Як пережити досвід війни. Психологи розмірковують про 10 ситуацій, з якими зараз найчастіше звертаються мами з дітьми

20 листопада, 20:37
Як допомогти собі й дитині проживати досвід війни (Фото:БФ Голоси дітей)

Як допомогти собі й дитині проживати досвід війни (Фото:БФ Голоси дітей)

Кожен з нас реагує на війну по-своєму. Сльози, страх, істерика — це все природні реакції на неприродні події. Набагато складнішими для психіки є інші прояви: заціпеніння, відстороненість, удаваний стан «я в порядку», нічого не відбувається. До чого це може призвести, як вивільнити законсервовані почуття й коли необхідна професійна підтримка — розповідають експерти фонду Голоси дітей.

Людська психіка, насамперед дитяча, дуже гнучка й має значний потенціал до відновлення. Та якщо людина не отримала вчасно психологічну допомогу, то травма війни може даватися взнаки десятиліттями. Одна з причин, з яких психічне зцілення може повною мірою не відбутися — це реакція уникнення — відсторонення від важких переживань та емоцій, що перешкоджає мозку опрацювати важкий досвід та вбудувати його в комірки пам’яті. Дослідження психологів показують, що самотність дитини поглиблює травму, натомість сталі стосунки з близьким та однолітками дуже допомагають у переживанні травми. Простіше кажучи, добрі стосунки зцілюють. Це твердження справедливе й щодо дорослих.

Відео дня

Дуже часто удаваний стан «я в порядку» переживають мами, які в умовах війни самотужки дбають про своїх дітей. Жінки повинні вирішувати безліч побутових і організаційних питань (особливо в евакуації) і водночас дбати про емоційний стан дитини. Девіз «Не розкисай!» допомагає зібратися у скрутну хвилину, але коли стає життєвим фоном, він знесилює й спустошує.

Руслана Мороз

кандидатка психологічних наук, ст. наукова співробітниця Українського НМЦ практичної психології та соціальної роботи НАПН України, психотерапевтка, співпрацює з БФ Голоси дітей

Коли ми під час стресу за всяку ціну тримаємо себе в руках, це може призвести до поступового виснаження нервової системи і як наслідок може зумовити ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), який долають зазвичай досить довго і з допомогою фахівців. Іншим станом, який може ускладнити опрацювання травматичного досвіду, є відставлене горе — стан, коли ви не дозволяєте собі оплакати втрату чи іншу травму, що призводить до дисоціації з власним тілом: йому хочеться кричати й плакати, а ви з усієї сили посміхаєтеся. Організм продукує гормони стресу — кортизол, адреналін, норадреналін — але виходу вони не знаходять, а відтак можуть призвести до психосоматичних захворювань.

Руслана Мороз

Руслана Мороз має справу з травмою війни щодня, адже вона — одна з психологів, які співпрацюють з БФ Голоси дітей. Сьогодні головна мета фонду — аби кожна дитина, яка постраждала від війни в Україні, вчасно отримала психосоціальну допомогу. Заради цього десятки психологів і волонтерів працюють у 6 локаціях по всій Україні, також можна отримати допомогу онлайн. Вся ця робота спрямована на те, щоб допомогти дітям та їхнім батькам відновити ресурс і запобігти важчим проявам травми війни.

Спеціалісти розмірковують про 10 ситуацій, з якими зараз найчастіше звертаються по допомогу, та що можна з ними зробити.

1. Вам важко говорити про свої почуття.

Діти, особливо молодшого віку, можуть просто ще не вміти диференціювати складні почуття, оформлювати їх у слова. Та й підлітки, і навіть дорослі часом стикаються з тим, що їхні переживання занадто болісні, й будь-які розмови про пережите ранять ще більше. У такому разі допоможуть методи невербальної терапії, зокрема арттерапія.

