньому / Фото: Fire-fly / Depositphotos

Вероніка Крусак, 22 роки

Я народилася у місті Луганськ, Україна, і все життя жила там. Мої батьки і рідні проживають в Луганську й досі.

Після початку війни у 2014 році тривалий час страждала від тривожних атак, нервових зривів та депресії, мала схильність до самоушкоджень, і не позбулася цього досі. Вісім років я жила у пригніченому стані без мотивації до життя, але зі щоденними думками про самогубство і з мерзотною апатією.

Я не підтримую війну, окупацію і путінський режим росії, лукашенківський режим в Білорусі, виступаю проти будь-якого обмеження прав людей, тварин. Мене завжди цікавила уся несправедливість миру, тож життя в Луганську стало ще більш неможливим. Пам’ятаю свої думки і відчуття, коли ходила по луганським вулицям, на яких були російські прапори. Кожен день знаходитись там було все гірше і гірше. А це — складно, бо Луганськ — мій рідний край.

У червні 2022 року я випадково дізналася, що з гуманітарних міркувань Євросоюз пускає українських громадян навіть з одним тільки українським свідоцтвом про народження, тому, не думаючи, швидко зібрала речі й поїхала до Польщі.

Зараз я — у Варшаві. Планувала одразу поїхати зробити паспорт на підконтрольні Україні території, проте в мене немає свідків для цієї процедури, а також немає де жити в той час, поки триватиме процес оформлення документів.

Я — фрілансерка, та мені не буде як отримувати зарплату, адже я не можу відкрити банківський рахунок [в українському банку] без довідки, що належу до ВПО. Та отримати статус ВПО, коли ти — з «ЛНР», дуже складно. Україна не приймає документи, видані невизнаними республіками.

При собі у мене є: українське свідоцтво про народження, оригінал паперового українського паспорту моєї мами — протермінований, її ІПН, українська довідка щеплень, студентський квиток університету В. Даля. Також — паспорти так званої ЛНР та росії. Відповідно до свідоцтва про народження маю українське громадянство.

Паспорт самопроголошеної ЛНР я отримала в 2016 році, коли потрібно було вступати в коледж. Російський паспорт — у 2021 році, коли шукала роботу. Мала отримувати зарплату на карту російського сбербанку. І тоді, і зараз в Луганську «державні» установи та навчальні заклади змушують отримувати російський паспорт та «снілс» через погрози звільнення.

Ми [ті, хто проживали на окупованих територіях і були дітьми на момент окупації в 2014 році], можна сказати, є дітьми війни. Ми не мали можливості отримати паспорт України на окупованій території, а виїхати [на підконтрольні території] було незбагненним на той час. Причина — це вплив пропаганди як на батьків, так і та на самих дітей, також — лінія фронту, бої, фінансовий стан та інші фактори, зокрема — й психологічного характеру.

Я планую повернутися в Україну, хочу жити і працювати в Україні, будувати свою сім'ю. Бачу своє майбутнє в країні, яка не придушуватиме мене за те, де я народилася, хто я є, де я буду повноправним членом суспільства, але, на жаль, це важко, адже я народилася в Луганську. Місто, при згадці якого ти стаєш другим сортом, де б ти не була, «навіщо ти сюди приїхала», презирливі чи співчутливі погляди. Я маю право на нормальне життя, і налаштована за це боротися.

Показати ще новини
Радіо НВ
X