Не приховувати правду. Як підтримати дитину, що втратила батьків — психолог

14 квітня, 22:43
Діти війни (Фото:instagram.com/alexlourie.photo)

Діти війни (Фото:instagram.com/alexlourie.photo)

Автор: Лілія Вітюк

НВ поспілкувався з психологом і розповідає, як підтримати малюків під час війни та як допомогти дитині, що втратила батьків або когось із рідних.

Війна Росії проти України — головні події 3 червня

Психологиня та гештальт-терапевтка Наталія Шпаченко надала ряд рекомендацій, як говорити з дітьми про війну та як допомогти їм пережити горе від втрати рідної людини.

Відео дня

Наталія Шпаченко

Психолог, гештальт-терапевт

Дітям у стані війни складніше, ніж дорослим. Дорослі мають сформовану картинку світосприйняття, доступ до різних джерел інформації, вони можуть пробувати впливати на ситуацію (виїхати або знайти безпечне місце). У дитини такої можливості немає і єдиним джерелом інформації для неї стають оточуючі дорослі. Тому те, як вона буде сприймати війну, залежить від того, що вона чує навколо про від батьків та близьких.

Як говорити з дітьми про війну?

Говорити про війну з дітьми ми маємо не з позиції того, що відбувається катастрофічна жахлива подія, а у контексті безпеки і того, як потрібно поводити себе у тій чи іншій ситуації. Наприклад: «Якщо ти чуєш сигнал повітряної тривоги — це означає, що потрібно сховатися у безпечне місце». І пояснити, яке місце є безпечним.

Обов’язково потрібно розповісти, що відбувається війна, але не говорити про це з точки зору власної тривоги. Дитині не можна транслювати, що «все погано, життя закінчилось». Дітям свідомого віку варто розповісти, що «війна — це конфлікт двох держав, багатьох людей між собою, тому зараз треба бути особливо обережним і дотримувати певних правил». Якщо дитина маленька, можна говорити про війну у форматі казок. До прикладу, вигадати історію про монстра, який напав на вільну країну, але люди об'єдналися і чинять йому опір.

Як підтримати дитину під час війни?

  • Найкраща підтримка для дитини — присутність поруч батьків. Також дитині потрібно пояснити, що якщо їй страшно або вона зла — це нормально. Це нормальна реакція на ненормальні події.
  • Не можна забороняти дитині виражати свої почуття або висміювати їх. Трапляється, що дитина соромиться говорити про свої переживання лише тому, що зустрічає непривітну реакцію з боку батьків, братів/сестер, оточення. Внаслідок цього дитина закривається і починає самостійно шукати шляхи виходу тривоги і страху. Фрази накшталт «Ха-ха, ти боїшся! Боягуз!» або «Хлопці не повинні боятися, хлопці не плачуть» мають зникнути з інфополя малюка.
  • Не можна приховувати власні почуття. Часто батьки, намагаючись вберегти дитину від стресу, стараються приховати власні страх, тривогу, говорять, що все добре. Але така поведінка робить тільки гірше, адже дитина підсвідомо зчитує міміку мами, і розуміє - відбувається щось страшне. Внаслідок цього дитина відреаговує свої почуття у формі агресії, гіперактивності, дитячих регресивних станів. Діти можуть регресувати по-різному: смоктати палець, бути неохайними, гіперактивними, неслухняними. Батьки мають ставитися до цього з розумінням і не агресувати у відповідь.
  • Бути чесним. Не намагайтесь приховати свою розгубленість. Краще чесно сказати: «Так, мені страшно, я тривожусь. Але я буду робити все для того, щоб ми з тобою були у безпеці і нам нічого не загрожувало».
  • Створити умови для відвертості. Головна задача дорослих — батьків, рідних, опікунів — створити поле для відкритої розмови, без засудження і з безумовним прийняттям. Якщо ж склалося так, що у відповідальних за дитину дорослих немає на це ресурсу, — варто звернутися до дитячого психолога.
  • Допомагайте виражати почуття. Якщо дитина ще маленька, можна скористатися арт-терапією — намалювати або зліпити з пластиліну страх, а потім придумати, як з ним боротися. Виразити агресію можна за допомогою псевдоагресивних ігор: попросіть дитину зобразити злість, поклацати зубами, ніби вона готується на когось напасти тощо. Зробіть це разом — покажіть приклад.
  • Дотримуйтесь графіку. Нехай день дитини буде спланований, навіть якщо він у більшості проходить у бомбосховищі. Наприклад, зранку читаємо, потім дивимося мультик, обідаємо, граємося. Якщо дітей декілька, варто підібрати для них командні види ігор.
  • Подавати приклад. Батьки мають розібратися з власною тривогою і почуттями. Дорослі мають бути для малюків опорою та прикладом, як варто обходитися страхом і тривогою.

