Чай з Леонідом Кравчуком. Перший президент України відповідає на питання про політику і зізнається, що спить зі зброєю

27 лютого 2019, 22:10

Перший президент України відповідає на незручні питання про політику, а потім на зручні — про прогулянки з собаками і щоденні дві години у тренажерному залі, а під кінець зізнається, що спить зі зброєю і в нічних гостей готовий стріляти на ураження.

Я

кби мене заздалегідь попередили, що потрібен гарний чайний стіл, все було б інакше, — невдоволено зауважує помічниця першого президента України Леоніда Кравчука.

Відео дня

Під власне бурчання вона розкладає на величезному столі для переговорів паперові серветки з українським орнаментом і розставляє на них вафлі та печиво. Свідки її невдоволення — журналісти НВ і два фарфорові китайські мудреці під синьо-жовтим прапором, що причаїлися у кутку зали засідань громадської організації Україна — Китай.

Почесний президент організації, а в минулому президент Леонід Кравчук від обіду в ресторані відмовився і звернувся до НВ із зустрічною пропозицією — випити чаю в офісі китайсько-української дружби, розташованому на вулиці Грушевського, всього за кілька кроків від Кабміну.

— У мене багато улюблених закладів у Києві, та ж Царська охота, — пояснює Кравчук, з'являючись у дверях залу. — Але хіба це був би похід у ресторан? Це театр вийшов би, а не ресторан, а поговорити ми і тут можемо.

85-річний президент на спочинку бадьорий, засмаглий, гладенько поголений і для стороннього спостерігача за останній десяток років майже не змінився.

Першим головою України в її нинішніх кордонах досвідчений партієць, екс-комуніст, який раніше керував відділом пропаганди й агітації ЦК КПУ, а також колишній член Політбюро ЦК КПУ Кравчук став 5 грудня 1991 року. Через три дні в білоруському санаторії Біловезька пуща він підписав угоду, яка поклала кінець існуванню СРСР. Україна стала суверенною державою, а на місці СРСР виник досить формальний Союз Незалежних Держав.

Президентське правління Кравчука супроводжували всі труднощі становлення суверенної держави на руїнах радянської планової економіки, а дострокове його закінчення спровокувало серйозну економічну кризу у східних регіонах країни. На позачергових президентських виборах 1994 року Кравчук програв колишньому гендиректору Південмашу Леонідові Кучмі, який після нього й очолив країну.

Ви ж зрозумійте, білих і пухнастих у нашій політиці немає

Втім, за три роки правління Кравчук встиг дати початок кільком політичним процесам, що визначають майбутнє України і зараз, як-от: розділ Чорноморського флоту і ядерне роззброєння. А після президентства, вже як депутата, довго очолював кузню українських політичних кадрів — парламентську фракцію СДПУ(о).

Він покинув політику тільки в 2006 році, будучи в опозиції до тоді чинного президента Віктора Ющенка.

Розливаючи чай по чашках, ми говоримо про те, як живе президент на відпочинку.

— Ну, по-перше, я почесно керую одразу трьома громадськими організаціями, на громадських, звичайно, засадах, — смакуючи чай, із задоволенням розповідає Кравчук.

Без паузи він повідомляє, що до свого 85-річчя встиг видати одразу дві книги, одну політичну, а другу — філософсько-ліричну. Про останню він помітно готовий говорити довго і детально.

— І все ж повернімося до звичайного дня екс-президента, — поспішаю уточнити я. — Віктор Ющенко, наприклад, прокинувшись вранці качок годує. А чим ви займаєтесь?

— А у мене собаки, німецька вівчарка і знайда-дворняга, — одразу світлішає на обличчі екс-президент, — я, прокинувшись, одразу до них іду привітатися, в очі подивитися. А потім у будь-яку погоду і пори року ми з ними гуляємо на свіжому повітрі близько години.

Кравчук живе в елітному селищі Конча-Заспа за високим залізним парканом на колишній двоповерховій урядовій дачі, яку скромно називає невеликим будиночком. Його він давно викупив у держави.

Після підйому о сьомій ранку, прогулянки околицями і легкого сніданку екс-президент близько двох годин проводить у тренажерному залі. Лише після цього службовий Mercedes представницького класу привозить його на вулицю Грушевського.

— А пенсія в екс-президента України висока? — користуючись нагодою, цікавлюся я, смакуючи вельми непоганий китайський зелений чай.

— А немає у мене президентської пенсії! — несподівано болісно реагує мій співрозмовник. — Я отримую депутатську пенсію у 18 тис. грн, але це сором і ганьба, що немає президентської. Я постійно порушую це питання перед усіма президентами країни, але нинішня влада така примітивна, що всі думають, це я про гроші дбаю.

