Наші славні козаченьки — лицарі свого часу. Їхнє життя, повне пригод, і відчайдушні подвиги увійшли в українську історію та надихають досі. То в чому ж криється головний секрет козацького духу, що передався нам у спадок?

НВ та «Козацька рада» пропонують відсвяткувати День українського козацтва 14 жовтня, пригадати старовинні українські пісні та ще раз відчути, що складові переможного козацького «коду» нашої нації живі та незнищенні.

Що ми знаємо про козацтво? Це була самоорганізована чоловіча громада, що жила і діяла за власними правилами. А завдяки традиції обирати своїх ватажків усією громадою історики вважають Запорізьку Січ одним із перших демократичних об'єднань у світі. А що допомагало цим героям? Як вони жили? Читайте факти і пройдіть тест, щоб дізнатися свій козацький рівень.

Суднобудівництво справедливо вважається одним із суперпрокачаних умінь козаків. Міцні і водночас маневрові козацькі чайки, що використовувалися для походів у режимі «річка-море», були унікальними за своєю будовою і мали подвійне дно. Завдяки тому, що у проміжку між двома днищами можна було розмістити баласт, чайка занурювалася в воду і перетворювалася на… підводний човен. Саме це й дозволяло козакам непомітно підбиратися до ворога. Потім баласт скидали, човен виринав з-під води перед ошелешеним ворогом, і козаки вступали у бій. Існував у наших славних вояків ще один дієвий метод: вони перевертали чайки догори дном, і ті виглядали як затонуле судно. А ефект несподіванки спрацьовував так само.

Зачіска та вуса були одним з невіддільних атрибутів кожного козака. Більшість дослідників історії козацтва вважають, що традицію голити голову та обличчя наші воїни успадкували від своїх предків-язичників. Згідно з історичними дослідженнями, у пантеоні древніх слов'ян серед богів чоловічої статі не було жодного з довгим волоссям або бородою. Через це саме такий зовнішній вигляд і є божественним. Проте існує легенда, яка суперечить цій теорії. За цією версією, козаки вважали себе великими грішниками і голилися у певний спосіб в надії, що Господь змилується над ними і витягне з пекла за волосся. Також існувало козацьке повір'я, що після загибелі «янгол в небо понесе за чуприну».

В наш час такі зачіски масово помолодшали — козацькі оселедці носять навіть малі діти.

Козаки-запорожці завжди тримали курінь (своє житло) відкритим, щоб мандрівники мали змогу туди зайти. Такий незваний гість міг не тільки відпочити, а й поїсти та переночувати у курені, щоб мати сили рухатися далі. Це дозволялося навіть у тому випадку, коли власника не було вдома. Для рівноваги існувало й суворе правило про те, що з куреня нічого не можна було виносити. Порушників суворо карали. А якщо хтось знаходив на Січі будь-яку річ, то той, хто її знайшов, мав прив'язати знахідку до високих стовпа чи палиці на три дні. Якщо власник не заявляв свої права на річ, вона ставала особистою власністю того, хто її знайшов.

Вміння постояти за себе, гостинність та приязність — саме ці риси притаманні нашому народу й донині. Ми звикли до цього, але іноземних гостей це завжди вражає.

Козаки-характерники, за переконанням своїх сучасників, вели свій рід від древніх, ще язичницьких, волхвів, які вміли пророкувати майбутнє і володіли таємними знаннями. Згідно з народними переказами, практично всі козацькі гетьмани, кошові отамани і відомі полковники були характерниками. Наприклад, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай та Іван Сірко.

Для своїх побратимів характерники були ще й духовними наставниками. Фактично це була військова еліта, яка володіла навичками знахарства. Такий спеціально навчений у храмах Світовида і Перуна воїн міг надати швидку медичну допомогу пораненим під час бою або ж виходити їх потім.

Саме характерники входили до загонів пластунів — своєрідного козацького спецпідрозділу. Ба більше, до своїх лав вони приймали навіть жінок, які володіли цим даром. До нашого часу дійшли спогади польського історика Бартоша Папроцького (1540–1614) про те, що такі козаки володіли магічними уміннями: замовляли кулі або ж збирали їх із себе руками і кидали назад у ворогів. А ті, у кого влучали такі зачаровані кулі, одразу гинули.

У 1775 році, коли московські війська зайнялись руйнацією Запорозької Січі, переважна більшість козаків здалася в полон. А запорожці, яких очолювали характерники, не скорилися. Вони переправились за Дунай в Османську імперію, де й заснували Січ Задунайську (територія сучасної Румунії).

