Чорна вишивка - не ознака жалоби та що віщує ялинка у дворі. Фахівці музею Івана Гончара про традиції та секрети предків

5 січня 2019, 08:41

Як святкували новорічні свята наші предки, яких помилок ми припускаємося, обираючи вишиванку в магазині, а також де послухати унікальні українські пісні онлайн, розповідають у Музеї Івана Гончара.

Шістдесят років тому скульптор Іван Гончар вперше показав широкому загалу свою приватну колекцію української спадщини. Сьогодні Музей Івана Гончара потребує відновлення: після потопу довелося закрити майже всі зали, деякі експонати потребують реконструкції. НВ навідалося в гості, аби дізнатися, чим живе музей сьогодні та розпитати місцевих фахівців, чи цінують сучасні українці спадок предків та давні традиції.

Відео дня

Вимушена перерва

Відомий український скульптор і художник Іван Гончар у 1959 році вперше відкрив для загального огляду свою приватну колекцію старожитностей. Так з'явився перший у тогочасній УРСР приватний хатній музей. Ікони й дерев'яні скульптури, народний одяг, металеві вироби, книги, музичні інструменти і архівні світлини Гончар збирав самостійно під час подорожей Україною.

Сьогодні Музей Івана Гончара розташований неподалік Києво-Печерської Лаври. Керує ним син фундатора Петро Гончар. Музейний фонд налічує понад 30 тис експонатів - від живопису до тканин та одягу. Проте все це не можуть побачити відвідувачі. В лютому 2018-го через прорив теплотраси музей затопило: фонди довелося рятувати. Тепер будівля чекає на капітальний ремонт, а з семи залів працює лише одна - найменш пошкоджена, де проводяться тимчасові виставки.

Петро Гончар демонструє пошкодження після затоплення та показує рівень, якого досягала вода. Фото: Наталя Кравчук

“Ми втратили експозицію, яка постійно діяла останні 13 років. Другу її частину планували виставляти на другому поверсі, але спершу потрібно було зробити капітальний ремонт будівлі. А це - мільйони, величезні гроші”, - розповідає директор Петро Гончар.

Родина Гончарів - і досі найголовніші меценати, які поповнюють музейну колекцію новими експонатами. Проте нерідко речі зі своїх приватних колекцій дарують й інші люди або цілі родини.

У листопаді пошкоджену малу залу тимчасово відкрили для презентації благодійного проекту Щирі. Свята. Кошти від продажу календаря, для якого у традиційному українському вбранні знялися Тіна Кароль, Джамала, Ніна Матвієнко, Dakh Daughters та інші знаменитості, мали передати на реконструкцію музею. Проте згодом керівництво все ж таки добилося фінансування від міської влади: наступного року з міського бюджету обіцяють виділити 2 млн грн.

Сучасні російські дослідники вважають Борисівські ікони спадком своєї культури, проте у Музеї Гончара наголошують: це не відповідає дійсності

“Оскільки в результаті на ремонт гроші дає міська влада, зібране за допомогою Щирих направимо на інші музейні проекти. В нас їх багато: реставрація, експедиційна робота, виставкові проекти”, - каже Гончар.

З ним говоримо у єдиній функціонуючій зараз залі. Сьогодні тут відкривається виставка Борисівська ікона. Експонати протягом чотирьох років збирав ієродиякон Януарій, онук засновника музею. Для цього об'їздив сотню сіл у різних куточках України.

Колись Слобода Борисівка була крупним українським іконописним центром: там виробляли більше 307 тисяч ікон на рік. Сьогодні це селище - територія Бєлгородської області в Росії. Сучасні російські дослідники вважають Борисівські ікони спадком своєї культури, проте харківський дослідник В'ячеслав Шуліка спростував це твердження та довів, що це явище української культури.

Вишита традиція

Гордість музею - зразки традиційного одягу і тканини з різних регіонів України. Це головні убори, як-от жіночі очіпки, намітки й вінки. Близько тисячі сорочок. Пояси та верхнє вбрання, таке як свити, кожухи чи юпки. Також - більше тисячі рушників, третина з яких – вишиті.

Різницю між традиційною сорочкою та вишиванкою, мода на яку дуже поширена сьогодні, пояснює старша наукова співробітниця музею Олександра Сторчай. Сорочка - основа як жіночого, так і чоловічого костюму, яка відігравала, зокрема, й роль нижньої білизни. Вишиванка ж - будь-який елемент одягу, оздоблений елементами традиційної або авторської вишивки.

