Через сукню для нової колекції Gucci. Київську дизайнерку звинуватили у неетичному ставленні до української культури

11 липня, 19:22
Українську дизайнерку звинуватили у незаконному привласненні унікальних автентичних орнаментів української вишивки (Фото:instagram.com/vitakin_originals)

Українську дизайнерку звинуватили у незаконному привласненні унікальних автентичних орнаментів української вишивки (Фото:instagram.com/vitakin_originals)

Українську дизайнерку Віту Кін через її колекцію, розроблену для Gucci, звинуватили в культурній апропріації (привласненні). Одна з її суконь майже повністю копіює дизайн української автентичної сорочки.

На цю ситуацію звернула увагу у своєму Facebook редакторка проєкту Твоя підпільна гуманітарка Катерина Дудка.

«Ще один приклад доволі тупої культурної апропріації. Є одна дизайнерка Віта Кін, і от її бренд VITA KIN Originals запрезентував таку собі суконку з назвою Корсика. Гарна суконка, милий бохо-стиль, в кількох кольорах. Тільки от взір узятий з української сорочки з села Розтоки на Гуцульщині. На сайті продавця пише, що сукня «натхненна українським корінням авторки». Доволі абстрактно, нє? Враховуючи, що ми знаємо точне походження і місце зберігання сорочки. Суконка коштує не мало не багато — 1389 фунтів, тобто приблизно 50 000 гривень.

Відео дня

Що отримав Музей Івана Гончара за те, що дизайнерка використала з комерційною метою їхню власність? Що отримала громада села Розтоки з цього? Що, зрештою, отримала Україна? І при чому тут Корсика?

Сукня Corsica Mini Dress, створена дизайнеркою Вітою Кніт (Фото: instagram.com/vitakin_originals)
Сукня Corsica Mini Dress, створена дизайнеркою Вітою Кніт / Фото: instagram.com/vitakin_originals

Я б хотіла, щоб Vita Kin дала відповідь і понесла відповідальність, як це було раніше з іншими брендами в подібних випадках. Є народна культура, і є конкретні об'єкти культурної спадщини, в яких є авторство (прошу не читати це слово як юридичний термін) і які належать до конкретної локальної традиції, без якої б не з’явилися. І так, без якої дизайнерка б не створила цю сукню. Тому варто відділяти популяризацію від експлуатації і комерційного використання. А в цьому випадку нема навіть популяризації, бо «авторка» ніде навіть не признається, що це крадений візерунок.

Використовуючи мотиви народного мистецтва, потрібно давати щось громаді у відповідь, щоб вона могла розвиватися, користаючи зі своєї естетики та ремесел, випрацюваних і викоханих століттями. Ми повинні дбати, щоб наша спадщина мала голос, який захистить її від подібного", — написала користувачка у своєму дописі. Також вона залишила посилання на оригінальну сорочку на сайті музею Гончара.

Оригінальна сорочка із села Розтоки в Івано-Франківській області, яка зберігається в київському Музеї Івана Гончара (Фото: honchar.org.ua)
Оригінальна сорочка із села Розтоки в Івано-Франківській області, яка зберігається в київському Музеї Івана Гончара / Фото: honchar.org.ua

Сукня Corsica вартістю £1389 (майже 50 000 грн) увійшла до капсульної колекції для бренду Gucci. Речі цієї колеції доступні для продажу винятково в експериментальному концепт-сторі Vault, який спеціалізується на архівних і вінтажних речах.

У дописі на офіційній сторінці свого бренду Віта Кін звернулася до підписників російською: «ЛЮДИ! Перестаньте злитися, будь ласка. Сукня присвячена моєму другу з сентиментальної причини. Усі мої вбрання натхненні УКРАЇНСЬКОЮ КУЛЬТУРОЮ, яку я ОБОЖНЮЮ. Спробуйте дивитися на цю сукню з любов’ю. Вона така гарна».

Пізніше у Facebook проєкту Твоя підпільна гуманітарка з’явився пост, у якому пояснили, чому культурна апропріація це актуальна і важлива проблема. Вони розповіли, що увагу на ідентичність візерунків на сорочці з нової колекції та сорочки з села Розтоки Косівського району, яка зберігається у фондах музею Івана Гончара в Києві, звернула засновниця Prekrasa Studio Ольга Нарбут.

