Замість тесту на фемінізм. Інтерв'ю з психологом про сексизм і першого українського профема Ярослава Мудрого
НВ Life поговорив зі Світланою Паніною про те, яку користь ми вже отримали від фемінізму, і чи можна вважати себе частиною цього руху, якщо ти жодного разу не була на марші, а на манікюр ходиш регулярно.
30 травня — Міжнародний день фемінізму.
Світлана Паніна — сімейний психолог, гештальт-терапевтка. У неї чоловік, четверо дітей, три кішки, дві білки і вона… феміністка. Каже, що неправильна, періодична, але український фемінізм — явище складне, наша героїня цілком годиться, аби допомогти нам розібратися в ньому і в собі. Зробимо це без питань у дусі «Ваш працівник спік печиво і приніс його в офіс, щоб усіх пригостити. Ваша реакція?». Буде так: «Ви прочитали інтерв'ю зі Світланою Паніною. Подивилися відео. Ваша реакція?»
«Кумедне» слово — фемінізм
— Для мене фемінізм — це деякий природний стан сучасної жінки. Досить складно бути сучасною жінкою і водночас не бути феміністкою в певному сенсі та значенні цього слова. Для мене це не є чимось дивним.
— Була історія, яка мене дуже здивувала. Я прийшла навчатися у французьких тренерів, викладачів психотерапії та сексології. У нас чомусь сексологія дуже сильно пов’язана з такими махровими гендерними стереотипами, що я не могла дуже довго знайти для себе місце, де я могла б навчатися спокійно. Але це був серйозний курс у маститих викладачів. Я прийшла в цю групу, і пам’ятаю, що так і сказала: «Я — мати трьох дітей (на той час їх було троє, що дуже швидко виправилося), дружина і феміністка». І в групі засміялися. Ось це мене просто опустило на землю. Тобто я зрозуміла, що права взагалі-то нерівномірні, навіть серед психотерапевтів. Якщо ти феміністка, то ти не можеш бути матір'ю або ти не можеш навчатися сексології?
Фемінізм — це, як мінімум, політичний рух жінок за права жінок. Якщо говорити про те, за що боролися суфражистки 130−120 років тому, то suffrage — це про виборче право, про рівність права голосувати. А ще — це світогляд. Погляд на світ через фемоптику, тобто через призму фемінізму. Це коли ти розумієш, що дуже багато явищ і культурні стереотипи, зокрема і стереотипи про феміністок, стереотипи про жінку, засновані на серйозному пласті патріархальної культури. На культурі насильства, культурі домінування, культурі влади, сили і грошей. І коли ти починаєш дивитися на це крізь фемоптику, то можна говорити, що друге значення фемінізму — це система поглядів, філософія. І в цьому сенсі я абсолютно точно феміністка.
«Ми перестали звинувачувати жертву домашнього насильства»
— Я не хочу й не буду обговорювати міфи про феміністок, бо це фіксує нашу увагу на тому негативі, який не є правдою… Навіщо звертати увагу на те, що не є правдою? Значення має те, що фемінізм — це рух жінок за права жінок. Це певна філософія і світогляд, і до цього руху можуть долучитися будь-які жінки. Не важливо, як вони виглядають. Якщо згадувати перших феміністок, суфражисток, суфражеток — стільки зневаги було! Але оцінюють не за ось цими міфами, не за громадською думкою, а за справами.
Коли ми дивимося, куди ми рухаємося (зі скрипом, важко, долаючи безліч перешкод), то все-таки рухаємося ми до ратифікації Стамбульської конвенції, до ускладнення життя тих, хто проявляє гендерне насильство. Величезною перемогою є те, що у нас більше не жінка, яку побив чоловік і погрожує вбити, повинна хапати дітей і босоніж вибігати на вулицю, стукати до сусідів або їхати до мами. Адже жінки, які піддаються фізичному насильству, часто позбавлені і підтримки друзів, і фінансової підтримки. У них немає нічого, бо їм нема куди. І раніше говорили так: «Що ж ти не йдеш? Він тебе б'є, а ти не йдеш. Отже, тобі це подобається».
Нарешті лунає голос здорового глузду, що це нікому не може подобатись, просто у жінки немає можливості протиставити людині, яка відібрала у неї все, або у неї і не було нічого, тільки діти на руках. Це не вона повинна ховатися, як злочинниця, тікати від людини, яка залишиться в квартирі, в теплі, з усіма ресурсами. Це насильник має відчувати тиск суспільства, це йому суспільство має казати: «Ти не правий!». І закликати його до відповідальності. І це величезне досягнення. І загалом, не у всіх країнах воно є. На папері воно є, а в звичайному повсякденному житті, на жаль, досить часто сімейні насильники, аб’юзери повертаються назад і продовжують тиранити свої сім'ї. Але принаймні справа зрушила з мертвої точки, ми перестали звинувачувати жертву.
