Найскладніше у житті. Чому треба вміти відпускати
Жити — це завжди звільняти місце для нових емоцій, нових вражень і нових людей
Іноді здається, що найскладніше у житті — відпускати.
Відпускати тексти, що написані, слова, які можуть змінити все, ідеї, що живуть у голові і здаються одночасно найсильнішими та найпровальнішими.
Відпускати людей. Тих, з якими прожив день чи ціле життя, і раптом усім стало зрозуміло, що далі — не по дорозі. Тих, які завжди були поруч, з якими і у вогонь, і у воду, а тепер — усе, далі сам. Тих, з якими точно все вийшло і, можливо, це ті самі люди, яких ти чекав ціле життя, але раптом розумієш, що люди ті, але обставини інші. Інший час. І як співав хтось із минулого, «невчасність — вічна драма».
Відпускати дітей. Які частина тебе, які в якомусь сенсі — ти, і які мають бути твоїм продовженням, але мають свій шлях, свої плани, свої страхи і свої уявлення про те, в який бік вхід, а в який — вихід.
Жити — це відпускати
Відпускати страхи. Страх почати наново без нього, без неї і без них. Дізнатися, що твій текст, твоя ідея і твоя думка насправді — ніщо, або не готові до того, що вони — це все. Страх «а що якби?» — залишитися, дати ще один шанс, почекати чи зробити ще щось, і точно вийшло б цього разу.
Але жити — це відпускати.
Це розв’язувати найміцніші вузлики.
Це стирати найвпевненіші клятви.
Це розлучатися із найстарішими переконаннями.
Це проходити крізь найщільніші страхи.
Це дозволяти найближчим вирушати в їхню власну подорож.
Це перевіряти свої ідеї, свої думки та свої слова обставинами, людьми та часом.
Жити — це завжди звільняти місце для нових емоцій, нових вражень і нових людей.
Це дозволяти собі не застрягати в минулому і натомість запрошувати себе в майбутнє.
І кінець року, до речі, класний рубіж, щоб далі йти з вільною валізою, їхати в машині з вільним місцем чи нарешті дізнатися, що там із твоєю ідеєю: злетить чи треба шукати нову для зльоту?
Текст публікується з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Більше блогів тут
