ПАРТНЕРСьКИЙ ПРОєКТ
Школа перемог. Успішні українці розповіли НВ Life про шкільних вчителів, які вплинули на їхнє життя
За кожним великим успіхом стоять вчителі. У спецпроєкті НВ Life та національної премії Global Teaсher Prize Ukraine, яка щороку відзначає кращих учителів, відомі українці розповідають про людей, які сформували їхню особистість та допомогли розкрити потенціал. Адже вчитель - це не лише знання, а світогляд.
Світлана Ройз
Дитячий сімейний психолог і письменниця
Перший вчитель – визначний у нашому житті, адже він зустрічає нас за межами сімейної системи. Саме від нього залежить, як дитина сприйматиме шкільне життя та як почуватиметься у світі навчання. Я завжди кажу, що вчитель може допомогти з'єднатися з потенціалом або назавжди чи надовго роз'єднати з ним.

З моєю першою вчителькою, Жанною Борисівною Ландо, мені неймовірно пощастило. Я досі телефоную їй на 1 вересня та на День учителя, і щоразу, коли вона бере слухавку, в мене мурашки. Жанна Борисівна завжди вражала мене своєю інтелігентністю і тим, наскільки рівномірно вона ставилася до всіх своїх учнів. Кожен отримував рівноцінну увагу та повагу. Вона постійно досліджувала різні методики виховання: уявіть, 80-ті роки в СРСР – і Монтессорі. Я від неї це ім'я вперше почула.
В 4 класі в нас з'явився вчитель біології Григорій Олексійович Овербух, який проводив уроки у зоопарку, робив акцент на живих знаннях. Це було тим, що зараз називають інтегрованим навчанням: ми дізнавалися про тварин і одразу малювали їх. На контрольних він вмикав Моцарта, а до нас, 4-класників, звертався на "ви"– неймовірно для радянської школи.

У старшій школі в мене була вчителька географії Олена Афанасіївна Кошулько, яка викладала свій предмет крізь призму суміжних дисциплін: літературу, живопис. А моя класна керівниця Людмила Павлівна Бутенко була однією із перших, хто читала мої вірші та повірила в мої літературні здібності.
Вчителі заклали в нас розуміння, що все в світі взаємопов'язано, що не буває знань, відірваних від життя та одне від одного. І головне, що їх вирізняло – це повага до дітей.
Окрім того, що завжди існувала система, завжди існує й Особистість. Особистість вчителя. Я вірю, що особистості змінюють історію, а також історії інших людей. Кажу вчителям: "Сучасні діти можуть отримати академічні знання з онлайн-курсів і чого завгодно, але вчитель – не той, хто вчить, а той, хто створює простір для навчання власним внутрішнім світом". Один із викликів викладача – за пошуком геніальності у власному предметі не впустити потенціал дитини в чомусь іншому. І спираючись на те, що в неї виходить, розкрити інші здібності, наче пелюстки квітки. Допомогти розкрити многомірність потенціалу.
Соломія Вітвіцька
Журналістка, ведуча ТСН на телеканалі "1+1"
У роки навчання у школі №72 міста Львова мене цікавило все. Хотілося активностей, тому записувалася на безліч гуртків: плавання, акробатика, танці, художня школа, пластуни. Я сама собі їх знаходила, майже не мала вільного часу і мені це подобалося. Для однокласників, з 5 по 9 вчилася в «Є» клас і, а в 10-11 у «В», постійно вигадувала різні вечірки, свята, творчі вечори. Навіть була Міс школи і після 11 класу приходила на конкурс нагороджувати свою наступницю.

В школі в мене було багато друзів, з якими ми досі спілкуємося. Багато з однокласників стали успішними. У нас було багато крутих викладачів, я любила їх всіх і часто згадую, а з класною керівницею Тамарою Дмитрівною ми підтримуємо зв'язок. Весь наш клас спілкувався з нею дуже близько: ми ходили до неї в гості їсти смачненьке та дивитися фільми, які на той час були рідкісними, збиралися на пікніки. Тамара Дмитрівна підтримувала наше дозвілля, і я думаю, що завдяки можливості себе проявляти ми виросли такими вільними.
Хороший вчитель вміє роздивитися в дітях потенціал, навіть якщо вони самі його не усвідомлюють, не вішає ярлики, підтримує ініціативи та не засуджує.
Саме Тамара Дмитрівна в старшій школі, незважаючи на мій імідж досить легкої, жвавої та говіркої дівчинки, запропонувала стати старостою - певно розгледіла щось. А моя вчителька української мови та літератури Ольга Володимирівна напророчила, що буду журналісткою, хоча я взагалі не дивилася в бік цієї професії. Вона вміла нас зацікавити. От, наприклад, про українських поетів та письменників розповідала, як про звичайних реальних людей, які такі ж як ми. Окрім творчості, яка входила до шкільної програми, розповідала про їх життя, розкривала як особистостей.
В нас була звичайна школа в спальному районі Львова, що зібрала відкритих викладачів, які спонукали нас до критичного мислення, ми їх завжди поважали. Зараз мені важко виділити конкретні приклади, як вчителі вплинули на моє майбутнє. Проте усвідомлюю, від педагогів багато в чому залежить становлення майбутнього покоління. Вчителі важливі, їх важливо цінувати, їм потрібно дякувати.
Ольга Руднєва
Директорка Фонду Олени Пінчук
До 8 класу я навчалася у Донецькій середній школі №1. Там були прекрасні вчителі, проте жодних моментів, за якими я б сумувала. З легкою душею я перейшла звідти до новоствореного Донецького технічного коледжу, де намагалися побудувати систему викладання за західним взірцем. Це був експеримент і дуже особлива атмосфера: нас було близько 100 учнів на весь коледж, молоді викладачі, які сиділи на столах, товаришували зі студентами. Програма, як у звичайній школі, проте інакший, неформальний підхід. Наприклад, викладач з фізики приходив на урок із гітарою та співав нам про фізику пісні.

