Поради психолога. Як говорити з дітьми про війну

30 грудня 2022, 08:20
Як говорити з дітьми про війну (Фото:depositphotos/olesiabilkei)

Як говорити з дітьми про війну (Фото:depositphotos/olesiabilkei)

Головна психологиня проєкту Gen.Camp Оксана Шльонська розказала, як правильно говорити з дитиною про війну. І чи потрібно взагалі це робити?

Сьогодні ми всі живемо у новій реальності, прокидаємося від звуків вибухів, ховаємось в укритті від ворожих ракет та проводимо будні під світлом свічок. Війна триває в Україні вже одинадцятий місяць і як би ми не старалися, адаптація до нової реальності проходить важко. Особливо чутливими у цьому питанні є діти.

Відео дня

Оксана Шльонська

кандидат психологічних наук, психолог, психотерапевт зі стажем понад 30 років, головна психологиня проекту Gen.Camp

Чи потрібен психолог дитині, яка постраждала від війни? Чи можуть з цією роллю впоратися батьки?

В психології є поняття контейнерування: коли дитина не може впоратися зі своїми емоціями, батьки допомагають їй їх пережити. Тобто батьки використовують свій емоційний ресурс як «контейнер» для емоцій дитини: заспокоюють, вислуховують і пояснюють почуття. Під час війни батьки не можуть в такому ж обсязі прийняти переживання, біль своїх малюків, бо теж переповнені болем та стражданнями.

Коли мама переживає, плаче, вона стає для дитини ненадійним об'єктом прив’язаності. Тоді дитина сама припиняє їй розповідати про свої переживання. Вона може мовчати, бо бачить біль мами і боїться її навантажувати ще й своїми переживаннями. Будь-яка прихована травма рано чи пізно проявиться. Тому роль психолога в таких випадках — перейняти на себе цей біль та переживання.

Після пережитої травмуючої події у дитини через певний час можуть проявлятися наслідки. Наприклад, надмірні хвороби. Дитина може почати хворіти, батьки будуть лікувати нежить, можуть проявлятися симптоми астми, коліт, гастрит, розлад харчової поведінки тощо — усі ці хвороби лікують в комплексі з психологом.

Насправді ж психолог потрібен не лише постраждалій дитині, а й її батькам/опікунам. Адже в період переживання дитиною травми виникає потреба в особливому відношенні до виховання, щоб не завдати дитині ще більшої шкоди.

Не варто думати, що біль мине сам, що час лікує. Звертайтеся до спеціалістів вчасно.

Чим можуть нашкодити батьки дитині, яка пережила травмуючу подію?

Зараз усі і маленькі, і дорослі виснажені подіями сьогодення. Тому часто замість того, аби вислухати та підтримати дитину, дорослі можуть використовувати рентні установки по типу: «нам всі винні», або «ти ще маленький». Таку комунікацію слід замінити словами вдячності та зробити акцент на компетентності. У нашому таборі, наприклад, за програмою ми будуємо ланцюжок подяки. Кожен день завершується подякою. Це звичний ритуал. Ми дякуємо за те, що ми їмо яєчню, яку посмажив кухар. Дякуємо тій жінці, яка виростила курку, що потім знесла те яйце. Дякуємо чоловіку, який на комбайні збирав зерно, щоб ту курку годувати і в кінці дякуємо тому, хто придумав той комбайн.

Не можна забороняти дитині проявляти почуття, говорити їй: «будь справжнім чоловіком, не плач» і т.д. Не можна примушувати дитину, типу: «радій», тоді коли їй не радісно. Це формує відчуття неповноцінності у дитини. Також не доречним є підкріплення істерики батьками та надмірне заспокоєння. Кращим рішенням у таких випадках буде просто обійняти дитину, або дати дитині просто поплакати, це теж треба.

