Не можна приховувати свою любов. Ахтем Сеітаблаєв про фільм, який сьогодні представляє Україну в Каннах

22 травня 2019, 07:43

Сьогодні, 22 травня, на Каннському кінофестивалі в конкурсній програмі Особливий погляд відбудеться прем'єра українського фільму режисера Нарімана Алієва Додому.

НВ та Mastercard, офіційний партнер Каннського кінофестивалю, відкривають світ великого кіно, знайомлять з переможцями престижного фестивалю і розповідають про закулісся світських кіноподій.

Один з головних інформаційних кіноприводів травня 2019 року — це участь у конкурсній програмі Особливий погляд Каннського кінофестивалю українського фільму Додому кримськотатарського режисера Нарімана Алієва. Одну з головних ролей у фільмі виконав актор, режисер і продюсер Ахтем Сеітаблаєв (Хайтарма, Чужа молитва, Кіборги). Додому — історія про кримського татарина Мустафу, який разом із молодшим сином Алімом везе тіло старшого сина з Києва до Криму, аби поховати на рідній землі. Назва фільму російською мовою — Домой, кримськотатарською — Evge.

Відео дня

У програмі Скажені пси на Радіо НВ Ахтем Сеітаблаєв розповів про своє відчуття фільму Додому і чому сам попросив довірити йому роль батька, про стосунки зі своїм батьком, а також про безліч своїх інформаційних приводів: історичний фільм Захар Беркут, прем'єра якого намічена на жовтень 2019 року, про роботу над фільмом за п'єсою Олега Сенцова Номери, а також пояснив, чому взявся за ще одну масштабну історичну картину — Конотопська битва.

Про любов до своєї професії

Я просто люблю свою професію. Не знаю, чи можу я ще щось робити в своєму житті. Зможу, напевно, якщо притиске. Люблю робити її добре, тому що я так відчуваю себе добре. Люблю, щоб те, що я роблю, подобалося людям — як простому глядачеві, так і кінокритикам. Я відчуваю, що якісь речі можу зробити краще як режисер, а якісь — я актор, як, наприклад, з фільмом Додому Нарімана Алієва. Адже я сам напросився на головну роль, мені пропонували іншу. Коли я прочитав сценарій, я одразу ж зателефонував Наріману і сказав, що хочу спробувати себе саме на неї, бо мені дуже сподобався сценарій.

Про фільм Додому

Додому — це історія про чоловіка, кримському татарина, який приїжджає до Києва, аби забрати свого загиблого сина і поховати його вдома, в Криму, і разом з молодшим сином, який вчиться в Києві, вони везуть тіло додому. Мрія батька — не тільки на батьківщині поховати старшого сина, а ще й повернути додому, з Києва до Криму — молодшого. У загибелі сина він безпосередньо звинувачує його дівчину — через любов до неї той виїхав з Криму. Батько не приймає дуже багатьох речей — він досить жорсткий і дуже консервативний.

Весь фільм — це більше про повернення до себе, до нормальних взаємин між батьком і синами, до простих, але дуже важливих і фундаментальних речей в житті кожної людини: до порозуміння між рідними людьми, до любові, до того, що не можна приховувати свою любов до тих людей, які є фундаментом твого життя.

Кадр з фільму Додому (Фото: @facebook Додому)
Кадр з фільму Додому / Фото: @facebook Додому

Мені сподобався сценарій, тому що він дуже багато в чому, і, на щастя, і, на жаль, нагадав мені мої стосунки з батьком. З ним я по-справжньому ось так, як син з батьком, як людина, яка розуміє, що батько в ньому бачить не тільки продовжувача роду, а друга, змужнілого чоловіка, вперше в такому контексті поговорив, коли мені виповнилося 20 років, і я вперше одружився. Хвала Всевишньому, батько живий! Ми спілкуємося, у нас дуже теплі стосунки. Сценарій мені сподобався ще тим, що він починається як дуже камерна історія традиційної кримськотатарської родини, а далі вона виростає в таку історію, яка, я переконаний, буде зрозуміла будь-якій людині в будь-якій точці світу.