Як повідомити дитині про смерть близької людини?

Про смерть близької людини потрібно говорити прямо. Ви повинні привести дитину у спокійне захищене місце. Далі дивлячись їй в очі проговорити: «Я маю повідомити тобі сумну новину. *Ім'я* помер. Його більше з нами фізично немає».

Далі реакція може бути абсолютно непередбачуваною. Варто зауважити, що не буває правильного чи не правильного переживання горя. У залежності від віку, реакція на новину про загибель близької людини, буде різною:

  • Діти до 5−6 років ще не мають сформованого уявлення про смерть і втрату, тому можуть сприймати це як тимчасову подію (мама/тато скоро повернеться).
  • Діти у віці 6−11 років років починають усвідомлювати, що смерть — це назавжди, і можуть вдаватися до додаткових питань та уточнень. Вони можуть реагувати гнівом та агресією, впадати у тугу та апатію.
  • Діти підліткового віку будуть намагатися дізнатися про причини та усвідомити наслідки. Як і дорослі, вони розуміють кінечність життя і починають усвідомлювати власну смертність.

Чого не можна казати дитині, яка втратила батьків або рідних

Не можна спотворювати факт смерті або подавати його якось завуальовано («Хтось близький тобі помер»):

  • по-перше, дитина буде дезорієнтована;
  • по-друге, вона буде підсвідомо відчувати нещирість і в неї може сформуватися базова недовіра до світу.

Чи може дитині знадобитися медикаментозна допомога

В залежності від реакції психіки, дитині дійсно може знадобитися прийом медикаментів, щоб впоратися з горем. Призначення будь-яких ліків для дітей варто узгоджувати з психіатром. Може бути два типи реакції:

  • гіперактивна, коли дитина збуджена, плаче, не може заспокоїтись. У таких випадках потрібно застосовувати седативні або заспокійливі засоби.
  • апатична. Якщо її симптоми не проходять тривалий час (пів року-рік), варто звернутися до дитячого психіатра, оскільки мова може йти про ускладнене горе і лікування антидепресантами.

Як допомогти дитині впоратися з горем

Проживання горя втрати триває від 6 місяців до 1,5 року. Якщо процес прийняття та формування нової опори і нового бачення світу без померлого не відбувається за цей час, то горе набуває характеру патологічного.

Я би не радила перший час відволікати дитину від оплакування. Можливо, навіть варто проявляти власні емоції у присутності: «Так, я плачу. Так, мені боляче, але проявляти свої почуття це нормально».

Щоб допомогти дитині у цей період, варто подбати про формування безпечного середовища для неї - коли всі її почуття будуть прийнятими. Наприклад, часто дитина може регресувати (смоктання пальця, енурез, неохайність) — у таких випадках варто поставитися до цього з розумінням і не сварити її. Це її спосіб пережити втрату, виразити ті почуття, які вона ще не вміє висловлювати.

Окрім того, варто попіклуватися про її оточення. Якщо дитина повертається у школу, то бажано повідомити батькам однокласників про трагедію і проінформувати їх про стан дитини.

Опорою також можуть стати релігійна прив’язаність до померлого («Хоч мами з нами вже немає, вона спостерігає за тобою і завжди поруч у твоїх думках»).

Коли після смерті близької людини мине певний час, варто допомогти дитині поступово повертатися до ритуалів її звичного життя — ходити знову до школи, спілкуватися з друзями, тобто намагатися повернути її у звичне соціальне середовище.

Нагадаємо, раніше ми розповідали про те, чому навчити дітей під час війни та розповіли про правила поведінки під час повітряної тривоги, артобстрілів та у громадському місці.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X