Ніколь Портер Віллкокс

психологиня, засновниця та директорка центру арттерапії Emerald Sketch, президентка Нью-Йоркської асоціації з арттерапії

Цей метод дуже простий і доступний, водночас він працює на глибинному рівні. В арттерапії людина висловлює свої почуття без слів: через малюнок, пластилінову або глиняну скульптуру, аплікацію тощо — інструменти цього методу підходять для дітей будь-якого віку, навіть якщо в них ще недостатній словниковий запас. Нема потреби проговорювати власні почуття — їх достатньо виразити. Техніки арттерапії допомагають трансформувати почуття, які застрягли в тілі, і відтак зцілитися.

коментує Ніколь Портер Віллкокс

2. Як поговорити з підлітком?

Наталія Масяк

лікарка-психіатр дитяча, психотерапевтка в Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі, співпрацює з БФ Голоси дітей

Тінейджери часто намагаються демонструвати свою дорослість та незалежність, саме тому можуть приховувати свої переживання, соромитись їх, інколи не хочуть бентежити батьків, бо вважають, що ті мають нагальніші проблеми, тому відмовляються говорити. У таких випадках краще створити умови для доброї розмови. Нехай це буде затишне місце, де ви зможете без відволікання поговорити. Для початку розмови можна використовувати, так звані, відкриті запитання «Допоможи мені зрозуміти, як ти почуваєшся?» або «Чи є якісь речі, які б ти хотів обговорити?»

Також корисним у розмові з підлітком є саморозкриття, пояснення переживань і емоцій, які зараз є у вас, або ж згадування власного підліткового віку з переживаннями та небажанням ділитися ними. Розмова — це один з найпотужніших інструментів підтримки, збереження стосунків та пошуку відповідей на складні питання. Не повчайте і не давайте готових відповідей, а терпляче, без тиску і зі словами підтримки допоможіть вашому підлітку розповісти, про те, що його непокоїть, у його власному темпі. Якщо ж вам не вдається налагодити діалог, а по поведінці ви бачите, що дитина стурбована чи засмучена, запропонуйте разом звернутися по допомогу до психолога.

Наталія Масяк

3. Вам соромно демонструвати смуток чи поганий настрій.

Особливо якщо у вашому місті не було бойових дій або ви у порівнянні з іншими біженцями влаштувалися більш-менш нормально.

Лінда Голдман

авторка книг на тему терапії травми важкої втрати у дітей. Протягом останніх 35 років працює консультанткою з питань горя, терапевткою і професоркою.

Дуже важливо легалізувати власне право на горе й болісні почуття — без порівнянь з тими, кому гірше. Часто в моїй практиці мені доводиться чути, як дорослі кажуть дітям: „Треба подолати втрату й рухатися далі“. Насправді втрату й біль потрібно прожити — це стосується і дітей, і дорослих. Важливо плакати, якщо хочеться. Розповідати свою історію стільки разів, скільки потрібно — це також зцілює, адже ми можемо впоратися з тим, про що здатні говорити. Проживання горя — то тривалий процес. Важливо дати собі й дитині можливість пройти його повністю, не соромитися власних почуттів. Ваше горе унікальне — і лише коли ви проживете його у власний унікальний спосіб, у вас з’являться сили рухатися далі.

каже Лінда Голдман

4. У дитини фізичні скарги, але за результатами медичних обстежень все в порядку.

Психоемоційні травми нерідко проявляють себе й на рівні тіла: дитина може скаржитися на біль голови або на дискомфорт у животі. Не варто казати: «Не видумуй, лікар сказав, що з тобою все в порядку», адже для дитини її біль цілком реальний.

Ніколь Портер Віллкокс

психологиня, засновниця та директорка центру арттерапії Emerald Sketch, президентка Нью-Йоркської асоціації з арттерапії

Найкращі ліки в такому разі: сказати дитині, що ви чуєте й розумієте її скарги. Нагадайте малюкові, що він пережив (або переживає досі) непрості виклики, й тому часом нездужати — то цілком нормально. А далі запропонуйте дитині вибір. Наприклад, спитайте: „Чого тобі зараз хочеться: пообійматися зі мною, пограти разом чи щоб ми спекли печиво до чаю? Що заспокоїть тебе найкраще?“ Наявність вибору — навіть у дрібницях — дуже важливий момент, адже це допомагає відновити емоційну стабільність.