Олександра Сторчай - експертка з традиційного українського вбрання. Фото: Наталя Кравчук, НВ

“Традиційні узори - виключно геометричні орнаменти, знаки та символи. Це - колективна творчість народу, яка передавалася із покоління в покоління. Звісно, дещо змінювалося чи доповнювалося, але структура орнаменту, кольорові гами завжди залишалися сталими”, - пояснює Олександра. Традиційна вишивка мала захисну функцію та була оберегом.

У кінці ХІХ століття орнаменти почали розробляти окремі люди – професійні художники. Так виникла індивідуальна творчість. Така орнаментика носила рослинний характер: букети, квіти чи гірлянди з квітів, і була популярною не лише на території України, а і Польщі, Білорусі, Росії. Рослинні орнаменти на вишиванці не є символічними, не несуть захисної функції. Це - лише декор.

Олександра називає кілька поширених стереотипів про вишиванки. Наприклад, буцімто класична українська сорочка - це виконана у червоно-чорній гамі, з зображенням троянд, гвоздик або винограду. Насправді в Україні існує близько 200 технік вишивки, переважно всі вони геометричні.

Чоловіки шили сорочки на чорній тканині, щоб у ній бути похованими і на тому світі ворогам покою не давати

Інший стереотип - що вишивка чорними нитками є ознакою жалоби.

“Чорний колір в народі символізував землю, достаток, багатство. Є окремі регіони, де на свята жінки одягали чорну хустку, чорним вишивали сорочки, було дуже популярне чорне, так зване “гадюче” намисто, пояси на вбрання так само були чорними”, - розповідає дослідниця. Чорні та темно-сині кольори були головною кольоровою гамою для Західного Поділля [сучасна Тернопільська область, Борщівський, Заліщицький райони].

Білі ж вишивки - мережки - помилково вважають прерогативою виключно Полтавського регіону, а насправді так вишивали у різних регіонах. Всього відомо близько півсотні видів і прийомів такої вишивки.

“Білу вишивку з Решетилівки на Полтавщині у 1900 році привезла на виставку до Парижу Олена Пчілка. Там до українського стенду був великий інтерес: ручна робота, неймовірно делікатне виконання”, - розказує Олександра Сторчай.

У Музеї Гончара проводяться майстер-класи з історії українського одягу. Фото: honchar.org.ua

Дослідниця також наголошує, що на кольорових тканинах в України ніколи не вишивали. Біла тканина була своєрідною святинею, мала врочистий вигляд, на білій речі було краще видно, що вона нова й чиста.

“Чоловічі вишиванки на чорній тканині з'явилися в Україні на початку ХХ ст, в часи визвольних змагань і створення Української народної республіки, у середовищі чоловіків, які жили далеко від сімей і самостійно лагодили собі одяг, служили у війську. Біла сорочка в польових умовах була не практичною. - пояснює Олександра. - В одному з інтерв'ю старого вояка УПА йшлося про те, що чоловіки шили сорочки на чорній тканині, щоб у ній бути похованими і на тому світі ворогам покою не давати. Це дуже потужний посил: вони не збиралися зупиняти боротьбу навіть після смерті”.

Олександра Сторчай на майстер-класі з історії українського одягу. Фото: honchar.org.ua

Тим, хто обирає вишиванку для себе чи для дитини, експертка Музею Гончара радить звернути увагу, де коріння вашого роду, та підбирати традиційні для того регіону орнаменти. Тоді сорочка стане справжнім оберегом.

Нематеріальні цінності

Музей Гончара збирає не лише матеріальну, а й нематеріальну спадщину. Наприклад, пісні. Спільно з Угорщиною та Францію за підримки програми “Креативна Європа” та Українського культурного фонду музей став співкуратором проекту Поліфонія, який покликаний дослідити, зберегти та презентувати живу пісенну традицію українського багатоголосся. В рамках проекту вже створено відкритий цифровий архів народної музики. Накопичену століттями спадщину представлено широкому загалу у відкритому доступі.

“Відділ нематеріальної культурної спадщини їздить українськими селами, шукає носіїв культур та записує пісні. Все це збирається і вводиться в облік”, - розповідає заступник гендиректора Музею Гончара з наукової роботи Тетяна Пошивайло.

