Батько згорів живцем від рук окупантів. Як родина з Іванкова переживає втрату та яку допомогу отримує

25 вересня, 13:11
Як родина з Іванкова переживає втрату батька та яку допомогу отримує (Фото:Діти Героїв)

Як родина з Іванкова переживає втрату батька та яку допомогу отримує (Фото:Діти Героїв)

Одна з родин, яка пережила окупацію російських військ на Київщині, ділиться власною історією життя «під кулями та снарядами». Сім'я переживає важку втрату — смерть батька та люблячого чоловіка.

БФ Діти Героїв опікується дітьми, які втратили одного або обох батьків внаслідок війни. Зараз під опікою фонду 760 дітей, але щодня звертаються ще до 20-ти нових підопічних. Історія кожного з них важлива і важка. Деякі діти просять знімати з ними відео та друкувати їхні тексти, адже вони хочуть розказати всьому світу, що їх батько чи матір — Герої. Деякі ж діти, навпаки, закриваються, стають агресивними й втрачають будь-який сенс життя. Розповідати ці історії потрібно, щоб кожен з нас розумів, через що проходять сім'ї та цивільне населення України.

Відео дня

Життя в окупації: в черзі доводилося стояти по 13 годин, щоб купити буханку хліба

Сім'я знаходилася в смт. Іванків, коли почався наступ російських військ. З першого дня повномасштабного вторгнення рф на територію України місцевість перебувала під окупацією.

Виживати було дуже важко. Магазини не працювали, тому купити продукти було майже неможливо. Але ми старалися допомагати одне одному. Інколи доводилося стояти в черзі по 13 годин, щоб купити буханку хліба. Давали дітям по маленькому шматочку, аби вистачило хоч на три дні. Страшно було часто виходити на вулицю: повсюди були російські військові, які нібито прийшли нам у чомусь допомагати.

зізнається жінка

Першого квітня ЗСУ звільнили селище з-під окупації, однак через підірвані мости сім'я змогла покинути дім та вирушити на пошуки безпечнішого місця проживання лише через чотири дні після цього.

Будинок в Іванкові (Фото: Діти Героїв)
Будинок в Іванкові / Фото: Діти Героїв

Переїзд до Києва з військовими ЗСУ

Біля зірваного мосту стояла велика черга людей, які хотіли вибратися із селища. Я була зі своєю кумою та трьома дітьми. До нас підійшли військові та запропонували завезти до Києва. Погода була холодною та дощовою, тому ми погодилися поїхати з ними. Нас повністю огортав страх: ми не знали, кому можна довіряти, а кому – ні. І, зрештою, не були впевнені, чи це наші військові.

розповідає Тетяна

На щастя, все закінчилося добре - це були воїни ЗСУ, вони пригостили дітей печивом та цукерками, запитували про життя в окупації та відвезли в Київ на площу Шевченка. Звідти жінка з дітьми доїхала до знайомої, де місяць жили в її домі у Києві.

«Машину із трупом всередині рашисти затягнули до місця своєї дислокації, щоб та слугувала захистом їхнього блокпоста»

Сергій був дуже доброзичливою людиною. Ніколи не відмовляв, якщо його просили про допомогу. Так і сталося того дня, коли чоловік поїхав в інше село, щоб забрати звідти свого друга Назара та його дівчину. Чоловік Тетяни попросив машину у свого колеги та з двоюрідним братом і ще одним знайомим поїхали на допомогу.

Коли дісталися будинку, в якому мав перебувати Назар, з-за рогу виїхала машина з російськими військовими. Хлопці намагалися втекти, але окупанти почали стрілянину та сильно поранили Сергія в коліно. Затриманих допитували поодинці. Яку інформацію отримали рашисти - невідомо, але з Сергія, який працював в державній службі з охорони міста Києва, знущалися найбільше. В результаті чого, він, знесилений та побитий, втратив багато крові.

Через кілька хвилин до них під'їхала інша група російських військових. Окупанти забрали в наших хлопців телефони й документи та наказали негайно виїжджати із села.

Зі слів очевидців, Сергій розумів, що це обман, бо добравшись до машини, тихо сказав своїм друзям, що хотів би ще хоч раз побачити своїх улюблених дітей та дружину.