Ніколь Портер Віллкокс радить діяти так

5. Змінився тип поведінки дитини. Спокійна від природи дитина раптом стала неприродно жвавою, рухливою, нервовою або навпаки: активний хлопчик став мовчазним і флегматичним. Такі емоційні гойдалки свідчать про те, що дитина має складнощі переживання стресу.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Руслана Мороз

кандидатка психологічних наук, ст. наукова співробітниця Українського НМЦ практичної психології та соціальної роботи НАПН України, психотерапевтка, співпрацює з БФ Голоси дітей

Спостерігайте за поведінкою дитини, подивіться чи вдається дитині розслабитись — добре спати, відволіктись на мультфільми. На тілесному рівні ви можете спостерігати зміни дихання — уривчасте поверхневе дихання, а також рвучкі різкі рухи, сльози начебто на рівному місці. Якщо є ці прояви і вони спостерігаються триваліший час, є підстави думати про ускладнене переживання стресу, тому за можливості зверніться до психолога.

радить Руслана Мороз

6. Дитина стала розсіяною, їй важко зосередитися на навчанні.

Лінда Голдман

авторка книг на тему терапії травми важкої втрати у дітей. Протягом останніх 35 років працює консультанткою з питань горя, терапевткою і професоркою.

Нерідко таким дітям помилково ставлять діагноз "синдром дефіциту уваги". Насправді ж гіперактивність, розсіяність, імпульсивність, нездатність сконцентруватися є поширеними симптомами стресу. Тут важливо працювати не над підвищенням уважності як такої, а над вивільненням задавлених емоцій, над проживанням досвіду горя. В пригоді стануть заняття з психологом, відвідини сеансів арттерапії, казкотерапії тощо. Все це дозволить дитині прожити горе в екологічний спосіб, а відтак проблеми з концентрацією уваги поступово вирішуватимуться автоматично.

коментує Лінда Голдман

7. Після трагічної події пройшло понад 3 місяці, але дитина все ще перебуває у пригніченому стані.

Звісно, кожне горе унікальне, та зазвичай гострі переживання тривають близько місяця, більш спокійне горювання — до 3 місяців. «Застрягання» може бути ознакою того, що горе не прожите до кінця. Лінда Голдман на своїх сеансах з дітьми, які втратили близьку людину, нерідко пропонує створити книгу пам’яті з записами спогадів та скриньку дорогоцінних моментів, у яку можна покласти фотокартки, пам’ятні речі тощо. Важливо в жодному разі не витісняти пам’ять про втрачене. Наприклад, можна написати листа дорогій людині, прикріпити його до повітряної кульки й відпустити в небо.

Руслана Мороз звертає увагу на те, що відчуття втрати й горя у дітей і дорослих може дуже відрізнятися:

Руслана Мороз

кандидатка психологічних наук, ст. наукова співробітниця Українського НМЦ практичної психології та соціальної роботи НАПН України, психотерапевтка, співпрацює з БФ Голоси дітей

Дитина може переживати втрату „дрібниці“ (за дорослими критеріями) — улюбленої іграшки, домашньої тваринки, контакту з однокласниками — так само інтенсивно, як і смерть дорогої людини. Важливо з повагою ставитися до почуттів дитини, в жодному разі не висміювати їх. Тут в пригоді стануть ті самі поради, що й у випадку смерті дорогої людини: вшановувати пам’ять, ділитися спогадами. Але водночас і вибудовувати цеглинки майбутніх прив’язаностей: налагоджувати контакти з дітьми у новому місці, можливо, завести нову домашню тваринку.

8. Дитина з психічними порушеннями.

