Досить себе жаліти? Що таке зона комфорту і чи варто з неї виходити

5 листопада 2020, 23:03

Скільки разів за останні роки ви прочитали або почули від розумних людей фразу: «А ти просто вийди із зони комфорту»?

Найдивовижніше, що зазвичай це побажання звучить у відповідь на нашу скаргу якраз щодо дискомфорту.

– Мені не вистачає грошей на найнеобхідніше.

– А ти вийди із зони комфорту і почни заробляти!

Відео дня

– У мене багато тривоги щодо здоров'я.

– А ти вийди із зони комфорту і почни займатися спортом!

– Я не можу впоратися  з дітьми та своєю роботою на карантині.

– Вийди із зони комфорту, почни вставати о четвертій ранку, щоб встигати працювати, поки діти сплять!

Мені весь час хочеться запитати у цих порадників – а ви впевнені, що ті, кому ви рекомендуєте вийти, перебувають у зоні комфорту? Як ви це дізналися?

Коли я виходжу зі своєї зони комфорту  якій я волію не ставити питання самовпевненим і самовдоволеним людям) і питаю їх про це, раптово чую у відповідь щось на кшталт: «Їм просто подобається бути нещасними. Всі ці нещасні люди отримують вторинну вигоду від свого нещастя. Вони можуть продовжувати себе жаліти, залишатися нещасними та нічого не робити».

Вийти із зони комфорту найчастіше будуть пропонувати люди, які цієї зони в своєму житті не бачили

Я спеціально виділила деякі слова. Тому що вони звучать переконливо, чи не так? От слово «подобається», наприклад – дуже зручне пояснення будь-якого явища.

Коли я була маленькою, деякі слова мені не вдавалося вимовляти правильно. Наприклад, слово «котлета» у мене звучало як «каклєта». Коли дитина в три з половиною роки вже вміє читати і при цьому вимовляє «каклєта», це виглядає як насмішка. Принаймні для деяких дорослих було саме так.

– Дайте їй прочухана, їй же подобається з вас знущатися, – порадили знайомі моїх батьків.

Я дуже здивувалася такій пораді та запам'ятала її. Так само як і привід, з якого її було дано. Адже для мене слово «котлета» звучало саме як «каклєта». І щоб зрозуміти, що я роблю не так, мені довелося спеціально прочитати це слово в маминому зошиті кулінарних рецептів. Річ у тім, що в дитячих казках, які я читала в три з половиною роки, слово «котлета» не зустрічалося. А дорослі, якщо чесно, володіють такою собі дикцією. Вони всі вимовляють «каклєта». Особливо, коли змушують дитину вимовляти по складах:

- Как! Лє! Та! Повтори-но!

Отже, ви вже зрозуміли, що висновок «їй це подобається» якщо «вона може це припинити, але не припиняє» – це висновок, найчастіше заснований на бажанні дати прочухана, а не на реальному намірі розібратися та допомогти.

Якщо співрозмовник добре підкований у сфері популярної психології, він почне посилатися на розтиражоване поняття вторинної вигоди. Зазвичай під вторинною вигодою розуміють якусь неявну, приховану від поглядів оточуючих перевагу, яку людина отримує від видимої проблеми. Давайте на секундочку збожеволіємо та уявимо, що від страждань або дискомфорту дійсно можна отримати якусь «вигоду». Ну давайте умоглядно припустимо, ми ж маємо таке дуже людське право – розглядати найдикіші та найбезглуздіші ідеї? Якщо вторинна вигода існує, то в чому вигода первинна?

Коли я ставлю це питання адептам вторинної вигоди, мені чомусь відповідають спочатку мимренням, а потім починають посилатися на Фройда та його «вигоду від хвороби». За всієї поваги до спадщини Сигізмунда Шломо Яковича, всерйоз говорити про вигоду хвороби для хворого за часів, коли хвороба набагато більше обмежує та погіршує якість життя, ніж приносить хоч якісь соціальні преференції, просто безглуздо. Страждання, про яке людина заявляє як про страждання, і якого озвучує бажання позбутися, не приносить задоволення або вигод – ані первинних (як спосіб зниження тривоги, як у Фройда), ані вторинних (здорова та багата людина живе набагато якісніше та «вигідніше», ніж хвора й бідна).

