«Мерзнемо у погребі та чекаємо тата з війни». Як живуть і про що мріють діти на прифронтових територіях

Росіяни постійно обстрілюють об'єкти критичної інфраструктури, через що діти та їхні батьки майже не мають опалення в будинках. Вони змушені спати в холодних ліжках та ховатися від ракетних ударів у вогких укриттях. І дорослі, й малі зараз мріють не лише про перемогу України над російським ворогом, а й про звичайне тепло.

Щоб допомогти дітям зігрітися під час зимових холодів, благодійний фонд Клуб Добродіїв започаткував ініціативу Зігрівай. На сайті проєкту кожен охочий може придбати теплі речі для дітей із прифронтових населених пунктів Запорізької та Харківської областей. А саме — теплий спальний мішок, грілку, шапку або одразу весь комплект.

У рамках проєкту ми зібрали історії дітей, що мешкають у прифронтових селах Запорізької області, і дізналися, чому вони залишаються вдома з батьками попри холод, та про що мріють.

Сашко (4 роки)

Хлопчик живе з мамою Світланою, яка виховує його сама. Мама Сашка працює прибиральницею в дитячому садочку, а його старший брат служить в армії.

Село, де живе родина, ще влітку інтенсивно обстрілювали росіяни, але Сашко з мамою нікуди не поїхали. Вдома краще, та й робота у Світлани є.

Будинок родина опалює від печі, але багато дров на зарплату прибиральниці не придбаєш.

Аліса (7 років)

На початку повномасштабної війни мама й тато Аліси втратили роботу. Зараз перебиваються тимчасовими заробітками, щоб забезпечувати родину необхідним. Родина живе у постійній напрузі, адже влітку їхнє село потрапляло під інтенсивні обстріли ворогів, та й зараз час від часу прилітає.

Аліса з мамою і татом мешкає в гуртожитку, де немає стаціонарного опалення. Гріються від обігрівача, тільки коли є електрика, але через обстріли росіян її часто відключають. Тому батьки Аліси купили невелику буржуйку, яка швидко нагрівається, проте так само швидко стигне. Та й через постійні дощі на Запоріжжі знайти сухий хмиз у лісі майже неможливо.

Цьогоріч Аліса мала піти в перший клас, але через російське вторгнення навчання довелося відкласти до мирних часів.

Наталка (8 років), Нікіта (5 років), Віолета (7 років), Єва (3 роки)

До повномасштабної війни четверо дітей разом із батьками тіснилися у невеликій винайнятій кімнаті. Мама Вікторія працювала у сусідньому селі, а тато після 24 лютого пішов на передову.

Аби доглядати й виховувати дітей, жінка пішла з роботи та повернулася з ними до власного будинку в рідному селі. Зараз малеча охоче допомагає мамі всім, чим може.

Коли росіяни обстрілюють село, родина ховається в погребі. Сидіти в холоді під час тривог доводиться годинами.

Не сумувати Наталці, Нікіті, Віолеті та Єві допомагають цуценята, які нещодавно народилися в їхньому господарстві.

Дайджест головних новин

Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV

Підпишись

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Юля (6 років), Сашко (4 роки)

У жовтні маленька Юля разом із братиком Сашком та мамою поїхала святкувати свій день народження в Запоріжжя. Але повертатися родині було вже нікуди. Росіяни майже повністю зруйнували їхній будинок.

На щастя, сім'ю прихистили у себе добрі люди з сусіднього села.

На роботу дівчина вийти не може, бо має самотужки виховувати дітей.

Юля та Сашко завжди тримаються біля мами. Допомагають їй на кухні, а ще люблять гратися з котиками та песиками у селі.