Поради психологів для батьків. «Якщо дитина здатна любити, вона здатна й горювати» — як допомогти дитині пережити втрати, спричинені війною

10 вересня, 10:34
Як допомогти дитині пережити втрати, спричинені війною (Фото:пресслужба)

Як допомогти дитині пережити втрати, спричинені війною (Фото:пресслужба)

Сьогодні немає такої української дитини, яка не переживала б травму втрати. Навіть «незначна» у дорослому розумінні втрата може залишити глибокий слід у дитячій душі. Зцілення можливе — але для цього потрібні певні умови. Як саме й чим можуть допомогти дитині її близькі, розповідають українські та світові психологи, які спеціалізуються на роботі з травмою.

За даними Агентства ООН у справах біженців, станом на 30 серпня у Європі зареєстровано понад 7 млн українських біженців, більшість із них — діти та жінки. А внутрішньо переміщених осіб в Україні налічується понад 6,6 млн, причому 66% - це сім'ї з дітьми. Вимушена евакуація або життя у небезпеці (сьогодні в Україні повністю безпечним не можна назвати жодне місце) призвели до того, що кожна дитина так чи інакше зазнала втрат. Хтось позбувся звичного життя й оточення, інші - домівки, а дехто втратив через війну близьку людину.

Відео дня

З одного боку, такі недитячі випробування можуть залишити травму, яка впливатиме на все подальше життя дитини. З іншого, останні психологічні дослідження показують, що діти емоційно дуже гнучкі, а це підвищує їхню життєстійкість і здатність до зцілення. Ключову роль у цьому відіграють теплі стосунки з оточенням, зокрема з родиною. Водночас в умовах війни батьки самі переживають колосальний стрес, а відтак, не завжди можуть мати ресурс для підтримки. В такому разі варто звертатися по професійну психологічну допомогу. Навіть якщо в дитини нема явних ознак травми, робота з експертом може стати «психологічною вітамінкою», профілактикою розладів у майбутньому.

Серед інших організацій, психосоціальну підтримку дітям війни та їхнім батькам сьогодні надає благодійний фонд Голоси дітей. З фондом співпрацюють понад 30 психологів, які у 6 локаціях на території України проводять сеанси арттерапії, індивідуальні та групові сесії. Перевірте, чи є поблизу вас локація фонду, а якщо ні, по допомогу можна звернутися онлайн. Також ми попросили експертів поділитися робочими інструментами, які допоможуть батькам підтримати дитину у період горя.

пресслужба
Фото: пресслужба

Нормальна реакція на ненормальні події

Психіка будь-якої людини — а дитини й поготів — зазвичай не має досвіду долання травм війни. Тому й діти, і їхні батьки зараз мають справу з переживаннями, яких вони не знали ніколи раніше. Реакція на смерть близької людини або втрату важливої частини життя в кожного індивідуальна, та в цілому кожен з нас — і діти зокрема — проходять п’ять стадій проживання горя за Кюблер-Росс, які послідовно змінюють одна одну. Це заперечення, злість, торг, депресія та, зрештою, прийняття.

Зазвичай гостра стадія горювання в дитини триває місяць-півтора, більш спокійний період туги – близько трьох місяців. Дитина може плакати, постійно говорити про свою втрату, або, навпаки, стати тихою, замкненою. У дітей молодшого віку часто спостерігається регресивна поведінка, коли малюк переживає «відкат» у розвитку: знову проситься до мами на ручки, починає вимовляти слова неправильно, по-дитячому. Дитина може стати неорганізованою, у деяких виникає енурез та нічні жахи. Все це здебільшого варіанти норми.

Людмила Романенко
психологиня, з якою співпрацює фонд «Голоси дітей», супервізорка Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА

«Психологічна вітамінка» для дитини

Що повинно насторожити батьків? На думку психологині, є 3 найбільш тривожні симптоми:

1 Непритаманна дитині поведінка. Наприклад, якщо спокійна в цілому дитина раптом стає агресивною, нервовою. Або навпаки: «енерджайзер» стає кволим, відмовляється брати участь в активностях, які раніше любив.

2 «Заморожування». Дитина начебто ніяк не переживає втрату: не плаче, не говорить про це. Але при цьому вона «зависає», ціпеніє: може довго дивитися в одну точку, не реагувати на звернення.

3 Агресія та аутоагресія. Якщо дитина проявляє непритаманну їй раніше фізичну або вербальну агресію до оточення або до себе (наносить собі ушкодження, гризе нігті до крові), це може свідчити про глибоке задавлення травми.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

За моїм власним досвідом та спостереженнями колег, дітей з дійсно тривожними симптомами десь 20-25%. Їм потрібна комплексна та глибока допомога спеціалістів. Решта 75-80% впораються з травмою самі, якщо створити для цього сприятливі умови. Це означає надати дитині можливість прожити своє горе, виплакатися. Дуже в цьому допомагають сеанси арттерапії та спонтанного малювання – це те, що я називаю «психологічною вітамінкою». Вона, на мою думку, потрібна сьогодні кожній дитині. Тому не нехтуйте можливістю долучитися до групи психологічної підтримки, не чекайте на появу тривожних симптомів.