Чи доречно застосовувати покарання до дитини, яка постраждала під час війни

Я проти покарання, бо це несправедливо по відношенню до дитини. Забрати гаджет — це несправедливо. Я раджу батькам застосовувати замість покарання, метод «санкцій». Вони справедливі і викликають у дітей менше супротиву, наприклад, з'їв чипси, які заборонені, тому тепер їси вівсяну кашу 3 дні, бо організму нанесений певний збиток, який потрібно компенсувати.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
Як підготувати дитину до можливого стресу?

Перш ніж батькам говорити з дитиною про війну, їм слід самим попрацювати зі своєю тривогою. Але говорити з дітьми про те, що в Україні відбувається треба. Говорити лише правду, але через те, що може дитина зрозуміти. Тут все залежить від віку дитини. Саме батьки мають підготувати дитину до того, що може не бути світла, але при цьому пояснити, що в нас ліхтарик і павербанк. Тобто ми говоримо про обмеження, а далі говоримо про можливий вихід із ситуації.

Також батькам слід сфокусувати увагу на компетентності: домовитись, з дитиною, що вона має бути відповідальна, наприклад, за заряд павербанку і цього ж ліхтарика.Щодо звуків сирен повітряної тривоги — слід пояснити дитині, що це не загроза, а попередження про те, що ми маємо йти в безпечне місце. Дітям важливо також пояснити навіщо ми туди йдемо, що це безпечне місце, що нас захищають військові. І в таких обставинах теж давати дитині відповідальність, наприклад, щодо води, яку беремо з собою в укриття чи той таки павербанк і т.д.

Як після пережитих подій дитина почала брехати і фантазувати…

Надмірна фантазія — одна з можливих реакцій на травмуючу подію у дитини. А ще нереальне/гіперболізоване описування подій, вигадки чи побрехеньки. У психології цей термін називається «захисне фантазування».

Дитина вдається до надмірного фантазування, коли відчуває дефіцит в чому-небудь. Придумуючи різні нереальні історії, вона компенсує свої потреби, які залишилися незадоволеними.

Наприклад, якщо дитина постійно голодує, вона може розповідати, що вдома у неї є багато смачної їжі, якщо має нестачу в іграшках, вона може хвалитися величезною їх кількістю і т.д.

Якщо дитина стала свідком травмуючої події під час якої вона втратила когось з близьких, і після цього почала часто обманювати, така поведінка пов’язана з небажанням дитини прийняти смерть.

У такому випадку дорослим слід проявити терпимість. Не можна відповідати, що це брехня чи такого не може бути. При цьому батькам чи опікунам слід бути уважними і диференціювати поведінку своєї дитини, аби надмірні фантазії не були галюцинаціями.

У нашому таборі є діти, які після втрати батьків придумували, що мама жива, розповідали іншим дітям, яка вона гарна, скільки їй років. Або дитина придумувала, що в неї є палац, машина та особистий водій. Це не брехня, а захисне фантазування.

Коли дитина придумує, що загинув насправді не тато, а інша людина, це заперечення, що пов’язане з небажанням прийняти смерть близької людини. Так фантазують і дорослі. І це теж норма. Серед учасників нашого табору була дівчинка, яка, наприклад, переписувалася з загиблим татом.

Якщо дитина фантазує, що все добре, то це нормальна реакція, це один зі способів захисту. Людям, які знаходяться в складній ситуації властиво фантазувати ландшафтні мотиви, на чому власне і виросла кататимно-імагінативна терапія.

Але якщо фантазії дитини зводяться до негативу: чує обстріл чи ракетні вибухи, коли їх немає — це вже можуть бути галюцинації. У таких випадках слід звернутися до спеціаліста.

В освітньо-психологічному таборі Gen.Camp проходять реабілітацію діти з гарячих точок України, які пережили важкий травмуючий досвід та стали свідками страшних воєнних злочинів. Наразі триває друга зміна табору. Психологи працюють за унікальною програмою, розробленою українськими спеціалістами, яка базується на засадах когнітивно-поведінкової терапії та кататимно-імагінативної психотерапії, що є визнаними психотерапевтичними методами у всьому світі.

Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо NV
X