Живе почуття. Художник Олександр Ройтбурд згадує поета Івана Драча

19 червня 2018, 16:19

Завдяки Івану Драчу я зрозумів, що українською можна писати модерністську міську поезію

Помер Іван Драч.

У пізньому дитинстві я, як і всі в нашому класі, називав українську мову "телячою мовою" і моє уявлення про українську поезію зводилося до хрестоматійних віршів Шевченка і "дир-дир-дир". (Леся Українка не береться до уваги, тоді я вже прочитав її п'єси, але в російських перекладах).

Відео дня

І одного разу, це було під час "книжкового голоду" в СРСР, я з грошей, зекономлених на обідах в шкільній їдальні, купив на книжковому лотку "подарунковий набір" до 8 березня – збірка ранніх повістей Достоєвського, упакований в целофан разом з "довіском" – якоюсь книжкою українською мовою. Все це було перев'язане рожевою кондитерською стрічкою, а сам "довісок" був прикритий листівкою. У той час це було звичайною практикою – сплавляти "неліквід" за допомогою "дефіциту".

Прийшовши додому, я цю справу розпакував і прочитав назву "довіску" – Іван Драч. "Київське небо". Ім'я нічого не говорило, назва була банальною з банальних, перший вірш – про партію. Я хотів викинути її у відро для сміття, але потім вирішив спробувати здати в букіністичний. І про всяк випадок відкрив з середини.

З Івана Драча почався мій інтерес до сучасної української літератури

І прозрів. Я зрозумів, що українською можна писати модерністську міську поезію. Нітрохи не менш близьку мені, ніж улюблений мною тоді Вознесенський або, скажімо, Ахмадуліна. Поезію, в якій є живе почуття, відчуття часу і формальні експерименти. Поезію, де зачіпання замовчуваних сторінок української та радянської історії поєднувалося з "планетарною причетністю", де "мамине рядно" органічно співіснувало з Мондріаном, Корбюзьє і Пікассо "в штанях, замурзаніх райдугою".

З Івана Драча почався мій інтерес до сучасної української літератури. Я перечитував його і запам'ятовував напам'ять, я купував все нові його книги, а потім – і книжки Павличка, Вінграновського, Олійника. Сьогодні я, напевно, читаю більше української літератури ніж російської.

А ще тоді я навіть намалював картинку – оммаж Драчу під сильним впливом Олега Соколова, з яким в той час тісно спілкувався. Сьогодні ця дитяча робота викликає сміх.

Потім, в Києві, я побачив Івана Драча наживо. Я бачив його багато разів, на відкриттях і прийомах, але "нас не представили", і я так і не розповів йому чим він для мене колись став. А в останні роки вже не хотілося – я бачив в його очах бездонний конформізм. З нього вивітрився шістдесятник. Він перетворився на номенклатурного укрписа. А з його віршів пішла поезія.

Але ті його вірші я люблю до цих пір. Наприклад, це. З "архітектурного диптиха" актуальніше ніж 40 років тому.

Смертний вирок цигарці.
Очі дихають синню -
Густо сиплеться звідти
волошкова солона печаль.
Я ламаю асфальту
зволожену лінію,
Я шепочу печалі:
"Проклята, відчаль!"
Ось проспект мого Смутку,
вулиця імені Сорому.
Несмаку диктатура
зав'язала на серці вузла.
Зверхньо бридиться небо
з холодними зорями
Над рахітами цегли,
заліза і скла.
Вони плачуть з потворності,
б'ють дверима себе у груди.
Аж на кахлянім лобі
виступає холодний піт.
Вони з тої досади,
з кам'яної крутої огуди
Совість зодчих гризуть,
що спотворила ними світ.
Чи вам в душі ніколи
не сипався вечір,
Чи ви серцем не втямили
золоті логарифми зорі,
Що, завдавши сто ніг
на свої забур'янені плечі,
З жахом тікають од вас
незабудовані пустирі?!

Текст опублікований з дозволу автора

оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X