Після того як хлопці від'їхали кількасот метрів, окупанти почали стріляти по машині. Ті, що були всередині, втекли, а поранений Сергій залишився в салоні автомобіля. За лічені хвилини машина спалахнула та згоріла разом із чоловіком.

Але навіть після цього ці виродки не зупинилися. Машину із трупом всередині рашисти затягнули до місця своєї дислокації, щоб та слугувала захистом їхнього блокпоста.

переповідає жінка

Діма - один з тих хлопців, що був із Сергієм в день його смерті. Він дві доби добирався пішки додому, щоб повідомити Тетяні про горе, яке трапилося з ними. Двоюрідний брат Сергія був поранений в серце. На житомирській трасі незнайомці його підібрали та відвезли до лікарні. Хлопцеві успішно зробили операцію, а після одужання він вступив до лав територіальної оборони.

Коли село звільнили українські військові, Назар поїхав в те саме місце, щоб забрати тіло загиблого. Він похоронив Сергія на подвір'ї будинку, в якому перебував під час окупації. Через кілька днів після цього Тетяна разом із поліцією перепоховали чоловіка на цвинтарі.

Потім жінка зі своїми дітьми виїхала за кордон.

Діти Героїв
Фото: Діти Героїв

Життя в Іспанії

Два місяці сім'я проживала в Іспанії у місті Валенсія. Даніл та Діана були в захваті майже від усього, що відбувалося навкруги — подорож в літаку, нова країна, мова, люди. В будні діти ходили до школи, а у вихідні їздили на море, відпочивали. Однак через деякий час довелося повернутись до рідного селища — діти почали сумувати за домівкою та своєю бабусею, яка залишилася в Україні наодинці з болем війни.

Тетяна змушена була звільнитися з роботи, на якій працювала в Україні, щоб отримати розрахункові кошти на квитки додому.

Повернення до рідного селища

Зараз сім'я орендує дім — невеликий, зате затишний. Тетяна отримує допомогу по безробіттю та пенсію, однак коштів все одно не вистачає, щоб забезпечити дітей усім необхідним для навчання та проживання. Оскільки скоро зима — необхідні кошти на дрова та теплий одяг і взуття.

Даніл та Діана вперше у своєму житті побували за кордоном. Цьогоріч син пішов у перший клас, але у зв’язку з війною, навчання відбувається дистанційно. Завдяки благодійному фонду Діти Героїв дітлахи отримали планшет, щоб долучитися до онлайн-навчання в школі.

Улюблене хобі Даніла — вирізати різні іграшки та геометричні фігури з усього, що трапляється під руки (папір, тканина, картон тощо). Діана — справжня помічниця: хоча їй лише сім років, на неї спокійно можна покластися. Дівчинка активно вивчає англійську мову та займається сучасними танцями (поки що вдома, але коли життя більш-менш стабілізується, мама запише її у танцювальну школу).

Одним із найбільших блоків допомоги БФ Діти Героїв є психологічна робота з дітьми та опікунами. Завдяки фонду всі члени сім'ї відвідують психолога. Кажуть, це дуже допомагає відволіктися від жахіть війни та хоч трохи перезавантажитись, щоб жити далі.

На превеликий жаль, таких сімей в Україні вже кілька тисяч, і з кожним днем їхнє число зростає. Щоб допомогти дітям повернутися до звичайного життя, необхідна підтримка. Допомогти родинам можна за посиланням.

Ми допомагаємо незалежно від місця розташування сімей. В разі необхідності – допомагаємо з евакуацією та релокацією за кордон. Працюємо як з родинами цивільних, так і військовослужбовців, які втратили матір чи батька (або обох) внаслідок повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Анна Хоменко
виконавча директорка фонду
Діти Героїв
Фото: Діти Героїв
Повідомити про дітей, що втратили батьків і потребують допомоги, можна тут або за номером кол-центру +380 44 247 57 88.

Якщо ви знаєте таких дітей — передайте контакти фонду їх опікунам. Кожна дитина заслуговує на щасливе життя, сповнене гідності та радості.

Редактор: Кіра Гіржева

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X