Крім того фільм зачіпає питання існування кримських татар. І це теж дуже важливо! Тому що це ще одна можливість сказати про те, що ми, кримські татари, є, що зараз на нашій землі ось така ситуація.

Про стосунки з власними дітьми

Сподіваюся, що все ж мої діти вважають мене не тільки батьком, а ще й другом. Ахтема Сеітаблаєва четверо дітей: донька Назли і син Селім від першого шлюбу, а також донька Сафіє від другого шлюбу з відомим продюсером Іванною Дядюрою і син Анатолій, дитина Іванни від першого шлюбу. — Прим. Ред.) Принаймні, я намагаюся вибудовувати таким чином наші взаємини. З огляду на мою професію я приділяю їм не так багато часу, як хотілося б, тому дуже сподіваюся, що в мені все ж не так багато від того персонажа, якого я грав у фільмі Додому, бо я знаю чимало таких родин.

Про Нарімана Алієва

Я був надзвичайно вражений тим, що в свої неповні 26 років Наріман взяв таку непросту тему. Крім того був би це не я, а хтось інший в ролі Мустафи, я одразу ж представив обсяг роботи режисера з акторами, який йому належить пройти, і вже одне тільки це в мені викликало повагу.

На той час я вже стежив за творчістю Нарімана, і мені дуже подобається його перфекціонізм. Він дуже чутливий і уважний до пропозицій. Всі мої запитання до нього були зняті після першої нашої зустрічі-репетиції. Взагалі, коли я почув про те, що він хоче репетирувати це, на жаль, сьогодні не часте явище в кіно), стало ще раз зрозуміло, наскільки важлива для нього ця робота. На першій репетиції, я зрозумів, що в його роки, я б так не зміг.

Кадр з фільму Додому (Фото: @facebook Додому)
Кадр з фільму Додому / Фото: @facebook Додому

Про фільм Захар Беркут

Коли я прочитав повість Івана Франка Захар Беркут Узбекистані ми не проходили її в шкільній програмі), переглянув рази три однойменний фільм 1971 роки чудового українського режисера Леоніда Осики з блискучим зоряним складом українських акторів, я зрозумів, що хочу робити акцент не стільки на військовому протистоянні найкращої на той час армії світу — монгольського десятитисячного корпусу і п’ятисот українських «спартанців», скільки на протистоянні ідеології між Захаром Беркутом і Тугаром Вовком.

Для мене Захар Беркут практично Авраам. Його багато вчинків, внутрішня система координат, яку він озвучує, всередині якої здійснює певні вчинки, нагадали мені біблійну історію про Авраама. Він, як і Авраам, готовий був принести в жертву найцінніше — своїх синів, але синів-воїнів, яких виховував як воїнів, заради порятунку тих, за кого вони несуть відповідальність.

Новий Захар Беркут — глядацьке кіно, розраховане на найширшу глядацьку аудиторію з віковим цензом 12 плюс. У ньому буде досить багато екшену, але при цьому, я дуже сподіваюся, що ми не втратимо і сенс — ідеологічне протистояння між Тугаром Вовком і Захаром Беркутом.

Почав я з того, що запитав у Роланда Франка, онука Івана Франка (Голову Міжнародного фонду Івана Франка — партнера і історичного консультанта фільму — Прим. Ред.), з яким ми дуже щільно співпрацювали в роботі над фільмом, про те, як перекладається Тугар Вовк? Тому що, що таке Вовк, я розумію. Вовк — синонім воїна, благородна істота, не помічена в підлості. Багато народів його зображенням прикрашали герби. А що таке Тугар? Справа в тому, що в сім'ї тюркських мов, до якої відноситься кримськотатарська мова, Тугар або Туджар перекладається, як купець. Якщо це так, то тоді мені зрозуміло, як будувати цей персонаж, про що розмовляти з актором, тому що я нічого не маю проти купців, тому що свого часу вони відкрили і об'єднали світ. Отримувати гешефт від своєї роботи — це природно, бо це професія така.