Тетяна Пошивайло розповідає, як українці святкували зимові свята. Фото: Наталя Кравчук, НВ

Онлайн-архів пісень доступний на сайті проекту. Інтерактивна карта дозволяє вибрати пісні за регіонами, можна шукати також за жанрами чи темами. Кожен голос поліфонічних пісень записаний окремим мікрофоном. Це дозволяє розділяти їх та прослуховувати окремо або комбінувати між собою будь-яким чином за допомогою багатоканального програвача. До кожної пісні подано транскрипцію текстів мовою оригіналу, а також транслітеровану латинкою версію. Триває переклад пісень угорською та англійською мовами.

Нематеріальна спадщина - це також святкова обрядовість. Протягом століть українцям нав’язували чужі новорічні традиції. Так, у 1699 році російський цар Петро І переніс святкування Нового року на 1 січня та запровадив моду на ялинки як невід'ємний новорічний атрибут.

“Він розпорядився, щоб новорічні дерева з'явилися в кожній родині. У тих, хто не міг дозволити собі ціле дерево, мали бути хоча би гілочки. Цю традицію привіз із Німеччини, вона швидко набула моди серед столичної знаті”, - розповідає пані Тетяна.

Вважалося, що у дворі не мають рости ялинки, бо господар рано помре

Пізніше влада СРСР замінила Святого Миколая власним героєм - Дідом Морозом. Ялинку як новорічний символ доповнили атрибутикою радянськості: нагорі встановлювали червону зірку, також почали проводити дитячі “ранки”.

Проте якщо зазирнути в глибину українських традицій, виявиться, що здавна ялинка була аж ніяк не святковим елементом. В деяких регіонах про ялинку говорили: “ялиця-вдовиця”.

“Саме через це у дворі не мають рости ялинки, бо господар рано помре. З соснових гілок також робили поховальні вінки. До речі, ця традиція збереглася і донині”, - зазначає пані Тетяна.

В зимовому циклі для українців були три основні свята: Різдво, свято Василя, він же старий Новий рік, та Водохреща.

“На Святвечір з першою зорею за стіл сідала вся родина. На куточки столу клали часник як захист від нечистої сили, в деяких районах навіть починали з часника: пробували його прямо в шкарлупі. До столу кликали усіх: й тих, хто подорожує, і тих, хто на війни чи ув’язнений, також і душі померлих”, - говорить пані Тетяна.

Дитячий гурт Орелі, що діє в Музеї Гончара, під час святкової коляди. Фото: honchar.org.ua

На Святвечір зазвичай колядували. Вважалося, що гість, який приходить в хату - посланець з інших світів, який перевіряє, як ви хазяйнуєте. Колядників обов’язково обдаровували, аби весь рік був щедрим.

Друге свято - Василя і Маланки [з 13 на 14 січня, в радянські часи називалося Старим Новим Роком]. На Західній Україні традиційно водили вертепи. В центральній частині встановлювали шопки [різновид вертепу, як правило, макет віфлеємської стайні в ніч, коли народився Христос].

Хлопець переодягався в Маланку, яка приходила до хати й наводила порядок: могла розставляти речі, як вважала за потрібне, зібрати віником пил, показати, що вона тут господиня. Зранку мав прийти і засіяти хлопчик або чоловік при гарному здоров'ї, його теж слід було щедро обдарувати.

“В мої студентські роки, на початку 80-х, коли все це було заборонено [радянською владою], ми збиралися таємно в художній майстерні Василя Забашти, відомого українського художника, розучували колядки й щедрівки і йшли колядувати до тих, хто знав традиції й чекав на коляду”, - згадує Пошивайло.

Зранку мав прийти і засіяти хлопчик або чоловік при гарному здоров'ї

Третє свято - Водохреща 19 січня. Вважалося, що цього дня вода стає цілющою, допомагає від нечистої сили й від хвороб. Нею вмивалися, аби бути гарними та здоровими.

На Водохрещі цикл зимових свят завершувався. Проте для київських колядувальників фінальним днем було 27 січня - День народження Івана Гончара. Тоді він жив неподалік приміщення сучасного музею. До нього приходили, аби в колядках побажати господарю здоров'я та гарного року, каже пані Тетяна.

“Він збирав не лише українські традиції та спадщину, а й гуртував навколо себе людей, які ці традиції знали та зберігали”.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X