«Збавити темп і насолодитися життям». Як до 60-х років Андрій Богомолов змінив кілька професій і став викладати живопис для дітей

Це одна з 11 розповідей про людей-життєлюбів старшого віку, які передали в майстерню Сергія Жернова артефакти, з якими пов’язані особливі моменти їхнього життя.

Проєкт дав їм можливість по-новому поглянути на вік: кожна з переданих речей отримала не тільки нове життя, але й абсолютно новий сенс. Фляга стала підвіскою, чіп від керамічного барильця перетворився на прикрасу, простий китайський браслет з яскравими камінцями став частиною арт-об'єкта, який демонструє народження феї. Кожна з речей зажила своїм новим, другим життям, як і більшість людей, які, виходячи на пенсію, починають шукати нові сенси і нових себе.

Кожна річ говорить нам про те, що в кожній дорослій людині її накопичений життєвий досвід, її історії, пам’ять і знання можуть стати початком абсолютно нового, ще одного життя, коли раптом здається, що найцікавіше вже давно позаду. Це відбилося і в фотопроєкті, знятому фотографом Сергієм Сарахановим.

На Андрієві Богомолову — підвіс, створений із трьох виделок. Образ, який бачив Сергій Жернов під час створення прикраси, — ікона Рубльова Трійця: три Ангели за столом, у центрі — чаша жертвопринесення, і якби в Ангелів у руках були виделки, це вони б були частиною цієї прикраси. У свої 60 років Андрій встиг змінити професію архітектора, художника, викладача живопису для дітей 1−6 класів і не збирається зупинятися на досягнутому.

Фото: Сергій Сараханов

«Пам'ятаю, мені було 46 років, — розповідає Андрій, — ми приїхали до Венеції, оселилися всією групою десь під Венецією і їздили щодня на екскурсії. Був кінець вересня, дощ накрапав, погода вже зовсім осіння, похмура, і мені вся група здала гроші, щоб я купив квитки на кораблик. Я — по квитки, а всі — на кораблик, чекають мене там. І ось я стою біля каси, чекаю, коли мені квитки віддадуть, повертаюся, і раптом бачу, що кораблик з усією групою відходить. Всі гроші у них, а всі квитки — у мене. І ось я стою, дивлюся, як між нами збільшується відстань. Що робити? Я негайно кидаюся за ними. Кораблик йде по воді, а я біжу набережною, намагаюся їх наздогнати, але весь час не встигаю. І тоді я вирішую, що рвону через все місто і зустріну їх на площі Сан Марко, аж у кінці маршруту. І ось я вже біжу через все місто дрібними вуличками, пробігаю місточки, відсовую людей, вриваюся до якогось шпиталю. І найдивніше: мене ніхто не зупиняє, я біжу повз лікарів по коридорах і раптом опиняюся знову на вулиці, а переді мною якась площа і пам’ятник. Саме той пам’ятник, який я ще в університеті малював. І ось я вибіг, зупинився біля цього пам’ятника, стою і кажу собі: «Куди ти біжиш? Тобі ж їх не наздогнати!»

«Пам’ятаю, постояв на площі, віддихався, повернувся на станцію, де всіх загубив, і поїхав на наступному кораблику за ними. Найяскравіше враження. Як зараз пам’ятаю», — розповідає Андрій і сміється на всю студію, немов це сталося мить тому.

Зараз Андрію 60, два роки тому він пішов працювати в приватну школу. Викладає живопис, розмірковує про те, як гаджети увірвалися в життя дітей, як спростили їхні малюнки і як відпала необхідність тримати улюблені образи в голові. Нібито скаржиться, але насправді — ні, каже, що завдяки дітям поринув у світ комп’ютерних персонажів, знає всі популярні ігри та їх героїв.

Дайджест головних новин

Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV

Підпишись

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

«Знаєте, — продовжує Андрій, відповідаючи на запитання про свою мрію, — я ж люблю багато подорожувати. Мені для цього треба здоров’я і гроші. Мрію поїхати кудись, де можна буде нарешті працювати над картинами, нікуди не поспішаючи. Адже більшу частину життя, коли їдеш з туристичними цілями, — біжиш весь час містами, поспішаєш кудись, щоб все подивитися, все на фото зняти. А коли малюєш — вивчаєш предмет, оцінивши його. Розумієте? Фото — це спосіб зафіксувати предмет, малюнок — спосіб осягнути предмет. Цього і хочеться: сісти не поспішаючи на березі, дістати фарби і малювати. Зменшити темп і насолодитися життям«.