Трохи охолонувши, Кравчук пояснює, що справа не в грошах, а в справедливості.

— Прикро, що є люди, які зробили для країни сущі дрібниці, а у них пенсії - 100 або 200 тис., — знаходить він потрібний аргумент.

За хвилину він продовжує:

— Я взяв на руки цю державу, і я поки що живий, а мені не можуть призначити утримання навіть у 5 грн, — несподівано відчайдушно демпінгує Кравчук. — Скільки коштую — стільки дайте!

Розуміючи, що така рвана економіка пенсійних доходів нас до добра не доведе, я пропоную поговорити про країну.

Уйдя на покой, экс-президенты Украины Леонид Кравчук (на переднем плане) и Виктор Ющенко (на заднем) ведут общественную жизнь и с удовольствием позируют для фото (Фото: Журнал НВ)
Уйдя на покой, экс-президенты Украины Леонид Кравчук (на переднем плане) и Виктор Ющенко (на заднем) ведут общественную жизнь и с удовольствием позируют для фото / Фото: Журнал НВ
Ч

асто кажуть, що українці масово зневірились у СРСР одразу після аварії на Чорнобильській АЕС. А коли віру в радянський проект втратили ви, людина з цієї системи? — цікавлюся я у співрозмовника, якого, на думку багатьох сучасників, завжди вирізняли бездоганні політичний нюх та інтуїція.

— У 1967 році, коли я вступив до аспірантури Академії суспільних наук у ЦК КПРС і отримав доступ до закритих архівів та неопублікованих праць Володимира Леніна, — згадує Кравчук.

Тоді 33-річного партійного функціонера вразило прочитане.

— Це не людина писала, а якийсь диявол! Він писав: не соромтеся, вбивайте стільки людей, скільки потрібно, революція все виправдає. А премія за вбитих розглядалася на засіданні Раднаркому, — знову розхвилювався мій співрозмовник.

Він розповідає, що шоком для нього стали також українські архіви часів Голодомору.

— Ці два удари довели мене до висновку, що влада і держава, які вбивають свій народ, приречені. Система гнила, розхитана голодом і репресіями, а коли Горбачов дав хід гласності та можливості дізнатися правду широкому колу людей, це стало її гробовою дошкою.

— А що тоді, в 70-х роках, дозволило вам далі будувати кар'єру і жити з цим знанням? — допитуюсь я.

— По-перше, я розумів, що якщо публічно виступлю із заявою, то мене не просто звільнять, а відправлять на заслання, де вмирають мільйони людей. Ну і ось, відправили на заслання Кравчука, і що — щось змінилося б? Тому я зробив висновок, що буду боротися у середині системи.

Й одразу, немов для виправдання, мій співрозмовник додає:

— Ви запитайте у нині живих членів Народного руху, яке ставлення було у Кравчука до Руху, який тоді тільки починав відродження протесту проти радянської влади.

— Взагалі-то ви тоді хотіли їх заборонити, — нагадую я.

— Послухайте, я був чи не єдиним парламентарем між Рухом і комуністами, і так, у мене була своя еволюція, я до цього йшов. Але давайте пам'ятати, що саме мною суверенітет України було зафіксовано — заходить із козирів мій співрозмовник.

Мені відбивати нічим. Відпивши чаю, вирішую поставити примирливе питання:

— Тоді, на початку перебудови, ви вже розуміли, що процес цей може закінчитися здобуттям Україною незалежності?

— Так, розумів, — після секундної паузи з усмішкою відповідає Кравчук. — Я на той час був досить підготовленим і поінформованим, раніше ж, як зараз, у політику людей із вулиці не брали. Я розумів, до чого все йде, і коли настав час мого ходу в Біловезькій Пущі, я його зробив.

Із помітною гордістю за свій крок екс-президент каже, що горбачовська гласність звернулася до головного — пригніченої національної гідності людей, і процес цей вже неможливо було зупинити.

Відсунувши чашку, екс-президент розповідає, як в умовах радянської централізації друга за величиною в СРСР економіка України не мала повноважень збудувати жодного об'єкта, якщо його кошторис перевищував 300 тис. рублів.

— Тому за всю радянську владу ми в Києві навіть театру не змогли звести. Збудували Палац культури Україна, і то, коли перший секретар ЦК компартії Шелест прийняв це рішення, він мав серйозні непереливки в Москві, тому що перевищив повноваження.

Кравчук робить театральну паузу.

Леонид Кравчук (Фото: Журнал НВ)
Леонид Кравчук / Фото: Журнал НВ
З

а вікном гуде вулиця Грушевського, а в українсько-китайському залі засідань триває непроста розмова.

— Є така загальна теза, що в 90-х Росія намагалася розвиватися як демократія, відкрита світу, а потім щось пішло не так. Ви з цим згодні? — питаю я.