Але коли ці два образи — купець, який обов’язково повинен отримати свою вигоду, і вовк поєднуються в одній особі, її внутрішньо починає розривати. Мені стало одразу зрозуміло, про що я буду говорити з акторами, і на чому буде потім базуватися конфлікт між Тугаром Вовком і Захаром Беркутом. Саме про це ми говорили з Томмі Фленаганом, який чудово виконав роль Тугара Вовка.

Про наступний фільм Конотопська битва і патріотичні фільми

Насправді я сам собі дуже часто задаю питання, чому я останні дев’ять років знімаю фільми, такої драматичної, патріотичної спрямованості, як кажуть деякі журналісти.

Насправді добре зроблена українська комедія — це теж патріотичне кіно. Бо воно ж промоутує наш смак, наш гумор, нашу неймовірну здатність іронізувати самі над собою. Я знімаю таке кіно, бо це, як мінімум, моє відчуття сьогоднішнього часу, бо я таким способом, напевно, кричу про те, що мене турбує.

Ахтем Сеітаблаєв:
Ахтем Сеітаблаєв: "У своїх кричу про те, що мене турбує". / Фото: @ zefir.ua

Конотопська битва — це історія про дуже важкий шлях знаходження спільних точок дотику між, як мінімум, трьома державами — Польсько-литовським королівством, Запорізькою Січчю і Кримським ханством з метою протистояти одному загальному ворогові.

Вісім років тому я поставив в Києві питання: «Що ви знаєте про кримських татар» і почув у відповідь: «Кримські татари — це маленькі будиночки, чебуреки, пахлава на пляжі, вони хочуть» відпиляти" Крим і взагалі побудувати там халіфат". Сьогодні, коли я питаю українців, що їм відомо про Конотопську битву, вісім з десяти зізнаються, що практично нічого не знають. Деякі плутають Конотопську битву з Конотопської відьмою.

І як би це пафосно і зухвало не звучало, я відчуваю свою відповідальність: чому б не використати інструментарій, який у мене є, і не розповісти нам самим про нас самих же, наприклад, виклавши нашу історію в жанрі політичного детектива, а саме в цьому жанрі ми хочемо зняти Конотопську битву. У фільмі ми плануємо батальні сцени, але основний акцент буде на «болоті недовіри»: змовах, інтригах, проговоренні дуже болісних відчуттів часу, які дуже багато в чому мають паралелі із сьогоднішнім днем.

Про фільм Номери за п'єсою Олега Сенцова

Перенести п'єсу Номери в кіно — це окремий виклик. Я кілька разів відмовлявся від пропозиції знімати його. Бо, по-перше, був зайнятий Захаром Беркутом. По-друге, ми з Олегом все ж працюємо на різних жанрових територіях — він знімає авторське кіно, а я — глядацьке. По-третє, я розумію, що знову підуть не дуже приємні, як у випадку з кіборгів, розмови, що мовляв «Знову цей татарин бере актуальну тему і виїжджає на ній». Тобто знімає кон’юнктуру.

А потім я подумав: «Знаєш що, хлопче. Що б ти не робив відносно до Олега Сенцова, що б ти не зробив: напишеш йому лист, десь вийдеш щось скажеш, це все одно буде нести ось такий контекст». І тоді, коли продюсер Анна Паленчук вже втретє мене попросила: «Ти ж прочитай хоча б п'єсу», я сів і прочитав, і зрозумів, що мені подобається. (Посміхається.)