Мімоза, сексизм і культура згоди
— Фемінізм про те, щоб жінки отримували те, що вони хочуть незалежно від того, як феміністки позиціонують це свято. Феміністки святкують досягнення фемінізму. Якщо жінці хочеться отримувати квіти і подарунки в цей день — будь ласка, це її право. Потрібні мімози? Нехай будуть мімози. Як вони живуть з партнером, як вони домовляються — це їхня справа. Інше питання, що цій жінці корисно було б знати, що вона має право жити своїм життям і користуватися всіма правами нарівні з чоловіком щодня. Взагалі-то вона теж має право подарувати своєму чоловікові квіти хоч на 8 березня, хоч коли завгодно. І щоб згадували про її права не тільки 8 березня, а щодня. І щоб наша культура, пронизана насильством і сексизмом, змінювалася.
Коли ти стаєш феміністкою, тобі перестає бути смішно від приблизно половини анекдотів. І тобі перестають бути цікавими приблизно половина кінофільмів. І ти приходиш жахаєшся і сивієш приблизно від половини книжок, які ти прочитала в дитинстві і думала, що там все нормально і про любов.
Фемоптика позбавляє тебе задоволення невідання, ти перестаєш думати, що чоловіки якісь прекрасні принци, які захищають жінок, які допомагають жінкам, притримують двері, коли жінка входить. Так, він зараз притримав двері, і дверима тебе не вдарило. Але потім він вдарив тебе сам. Бо він вирішив, що ти неправильно подивилася на якогось іншого представника чоловічої статі. І ось те, як ми говоримо, дорівнює тому, як ми живемо. Якщо ми говоримо, що чоловік провчив жінку або чогось її навчив, то ми підтримуємо насильство чоловіків проти жінок.
— Культура згоди — це коли ти почув «так», уточнив: «Точно «так»? Тобто, не просто отримав згоду якусь, а й встановив, що, жінка каже це «так» у адекватному стані, бо, можливо, жінка зараз перебуває в якомусь стані, в якому вона взагалі не дуже розуміє, що відбувається. Таке теж буває. Ґвалтівники брешуть собі і брешуть оточуючим, що «вона просто ламалася». Ні. Ти не почув «так». Ти не маєш права робити нічого з людиною, яка може принести шкоду, а не користь і добро. «Може, нам ще треба підписати якийсь договір?» — відповідають люди, висміюючи культуру згоди. Коли ми висміюємо культуру згоди, ми тим самим підтримуємо культуру насильства. Це означає, що ти можеш з іншою людиною без її усвідомленої згоди робити все що завгодно. Чому? А просто тому, що ти можеш.
Перший український профем
— Нагадаю всім нашим жінкам про те, що дочки великого князя київського Ярослава Мудрого здобули прекрасну освіту, порівнянну на той момент з освітою наукової еліти. Вони знали кілька мов, вони добре розбиралися в політиці, культурі й історії того часу. І вони стали гідними політичними представницями країни. Так, вони, звичайно, залишалися в тіні свого вінценосного подружжя, але втім залишили свій слід в історії. Анна Ярославна, дружина французького короля Генріха I, відігравала найважливішу роль при дворі, бо блискуче розбиралася й у внутрішній, і у зовнішній політиці. Вона писала і розмовляла кількома мовами, а придворні та й особи королівської крові були елементарно неграмотні. І якби Ярослав Мудрий виховував своїх дочок у традиційному патріархаті, як це зараз прихильники нібито традиційних цінностей нам проповідують, то вони б теж ставили хрестик замість підпису. Шановні, не ті у вас традиції! Давайте дивитися на традиції Ярослава Мудрого і орієнтуватися на нього. Керівником великої процвітаючої країни тоді був перший профем. І ось як справжні лідери виховують своїх дочок! Анна, Єлизавета і Анастасія — це дійсно круті приклади, якщо говорити про профем-історії. Так що в Україні фемінізм зовсім точно має дуже хороші коріння.
Про право бути собою
— Мені хотілося б побажати всім дівчатам, жінкам, дівчаткам не зраджувати себе. Не зраджувати себе, як людину, як особистість, бути в гармонії і зі своїм гендером, і зі своїми мріями, що б не думало з цього приводу суспільство. Причому будь-яке суспільство. Ніхто не змушує нікого бути феміністкою. Ніхто не змушує бути вдячною феміністкам. Це зовсім не обов’язково. Але ви точно маєте право користуватися всіма завоюваннями фемінізму і вливатися в цей рух, якщо хочете. Але ніхто не образиться на вас, якщо ви не будете в нього вливатися. Фемінізм — це про те, як бути собою, як дозволяти бути собою і не відчувати водночас якусь дискримінацію. Фемінізм — це про те, що ви маєте право бути будь-якою. Ви маєте право робити макіяж, не робити макіяж, ви маєте право народжувати 10 дітей, 15, 20, або не народжувати жодної дитини. Ви маєте право займатися космічними технологіями або бути б’юті-блогером. Все це однаково прекрасно, все це однаково добре, і для вас немає жодних обмежень у цьому. Принаймні ті феміністки, які борються, вони борються саме за це.