Так, власне, за інших часів вигода від хвороби існувала лише в запаленому від жадібності мозку рабовласника, якому від здорових рабів була пряма вигода, а хворих доводилося лікувати або продавати за безцінь. Рабам дійсно було «вигідніше» хворіти, тому що щоденна ненормована виснажлива безкоштовна праця часто була гірше за навіть найважчу хворобу. Тому, якщо хтось дійсно «отримує вигоду від хвороби», терміново перевірте, чи немає навколо «вигодонабувача» ознак економічного насильства над ним або торгівлі людьми.

Словосполучення «жаліти себе» в контексті «досить себе жаліти» вимовляють іноді ті ж самі люди, які люблять економити на зарплатах співробітників, люто торгуються до останнього подиху, щоб отримати знижку, і взагалі вкрай важко розлучаються зі своїми ресурсами. За задумом, це «досить себе жаліти» означає наступне: «Мені стає дискомфортно від того, що я зараз маю ресурс, якого немає у тебе. І мені не хочеться цим ресурсом ділитися, тому що я дуже турбуюся, що цей ресурс закінчиться. У мене проблеми з базовою безпекою та довірою до світу. А твої скарги роблять мені ще гірше, я відчуваю конфлікт бажання поділитися ресурсом з бажанням зекономити, адже така біда, як у тебе, може торкнутися і мене. А в біді кожен сам за себе, так мене навчило життя». Хоча іноді «досить себе жаліти» означає: «Досить себе жаліти і просити підвищення зарплати, йди та працюй на моє благо за копійки, бо інакше я тебе звільню».

Загалом, якщо придивитися уважніше, вийти із зони комфорту найчастіше будуть пропонувати люди, які цієї зони в своєму житті не бачили. І навіть часто не знають, як вона виглядає. Або бачили, але хочуть залишатися там самі, своєю затишною громадою. І вас туди не запрошують.

То що ж робити, коли в житті потрібно щось змінювати, а замість змін виходить лише в кращому разі себе жаліти, а в гіршому – вислуховувати від доброзичливців про вторинну вигоду від відсутності змін? А от як раз шукати цю зону комфорту.

Якщо людина досі жива в найбільшій неприємності, значить, є щось таке, що її життя підтримує. Ось це "підтримує" і є малесенькою зоною комфорту, яку можна та потрібно розширювати. Чесно кажучи, це і є справжнім виходом із зони комфорту. З крихітної зони комфорту за її межі – в трохи більшу зону комфорту. Потім у ще трохи більшу. А коли стане тісно і в ній – розширити і цей простір. Для цього доведеться вчитися новим моделям поведінки, але найефективніше людина вчиться саме в стані психологічного комфорту.

Це, звичайно, справедливо, тільки коли справа стосується якихось абстрактних знань. Стратегіям фізичного виживання ми навчаємося якраз у стані далекому від зони комфорту – в період небезпеки та вкрай гострого дискомфорту. Але, на жаль, ці знання дуже обмежені в застосуванні та часто занадто жорстко закріплюються, а потім перешкоджають отриманню нового досвіду, не пов'язаного із загрозою здоров'ю та життю. В умовах, що вимагають розвитку та стратегій «мирного часу», вони можуть бути марними або навіть шкодити.

Зазвичай, якщо людина не може дослухатися до поради «вийди з зони комфорту», вона в ній напевно ніколи й не була. І її дії або бездіяльність стосовно поліпшення власної ситуації якраз продиктовані відсутністю досвіду навчання в зоні комфорту. Хочете дійсно допомогти людині потрапити в зону комфорту? Дізнайтеся у неї, що їй дійсно, по-справжньому, подобається, і привчайте її до хорошого поступово та надійно. Хочете сказати людині: «Тобі просто подобається страждати»? Краще скажіть правду: «Я не відчуваю сил і можливості тобі допомогти, і це змушує страждати мене». Хоча говорити правду про себе – це ж виходити із зони комфорту? Саме так. У нову зону комфорту – туди, де більше свободи бути собою і не приховувати свої справжні почуття.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X