П'єса Номери — це утопія, але Олегу вдалося, на мій погляд, помістити всередину цієї драматургії дуже багато питань: про боягузтво, зрадництво, гідність, сміливості, про, вибачте, згвалтуванні колективним, коли індивідуальності немає місця ні в житті, ні в любові, ні в прояві свого. Я. Вона про те, що за сірим потім приходить коричневе, про те, що дуже часто гарними намірами вимощена дорога в пекло. З одного боку, читаючи п'єсу, розумієш, що начебто нічого нового автор тобі не розповів. Що вже начебто все було сказано, проте…

Ахтем Сеітаблаєв:
Ахтем Сеітаблаєв: "Я кілька разів відмовлявся від пропозиції знімати це кіно". / Фото: @ Facebook / Mikhail Mochalov

На цю тему у нас з акторами Номерів була чудова розмова. Віктор Жданов (Знайомий за роллю Старого в Кіборгах. — прим. Ред.) Говорить: «Послухайте, не можу не запитати. Скажіть мені, будь ласка, навіщо ми це ставитемимо? Бо читаєш і відчуваєш якусь безвихідь… Навіщо?» Не встиг я відкрити рота, як інший актор чудово відповів: «Ви знаєте, ми, напевно, ставимо через процес». І я згадую Ромео і Джульєтту Шекспіра. Всі знають, чим вона закінчується, проте ось уже 400 років цю п'єсу ставлять, і 400 років люди ходять подивитися, вона, як пісня кохання… Просте запитання, через що вони померли? Через те, що полюбили один одного. Не полюбили б, були б живі. Однак, вони не побоялися полюбити. І, може бути, людина, що сидить в залі, хоча б на час перегляду, зможе сказати сам про себе: «Може, і я колись, знаючи, що мені буде загрожувати смерть, якщо я полюблю її або його, я не побоюся цього зробити». Адже мистецтво — це неправда, але це велика неправда, яка допомагає зрозуміти правду.

І мені здалося, що я знаю, про що ставити. І я, прочитавши п'єсу, поділився з Олегом своїми відчуттями від прочитання і про те, що б я знімав. І при цьому поставив умову продюсеру Ганні Паленчук, що моє прізвище повинно бути в списку як мінімум кількох прізвищ режисерів, і нехай Олег сам вибирає, хто буде ставити. І, звичайно, для мене було великим хвилюванням, коли через пару тижнів я отримав лист, де він написав: «Мій кримський брат (Ми так один одного тепер називаємо) я хочу, щоб ти знімав».

І потім весь підготовчий період до початку зйомок, і під час монтажу ми постійно з Олегом листувалися: він писав листи всім членам групи, всім керівникам департаментів. Я в першому ж листі Олегу свідомо написав: «Олеже, і ти розумієш, і я розумію, що бути співрежисерами — дуже невдячне і дуже непросте завдання, але просто хочу, щоб ти знав, мій кримський брат, що останнє слово буде завжди за тобою».

Ми дискутували практично про все. Це були дуже змістовні діалоги в листах через службу ФСВП (Федеральна служба виконання покарань Російської Федерації - прим. Ред.). Ці листи проходили цензуру, іноді вони приходили затримкою, мабуть, таким чином Олегу «перекривали повітря». Але нам навіть вдалося ще й показати Олегу весь фільм — ми передали йому розкадровку у фотографіях від початку і до кінця. Українська прем'єра фільму, напевно, буде в 2020 році. Я впевнений, що спочатку на фільм чекає фестивальна доля.

Дивіться повне інтерв'ю:

Читайте всі новини про Каннському кінофестивалі в спецтемі НВ Style

Зараз в Каннах проходить 72-й Каннський міжнародний кінофестиваль. В рамках фестивалю традиційно працює міжнародний кіноринок Marché du Film, який в цьому році святкує своє 60-річчя. Україна на кіноринку представлена Національним павільйоном. Український павільйон працює під номером 102, з традиційним слоганом #UkraineIsYourDestination.

Редактор: Юлія Найденко
Показати ще новини
Радіо НВ
X