Ті, що вражають: п'ять питань Марічці Падалко
1. Хто або що надихнув вас займатися вашою професією?
— Мій професійний шлях тісно пов’язаний із Лілією Подкопаєвою. Спершу саме вона, її перемога на Олімпійських іграх в Атланті у 1996 році, мене надихнула зацікавитися українським спортом. Згодом з’ясувалося, що ми сусідки — живемо в одному домі. Познайомилися ледве не у ліфті. Завдяки Лілії і відбулося моє знайомство з телебаченням. Одного разу до неї приїхала знімальна група. Мене запросили у якості декорації — для картинки потрібна була подруга: ми стояли на кухні і начебто готували обід. Тоді я познайомилася з працівниками оновленої редакції спортивних новин на Першому національному. Ми розговорилися. За годину вони зрозуміли, що я знаю англійську, вмію користуватися інтернетом, цікавлюся спортом, і запросили мене на телебачення.
2. Що у вашій роботі вас найбільше надихає? Що подобається найбільше?
— Гасло на редакційній стіні Робота, яку бачать усі. Для мене це дуже велика відповідальність і неймовірне натхнення. Ми не можемо працювати у півноги, на півсили, тому що нашу роботу постійно оцінюють глядачі. Це породжує високі вимоги до себе. Я не боюся викликів, коли, наприклад, потрібно працювати зміну тривалістю в 12 годин, тому що інколи важливі події в країні відбуваються щогодини.
3. Чи була можливість поїхати за кордон, і чому ви вирішили залишитися в Україні?
— Я навчалася у київській школі, яка одна з перших почала брати участь у програмах обміну. У 10-му класі я вже побувала в Польщі і в Голландії. Потім перемогла у програмі обміну студентів і на рік поїхала навчатися в Америку. Я хвилювалася, чи захочу потім повертатися, чи зможу там залишитися. Зрештою це стало одним із найцінніших моїх досвідів. Адже саме тоді я вирішила, що працювати буду в Україні. Тому мені хочеться, щоб молодь якомога більше подорожувала, порівнювала, робила висновки. Коли ти сидиш вдома, то почуваєшся знедоленим і бідкаєшся на те, як погано в Україні. Коли ти подорожуєш, то бачиш, що немає ідеальної країни, що будь-де є складнощі, і розумієш, що насправді можеш досягти всього вдома.
4. Що ви порадите молоді, яка тільки починає свій життєвий і професійний шлях?
— Дуже важливо стати професіоналом у своїй галузі та займатися тим, до чого лежить серце. Ваше серце, а не батьківське або чиєсь, хто вчить вас, як досягти успіху. Я вже кілька років викладаю у школі при каналі 1+1, куди приходять люди різного віку вивчати телевізійну справу. І на першому занятті у нас є вправа, коли учні діляться на пари, беруть інтерв’ю один в одного, а потім презентують свого напарника. 90% цих історій починаються приблизно так: Я завжди мріяв працювати на телебаченні, але мої батьки хотіли іншого. Це сумно, коли люди лише після 30-40 років життя починають здійснювати власні бажання.
5. Як ви боретесь з емоційним вигоранням?
— Спорт, фітнес, біг. Я завжди стежила за своєю формою, але останні два роки це стало моєю другою професією. Це те, що дозволяє пережити усі емоційні потрясіння, зняти стрес та дає багато енергії.