Досвід війни травмувальний для кожної дитини. Та для малюків з психічними порушеннями стрес і відсутність регулярних занять зі спеціальними педагогами може стати справжньою трагедією: стрімко втрачаються навички, до формування яких батьки з дитиною йшли нерідко роками.

Наталія Масяк

лікарка-психіатр дитяча, психотерапевтка в Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі, співпрацює з БФ Голоси дітей

З початку війни фонд Голоси дітей допоміг сотням дітей з інвалідністю, зокрема з розладами спектру аутизм (РСА). Протидією погіршення стану є якнайшвидше відновлення звичної діяльності - занять з поведінковим терапевтом, логопедом, заняття у сенсорній кімнаті та іншими спеціалістами. Також для дітей з РСА вкрай важливе відновлення щоденних рутин. Якщо ви в евакуації, спробуйте повернути бодай частинки звичного життя: готуйте страви, до яких малюк звик, попросіть вислати з дому улюблені іграшки й книги, максимально дотримуйтесь звичного розпорядку дня — прогулянка, купання, відвідування дитсадка чи школи тощо.

Наталія Масяк

9. Ви відчуваєте, що від вас нічого не залежить.

Особливо часто це може траплятися з родинами в евакуації. Багато з них вимушені жити там, де знайшлося місце, діти йдуть в першу-ліпшу школу, яка змогла їх прийняти тощо.

Ніколь Портер Віллкокс

психологиня, засновниця та директорка центру арттерапії Emerald Sketch, президентка Нью-Йоркської асоціації з арттерапії

Відсутність можливості обирати, ухвалювати ключові рішення стосовно власного життя призводить до відчуття безсилля та емоційної дестабілізації. Важливо повернути собі й дитині це відчуття контролю. Й інструментом для цього стане вибір. З дітьми варіанти вибору можна пропонувати в ігровій формі: „Будемо їсти на вечерю спагеті чи піцу? Підемо сьогодні у парк чи на ігровий майданчик?“ Також надавайте вибір самій собі. Нехай ви живете у місці, яке ви не обирали — та все одно можна знайти те, що ви будете свідомо контролювати, наприклад, якою дорогою повертатися додому. Намагайтеся прислуховуватися до власних бажань і задовольняти їх найчастіше – це дозволить повернутися в ресурсний стан.

Ніколь Портер Віллкокс

10. Дитина малює «чорні» малюнки та/або програє трагічні події.

Руслана Мороз каже, що, на відміну від загальноприйнятої думки, агресивні або сумні ігри, малюнки у темних кольорах — це не привід бити на сполох. Це радше гарна ознака, адже у такий спосіб дитина вивільняє почуття і проживає їх. А от що може призвести до ретравматизації малюка, так це неправильна реакція дорослих.

Руслана Мороз

кандидатка психологічних наук, ст. наукова співробітниця Українського НМЦ практичної психології та соціальної роботи НАПН України, психотерапевтка, співпрацює з БФ Голоси дітей

Якщо ви хапаєтеся за серце, починаєте втручатися у гру, відволікати дитину, у неї формується патерн: те, що я відчуваю — це ненормально, це соромно. Будьте спокійним спостерігачем, готовим надати допомогу або поговорити про почуття дитини, але не намагайтеся відволікати чи забороняти. Важливо, аби дорослий своєю поведінкою, виразом обличчя, словами транслював посилання: що б з тобою не коїлося, я сильний, я це витримаю. Якщо ви не можете впоратися з власними реакціями, це привід попрацювати з психологом.

коментує експертка

Заразом ви можете запропонувати дитині сценарії, які допоможуть їй легше прожити горе. Наприклад, на основі «чорного» малюнка придумати казку зі щасливим фіналом, де добро перемагає зло (для цього ставте питання: «Чого б хотів головний персонаж? Що повинно статися, аби це здійснилося? Хто або що може допомогти йому?»).

Ольга Вайлі, для БФ «Голоси дітей»

Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо НВ
X