В мене був неймовірний класний керівник, вчитель історії Павло Іванович Порошин, який в будь-яких ситуаціях стояв за нас. Якщо ми десь косячили, він розмовляв із нами, не долучаючи до справи батьків. А ще він вчив нас грати в бридж, влаштовуючи справжні турніри: ми постійно змагалися.
Павло Іванович прагнув, аби ми розвивалися різнобічно, і коли викладав свій предмет, завжди проводив паралелі з сучасністю, показуючи як один історичний період вплинув на інший – і до сьогодення. Одного разу він дізнався, що я не дивилася фільм "Місце зустрічі змінити не можна", звільнив мене від уроків і відправив додому, дивитися. В нього було бачення: які твори людина обов'язково має подивитися або прочитати в своєму житті. Це був золотий час, до коледжу було все стандартно: я ходила до школи з ранцем, писала диктанти, відповідала біля дошки та постійно боялася, раптом щось скажу не так, не буду найкращою. І раптом все перевернулося.
У коледжі нас навчили вчитися, прищепили критичне мислення. Коли я випускалася, мені здавалося, що можливо цілком усе. І я так вважаю досі.
Ніщо не минає безслідно. У школі ми постійно робили проєкти. Нам давали можливість чимось керувати, збирати свої групи, проявляти лідерські якості. Допомагали зрозуміти, хто ми, які наші найсильніші сторони та як їх застосовувати в житті. З таким багажем уже можна рухатися далі.

Сьогодні я людина, яка досягає цілей, дуже хороший проєктний менеджер. Я можу надскладний процес розкласти на деталі за єдиної умови: що мені буде цікаво. Я маю розуміти, що ми робимо важливу річ, яка щось системно змінює в цьому світі. Я загострена на результат і доводжу процес до кінця.

На мій погляд, роль освіти – навчити працювати з інформацією, дати базу та допомогти людині зрозуміти свої сильні сторони. Навчання має будуватися не на системі страху та порівняння, а на системі заохочення та пошуку того, що дитині цікаво.
Дмитро Волошин
Співзасновник Preply, міжнародної онлайн-платформи для пошуку репетиторів з іноземних мов
Я навчався в Заліщицькій державній гімназії, де був дуже сильний викладацький склад, певно, кращий в області. Наприклад, завдяки роботі з моєю класною керівничкою Грушко Наталією Анатоліївною, яка викладала інформатику, я мав змогу брати участь в олімпіадах і отримав можливість вступити в будь-який вуз України без іспитів. Завдяки вчительці англійської Олександрі Дмитрівні Войчишин ми, діти з маленького містечка, нормально розмовляли іноземною мовою. Пам'ятаю, уроки були дуже інтерактивними: якось ми навіть розбирали пісні Стінга.

Взагалі, я вважаю, що є посада вчителя, а є роль. Наприклад, мій вчитель Василь Дяків (переможець премії Global Teacher Prize Ukraine 2020 року - прим. ред.), окрім викладання історії, займався громадським життям: організовував КВК, стимулював учнів брати участь у різних конкурсах, проєктах. Саме завдяки ініціативі Василя Григоровича та одному з таких конкурсів я зміг поїхати за кордон, побачити, як працюють європейські країни, міжнародні політичні інституції.
Заслуга вчителя – не тільки дати знання, а виховати так звані soft skills, навчити школярів прагнути більшого, показати, що школа – це не тюрма, після якої буде інша, у вигляді університету. В Україні багато людей, які хочуть бути вчителями, але в них немає можливості реалізуватися. Можливо, через низькі зарплати, брак вакантних позицій в хороших школах. У нас також соромно зізнатися, що ти хочеш бути кимось у простій спеціальності. В Європі людина може відкрито сказати: "Я хочу викладати у дитячому садочку", або: "Я хочу бути офіціантом". Завдяки державній підтримці люди розуміють, що вони можуть мати гідний рівень життя, займаючись тим, чим вони хочуть. В Україні ж ідуть працювати перш за все туди, де можна заробити гроші.
Вчитель – професія, яка, по суті, клонує знання в суспільстві. І, мені здається, ми приділяємо їй замало уваги.
Всі мої вчителі були хорошими, сильними особистостями, пристрасними до навчання. Любов до предмета передається від вчителя до учня, то ж в мене навіть не було предмету, який я не любив.Бізнес, який я будую, пов'язаний із досвідом, який я проживав. Мені цікаво, аби люди були громадянами світу, а не маленьких екосистем. Добре мати свої традиції, але є сенс інтегрувати їх в глобальний контекст, а не відмежовуватися. Наприклад, мені подобається жити в Києві, але з нього, на щастя, літає багато авіарейсів в інші країни. Тож я б хотів, щоб і я, і мої співгромадяни могли багато подорожувати, насолоджуватися можливістю пожити в іншій країні, але щоб епіцентром їхньої діяльності все одно залишалася Україна.
Global Teacher Prize Ukraine щороку шукає та нагороджує вчителів-новаторів по всій Україні. Премію заснувала у 2017 році громадська спілка "Освіторія", щоби відзначити досягнення вчителів не лише щодо своїх учнів, а й щодо суспільства, та підкреслити важливість педагогів в Україні. Цьогорічного переможця премії буде оголошено на День учителя, під час урочистої церемонії на Софійській площі. Головний приз для кращого вчителя країни - 250 000 гривень та подарунки від партнерів премії.