— Це помилка, — одразу відповідає Кравчук.

Він згадує свій обід у Кремлі тет-а-тет із першим президентом Росії Борисом Єльциним. Єльцин запитав українського президента, чи дійсно той вірить, що Україна піде своїм шляхом і відокремиться від Росії.

Коли настав час мого ходу в Біловезькій Пущі, я його зробив

І Кравчук, посилаючись на пункт третій Біловезьких угод про те, що кожна держава сама визначає свою зовнішню і внутрішню політику, заявив, що не тільки вірить, а й разом з Єльциним є гарантом цього документа.

— У відповідь він мені закотив довгу лекцію про спільну історію і братні народи, а потім дістав зі столу документ Стратегія зовнішньої політики Росії, де Україна чітко визначалася об'єктом стратегічних інтересів РФ, — згадує Кравчук.

Й одразу підсумовує:

— Це я вам тут розповідаю для того, щоб не було ілюзій. Ніколи не було демократичного часу в Росії.

— Знаючи все це, пройшовши через перший досвід переговорів про Чорноморський флот, ви припускали, що підписаний суверенітет України все ж був відтермінуванням, і кривавого розриву з Росією не уникнути? — цікавлюся я.

На секунду задумавшись, мій співрозмовник відсуває чашку.

— Я розумів, що причина для Росії розв'язати війну в Україні існує, але я думав, що ми все-таки зможемо Російську Федерацію переграти, — з легкою посмішкою пояснює він.

— І як? — щиро цікавлюся я, потягнувшись за вафлею.

— Ну ось, наприклад, люблять всі анекдот про мене, що я можу "між крапельок" пробігти, а я досі впевнений, що, якщо б ми ходили між крапельок, між сходом, заходом і центром країни, ми б не створили такої бази всередині України для російської агресії, — хитро мружить очі перший президент.

Влаштувавшись зручніше, він називає основні тези "міжкрапельної" політики: не тиснути українською мовою східні регіони країни і набагато раніше провести децентралізацію з максимумом економічних свобод.

— Головна ж проблема в чому — мої послідовники цим червоним директорам сходу країни не дали свободи. Їм сказали: раніше в Москву їздили домовлятися, а тепер точно так само їздіть до Києва. А потрібно було твердо тримати лінію політичну, а економічну послабити: хочете договори економічні з Росією укладати — та, будь ласка, але політично ми Україна. І крапка.

Ч

ай випито, і наостанок я пропоную поговорити про сучасну політику:

— У 2014 році ви підтримали лідера президентських перегонів Петра Порошенка, а місяць тому говорили теплі слова на адресу іншого фаворита гонки — Юлії Тимошенко. Чому ваші симпатії так змінилися?

— Послухайте, ну, почнімо з простого, — поблажливо усміхається мій співрозмовник. — Ось я іноді на ринку буваю, продукти купую, а люди мене запитують: як жити, Леоніде Макаровичу, якщо за п'ять років стало набагато гірше? Як я можу людям пояснити, що підтримую владу Порошенка? Хіба війна впливає на боротьбу з корупцією? Ні!

Завершивши цю тираду, Кравчук одразу обмовлюється, що він людина нейтральна і до всіх кандидатів у президенти ставиться однаково.

— Але Юлію Володимирівну ви публічно підтримали, — нагадую я.

— А я дивлюся на ситуацію так: що людина зробила і що вона може зробити, — з готовністю реагує Кравчук.

Тут таки він згадує колишні звершення Тимошенко — від наведення порядку в паливно-енергетичному комплексі до реприватизації Криворіжсталі. І примирливо обмовлюється:

— Ви ж зрозумійте, білих і пухнастих у нашій політиці немає.

Ми закінчуємо розмову під наполегливий стукіт у двері — за ними першого президента чекають вже нові візитери. Він тисне руку і прощається.

П'ять питань Леоніду Кравчуку:

— Ваша найдорожча покупка за останні десять років?

— Рушниця фірми Merkel.

— Поїздка, яка вразила вас найбільше?

— Я нещодавно був у Бразилії, і мене вразила статуя Христа в Ріо-де-Жанейро. Це чудо світу, яке дійсно заворожує, особливо храм під статуєю. Я був у захваті.

— На чому ви пересуваєтеся містом?

— На службовому автомобілі.

— Вчинок у вашому житті, за який вам досі соромно?

— Такі, звичайно, є, але я вам про них не розповім.

— Чого або кого ви боїтеся?

— Нічого не боюся. Я вже дуже давно сплю зі зброєю і навіть свою охорону попередив, що якщо до мене хтось захоче прийти вночі в гості, то стріляю на поразку. Я незваним гостям не радий.

Матеріал опублікований в №6 журналу НВ від 21 лютого 2019 року.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X