Збираємо пазл. Рецензія на містичний трилер "Суспірія"

30 листопада 2018, 20:37

Хто зможе досидіти до кінця цього фільму?

Чи є життя після багатосерійної франшизи? Слідом за сойкою-пересмішницею Дженніфер Лоуренс і дивергентом Шейлін Вудлі настав час відповідати Дакоті Джонсон, тій самій Анастейші Стіл-Грей, що вже тричі дозволила розмалювати себе п'ятдесятьма відтінками сірого. Варто зазначити, що на відміну від її напарника по трилогії, Джеймі Дорнана, власне, самого містера Грея, для Джонсон «Суспірія» – це перша робота з часів останньої екранізації «порно для домогосподарок». Поки фільмографія її кіношного чоловіка налічує вже чотири роботи, з яких лише прийдешній «Робін Гуд: Початок» може серйозно планувати візит на широку аудиторію, сама Дакота пішла іншим шляхом, поринувши в нелінійний всесвіт італійського режисера Луки Гуаданьїно, у якого знялася ще в 2015 році в стрічці «Великий сплеск». Принагідно зазначимо, що їй варто віддати належне. Вона не «Мати!», де Даррен Аронофскі фігурально показав навиворіт Дженніфер Лоуренс. Вона не Шейлін Вудлі, що витягнула нуднуватий «У владі стихії». Але вона старається. Принаймні більш-менш стерпно імітувати радість у Дакоти вже виходить.

Відео дня

1977 рік. Молода американська танцівниця Сьюзі Беннон (Дакота Джонсон) приїздить до Берліна, щоб влаштуватися в танцювальну студію, якою керує сувора мадам Блан (Тільда Суїнтон, «Доктор Стрендж»). Згодом Сьюзі збагне, що в стінах школи коїться щось зловісно потойбічне. Дівчина може стати наступною жертвою, якщо не викриє темну таємницю легендарної академії.

Чи то до нашого прокату доходять тільки такі фільми, чи то дійсно у європейських режисерів виходить або про паркур, або артхаус. Іноді трапляються «Ідеальні незнайомці», але вони радше є винятком, бо правило підтверджує.

Як із літер «О», «П», «Ж» і «А» скласти слово «Вічність»?

Призер Венеційського кінофестивалю і номінант на Оскар Лука Гуаданьїно спік багатошаровий пиріг, потім охолодив коржі, відтак поламав їх на дрібні шматочки і в такому фрагментованому вигляді виніс на суд аудиторії. Дві з половиною години глядач приречений складати пазл, постійно утримуючи в пам'яті найдрібніші деталі, до яких періодично повертається сюжет. Наприклад, імена персонажів другого плану, про яких згадують у момент їх відсутності в сцені. Зламані коржі автор щедро посипає строкатою мішаниною ідей і підтекстів, неабияк перевищуючи їх легкотравну концентрацію. Гублячи з очей береги, «Суспірія» пливе у випадковому напрямку, запливаючи десь у море диявольських ритуалів. Ледь не наражається на айсберг маніпуляцій молоддю, побіжно порушивши тему Третього Рейху. Періодично налягає на весла фемінізму, аж до того, що головного чоловічого персонажа виконує Тільда Суїнтон. А в кульмінації несподівано сідає на мілину самоіронії, відверто потішаючись над тими глядачами, що на сеансі всерйоз намагалися з літер «О», «П» «Ж» і «А» скласти слово «Вічність».

«Суспірія» – це достеменний артхаус, незважаючи на задіяних «поп-актрис», на кшталт Дакоти Джонсон ( «50 відтінків сірого»), Тільди Суїнтон («Хроніки Нарнії») або Хлої Грейс Морец («Пипець»). У звітній стрічці весь акторський склад – це податливий пластилін в гарячих руках майстра Гуаданьїно, якими він вкотре відкриває відомих виконавців.

Жанр і форма подачі надають поціновувачам напряму калорійний харч для роздумів. Той глядач, що в кінозалі шукає легкого дозвілля, ризикує залишити сеанс достроково.

5 із 10

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X