Людмила Романенко
психологиня, з якою співпрацює фонд «Голоси дітей», супервізорка Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА
пресслужба
Фото: пресслужба

Кожне горе унікальне

Коли говорять про втрати на війні, зазвичай мається на увазі смерть. Втім, слід розуміти, що для дитини втрата домашнього улюбленця або розлука з друзями й рідними може стати не меншим горем, ніж загибель близької людини.

У мене в терапії була дівчинка, яка настільки переживала через смерть домашнього улюбленця — золотої рибки — що в неї з’явилися депресивні прояви та страх смерті. При тому дитина не ділилася своїми переживаннями ні з ким з близьких, бо вважала, що їм не до того. На терапії ми провели ритуал прощання та символічне поховання рибки — й поступово стан дівчини покращився. Це дуже важливо: озвучити біль та легалізувати почуття. Це перший крок до зцілення. Ніколи не можна знецінювати переживання дитини, казати щось на кшталт: „Припини, це всього лише рибка“. Такі слова, особливо від близької людини, ранять не менше, ніж сама втрата.

Людмила Романенко
психологиня, з якою співпрацює фонд «Голоси дітей», супервізорка Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА

Таємниці травмують

Часом дорослі вважають за краще не казати дитині про загибель когось із близьких чи родичів — мовляв, це лише травмує дитину. Діти в будь-якому віці відчувають атмосферу горя в родині. А якщо вони не розуміють його причини (їм ніхто не сказав про смерть бабусі чи тата), то починають звинувачу ти себе. Натомість, коли ми говоримо про втрату, проживаємо її разом, тоді горе вже не має над нами такої влади. А стосунки в родині стають щирими та теплими.

Тому дуже важливо чесно сказати дитині, що в сім'ї сталося горе. Звісно, необхідно робити це відповідно до віку дитини. Дошкільнята можуть не розуміти, що таке смерть — необхідно пояснити їм це відповідно до духовних традицій родини. Також важливо залучити дитину до ритуалу прощання — знову ж таки, з урахуванням її віку та обставин. Якщо дитина хоче піти на похорон, важливо пояснити їй, як все буде відбуватися. Якщо ж тема похорону лякає дитину, можна залучити її до ритуалу прощання в інший спосіб (поминальний обід, сумісна молитва тощо).

Навіть якщо ви з якихось причин не розповіли про смерть близької людини або домашнього улюбленця одразу, це можна й варто зробити пізніше.

пресслужба
Фото: пресслужба

Ритуали, які зцілюють

Теплі довірчі взаємини мають надзвичайну зцілювальну силу. Прості буденні речі можуть допомогти дитині пройти через стадію туги, звільнитися від болю й, зрештою, стати сильнішою. Лінда Голдман — авторка книг на тему терапії травми втрати у дітей, вона має дослідження в галузі танатології зі ступенем магістра з консультування та еквівалентністю магістра з дошкільної освіти. Протягом останніх 35 років Лінда Голдман працювала консультанткою та терапевткою горя. Вона наголошує:

Дуже часто дорослі покладаються на міф, що діти занадто малі, аби відчувати горе. Це дуже шкідливий міф. Якщо дитина здатна любити, вона здатна й горювати.

Лінда Голдман запропонувала прості та дієві методи підтримки, які можуть застосовувати батьки та інші близькі дорослі.

пресслужба
Фото: пресслужба

1 Дайте дитині висловитися. Ми можемо впоратися з тим, про що ми здатні говорити. До того ж, діти краще розуміють себе та вчаться розпізнавати власні почуття, коли вони їх проговорюють. Дитина може ділитися спогадами про померлу людину або втрачену домівку знову й знову. Дозволяйте їй робити це стільки, скільки їй потрібно.

2 Не соромтеся своїх почуттів. Процес проживання горя дорослою людиною дозволяє цій людині стати рольовою моделлю для дитини. Насправді якщо дитина ніколи не бачила, як мама плаче через смерть тата, це може травмувати її та «заморозити» почуття. Дайте собі й дитині право горювати разом.

3 Створіть скриньку пам’яті. Це може бути навіть звичайна коробка з-під взуття, яку дитина прикрасить на власний смак. Дитина може покласти туди цінні речі, які лишилися від дорогої людини, фотокартки та малюнки спогадів про мирне життя. Також можна створити книгу пам’яті - це колекція намальованих або записаних думок і почуттів. Все це дозволяє дитині безпечно пережити спогади.

4 Будьте уважними до пам’ятних дат, пов’язаних із загиблою людиною. Дитина, у якої загинув тато, може почуватися особливо вразливою, наприклад, у День батька, коли всі в класі готують листівки або сюрпризи своїм батькам. Важливо знайти спосіб залучити дитину до цих активностей. Наприклад, можна написати лист подяки татові, а потім запалити у класі свічку, аби вшанувати пам’ять тата.

5 Залучайте арттерапію. Малювання, ліпка з пластиліну, пісочна терапія, а також рольові ігри дозволяють безпечно проживати й трансформувати почуття і думки про втрату.

Матеріал Ольги Вайлі - БФ Голоси дітей

Редактор: Кіра Гіржева
Показати ще новини
Радіо НВ
X