Сучасна історія розвитку нашої країни — наочний доказ того, що нескорений дух козаків-характерників проявляється в українців у критичні моменти життя. Будьмо, гей!

Звісно, українських козаків знали не тільки турки. До речі, першому письмовому запису про наших войовничих предків виповнилось 532 роки! Історики знайшли його в праці Марціна Бельського (приблизно 1495–1575) під назвою «Хроніка всього світу». Це був перший польський письменний огляд всесвітньої історії. В ній автор зазначив, що польське військо, яке виступило проти татар у 1489 році, змогло успішно пройти незнайомою для нього місцевістю — подільськими степами. Це територія сучасної Вінниччини та прилеглих до неї районів Кіровоградської, Черкаської й Одеської областей.

Керував наступальною операцією королевич Ян Ольбрахт. Похід був успішним ще й завдяки тому, що місцеві козаки, які добре орієнтувалися на власній території, супроводили польських вояків. Недарма ж у старовинній козацькій пісні «Гомін, гомін, гомін по діброві» є й такі рядки:

Підтримувати добрі стосунки з сусідами — це по-нашому! Зараз членство в НАТО та ЄС — пріоритет української зовнішньої політики та питання безпеки й добробуту країни.

На думку вчених, Запорозька Січ була не лише збірною назвою для всього українського козацтва. Вона була повністю незалежна, а більшість європейських країн намагалися встановити з нею дипломатичні зв'язки.

За 220 років (з 1550-х до 1770-х) послідовно існувало 8 Запорозьких Січей: Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам'янська, Олешківська та Нова. Звісно, що найвідоміша з них — Січ Хортицька.

Офіційною назвою для козацької держави на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким стало словосполучення «Військо Запорозьке». Вона проіснувала до 1764 року. А от Запорозькою Січчю називали той козацький осередок, який зберіг своє політичне самоуправління у складі гетьманської держави та обирав власних кошових отаманів. Саме тому Січову організацію називали Військо Запорозьке Низове.

Гетьманську ж державу сучасні історики все частіше називають «Гетьманщиною». До неї у той час входили реєстрові козаки, тоді як запорозькі козаки до реєстру не входили. Остання Запорозька Січ проіснувала до 1775 року.

У ХХІ сторіччі ми вибороли свою незалежність і, згідно з опитуванням, проведеним цього року групою «Рейтинг», проголошення Незалежності України сьогодні підтримали б 80% опитаних українців.

Одного, спільного для всіх козацьких дружин, прапора у вояків не було. В ті часи кожна сотня чи полк мали свої власні прапори. Втім у ХVII столітті з'являються згадки про головний прапор Запорозької Січі, на якому був зображений архангел Михаїл на червоному тлі. А зі зворотного боку розміщувалися зображення білого хреста, золотавого сонця, півмісяця та зірок.

З XVIII століття полкові та сотенні козацькі прапори Війська Запорозького виглядали як блакитне полотнище, на якому жовтою фарбою наносився хрест, зорі, зброя і постаті святих. Жовто-блакитний прапор і досі залишається символом боротьби за національні та соціальні права українського народу.

З 1675 по 1679 роки гетьманом Правобережної України був Остап (Євстафій) Гоголь. Саме його вважають одним із пращурів великого письменника Миколи Гоголя. Поховали Остапа Гоголя у Межигірському монастирі, але могила, на жаль, не збереглась, через те що у 30-х роках ХХ століття монастир був знищений більшовиками. А на початку 2000-х цю територію привласнив Віктор Янукович. У 2014 році, після Революції Гідності, вона знову повернулась до державної власності.

Пилип Орлик був учнем та продовжувачем справ гетьмана Івана Мазепи. Його особисто знали турецький султан і кримський хан, монархи Швеції, Англії, Франції, Польщі та інших країн Європи. «Конституція Пилипа Орлика» 1710 року — унікальний правовий документ, в якому відображено ставлення козаків до свободи. В історії нашої країни це був перший суспільний договір, за яким не цар чи володар дарував вольності народу, а сам народ обирав свого ватажка. І цей обраний мав управляти на засадах чіткого розподілу влади. Це й були перші паростки сучасної демократії.

У переважній більшості до козацьких лав вступали вихідці з нижчих прошарків еліти, які з різних причин не змогли довести своє шляхетство. А з часом до них почали долучатися й представники інших верств населення, зокрема й селяни.

Сучасне українське козацтво являє собою громадські організації в нашій країні та поза її межами. Його мета — відродження традиційних козацьких цінностей та збереження історичної пам'яті про цей феномен.