«Запозичувати взірці - це не злочин і не крамола. Проте не вказувати джерела натхнення, особливо коли вони настільки очевидні -це неетично, це прояв неповаги до українців та українок, котрі виплекали цю традицію, виткали і вишили всі ці взірці, і тих, котрі їх зберегли та показали загалу.

То в чому претензія? Закон про авторське право не захищає твори народного мистецтва, це правда. Їх можна вільно копіювати з будь-якою метою, бо вони є суспільним надбанням. Втім, на фотокопії цих творів авторське право поширюється. Отже, якщо дизайнерка використала саме фото зі сторінки музею для своєї сукні, то вона б мала нести відповідальність перед правовласниками фотокопій. З юридичного погляду це не крадіжка, доки самі автори не висунуть претензії. Проте існує етична сторона питання. Зараз, коли зростає розуміння відповідальности перед локальними спільнотами, усвідомлення унікальности їхніх ремесел і витворів, навіть враховуючи взаємні запозичення і впливи у світі, доволі грубим переступом є взяти чуже надбання і видати його за своє. Звідси й обурення ціною в 50 тисяч. Високий дизайн за свої гроші мав би пропонувати або авторські оригінальні твори, або зразкове етичне поводження з джерелами натхнення. Віта Кін не демонструє жодного…

Оригінальна сорочка із села Розтоки в Івано-Франківській області, яка зберігається в київському Музеї Івана Гончара (Фото: honchar.org.ua)
Оригінальна сорочка із села Розтоки в Івано-Франківській області, яка зберігається в київському Музеї Івана Гончара / Фото: honchar.org.ua

Проблема не в тому, що хтось щось у когось запозичує - це природний процес, який неможливо і непотрібно скасовувати. Проблема в тому, що від створення цих колекцій тим чи тим чином постраждала спільнота, в якої запозичили елементи їхнього мистецтва, а дизайнери в результаті так і не признались до копіювання й не понесли відповідальности, заробивши водночас вельми багато грошей. При цьому, коли ми говоримо про віддачу, то необов’язково в грошах. Так, в ідеальному світі якийсь відсоток з продажу речі міг би стати пожертвою на розвиток відповідного регіону, його ремесел або музеїв. Але переважко йдеться про банальну згадку.

Після Майдану відбувся сплеск цікавості до всього українського, але не було випрацюваних шляхів і правил, як із ним поводитись, тому абстракного «надихалась українським» могло цілком вистачити. Зараз ми чудово знаємо, що різниця між зразками є не лише від регіону до регіону, а й від села до села, і питання атрибуції стоїть гостро, бо через його відсутність в попередні десятиліття ми вже втратили достатньо…

Чому приклад Віти Кін — це культурна апропріація? Можливо, це не вписується у вікіпедійне визначення, проте культурною апропріацією ми називаємо явище, коли хтось із комерційною метою користається зразками народної спадщини, ніде про це не каже, видаючи ці зразки за власні авторські напрацювання, і в результаті заробляє гроші, а про оригінал і його контекст так ніхто і не дізнається, і локальні майстри залишаються без роботи і визнання, які їм могла би принести популяризація їхнього регіону відомим брендом.

Чи заборонено це законом? Ні. Але це вкрай неетично і неприпустимо.

Але ж завдяки їй всі дізналися про цю сорочку! Ні, не завдяки їй. Всі дізналися про сорочку завдяки Ользі Нарбут, яка помітила схожість візерунків. Якби не її зауваження, ця сукня пройшла би повз разом зі своїм джерелом, як і всі попередні роботи Віти Кін та подібних дизайнерок. Якби вона вказала джерело сама — от тоді це була би її заслуга.

Проте, як би вона не популяризувала Україну, варто пам’ятати, що спочатку були українські сорочки, а потім — Віта Кін, яка на їх основі й створила свої роботи. Не навпаки", — підсумували в дописі. Автори також звернули увагу, що нині існує багато прикладів серед брендів, які підтримують свою культуру — як за кордоном, так і в Україні.

Нагадаємо, раніше роботи української художниці Олесі Трофименко стали натхненням для колекції Dior Haute Couture.

Редактор: Лілія Вітюк
Показати ще новини
Радіо НВ
X